Історія Польщі. Великобританії У. Черчілль у виступі по радіо підкреслював: Польща знову зазнала агресії з боку тих самих двох великих держав

Великобританії У. Черчілль у виступі по радіо підкреслював: "Польща знову зазнала агресії з боку тих самих двох великих держав, котрі тримали її в рабстві впродовж 150 років, але не змогли придушити дух польської нації". Засудивши агресію СРСР, керівні кола Великобританії та Франції незабаром вжили заходів, щоб розбити союз Гітлера і Сталіна й схилити СРСР на бік Заходу.

Поділ земель Польщі. 28 червня в Москві було підписано новий Договір про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною. Згідно з ним кордон між радянською і німецькою зонами окупації повинен був пролягати вздовж рік Піса-Нарва-Буг-Сян. Частина варшавського й люблінського воєводств залишалися німцям. Чотири додаткові таємні протоколи до Договору вносили зміни у розподіл "сфер впливу" двох держав, віддаючи Литву і Фінляндію на волю СРСР, а також зобов'язуючи обидві сторони рішуче придушувати "польську агітацію" й співпрацювати в цьому напрямі. Під час переговорів у Москві И. Сталін відкинув пропозицію німців утворити якусь буферну Польську державу. Невдовзі, 10 жовтня 1939 р., СРСР передав Литві Віденський округ взамін за розміщення на її території 30-тисячного гарнізону Червоної Армії. Таким чином було здійснено поділ земель II Речіпосполитої, за яким 48,5 % території і 22,1 млн. населення перейшли під владу Німеччини, а 50 % території і 13,2 млн. населення - СРСР. Цей акт у свідомості багатьох поляків ототожнювався з "четвертим поділом" Польщі. Він став катастрофою для Польщі і поляків, яка поставила під загрозу існування нації.

Після завершення воєнних дій Гітлер запропонував Великобританії та Франції укласти мирний договір, обіцяючи за це утворити невелику "Польську державу". Отримавши відмову, 8 жовтня він спеціальним розпорядженням поділив окуповані землі на дві частини: землі на схід від Вісли, а також Сілезія та Помор'я були включені до складу Райху як німецькі території (на них утворено два нових адміністративні округи -Край Варти і округ Ґданськ - Західна Пруссія); решта земель були об'єднані у Генеральне губернаторство для окупованих польських теренів (поділене на дистрикти) зі столицею в Кракові. Німецька політика на різних частинах окупованих теренів була неоднаковою.

На землях, що увійшли до складу Райху, передбачалося швидкими темпами впродовж десяти років здійснити повне онімечення шляхом переселення поляків на схід і заселення на їх місце німецьких колоністів. Ці польські терени були найбільш розвиненими в промисловому відношенні. Генеральне губернаторство (ГГ) було призначене для розселення поляків та їхнього використання як дешевої робочої сили на некваліфікованих допоміжних роботах, переважно в сільському господарстві.

Німецький окупаційний режим. Майже відразу після окупації на землях, що увійшли до Німеччини, розпочалося проведення політики репресій, депортацій і терору проти поляків, а також євреїв. Вони були позбавлені права власності, користування транспортом, створення будь-яких організацій, участі в культурних і політичних заходах. Були закриті польські вищі навчальні заклади, гімназії та ліцеї, театри, музеї тощо, усі польські установи перейшли під контроль німців. Поляків трактували як "напівлюдей"; для них була встановлена висока вікова межа одружень; поляки були зобов'язані схилятися перед німцями, їм заборонялося мати автомобілі, мотоцикли, радіоприймачі, телефони, переміщатися по провінції дозволялося лише за спеціальними перепустками. За будь-які порушення загрожувало суворе покарання, включно зі смертним вироком. Спеціальні суди виносили швидкі вироки. У перші тижні окупації з метою залякати населення німці провели масові арешти відомих польських особистостей і розстріляли близько 16 тис. осіб. Широкого розмаху набуло примусове переселення (депортація) поляків до Генерального губернаторства. До червня 1941 р. було депортовано близько 800 тис. осіб, а їхнє майно перейшло до близько 200 тис. німецьких

Під час Другої світової війни

колоністів. Однак брак німців змусив окупантів шукати нових резервів серед місцевого населення. Для цього було проведено записи частини поляків, які мали хоча б віддалені родинні зв'язки з німцями, до німецького національного списку (фольксдойчі). Це відкривало шлях до володіння власністю і користування громадянськими правами. До фольксдойчів були зараховані кашуби, мазури, гуралі, сілезці та ін. Загалом було записано до 3 млн. поляків, понад 100 тис. їх служили у німецькій армії. Окупанти розпочали онімечення дітей "з рисами німецької нації", безпритульних тощо. Уся державна і приватна власність перейшла до німецьких концернів або адміністрації. На селян були накладені високі "контингенти" - обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції. Польські населені пункти переіменовано на німецький лад: Бидгощ на Бромберг, Лодзь на Літцманнштадт, Торунь на Торн і т.д. Закривалися польські костели, а священиків відправляли до концтаборів або депортували до ГГ. З понад 800 костелів залишилося трохи більше 30.

Політика гітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. ГГ становило окуповану зону, яка перебувала під повним контролем й управлінням німців. Генерал-губернатором був призначений член німецького уряду Ганс Франк. Навесні 1941 р. ГГ було визнане теремом німецького "життєвого простору", призначеного в перспективі для німецької колонізації. За Генеральним планом "Ост " (квітень 1942 р.), гітлерівці передбачали впродовж наступних 15 років звільнити терени ГГ від поляків, залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселити за Урал. У ГГ було збережено права поляків на власність, дозволено створення під контролем німців окремих самоврядних і культурних організацій. Поляки були допущені до нижчих ланок адміністрації без права займати керівні посади, зберігалася т.зв. "гранатова" (від синього кольору мундирів) поліція. Були закриті всі вищі та середні навчальні заклади, культурні установи, видовища, допускалася пронімецька преса, кінотеатри, ресторани і кав'ярні. Гітлерівські репресії й терор у ГГ спочатку не були масовими. їх грізним провісником став арешт 6 листопада 1939 р. і скерування до концтаборів 183 професорів і викладачів Ягеллонського університету і Гірничої академії в Кракові, частина яких там загинула. Навесні 1940 р. окупанти почали проводити регулярні репресивні акції з метою залякування населення. Першою акцією стала пацифікація кількох сіл на Кєлеччині, в ході якої було спалено 600 селянських господарств і розстріляно близько 700 поляків. Надалі окупанти систематично організовували облави, арешти та розстріли (або відправку до концтаборів) польських політичних і культурних діячів, репресії і терор постійно зростали, проводився вивіз населення на примусові роботи до Німеччини. У жовтні 1939 р. окупанти запровадили примусовий обов'язок праці для усіх чоловіків від 14 до 60 років, які використовувалися на найтяжчих роботах або вивозилися до Німеччини.

Навесні 1940 р. гітлерівські керівники розпочали створення на польських теренах великих концентраційних таборів, призначених для утримування великих мас політичних противників, військовополонених, осіб, призначених до знищення. Перші великі концтабори з'явилися 1940-1941 pp. в Освєнцімі, Майданеку, Треблінці. Потім мережа концтаборів на польських землях досягла 200. Поляки та євреї скеровувалися також до концтаборів у Німеччині й Австрії.

Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. У планах гітлерівців було цілковите їх винищення ("голокост"). З початку окупації гітлерівці позбавили євреїв усіх прав і власності, замкнули у великих резерваціях - гетто, звідки поступово вивозили до спеціальних концтаборів (Освєнцім, Майданек, Треблінка та ін.), де знищували у газових камерах і печах, розстрілювали. З понад 3 млн. польських євреїв війну пережили менше 300 тис. На польських теренах діяло близько 400 гетто,

Історія Польщі

найбільші з яких були у Варшаві (360 тис. осіб), Лодзі (200 тис). Подібна політика проводилася гітлерівцями стосовно циган.

Становище поляків на окупованих землях у перші роки війни було тяжким. Крім репресій і заборони будь-якої національно-культурної діяльності, приниження людської гідності окупанти приступили до планової експлуатації природних багатств, знищення або вивезення культурних цінностей. Упродовж війни матеріальне становище польського населення постійно погіршувалося. На початку окупації гітлерівці заморозили заробітну плату, в той час як ціни постійно зростали. Запроваджена карткова система не рятувала становища. Населення міст змушене було забезцінь продавати цінні речі, меблі, одяг, щоб не померти з голоду (еквівалентом золотого годинника були 50 кг картоплі). Фактично без засобів проживання опинилась інтелігенція, змушена шукати заробітків на підсобних роботах. Ситуацію рятував "чорний ринок", але на ньому розквітла спекуляція, пов'язана з ризиком доставки продуктів і товарів. Дещо кращим було становище сільського населення. Німці сприяли селянським господарствам, вимагаючи взамін великих контингентів. Окупанти не зачіпали великих землевласників у ГГ. Після зігнання євреїв у гетто їхнє майно в ГГ частково перейняли поляки; вони розвинули дрібне виробництво й торгівлю. Щодо ставлення до євреїв польське суспільство поділилося: маргінальні верстви із злорадством спостерігали за винищенням євреїв, а окремі націоналістичні кола поширювали думки, що "німці роблять за нас брудну роботу". Інша частина населення надавала євреям можливу допомогу, з ризиком для власного життя переховувала єврейські родини. Близько 850 поляків були страчені за допомогу євреям.

Загальна реакція поляків на агресію та окупацію була високопатріотична. Однак нормальні людські потреби виживання в умовах війни й окупації змушували чимало поляків вступати в контакти з окупантами, іноді за згодою Руху Опору поляки займали певні адміністративні посади або працювали в окупаційних інституціях. Явище "свідомої колаборації" з окупантами не набуло поширення, хоча в 1943-і 944 pp. польське підпілля за вироками спеціальних судів зліквідувало близько 2 тис. агентів, які працювали на німецькі спецслужби. Ані польське суспільство, ані політичні угруповання не зреагували на заклик гітлерівців у 1943 р. вступати до німецької армії для "захисту Європи" від більшовиків. Улітку 1944 р. на мобілізаційні пункти з'явилося лише кілька сотень добровольців, переважно з маргінальних низів, з яких не вдалося сформувати навіть батальйону. Натомість наслідком війни була суспільна деморалізація, що проявилась у поширенні проституції, бандитизму, з якими вело боротьбу польське підпілля.

На теренах ГГ до червня 1941 р. більшість населення складали поляки (83,3 %), українці та білоруси - лише близько 4 %. Загалом німецька національна політика на окупованих землях передбачала розрізнення й зіткнення представників різних народів. З цією метою підтримувався штучний поділ між поляками і "гуралями", яких трактували як фольксдойчів. Щодо українців у ГГ німці проводили політику, яка б дозволяла "шахувати" поляків і водночас не допускати до створення потужної української організації. Окупанти дозволили українцям створювати школи, культурно-освітні організації, призначали на самоврядні посади. З дозволу окупантів були створені т.зв. допомогові комітети, які надавали необхідну соціальну допомогу втікачам зі сходу, представляли інтереси українського населення перед гітлерівцями, налагоджували національну освіту й культурне життя. У надії на підтримку німцями ідеї Української державності в Кракові зосередилася значна кількість українських втікачів та емігрантів, представників різних політичних партій. Найбільші впливи мали діячі ОУН, які з довоєнного часу співпрацювали з німцями. Незабаром постав Український Центральний

Під час Другої світової війни

Комітет (УЦК) на чолі з В. Кубійовичем, який координував освітньо-культурну роботу місцевих допомогових комітетів. До весни 1941 р. у ГГ діяло 1000 кооперативів, 900 українських освітніх товариств, 900 шкіл, 2 гімназії, видавництво, виходила газета "Краківські вісті". Провід ОУН перебрав контроль за діяльністю УЦК. Водночас у 1940 р. стався розкол всередині ОУН на "революціонерів", прихильників С Бандери (ОУН-Б), і прибічників А. Мельника (ОУН-М). Мельниківці орієнтувалися на Німеччину і пов'язували з нею плани створення Української держави. Бандерівці співпрацювали з гітлерівцями, але намагалися зберегти самостійність дій. У 1941 р. ОУН-Б досягло домовленості з німецьким командуванням про створення двох військових батальйонів - Роланд і Нахтігаль - зі своїх членів. Обидві організації утворили "похідні групи" для обсадження української адміністрації на теренах УРСР після початку війни з Радянським Союзом. Поляки вороже поставилися до української діяльності в ГГ, звинувачували українців у колабораціонізмі. Напруження в стосунках двох народів підтримувалося німецькими керівниками.

Іншу спрямованість мала політика більшовиків на теренах Західної України і Західної Білорусі, які опинилися під радянським контролем у вересні 1939 р. Частина українського та польського населення вітала прихід Червоної Армії, піддавшися радянській пропаганді про "звільнення" населення від "капіталістичної Польщі", встановлення "народної влади" і "возз'єднання" українців і білорусів. Вітали прихід Червоної Армії також євреї, для яких німецька окупація означала винищення. На зайняті терени були скеровані групи комуністів, адміністративних працівників, які перейняли владу від військових. Поряд з цим почали напливати спеціальні групи НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ), котрі мали завдання "очищення терену від ворожих елементів, капіталістів, поміщиків". Хоча Червона Армія прийшла на ці терени під гаслами "визволення" українців і білорусів від "польського гніту", проте більшовики не збиралися залучати до влади українську й білоруську політичну еліту, а навпаки, передбачали піддати її гострим репресіям за звинуваченням у "буржуазному націоналізмі". Тому чимало української та білоруської інтелігенції вважали за краще втекти до Генеральної губернії.

Першою турботою радянського керівництва було легітимізувати приєднання нових територій. Тому 22 жовтня 1939 р. військові влади провели загальні "вибори" до Народних зборів Західної України і Західної Білорусії. Суворий контроль і регламентація дозволили отримати бажаний склад делегатів Народних зборів (права голосу позбавлялась "буржуазія і поміщики", власники, працівники адміністрації, військові тощо), які під диктовку контролерів 17 жовтня одностайно проголосували за встановлення радянської влади і возз'єднання з відповідними республіками СРСР. Після затвердження цих рішень ("звернень") Верховною Радою СРСР усі мешканці отримали радянське громадянство. Перші заходи радянської влади проходили під гаслами "українізації" та "білорусизації". Закривалися польські школи, культурні установи, змінювалися вивіски, а на їх місці створювались українські й білоруські. Але місцеві українці та білоруси не були допущені до владних структур.

У грудні 1939 р. було запроваджено новий адміністративний поділ: Західну Україну поділено на шість областей (волинську, дрогобицьку, львівську, станіславівську, тернопільську, рівненську); Західну Білорусь - на п'ять областей (барановицьку, біло-стоцьку, брестську, пінську, вілейську); замість повітів створено райони. Майже одразу почалася націоналізація промислових підприємств, банків, транспорту. Проведено грошову реформу, яка здійснювалася за завищеним курсом карбованця і при обмеженні сум обміну. Власники будинків у містах були позбавлені власності, а заможні мешканці виселялися зі своїх квартир. Ще під час воєнних операцій розпочалася земельна

Дата добавления: 2014-11-16