Головні підходи до періодизації історії розвитку світової економіки та економічної думки

Існують різні точки зору на питання періодизації економічної історії в залежності від особистих підходів кожного вченого. Так російський історик-економіст Л.І.Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей. Інші дослідники брали за основу торгівлю та обмін, грошовий обіг, культуру, релігію і т. п. Серед декількох конкуруючих підходів (сучасних) до періодизації економічної історії виділимо чотири головних: глобально-технологічний, марксистський, ринковий та цивілізаційний.

1). У 60-ті роки ХХ ст. у західній науці популярними стали такі теорії як «теорія індустріального суспільства» французького соціолога Р. Арона і «теорія стадій економічного розвитку» американського соціолога У. Ростоу. Ці теорії в свою чергу отримають подальший розвиток в теорії про постіндустріальне суспільство – Д. Белла, Г. Канна (США), А. Турена (Франція) і т. д.

Згідно технологічному поділу існує три стадії розвитку суспільства:

- доіндустріальна, яка характеризується приматом привласнюючого сектора (полювання, риболовства) і виробничого сектора (сільське господарство, ремісництво) з переважним використанням простої живої праці. Тобто переважає “первинна” сфера економічної діяльності – сільське господарство. Специфічна форма соціальної організації аграрного суспільства – церква і армія. (Період охоплює в середньому час до XVIII – поч. XIX ст.).

- індустріальна, яка характеризується приматом обробляючої промисловості на базі широкого використання різноманітних машин, розвитку кооперації і спеціалізації праці, тобто переважає “вторинна” сфера економічної діяльності – промисловість. Специфічна форма соціальної організації індустріального суспільства – корпорація (період с початку ХІХ ст. – по 60-ті року ХХ ст.)

- постіндустріальна, яка характеризується перевагою сектора, що виробляє послуги на базі широкого застосування електроніки та інтелектуальних видів праці. На цій стадії переважає “третинна” сфера економічної діяльності – сфера послуг, у якій провідна роль належить науці і освіті. Тому специфічною формою соціальної організації в постіндустріальному суспільстві є університет (період з 60-х років ХХ ст. - …).

Згідно з марксистським підходом прийнято виділяти громадську формацію (общинна), рабовласницьку (засоби виробництва і безпосередній виробник раб є приватною власністю), феодальну (в основі приватна власність та засоби виробництва і особова залежність виробника, який має власне господарство). Потім настає капіталістична формація, яка ґрунтується на експлуатації капіталом безпосереднього виробника, який не має засобів виробництва і змушений продавати свою робочу силу як товар. Ця формація в свою чергу складається з п’яти періодів:

- капіталізм первісного нагромадження капіталу XIV – ХVII ст.;

- доіндустріальний капіталізм ХVIII ст.;

- капіталізм (індустріальний) 1789 – 1886 роки;

- імперіалізм 1895 – 1929 роки;

- державно-монополістичний з 1933 року.

Капіталістична формація змінюється комуністичною, при якій панує суспільна власність на засоби виробництва і не існує експлуатації людини людиною.

Згідно ринковому підходу до періодизації економічної історії вся історія розвитку світового господарства до ХІV ст. представляла собою латентну (тобто приховану) форму розвитку капіталізму, а потім, згідно з типом ринкових відносин, виділяють наступні періоди:

- капіталізм феодального ринку ХІV – ХVІ ст.;

- капіталізм конкурентного ринку ХVІІ – ХVІІІ ст.

- капіталізм вільної конкуренції 1815 – 1873 роки;

- капіталізм монополістичної конкуренції 1880 – 1940 роки;

- капіталізм соціально-партнерських відносин з 1950 року.

Цивілізаційна парадигма, яка ще знаходиться у стадії розробки, з'явилась у результаті послідовного застосування принципів системного аналізу до процесів історичного розвитку та функціонування суспільства. Тому першим напрямком у характеристиці її природи є опанування основних принципів системного аналізу та особливостей їх застосування у суспільствознавстві. При цьому слід розпочати з установлення виняткової ролі цілісності суспільства, розкриття природи його емерджентних властивостей, а саме: чому і як виникають окремі властивості, що існують лише на рівні цілісності суспільства? Чому їх немає в його складових елементах? Відповідь на ці запитання дозволяє усвідомити взаємодію структурних частин суспільства, зрозуміти визначальний вплив цілого на всі його елементи. Такий вплив з боку цілісності суспільства заведено конкретизувати як дію цивілізаційних факторів на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній чи духовно-культурній сферах.

Іншим напрямком з'ясування сутності цивілізаційної парадигми є порівняння її основних положень з формаційною парадигмою. Для цивілізаційної парадигми притаманні інші уявлення про причини та механізм розвитку суспільних процесів. На зміну абстрактним характеристикам внутрішніх суперечностей, що традиційно розглядались у формаційній парадигмі як причини розвитку, приходять більш конкретні та точні поняття диференціації та інтеграції. Важливо усвідомити об'єктивну необхідність поділу кожного системного об'єкта на частини з наступною інтеграцією їх у цілісність, що має нові якості. Слід всебічно розкрити такі форми диференціації суспільства та його систем, як розвиток суспільного поділу праці і форм власності на засоби виробництва та показати фундаментальне значення цих процесів для всіх сфер суспільного життя.

Дата добавления: 2014-11-08