Історія Польщі

соціалізму"; у новому тексті було вписано слова про зміцнення "нерозривних зв'язків дружби і співробітництва з СРСР". Не були включені до поправок положення про безумовне поєднання прав і обов'язків громадян. І все ж зміст внесених поправок і процедура їх одноголосного схвалення в сеймі викликали негативну реакцію інтелігенції. Наступним подразненням суспільної свідомості стали чергові вибори до сейму, що проводилися за старим сценарієм. ФЄН йшов на вибори під гаслами VII з'їзду ПОРП. Офіційні дані стверджували, що до виборчих урн прийшло 98 % виборців, з яких 99 % проголосували за кандидатів ФЄН. Склад нового сейму не відрізнявся від попереднього, за винятком того, що від католицьких організацій не було обрано С. Стомми, натомість усі п'ять посольських місць посіли прибічники Я. Заблоцького, схильного до співробітництва з ПОРП. Вищі державні керівники залишилися на своїх посадах.

Після сесії сейму влада чинила тиск на авторів листів протесту проти змін у Конституції. Він обмежився дрібними переслідуваннями, які проявлялися в створенні перешкод для публікації праць, презентації творів. Наслідком стало прагнення опозиційних кіл знайти площину для об'єднання. У травні 1976 р. було надруковано і поширено програму Польської незалежницької угоди (Польського порозумєня неподлєглосьцьовего), яка була підготовлена таємною групою інтелігенції, якою керував Здзіслав Найдер. У ній йшлося про відновлення повного суверенітету Польщі, демократичних принципів устрою, вільний розвиток економіки та культури. Це була перша спроба некомуністичних сил в Польщі сформулювати політичну програму.

Червневі протести. Економічні труднощі, пов'язані з швидким зростанням споживання і можливостями забезпечити ринок товарами, змусили уряд повернутися до питання підвищення цін на основні продукти харчування. 24 червня 1976 р. голова уряду П. Ярошевич представив послам сейму проект підвищення цін майже на всі продовольчі продукти, зокрема, цукру на 100%, м'ясних виробів - на 69%. Уряд пропонував компенсацію до зарплати, яка однак не покривала видатків, що знижували життєвий рівень населення. Сейм погодився з пропозицією, але запропонував провести консультації з колективами підприємств. Реакція робітників була однозначною: вже на другий день розпочалися страйки та демонстрації протесту в кількох містах. Найбільшого розмаху вони набули в Урсусі (під Варшавою), Радомі і Плоцку, де від страйків і демонстрацій робітники великих промислових підприємств (в Урсусі - заводу тракторів, Радомі - машинобудівних заводів ім. Вальтера, Плоцку - комбінату "Петрохімія") перейшли до нападів на партійні комітети, будинки міліції та служби безпеки. Робітники Урсуса заблокували рух на залізничній колії Варшава-Кутно. Учасники акцій протесту вимагали скасувати рішення про підвищення цін. Страйки відбулися також на підприємствах Варшави, Лодзі, Вроцлава, Познані, Щеціна, Ґданська та інших міст. Демонстранти були розігнані загонами міліції та ЗОМО, обійшлося без жертв, але багатьох затриманих сильно побили. Були проведені масові арешти найбільш активних робітників, що стало можливим завдяки тому, що учасники протесту були сфотографовані й зняті на кіноплівку. Арешти охопили понад 630 осіб у різних містах, найбільше в Урсусі (172 особи). Того ж дня ввечері (25 червня) П. Ярошевич виступив по телебаченню, повідомивши про відкликання урядового проекту підвищення цін після проведення "консультацій" з робітничими колективами. У наступні дні офіційна пропаганда подала інформацію про події в Урсусі, Радомі і Плоцку як порушення "консультацій" "хуліганськими елементами". Були організовані віча і збори на підтримку політики ПОРП і засудження "підбурювачів", які "перешкоджають діалогу партії з народом". З метою залякування робітників влада вирішила покарати учасників подій. Під час розгону демонстрацій міліція влаштувала масове побиття затриманих, організувавши т.зв. "стежки здоров'я" - проводження через два ряди міліціонерів, які завдавали

В умовах комуністичного експерименту

удари гумовими палицями. Найбільш активні протестанти були засуджені на різні строки ув'язнення (від 1 до 10 років) за "порушення громадського порядку" або "напад на представників міліції".

Виникнення організованої опозиції. Червневі акції протесту активізували опозиційні сили. На захист робітників виступили діячі науки і культури. Я. Куронь написав листа до генерального секретаря Компартії Італії Е. Берлінгуера з проханням вплинути на владу ПНР, Є. Анджеєвський оголосив Лист до переслідуваних учасників робітничого протесту, група вчених і літераторів скерувала лист до вищої влади Польщі з протестом проти жорстокої розправи над робітниками. Стихійно виник рух на допомогу заарештованим і потерпілим робітникам. Наприкінці вересня 1976 р. група діячів опозиції утворила Комітет захисту робітників (Комітет охрони роботнікув, КОР), який, спираючися на Заключний Акт КБСЄ і Конституцію ПНР, виступив на захист прав робітників, проти порушення законів при їх затриманні. Члени КОР оголосили Відозву до суспільства і влади ПНР, де виклали причини створення організації, метою якої є захист прав і свобод людей праці. На початках до КОР належали 14 осіб, серед яких були люди різних світоглядних орієнтацій - від марксизму до християнських доктрин, молоді люди і представники старшого покоління: Єжи Анджеєвський, Яцек Куронь, Едвард Ліпінський, Ян Юзеф Ліпський, Антоній Пайдак, Адам Щипюрський, ксьондз Ян Зея та ін. Свої відозви і листи КОР керував до сейму, партійних органів, вимагаючи суворого дотримання Конституції та законів ПНР. Водночас члени КОР почали організований збір коштів для робітників, надали їм юридичні консультації, нав'язали контакти із зарубіжними правозахисними організаціями. Важливим напрямом діяльності КОР стало інформування громадськості про репресії проти робітників, конституційні права громадян, події в Польщі і за кордоном. Спочатку матеріали комітету друкувалися на друкарській машинці і переписувалися від руки, згодом розмножувалися на копіювальній техніці. Видання КОР поклали початок т.зв. літературі другого обігу, тобто такої, що не підлягала офіційній цензурі й поширювалася приватними особами. Влада намагалися припинити діяльність КОР, але не наважилася вдатися до репресій з огляду на те, що його організатори не закликали до повалення устрою, а лише до забезпечення конституційних прав і свобод громадян. На захист робітників виступив також католицький єпископат. Окрім того, залежність від західних кредитів змушувала партійне керівництво миритися з існуванням легальної організації, яка повинна була свідчити про "соціалістичну демократію" в країні. Влада намагалася різними засобами ізолювати КОР, не вдаючися до прямих репресій.

Утворення КОР дало поштовх розвитку легального опозиційного руху, який спирався на положення Заключного Акту КБСЄ і діяв в межах конституційних свобод. 25 березня 1977 р. кілька осіб, у тому числі Анджей Чума і Лєшек Мочульський, утворили Рух захисту прав людини і громадянина (Рух оброни прав чловєка і обивателя, РОПЧІО) і поширили відозву До польського суспільства, в якій вимагали реальної незалежності Польщі, закликали дотримуватися християнських і національних традицій. Невдовзі Рух розпався на два крила: проендецьке (А. Чума) і пропілсудчиківське (Л. Мочульський). У

Рис. 75. Діячі опозиції (згори

вниз): Я. Куронь, Е. Ліпінський,

Я.Ю. Ліпський, А. Міхнік.

Дата добавления: 2014-11-16