Показники пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів

Етапи та класи пожеж

Етапи розвитку пожежі розглянемо на прикладах пожежі у звичайному приміщенні:

I етап пожежі − перетворення загоряння в пожежу, тривалість − 1−3 хв.

II етап пожежі − зростання зони горіння − 5−6 хв.

III етап пожежі − бурхливий процес горіння, температура всередині приміщення досягає 250−300° С, починається об'ємний розвиток пожежі, коли полум’я заповнює весь об’єм приміщення і поширення полум’я проходить вже не по поверхні, а дистанційно − через розриви. Руйнування засклення. Тривалість − 6−9 хв.

IVетап − як результат руйнування засклення, приплив свіжого повітря різко сприяє розвитку пожежі. Температура всередині приміщення підвищується з 500−600° С до 800−900° С. Швидкість вигоряння максимальна. Тривалість − 9−12 хв.

V етап − стабілізація пожежі на 20−25 хв. від початку горіння.

VI етап − зниження інтенсивності горіння.

Протягом перших двох етапів проходить лінійне поширення вогню. Тому дуже важливо в цей час викликати пожежні підрозділи та вжити заходів щодо гасіння пожежі до початку етапу її бурхливого зростання.

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів, пожежі поділяються за ГОСТ 27331-87 на відповідні класи та підкласи, що наведені на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Класи пожеж

Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин і матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.

Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі − речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі − це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі − речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення.

До них належать усі органічні матеріали. У свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання, та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху − найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

ü легкозаймисті рідини (ЛЗР) − рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61° С у закритому середовищі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

ü горючі рідини (ГР) − рідини, які мають температуру спалаху понад 61° С у закритому середовищі або 66° С у відкритому середовищі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Температура спалахування − найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура самоспалахування − найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум’янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин і твердих речовин.

Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я − це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ, горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум’я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м³ пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру), а при інших значеннях НКМ − пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум’я газів і парів у повітрі. НТМ та ВТМ − це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють у даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ.

Дата добавления: 2014-11-18