Характеристика методів і прийомів навчання дітей монологічного мовлення

У молодшому дошкільному віці перевага надається такому способу підтримки активного мовлення, як спільне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закінчує. Наприклад:

Вихователь; «На картинці... (показує картинку, на якій зайчик гри­зе моркву).

Дитина:... зайчик гризе моркву.

Вихователь: Морква була така... (мімікою показує задоволення).

Дитина:... смачна».

Заняття краще проводити невеличкими підгрупами (3~5 дітей). Переваги спільного мовлення виявляються в тому, що, незалежно від ступеня підготовленості дитини, рівня її зв'язного мовлення, результат складання розповіді за картиною завжди буде позитивним, оскільки у дитини почуття успіху, стимулює бажання придумувати ще. Важливо, щоб мовленнєва допомога вихователя була лише тлом, сполучною лан­кою, яка допомагала б поєднати окремі слова у зв'язні речення, суджен­ня, не гальмувала б дитячої ініціативи, спонукала б до самостійності. Складання розповідей бажано супроводжувати предметними діями. Такий спосіб активного мовлення, коли розповідь складають спільно вихователь і діти або тільки діти під керівництвом вихователя, назива­ють інсценівками з іграшками (Л. Шадріна). Розглянемо приклад та­кого заняття.

Вихователь починає заняття з молодшою підгрупою, розглядає іграш­ки на столі, пропонує: «Діти, давайте розкажемо та покажемо історію, яка трапилася з котиком на річці. Хто буде котиком?» Сашко: Я! (бере котика).

Вихователь: Котик прийшов до річки, а там плескалося...

Артур: Каченя (бере каченя).

Славко (бере зайчика): А потім вони зустріли зайчика. Зайчик стриб-стриб. У нього довгі вушка.

Вихователь розставляє на столі ялинки, розстеляє блакитну хустку. Діти йому допомагають. Гра розпочалась.

Вихователь: Каченя пішло гуляти до річки. Воно...

Артур: Каченя прийшло до річки та почало пливти.

Вихователь: Бережком біг...

Сашко: Котик. Він побачив каченя та й запитав: «Що ти тут ро­биш?»

Артур: Я плаваю. Давай разом плавати. Сашко: Котик стрибнув у річку й почав тонути. Вихователь: Він закричав... Сашко: Допоможіть! Допоможіть! Я тону!

Славко: А тут прибіг зайчик і почав його з річки тягти. Витяг і вони разом пішли додому.

Аналогічну мету має коментоване малювання. Вихователь створюс ситуацію, що, з одного боку, захоплює цікавою колективною діяльніс­тю, а з іншого - ця емоційно активна ситуація спонукає дітей до актив­ного мовлення, результатом якої є колективно складена розповідь. Роз­глянемо запис фрагмента заняття.

Вихователь збирає дітей навколо столу, на якому розміщує великий аркуш паперу і пропонує дітям придумати та намалювати історію про їжачка і ялинку, які жили у великому лісі.

Вихователь: У великому лісі ростуть різні дерева. Ось така ялинка (малює посередині ялинку). То яка вона?

Діти: Пухнаста, зелена, колюча, гілочки такі гостренькі. Вихователь: У цьому лісі росли інші дерева... Які? Діти: Берізки, дуби.

Вихователь: Давайте їх намалюємо. (Під час малювання вихова­тель спонукає дітей до коментування малюнка, заохочує відповідати на запитання.) Яка берізка? Як її намалювати? Пригадайте, якого кольо­ру в неї стовбур. Пригадайте та покажіть, які гілочки у берізки. (Вихо­ватель заохочує дітей показати рухами, як ростуть гілки у берези. Діти малюють берізку та домальовують інші дерева. Причому окремі деталі малюнка виконують самі діти, наприклад малюють траву, квітки, хмар­ки, голки у їжачка.)

Вихователь: У цьому лісі на галявині жив у нірці маленький їжа­чок. Він був такий... (Вихователь малює їжачка.)

Діти: Маленький, гарненький, хороший, колючий. Носик, як і очі, чорний.

Вихователь: У їжачка багато друзів - інших їжачків. Вони також живуть у цьому лісі і схожі на нашого їжачка. Намалюйте їх. (Діти коментують намальоване ними. Вихователь запитаннями спонукає на­звати, де живе їжачок, який він.) Одного разу їжачки грали в піжмур­ки Наш їжачок став голосно кликати своїх друзів. Як він кликав їх? А вони такі хитрі, заховалися хто під листком, хто під квіткою, не вихо­дять, а тільки озиваються: «Я тут, під великим пеньком». А твій де? (Вихователь звертається до кожної дитини, включає її у гру.)

Найефективнішим способом навчання розповіді в середньому та стар­шому дошкільному віці є структурно-синтаксична схема (для описо-_Вої та сюжетної розповіді). Сутність цієї схеми полягає в тому, що педагог непомітно для дитини, без зайвих і важких для засвоєння пояс­нень, а лише за допомогою коротких початкових слів подає план-схему опису («Це -...», «Він такий...>>, «У нього є...», «Він може...», «Мені подобається...») чи сюжетної розповіді («Був собі...», «Одного разу...», «Раптом...», «Тоді...», «І став він...>>), яку дитина доповнює з власної ініціативи, відповідно до своїх інтересів та можливостей. Поступово дитина засвоює логіку опису чи сюжетної розповіді і починає викори­стовувати ЇЇ вже без допомоги вихователя.

Командний метод складання розповіді активізує процес зв'язного мовлення, вправляє дітей у засвоєнні структури висловлювання, при­вертає їхню увагу до власного мовлення та висловлювань однолітків, спонукає до оцінки розповідей. Командний метод - один із найефек­тивніших способів навчання дітей розповіді. По-перше, дитина почу­вається самотньою, присутність друзів надає їй впевненості (команда складається з трьох-чотирьох дітей лише за бажаннями і симпатіями дитини). По-друге, якщо розповідь складається командою, то вона буде під силу навіть найнесміливішим дітям. По-третє, завдяки командним розповідям, на занятті в активній мовленнєвій практиці беруть участь майже всі діти. Жодна з команд не повторює повністю попередню роз­повідь, а привносить щось своє. Під час розповіді кожен має слухати і бути готовим підтримати іншого, щоб не підвести всю команду, зуміти вчасно і правильно продовжити те, на чому спинився товариш. Роз­повідь командами сприяє розвитку креативності, самостійності та ініціа­тивності.

Якщо два попередні способи впливали насамперед на розвиток зв'яз­ності мовлення, то метод моделювання фіксує увагу дитини на змісто­вому аспекті, тобто на побудові сюжетної лінії, послідовності основних епізодів розповіді. Цей метод, запропонований Л. Венгером і О. Дячсн-ко, доречно застосовувати під час навчання переказу, а також складан­ня творчої розповіді.

Навчання монологічного мовлення відбувається переважно на мов­леннєвих заняттях, метою яких є навчання різних типів розповіді. В сучасній методиці існує кілька класифікацій видів занять з розвит­ку монологічного мовлення: за характером мовленнєвих дій (занят­тя зі складання реальних і творчих розповідей); за використанням наочності (складання розповіді на наочній та словесній основі); домінуючим психічним процесом (створення розповіді на основі спрл ймання наочності, розповіді по пам'яті та творчі розповіді на основі ді уяви).

Розповіді на основі сприймання наочності проводять, починаючі з молодшого дошкільного віку. До них належать:

складання описової розповіді за картинкою (предметом, іграшкою) складання сюжетної розповіді за картиною; порівняльний опис двох іграшок (предметів, картин); складання сюжетної розповіді за серією картин; складання описової розповіді за змістом пейзажної картини. Перші два види занять можна проводити вже в молодшій групі, тре­тій - починаючи із середнього дошкільного віку, оскільки складання цього виду розповіді потребує вміння порівнювати предмети між со­бою. Останні види занять - досить складні, тому їх доцільно викорис­товувати у старшому дошкільному віці.

Навчання розповіді по пам'яті проводять на таких заняттях: переказ літературних творів;

складання розповіді з власного чи колективного досвіду; колективне складання розповіді з досвіду (складання листа); складання розповіді-опису предмета (картинки, іграшки) по пам'яті. Складання розповідей по пам'яті належить до найскладніших видів занять. Воно потребує певних мовленнєвих умінь і грунтується на пев­ному рівні розвитку багатьох психічних процесів (сприйняття, пам'яті, репродуктивної уяви). Враховуючи це, другу групу занять доцільно використовувати, починаючи з середнього дошкільного віку. Останні два види занять доступні лише старшим дошкільникам.

Навчання творчої розповіді на основі уяви передбачає п'ять видів

занять, а саме:

складання творчої розповіді за поданим початком (закінченням);

складання творчої розповіді (казки) за опорними словами;

складання казкової історії (творчої розповіді) за поданим планом;

складання творчої розповіді на запропоновану вихователем тему;

складання сценарію на основі короткого літературного тексту.

На відміну від традиційно існуючого в дошкільній лінгводидактиці твердження про неможливість навчання творчої розповіді дітей мо­лодшого дошкільного віку, за результатами досліджень Н. Гавриш та Л. Шадріної, присвячених розвитку зв'язного мовлення молодших до­шкільників, підтверджують оптимальність саме цього періоду як почат­кового для навчання.

Дата добавления: 2014-11-20