Поняття національної економіки

Розділ 13. Національна економіка. Основні макроекономічні показники

1. Поняття національної економіки;

2. Національний (суспільний) продукт і проблеми його грошового виміру;

3. Поняття та способи обчислення валового внутрішнього продукту (ВВП);

4. Система національних рахунків;

Аналіз закономірностей економічної діяльності у межах національної держави передбачає, у першу чергу, обґрунтування показників, якими можна на цьому рівні вимірювати її результативність. Розгляд цих питань почнемо із з'ясування поняття національної економіки.

Економічна діяльність у будь-якому суспільстві здійснюється її суб'єктами у системі певних взаємозв'язків та взаємозалежностей, що встановлюються у певних територіальних межах. Така система і називається економікою. Залежно від територіальних меж: розрізняють місцеву, регіональну, національну та світову економіку. Національна економіка — це система економічної діяльності з притаманною їй взаємодією механізмів регулювання, що історично склалась у межах країни (нерідко використовується термін «народне господарство»). Вона є сукупністю стійких економічних зв'язків, що об'єднують усіх господарюючих суб'єктів в єдину взаємопов'язану систему.

Національна економіка є історичним явищем, її формування здійснювалося паралельно процесу утворення держав. Основою національної економіки був суспільний поділ праці та усуспільнення виробництва. Саме суспільний поділ зумовлює систему тісних взаємозв'язків між складовими елементами економіки. З розвитком суспільного поділу праці, з одного боку, завдяки спеціалізації виробництва з'являлися все нові види виробництв, виробників і відповідних галузей, а з іншого — відбувалося кооперування виробництва, розширювалася система взаємозв'язків між спеціалізованими суб'єктами економічної діяльності. На основі поглиблення спеціалізації та інтегрування виробництва посилились інтеграційні процеси між суб'єктами економічної діяльності у межах окремих країн, що і спричинило утворення національних економік. У країнах Західної Європи ці процеси відбувалися протягом кількох Століть і завершилися створенням розвинутих національних економік у другій половині XX ст.

Національній економіці як взаємопов'язаній цілісній системі економічної діяльності притаманні характерні ознаки. По-перше — тісні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами країни на основі суспільного поділу праці, які надають національній економіці цілісності, єдності. Через економічні зв'язки між суб'єктами економіки здійснюється реалізація їх економічних інтересів, забезпечується територіальна цілісність економіки.

По-друге, національна економіка характеризується загальним економічним середовищем, спільним для усіх її суб'єктів. Таке середовище формується єдиним економічним законодавством держави, загальною грошовою одиницею, загальною грошово-кредитною та фінансовою системою країни.

По-третє, національна економіка має загальний економічний центр, який виконує регулюючу і контролюючу роль. Цим центром є держава, що здійснює заходи економічної політики. Межі регулюючого впливу такого центру на економіку залежать від типу її економічної системи.

По-четверте, ознакою національної економіки є загальна система економічного суверенітету. Вона включає кордони, митну систему, заходи захисту національних виробників від іноземних конкурентів.

По-п'яте, національна економіка характеризується наявністю національного ринку, який об'єднує місцеві ринки в єдиний економічний простір, на якому функціонує єдина грошова система.

По-шосте, для національної економіки характерна територіальна визначеність, її межами є державний кордон країни.

Поняття економіки буде неповним без визначення її суб'єктів. Ними є домогосподарства, господарські одиниці (фірми чи підприємства) і держава. Кожен із цих суб'єктів прагне до найповнішого задоволення своїх інтересів у процесі функціонування національної економіки. І кожна група суб'єктів має свої інтереси.

Інтерес домогосподарств полягає у зростанні їх сукупного доходу як головного засобу досягнення задоволення поточних та перспективних потреб. Інтереси господарюючих одиниць -- максимізація прибутку на основі мінімізації витрат та збільшення капіталу. Для інтересів держави характерною є оптимізація валового доходу державного сектора економіки, максимізація рівня добробуту членів суспільства і суспільної корисності. Інтереси суб'єктів національної економіки взаємодіють і утворюють суперечливу систему. При цьому суперечності можуть досягати надзвичайної гостроти, аж до антагонізму. Одним із дійових засобів розв'язання цих суперечностей є економічна політика держави.

Національна економіка є, насамперед, сукупністю підприємств (фірм) та інших організацій чи закладів, що здійснюють виробництво та обмін благ. Це первинна клітина національної економіки. Сукупність організаційних одиниць, що виконують у процесі економічної діяльності однакові за змістом соціально-економічні функції незалежно від територіального їх розташування, утворює галузь економіки. З поглибленням поділу праці кількість галузей збільшується, що ускладнює галузеву структуру економіки. Група однорідних галузей утворює сферу економіки. Залежно від характеру створюваних благ розрізняють сферу матеріального виробництва і соціальну сферу. Якщо в першій виробляються матеріальні блага, то у другій створюються блага у вигляді послуг. Соціальна сфера охоплює такі галузі, як транспорт, туризм, охорона здоров'я, освіта, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, культура і мистецтво. За умов переходу від індустріального до постіндустріального суспільства роль цієї сфери економіки істотно підвищується, вона акумулює дедалі більшу частку економічно активного населення.

Структурними елементами національної економіки є її сектори — сукупність соціально-економічних одиниць, об'єднаних спільними соціально-економічними відносинами. Це особливі частини економіки, що відрізняються відносинами господарювання, формами зв'язку з іншими суб'єктами та функціями. Найзагальнішим критерієм структуризації національної економіки за секторами є форма власності на речові чинники виробництва. За цим критерієм виділяють приватний та державний сектори. До приватного сектора належать усі домогосподарства та приватні підприємства. Державний сектор економіки включає ті суб'єкти господарювання, що функціонують на державній власності. Його частка суттєво коливається у різних країнах (див. розділ 6). З державним сектором економіки пов'язаний і неринковий сектор економіки, що надає громадянам країни безоплатні матеріальні блага та послуги за різними каналами, що регулюються державою (допомога, послуги освіти, медичного обслуговування тощо).

Матеріальною основою національної економіки є національне багатство — сукупність благ, нагромаджених суспільством за весь період його виробничої діяльності. Воно включає основний капітал сфери матеріального виробництва та соціальної сфери, оборотний капітал, особисте майно населення та такі нематеріальні цінності, як обсяг наукових знань, виробничий досвід, рівень культури населення тощо. За умов переходу до постіндустріального суспільства зростає роль саме нематеріальних цінностей, об'єктів інтелектуальної власності.

Функціонування національної економіки відбувається шляхом виробництва і обміну благами між: її суб'єктами. У цьому процесі власники чинників виробництва, реалізуючи створені блага, отримують доходи, що для покупців цих благ є витратами на їх придбання. У межах національної економіки доходи і витрати здійснюють коловий рух. Схематично цей рух можна зобразити такою схемою (рис. 5).

потоки товарів та послуг

грошові потоки

Рис. 5. Рух доходів та витрат у національній економіці

Домогосподарства, будучи власниками чинників виробництва, спрямовують їх на ринки, де вони стають предметом купівлі для підприємств і фірм з метою виготовлення товарів та послуг. Підприємства (фірми) в обмін на отримані чинники виробництва направляють домогосподарствам грошові потоки, еквівалентні ціні даних чинників, які стають доходами домогосподарств.

Підприємства (фірми), використовуючи придбані чинники виробництва, створюють товари та послуги, що спрямовуються на ринки для реалізації. Домогосподарства отримані грошові доходи використовують для придбання товарів та послуг.

Підприємства в обмін на запропоновані товари та послуги отримують грошові кошти, які стають для них доходом. Цією фазою один коловий рух завершується і створюються умови для наступного.

У цьому русі домогосподарства і підприємства виступають, з одного боку, як покупці, тобто представники попиту, а з іншого — як продавці — представники пропозиції. І домогосподарства, і підприємства функціонують на обох ринках, але в кожному випадку — на протилежних його боках: одні як покупці, інші як продавці. У той самий час обидві групи суб'єктів економіки і купують, і продають.

Аналіз колового руху в межах національної економіки дає підставу для ще одного важливого висновку. Зазначений рух здійснюється через еквівалентний обмін товарів на гроші, а грошей на товари. При цьому витрати покупців на придбання товарів еквівалентні доходам продавців від їх продажу. Сума доходів від реалізованих чинників виробництва, товарів та послуг дорівнює сумі витрат покупців на їх придбання. Тобто витрати одних суб'єктів перетворюються на доходи інших, причому величина їх обов'язково співпадає. Це має велике значення для обґрунтування методів обчислення національного продукту.

Отже, національна економіка є складною цілісною системою, що історично сформувалася на основі поділу праці. Національні економіки відрізняються за рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером відтворення, методами регулювання економічної діяльності державою, рівнем розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, досягнутим рівнем життя. Що розвиненіший науково-технічний потенціал країни, то досконаліший механізм регулювання економіки, що повніше використовуються переваги міжнародного поділу праці, то вищим є рівень розвитку національної економіки, вищою є її ефективність, а отже і рівень життя. Водночас національну економіку не можна зводити до сукупності форм економічної діяльності на території певної країни.

Одним з її критеріїв є здатність задовольнити потреби країни, захистити її. інтереси, забезпечити її економічну та політичну незалежність, включаючи й екстремальні умови. З цієї позиції справжня національна економіка в Україні ще тільки формується. Економічний потенціал, що дістався Україні у спадок, характеризується незбалансованістю між його окремими складовими частинами і недостатньою соціальною орієнтованістю. Економіка України після розпаду Радянського Союзу опинилася без таких важливих ресурсів, як нафта, газ, каучук, целюлоза, апатити тощо. 70—80 % економіки залежить від імпорту природного газу, кольорових металів, автомобілів, верстатів та інструментів, хімічного волокна, бавовни та ниток. За рахунок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби у хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості.

Структурні пропорції, що склалися в економіці України, не відповідають новим цілям, що постали перед Україною як самостійною державою. До того ж багато галузей відсталі у науково-технічному відношенні, характеризуються низькою товарністю та напівфабрикатною спрямованістю експорту, залежать від монопольного імпорту важливих видів сировинних ресурсів. Ресурсномісткий та переважно витратний характер виробництва, зорієнтований на дешеві ресурси колишнього СРСР, значно зменшує конкурентоспроможність українських товарів на зовнішньому ринку.

Все це свідчить, що Україна ще не має справжньої національної економіки, здатної як задовольнити внутрішні потреби у благах та послугах, так і забезпечити економічну незалежність, входження у світове співтовариство. Формування справжньої національної економіки є одним з найважливіших завдань України в сучасних умовах.

Дата добавления: 2014-11-18