Гарантії прав на охорону праці під час приймання працівника на роботу і під час роботи

Гарантії прав на охорону праці

Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Охорона праці в законі України «Про охорону праці» визначається так:

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

· пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

· комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики;

· соціального захисту працівників;

· встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;

· використання економічних методів керування охороною праці;

· здійснення навчання населення;

· забезпечення координації діяльності державних органів;

· міжнародного співробітництва в галузі охорони праці.

Закон встановлює пріоритет життя та здоров’я працівників по відношенню до ре­зультатів виробничої діяльності підприємства, тобто в першу чергу мають дотриму­ватись вимоги нормативних актів про охорону праці, щоб працівник під час операцій виробничого циклу не отримував травм, і лише потім має звертатись увага на ре­зультати виробничої діяльності підприємства.

Власник несе повну відповідальність за створення та підтримування безпечних і нешкідливих умов праці на кожному робочому місці й у кожному структурному під­розділі підприємства.

Гарантії прав на охорону праці починаються вже з моменту обгово­рення та укладання трудової угоди, оскільки згідно зі ст. 5 Закону «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Під час укладан­ня трудового договору роботодавець повинен проінформувати пра­цівника під розписку про умови праці та про наявність на його робо­чому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права праців­ника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним вис­новком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної екс­пертизи.

Під час приймання працівника на роботу відбувається обов’язкове страхування його роботодавцем від нещасних випадків і професійних захворювань. Вище було зазначено, що для такого страхування не пот­рібно згоди або заяви працівника. У разі ушкодження здоров'я чи в разі моральної шкоди, заподіяної працівникові, він має право на від­шкодування шкоди.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо ство­рилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи дов­кілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхід­ності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваже­ної працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. В цьому разі за період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

У разі, коли працівник за станом здоров’я не може виконувати роботу, на яку він наймався, він має бути переведений на легшу робо­ту відповідно до медичного висновку. Медичний висновок ЛКК або МСЕК є обов’язковим для роботодавця. Проте переведення працівни­ка на іншу (легшу) тимчасову чи постійну роботу може відбуватися лише за його згодою. При переведенні працівника на іншу постійну нижче оплачувану роботу за ним зберігається його попередній заробі­ток протягом двох тижнів з дня переведення.

На час зупинення експлуатації підприємства або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівни­ком зберігається місце роботи, а час простою оплачується з розрахун­ку середнього заробітку.

Дата добавления: 2014-11-18