Варшавське Князівство

Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

Війна Наполеона з новою коаліцією у складі Англії, Росії та Австрії розпочалася з розгрому австрійської армії підл/. Ульм (жовтень 1805 р.). У грудні 1805 р. французька армія завдала нищівної поразки об'єднаним арміям Австрії і Росії в битві під Аустерліцем (на терені Моравії). Спроба протиставити Наполеону четверту коаліцію з участю Пруссії, Англії, Росії, та Швеції) завершилася новим розгромом останньої в битвах під Ієною та Ауерштадтом. Наполеон без перешкод увійшов до Берліна і вирішив, що настав час використати "польську карту" в стосунках з Пруссією і Австрією. Він покликав до Берліна Я.Г. Домбровського і Ю. Вибіцького й запропонував їм підготувати відозву до поляків із закликом збройної боротьби проти Пруссії. Французький імператор намагався також використати авторитет Т. Костюшка, запропонувавши йому приїхати до Берліна. Однак Костюшко поставив перед Наполеоном умови, які той не погодився прийняти (відбудова Польщі в кордонах 1772 р., конституційно-монархічний устрій, передача землі у власність селянам).

Я.Г. Домбровський і Ю. Вибіцький опублікували відозву до поляків, в якій закликали підтримати французьку армію, усунути прусську адміністрацію. Польське населення Великопольщі в основній своїй масі вітало французів як визволителів, плекаючи надії на проголошення незалежної держави і проведення соціальних реформ. Водночас польські емігранти, що прийшли з Наполеоном, швидко створювали польську адміністрацію та армію. У січні 1807 р. під час перебування у Варшаві Наполеон затвердив тимчасовий орган влади на польських землях, що були під владою Пруссії - Урядуючу комісію на ^иолі з президентом Станіславом Малаховським (1736-1809), колишнім маршалком Чотирирічного сейму. До складу Комісії увійшли сім представників аристократичних родин. їй підпорядковувалися 5 директорів (міністрів): юстиції, внутрішніх справ, фінансів, поліції та війни.

Головним завданням, яке поставив Наполеон, було створення міцної союзної армії і постачання французької. Формування армії було доручено князю Юзефу Понятов-ському (1763-1813), генералу, учаснику повстання під проводом Т. Костюшка. Навесні 1807 р. польська армія у складі 3-х легіонів налічувала ЗО тис. вояків. Вона взяла участь у визволенні польських земель, а також у великій битві під Фрідляндом 14 червня 1807 р., в якій російсько-прусські війська змушені були відступити від р. Німан. Російський імператор Олександр І вирішив змінити політику й укласти мир з Наполеоном. Зустріч двох імператорів і переговори у м. Тільзит завершилися 7 липня 1807 р. підписанням мирного договору між Францією і Росією, який закріпив поділ сфер впливу в Європі між цими двома країнами. Польська справа посідала помітне місце на переговорах двох імператорів. Наполеон був готовий поступитися Польщею на користь Олександра І, вимагаючи повної ліквідації Пруссії. Однак російський імператор не наважився знищити свого союзника, обмежившися приєднанням до Росії Білостоцького округу. Щодо інших польських земель було прийнято компромісний варіант, за яким передбачалося створення на частині польських земель Пруссії нової держави під назвою Варшавське Князівство (герцогство), сувереном якої виступав один із союзників Наполеона - саксонський король Фрідріх Август (1750-1827). (Конституція 3 травня 1791 р. заповідала йому польський престол). Погоджуючись зі створенням князівства, Олександр І категорично заперечував вживання у назві термінів "Польща" і "польський". Поза межами Варшавського Князівства залишалося чимало земель, заселених поляками. Більшість польських патріотів визнали цей твір початком відбудови польської державності, сподіваючись у майбутньому розширення його кордонів і самостійності.

Історія Польщі

Було зрозуміло, що князівство не є повністю суверенною державою, а залежить від волі і долі наполеонівської Франції. Важливим моментом тільзитського договору було положення (стаття 5), що князівство "буде кероване згідно з конституцією, яка, забезпечуючи свободу і привілеї народів цього князівства, дозволить зберегти спокій сусідніх держав". Територія князівства охоплювала 140 тис. кв.км з населенням 2,6 млн. Постанови Тільзиту викликали розчарування у частини польських патріотів, які розраховували на відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Залишився під питанням устрій новоутвореної держави. Польські політики прагнули будувати його на підставі Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон не переймався їхніми бажаннями і, викликавши членів Урядуючої комісії до Дрездена, власноручно накреслив головні положення майбутньої конституції. Імператорський міністр І. Маре надав їм необхідну редакцію, і 22 липня 1807 р. Конституція Варшавського Князівства була підписана Наполеоном. Поляки отримали її в готовому вигляді з рук імператорського секретаря. Взірцем Конституції були відповідні документи Франції та її васальних держав. 89

статей цього документа переносили на польський фунт низку важливих здобутків Французької революції. Усі люди проголошувалися вільними і рівними перед законом, скасовувалися станові привілеї і особиста залежність селян, які отримали свободу, правда, без права власності на оброблювану землю (сучасники говорили, що "селянам зняли кайдани, але разом з мештами"). Гарантувалася свобода віровизнання. На чолі князівства стояв спадковий князь (король саксонський), якому належала уся виконавча і законодавча влада. Але законодавчу владу він здійснював разом з двопалатним сеймом. Останній складався з сенату, до якого входили за посадою 6 єпископів, 6 воєвод і 6 каштелянів, що ставали пожиттєвими сенаторами, і палати послів, до якої обиралися 60 депутатів від шляхетських повітових сеймиків і 40 депутатів від гмінних зборів; склад палати кожних три роки оновлювався на третину. Виборчі права, обмежені майновим і освітнім цензом, отримали землевласники і орендарі землі (в тому числі селяни, які сплачували чинш), купці, ремісники, військові, інтеліген-ція (лікарі, адвокати, службовці, вчителі та ін.). Сейм повинен був збиратися лише щодва роки на два тижні з метою обговорення і схвалення урядових розпоряджень (мав право вносити певні зміни в ці документи). Виконавчу владу князь здійснював з допомогою уряду - Державної ради, до якого входили міністри, призначувані князем. Таких міністрів було шість: юстиції, внутрішніх справ і релігії, війни, прибутків і фінансів, поліції, державний секретар. Останній служив посередником між князем і Державною радою. До виключної компетенції князя належала зовнішня політика.

Правовий порядок грунтувався на Кодексі Наполеона, який запровадив світське цивільне право (шлюби, розлучення), особисту свободу, єдину для всіх правову систему, загальний обов'язок військової служби, усунення станових обмежень у доступі до

Puc.il. Дарування Конституції Варшавського Князівства Наполеоном. Алегорична картина М. Баччіареллі.

Дата добавления: 2014-11-16