Понятие о коллоидных системах

НАЙМ (ОРЕНДА). ПОЗИЧКА.

20.1. Поняття, предмет та інші обов’язкові умови договору найму (оренди)

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язу­ється передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) ци­вільно-правових договорів такими ознаками:

1) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове ко­ристування. Цим договір майнового найму відрізняється від дого­ворів купівлі-продажу, міни, дарування, за якими одержувач майна стає його власником. Крім цього, оскільки користування майном за договором найму є тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його дострокового розірвання наймач зобов'язаний повер­нути майно у тому самому стані, в якому він його одержав;

2) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, пред­метом договору найму можуть бути:

— річ, що визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто неспоживна річ. Законом можуть бути встановлені види майна, що не мо­жуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються нормами ЦК України та іншими зако­нами;

— майнові права, наприклад земельні паї;

— підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України).

Особливості оренди окремих видів майна можуть встановлювати­ся законами: «Про оренду державного та кому­нального майна», «Про підприємництво», «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», Водним кодек­сом України, «Про господарську діяльність у Збройних Си­лах України».

Договір найму є договором двостороннім, оскільки кожна зі сто­рін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов'язаною; консенсуальним, оскільки він вважається укладеним внаслідок досяг­нення між сторонами згоди незалежно від моменту передачі речі.

Передача в найм є актом розпорядження, тому наймодавцем має право бути власник речі або особа, якій належать майнові права. Крім цього, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Стаття 5 Закону України «Про оренду державного та комуналь­ного майна» визначає, що орендодавцями можуть бути:

— Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підпри­ємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не ввійшло до статутних фондів господарських това­риств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є дер­жавною власністю, крім майна, що належить до майнового комп­лексу Національної академії наук України;

— органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування управляти май­ном, — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх струк­турних підрозділів та нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

— державні та комунальні підприємства — щодо окремого інди­відуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах 2, 3 цієї стат­ті, — також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, це­хів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відповідно до ст. 762 ЦК України договір найму є оплатним. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, що мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сто­рін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користуван­ня майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісяця, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відпо­відає.

Договір найму має тимчасовий характер, навіть якщо він укла­дений без зазначення строку, тобто цей договір є строковим.

Договір найму укладається на строк, обумовлений сторонами і встановлений договором (ст. 763 ЦК України).

Суттєвою умовою договору оренди державного та комунального майна є строк (ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), у зв'язку з чим такий договір може уклада­тися лише на визначений договором строк.

Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово по­передивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму не­рухомого майна — за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від дого­вору найму, укладеного на невизначений строк.

Проте в законодавстві можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Так, ст. 17 Закону України «Про оренду землі» встановлює, що строк договору оренди землі не може бути більшим ніж 50 років. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна зі сто­рін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.

Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відпо­відає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчен­ня строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користу­вання негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендоване майно (крім окремого індивідуаль­но визначеного майна) включається до балансу підприємства, госпо­дарського товариства із зазначенням, що це майно є орендованим.

20.2. Права та обов'язки сторін за договором найму

Головним обов'язком наймодавця є надання наймачеві майна у стані, що від­повідає умовам договору і призначенню майна. Цьому обов'язку наймодавця кореспондує суб'єктивне право наймача вимагати на­дання йому саме того індивідуально визначеного майна, яке зазна­чене у договорі.

Непередання майна наймачеві спричиняє певні правові наслідки (ст. 766 ЦК України).

Відповідно до ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний пе­редати наймачеві річ у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Крім цього, наймодавець зобо­в'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача чи інших осіб або призвести до по­шкодження самої речі під час користування нею.

Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі у його воло­діння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього стро­ку найму (ст. 768 ЦК України).

Права третіх осіб на річ, передану у найм (ст. 769 ЦК Украї­ни). Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави.

При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідо­мити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання до­говору та відшкодування збитків.

Річ, передана у найм, може бути застрахована (ст. 771 ЦК Украї­ни). У разі передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, договір страхування не припиняє чинності.

За загальним правилом наймач зобов'язаний користуватися річ­чю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач ко­ристується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право ви­магати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця (ст. 773 ЦК України).

Окремо врегульовуються питання права власності на плоди, про­дукцію, доходи, одержані від користування річчю, переданою у найм. Так, відповідно до ст. 775 ЦК України право власності на пло­ди, продукцію, доходи, одержані наймачем внаслідок користування найманою річчю, належать наймачу.

Користуючись найнятим майном, наймач може проводити ті чи інші його поліпшення. Зокрема, поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не вста­новлено договором або законом.

Що стосується капітального ремонту речі, переданої у найм, то він провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не вста­новлено договором або законом (ст. 776 ЦК України).

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений догово­ром. Якщо строк не встановлений договором або ремонт виклика­ний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведе­ний у розумний строк.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що пе­решкоджає її використанню відповідно до призначення та умов до­говору, наймач має право:

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має переважні права перед іншими особами, а саме:

— у разі належного виконання своїх обов'язків за договором най­му, після спливу строку договору має переважне право перед інши­ми особами на укладення договору найму на новий строк, повідо­мивши про свої наміри наймодавця до спливу строку договору най­му у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, — у розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється;

— у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

У разі порушення цих прав наймодавцем наймач має право звер­нутися до суду за їх захистом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (ст. 778 ЦК України).

Наслідком погіршення речі, переданої у найм, є зобов'язання наймача усунути погіршення речі, які сталися з його вини (ст. 779 ЦК України).

У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право ви­магати відшкодування завданих йому збитків.

Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внас­лідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм, відшкодову­ється наймачем на загальних підставах (ст. 780 ЦК України).

20.3. Припинення договору найму. Піднайм.

Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи — наймача, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 781 ЦК України).

Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимага­ти повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ст. 782 ЦК України).

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірва­ним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначен­ню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування ін­шій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошко­дження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту ре­чі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладе­ний на наймача (ст. 783 ЦК України).

Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відпо­відає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення ка­пітального ремонту речі (ст. 784 ЦК України).

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовле­но в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, най­модавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у роз­мірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦК України).

До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується по­зовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача — з мо­менту припинення договору найму (ст. 786 ЦК України).

Піднайм. Наймач має право за згодою наймодавця передавати наймані речі у користування іншій особі за договором піднайму, як­що інше не встановлено договором або законом (ст. 774 ЦК України).

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. При цьому строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

20.4. Договір прокату, його особливості.

Прокат — це договір, за яким наймодавець, який здійснює під­приємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобо­в'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Вирізнення такого виду договору пов'язане із суб'єктним складом. Як наймодавець може виступати лише суб'єкт підприємницької діяльності.

Прокат є різновидом договору найму і за своєю правовою приро­дою — договором приєднання.

Договір прокату є публічним договором, тобто договором, в яко­му одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (ст. 633 ЦК України).

Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб (телевізор, холо­дильник тощо).

Предмет договору прокату може використовуватися для вироб­ничих потреб, якщо це встановлено договором. Зокрема, це можуть бути вимірювальні прилади.

Оскільки договір прокату є договором приєднання і публічним договором, то плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця і є однаковою для всіх наймачів.

Договір прокату має свої особливості щодо надання прав наймачу:

1) наймач має право відмовитися від договору прокату і поверну­ти річ наймодавцеві у будь-який час. Плата за прокат речі, що спла­чена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю (ст. 790 ЦК України);

2) наймач не має права на укладення договору піднайму і пере­важного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем (пункти 1, 2 ст. 791 ЦК України);

3) на наймача не можна покладати проведення капітального та поточного ремонту речі, оскільки це є обов'язком наймодавця, як­що він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача (п. З ст. 791 ЦК України).

20.5. Договір оренди (найму) земельної ділянки

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зо­бов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 ЦК України).

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насаджен­нями, будівлями, спорудами, водоймами, що знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються ст. 792 ЦК України та Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 4 цього Закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній вла­сності), держави.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні осо­би України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендо­давцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власнос­ті, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ра­ди. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські дер­жавні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їхніх повноважень.

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його части­ною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріаль­но за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років — за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років — в обов'язковому порядку.

Стаття 14 цього Закону передбачає перелік істотних умов догово­ру, до яких включає: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендну плату (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегля­ду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Державна реєстрація договорів оренди здійснюється виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севас­топольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ре­сурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) зе­мельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди.

Права та обов'язки орендодавців і орендарів регулюються стат­тями 22-24 Закону України «Про оренду землі».

20.6. Особливості договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

Найм будівлі або іншої капітальної споруди регулюється стаття­ми 793—797 ЦК України, які встановлюють такі особливості цього виду договору найму:

1) договір завжди укладається у письмовій формі, а строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК України);

2) договір, укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України);

3) передання та повернення будівлі або іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (ак­том), який підписується сторонами договору і з цього моменту почи­нається чи припиняється обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ст. 795 ЦК України);

4) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування зе­мельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право корис­тування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму (ст. 796 ЦК України).

20.7. Договір найму (оренди) транспортного засобу

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транс­портні засоби тощо.

Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Такий договір називається договором фрахтування.

Порядок передачі в найм окремих транспортних засобів регулю­ється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрах­тування встановлюються окремими законодавчими актами. Так, Кодекс торговельного мореплавання регулює порядок фрахтування морських суден (розділ 6).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а коли учасником такого договору є фізична особа — підля­гає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК України).

Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу і зобов'язаний підтримувати його у належному технічному стані, а також відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засо­бу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Умова страху­вання наймодавцем транспортного засобу є обов'язковою.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем, який не припиняє трудових відносин з наймодавцем.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від вико­нання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам дого­вору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

20.7. Особливості договору найму (оренди) житла

Згідно зі ст. 810 ЦК У за договором найму (оренди) житла, одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови та порядок укладення договору найму житла у державному та комунальному житлових фондах визначається Житловим кодексом України.

Сторонами у договорі найму житла є наймодавець і наймач (фізичні і юридичні особи). Договір найму житла укладається у письмовій формі. Він є консенсуальним, відплатним і носить взаємний характер. Суттєвими умовами договору найму житла є предмет, ціна і строк.

20.8. Договір лізингу, фінансовий лізинг.

Договір лізингу є видом договору оренди і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуван­ням особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК Украї­ни та законом.

Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від ін­ших видів орендних договорів, більшість науковців вбачає в можливій наявності третьої сторони договору — постачальника майна, що нада­ється в лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.

Згідно з ЦК України (ст. 806) договір лізингу — це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується пере­дати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специ­фікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановле­ну плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначе­на індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основ­них фондів.

Фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідноіз Законом України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізенгодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальнка) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату (лізенгові платежі).

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом україни “Про фінансовий лізинг ”.

Суттєва увага приділена законом і власне договору. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу може уклада­тись за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу, інших юридичних або фізичних осіб, які є сторонами багатостороннього договору лізингу. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам зако­нодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону «Про фінансовий лізинг» істотни­ми умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

20.9. Договір позички, права і обов’язки сторін

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'я­зується передати другій стороні (користувачеві) річ для користуван­ня протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Договір позички може бути реальним (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або консенсуальним (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення); безоплатним (якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, ви­пливає із суті відносин між ними); односто­роннім або двостороннім.

Договір позички широко використовується у цивільних відноси­нах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особисто­го користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у право­відносинах за участю юридичних осіб.

Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридич­ні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко­ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійс­нює управління цим майном.

Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами — фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (про­стій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юриди­чною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимо­гою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є бу­дівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір по­зички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і біль­ше, — у письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або ін­шої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а од­нією зі сторін — фізична особа, договір позички укладається сторо­нами у письмовій нотаріальній формі.

Предметом договору позички мо­жуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет догово­ру, його безоплатність.

За договором позички, укладеним за консенсуальною конструк­цією, позичкодавець, як і наймодавець у договорі майнового найму (оренди), зобов'язаний передати користувачеві річ негайно або у строк, встановлений договором позички (ст. 765 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку позичкодавцем надає користуваче­ві право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК України).

У консенсуальному договорі позички позичкодавець зобов'яза­ний передати користувачеві річ у стані та комплекті, що відповіда­ють договору та її призначенню. Тобто стан речі, що передається у позичку, повинен бути визначений у договорі, однак, якщо в дого­ворі він не визначений, стан речі може визначатися її призначен­ням, яке може бути визначене договором або ціллю звичайного ви­користання речі.

Позичкодавець, як і наймодавець у договорі майнового найму (оренди), зобов'язаний попередити користувача про особливі влас­тивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небез­печними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб чи призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (ст. 767 ЦК України).

Під останніми слід розуміти будь-які властивості речі, що погір­шують її стан, на відміну від тих, що визначаються договором або призначенням речі.

Річ має бути передана користувачеві з усіма приналежностями (наприклад, музикальний інструмент та футляр до нього, замок та ключ до нього), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК України).

У разі, якщо предметом позички є складна річ (наприклад гар­нітур меблів, столовий сервіз), позичкодавець повинен передати ко­ристувачеві всі її складові частини, якщо інше не встановлено дого­вором (ст. 188 ЦК України).

Комплектність та стан речі мають відповідати умовам договору і в разі, коли договір позички є реальним, однак, оскільки такий договір є укладеним з моменту передання речі користувачеві, окремо­го обов'язку позичкодавця у цьому випадку не виникає.

Як і в договорі майнового найму (оренди), користувач повинен у присутності позичкодавця перевірити справність речі при її пере­дачі. У разі, якщо в момент передання речі у володіння користува­ча він не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому у належному стані (ст. 767 ЦК України).

Як зазначалося вище, передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави, але позичкодавець зобов'язаний повідомити користувача про наявність таких прав (ст. 769 ЦК України).

Незважаючи на реальну чи консенсуальну конструкцію догово­ру позички, користувач за цим договором має певні обов'язки, ви­значені ст. 833 ЦК України та нормами глави 58 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. До поняття «звичайні витра­ти» слід відносити лише витрати, потрібні для забезпечення нор­мального стану та збереження майна.

2) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у догово­рі, а якщо така мета у договорі сторонами не визначена, — за при­значенням речі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено до­говором. Із зазначеної диспозитивної норми закону випливає, що у разі, коли це буде встановлено договором позички, користувач мо­же передати предмет позички в користування іншій особі;

4) повернути річ після закінчення строку договору у такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користу­вання, у будь-який час до спливу строку договору в порядку, встановленому ст. 834 ЦК України.

У разі, коли позичкодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, користувач має право відремонтувати річ та вимага­ти від позичкодавця відшкодування вартості ремонту (ст. 776 ЦК України).

Учебные вопросы:

1) Коллоидные состояние вещества.

2) Электрические, молекулярно-кинетические и оптические свойства гидрофобных коллоидов.

3) Строение мицелл коллоидных золей.

4) Методы получения коллоидных систем.

Коллоидными системами называются высокодисперсные системы, классифицированные по агрегатному состоянию фаз как системы с твердой дисперсной фазой и жидкой дисперсионной средой, т.е. относящиеся к типу «т/ж». Часто их называют коллоидными растворами (золями). Ввиду чрезвычайно развитой поверхности раздела и, следовательно, большого избытка поверхностной энергии, такие системы для сохранения устойчивости должны иметь стабилизатор.

К особенным свойствам коллоидных систем относятся следующие свойства.

Коллоидные системы способны рассеивать свет или опалесцировать. Опалесценция проявляется заметно, если через коллоидный раствор пропускать пучок сходящихся лучей, поставив между источником света и кюветой с раствором линзу. В наблюдаемом сбоку коллоидном растворе виден ярко светящийся конус (конус Тиндаля), что указывает на наличие в системе межфазной поверхности раздела (рис. 33).

	Рис.1. Эффект Тиндаля
	Рис. 33. Эффект Тиндаля

В отличие от истинных растворов диффузия в коллоидных растворах протекает медленно. Коллоидные растворы способны к диализу, т.е. могут быть очищены с помощью полупроницаемой перегородки от растворенных примесей молекулярного и ионного характера. Коллоидные частицы не способны диализировать через мембрану, что указывает на больший их размер по сравнению с молекулами дисперсионной среды.

В противоположность растворам, (термодинамически устойчивыми системам), коллоидные растворы агрегативно неустойчивы, т. е частицы дисперсной фазы способны выделяться из раствора (коагулировать) под влиянием различных воздействий (изменение температуры, перемешивание, добавление в раствор небольших количеств электролитов). Выпадающий из коллоидного раствора коагулят – осадок представляет собой агрегаты из слипшихся первичных частиц.

Для коллоидных частиц характерно движение частиц дисперсной фазы, вызываемое беспорядочными ударами со стороны молекул дисперсионной среды, находящихся в тепловом движении. Движение частиц дисперсной фазы в дисперсионной среде называется броуновским (его впервые наблюдал шотландский ботаник Броун) (рис. 34). Частица коллоидной степени дисперсности очень мала, поэтому не испытывает одинаково сильных и частых ударов со всех сторон (как крупная частица), поэтому направление ее движения подвергается непрерывному и беспорядочному изменению. Кинетические свойства коллоидных растворов близки кинетическим свойствам истинных растворов, но скорости перемещения коллоидных частиц меньше, так как размеры их больше.

Рис. 34. Броуновское движение коллоидных частиц

Коллоидные растворы обнаруживают явление электрофореза, заключающееся в переносе коллоидных частиц в постоянном электрическом поле к тому или иному электроду. Так, в опыте профессора Московского университета Ф.Ф. Рейсса частицы глины перемещались к аноду, где из-за большого их скопления наблюдалось помутнение раствора. Частицы дисперсионной среды (воды) перемещались к катоду, где повышался уровень прозрачной жидкости (см. рис. 35). Процесс перемещения молекул дисперсионной среды под действием постоянного электрического поля в направлении, противоположном коллоидным частицам, называется электроосмосом. Следовательно, частицы дисперсной фазы (глины) имели отрицательный заряд, а дисперсионной среды (воды) – положительный электрический заряд. Явления передвижения частиц или жидкости при приложении разности потенциалов получили названия электрокинетических явлений. Причиной этих явлений является наличие разноименных зарядов на твердой и жидкой фазах системы.

Рис. 35. Явление электрофореза в дисперсной системе: глина – вода

Явление электрофореза отличается от электролиза раствора тем, что в последнем случае продукты электролиза выделяются на электродах в эквивалентном количестве, а при электрофорезе заметный перенос вещества происходит только в одном каком-нибудь направлении, т. е. закон Фарадея не соблюдается.

Проявляющийся при электрофорезе заряд на частицах дисперсной фазы обусловлен наличием на их поверхности двойного электрического слоя из ионов, возникающего в результате избирательной адсорбции одного из ионов раствора.

Размер коллоидных частиц соответствует размерам нескольких десятков и сотен атомов. Так как частицы несут на себе заряд, к ним притягиваются диполи воды, создавая на поверхности частиц гидратную оболочку. Заряд частиц обязан своим происхождением адсорбционным процессам, которые носят избирательный характер. Коллоидная частица состоит из ядра, адсорбирующего из окружающей среды ионы только одного вида. Эти ионы называются зарядообразующими или потенциалопределяющими. По химической природе они близки к химической природе ядра коллоидной частицы. Ядро коллоидной частицы с адсорбированными потенциалопределяющими ионами притягивает к себе из раствора ионы противоположного знака – противоионы. И потенциалопределяющие ионы, и противоионы гидратированы, поэтому вместе с ними в коллоидную частицу приходит вода, молекулы которой создают гидратную оболочку. Весь комплекс перемещается в растворе как единое целое и называется коллоидной частицей.

В состав коллоиднойчастицы входит только часть противоионов, их называют связанными. Они находятся в твердой фазе. Другая часть противоионов остается в жидкой фазе, т.е в дисперсионной среде. Эти противоионы называют свободными. Они придают заряд дисперсионной среде. Коллоидная частица и эквивалентная ей часть дисперсионной среды (гидратированные свободные противоионы) называется мицеллой. Мицелла – основная структурная единица коллоидного раствора. Ниже показаны схемы мицелл золей иодида серебра, сульфида сурьмы и гидроксида железа (III).

На границе раздела фаз коллоидной системы возникает скачок потенциала, называемый электрокинетическим или ξ (дзета) – потенциалом (рис. 36).

Рис. 36. Схема строения коллоидной мицеллы (а) и изменения потенциала в двойном электрическом слое (АВ – межфазовый потенциал, ВГ – электрокинетический потенциал ξ– потенциал): 1 – ядро; 2 – двойной электрический слой; 3 – его адсорбционная часть; 4 – диффузная часть противоионов

Схема передвижения коллоидной частицы при электрофорезе показана на рис. 37.

Рис. 37. Схема передвижения коллоидной частицы при электрофорезе (а) и электроосмотический перенос жидкости через капилляр (б); (поверхность коллоидной частицы и капилляра заряжены отрицательно)

Золи по размеру частиц дисперсной фазы занимают промежуточное положение между истинными растворами и суспензиями, поэтому они могут быть получены либо путем соединения отдельных молекул или ионов растворенного вещества в агрегаты (методом конденсации), либо в результате диспергирования больших частиц (методом диспергирования). Особо от этих методов стоит метод пептизации, заключающийся в переводе в коллоидный раствор осадков, первичные частицы которых уже имеют коллоидные размеры.

Основными двумя условиями получения коллоидных систем любым из указанных методов являются:

ü нерастворимость дисперсной фазы в дисперсионной среде;

ü наличие в системе веществ, которые способны стабилизировать коллоидные частицы, а в случае конденсационного метода и замедлять процессы их роста, причем они могут специально вводиться в систему или образовываться при взаимодействии дисперсной фазы с дисперсионной средой.

К группе конденсационных методов относятся прямая конденсация, замена растворителя и химические реакции.

Прямой конденсацией при пропускании паров веществ через слой воды можно получить золи серы, селена, теллура, ртути. При прямой конденсации в спирте, глицерине, бензоле паров меди, серебра, золота, полученных в вольтовой дуге, также получают соответствующие золи. Стабилизаторами коллоидных частиц служат оксиды веществ, получающиеся при контакте их паров с воздухом при высокой температуре.

Метод замены растворителя сводится к тому, что вещество, из которого хотят получить золь, растворяют в растворителе в присутствии стабилизатора, а затем смешивают раствор с жидкостью, в которой вещество нерастворимо. Ввиду присутствия стабилизатора вещество не выпадает в виде осадка, а образует золь. Так получают отрицательные гидрозоли канифоли и серы из их спиртовых растворов.

Коллоидные золи можно получить химическими реакциями всех известных типов: двойного обмена, восстановления, окисления, гидролиза и др. Условиями получения золей являются определенная температура, концентрация исходных веществ и порядок их смешения. Примером золя, полученного реакцией обмена при смешении разбавленных растворов иодида калия и нитрата серебра, является золь иодида серебра. Реакцией окисления сероводорода в водной среде кислородом можно получить золь серы. Золь гидроксида железа (III) получается реакцией гидролиза хлорного железа в кипящей воде.

Получение высокодисперсных систем методом механического диспергирования осуществляется в жидкой среде в шаровых или коллоидных мельницах. Измельчение производится в замкнутом пространстве без потери летучего растворителя. Для диспергирования можно применять ультразвук или вибрацию.

Пептизация осуществляется следующими способами.

ü Промыванием осадка с целью удаления электролита, вызывающего коагуляцию. При этом толщина ДЭС увеличивается, силы отталкивания частиц начинают преобладать над силами их притяжения, и отделившиеся мицеллы в результате броуновского движения равномерно распределяются в дисперсионной среде. Этот метод не требует введения стабилизатора, так как он присутствует в осадке. В практике химического анализа пептизация осадка – явление нежелательное: при промывании осадка водой он начинает проходить через фильтр, что приводит к ошибке при количественном определении того или иного элемента.

ü Введением раствора электролита, один из ионов которого может достраивать кристаллическую решетку частиц дисперсной фазы или адсорбироваться на ее поверхности. Такой пептизации способствует промывка осадка растворителем. Примером является пептизация свежеполученного и промытого водой осадка гидроксида железа (III) раствором хлорного железа. Последнее реагирует с водой, полученный в результате гидролиза хлороксид железа FeOCl стабилизирует частицы золя.

На пептизацию осадка электролитом влияет не только ион, сообщающий заряд частице, но и противоположно заряженный ион.

ü С помощью поверхностно-активных веществ (ВМС, макромолекулы которых способны адсорбироваться на частицах и придавать им заряд или обеспечивать их сольватной оболочкой). Так, высокодисперсный порошок гидрофильного каолина пептизируется гуминовыми кислотами. Гибкие цепные макромолекулы, даже частично адсорбированные на поверхности коллоидной частицы, совершая тепловое движение, взаимно отталкиваются.

ü Добавлением вещества, взаимодействующего с веществом осадка, в результате чего образуется электролит − стабилизатор (химическая пептизация). Примером является пептизация осадка гидроксида железа (III) раствором хлороводорода с образованием стабилизатора – хлороксида железа FeOCl.

Выводы:

1. Коллоидными растворами (золями) называются высокодисперсные системы типа т/ж.

2. К молекулярно-кинетическим свойствам таких систем относятся диффузия, броуновское движение, седиментационная устойчивость.

3. Специфическими свойствами коллоидных растворов являются светорассеяние и электрофорез.

4. Получение коллоидных систем можно проводить как конденсационными, так и диспергационными методами.

Контрольные вопросы:

1. Какие размеры имеют частицы дисперсной фазы коллоидных систем? Что можно сказать о величине поверхности раздела фаз в таких системах?

2. Дайте сравнительную характеристику молекулярно-кинетических свойств истинных и коллоидных растворов.

3. Чем обусловлено такое оптическое свойство коллоидных систем, как опалесценция? Излучение каких длин волн видимого света преобладает в рассеянном свете?

4. Назовите основные части мицеллы. Каков ее заряд?

Литература:

1. Глинка, Н.Л. Общая химия: учеб. пособие для вузов / Н.Л. Глинка. – М.: Интеграл-Пресс, 2002. – гл. Х, с. 312 – 320, 329 – 332.

2. Коровин, Н.В. Общая химия: учеб. для технич. направл. и спец. вузов / Н.В. Коровин. – М.: Высшая школа, 2006. – §§ 8.7, с. 242 – 248.

Дата добавления: 2014-11-16