Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності

З макроекономічного погляду головним критерієм ефективності міжнародної економічної діяльності є її вплив на динаміку реального зростання ВВП як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі. Цей вплив виявляється через комплексну та динамічну оцінку усіх складових зазначеної діяльності, які в термінах офіційної статистики виступають як складові та фактори формування статей платіжного балансу країни.

Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними устано­вами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резиден­тами інших країн.

З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави назовні.

Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної економічної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди, проводячи макроекономічну політику, повинні враховувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів.

У чому полягають ці обмеження та вимоги? Насамперед вони пов’язані з суперечностями між об’єктивними цілями розвитку реального сектору — промисловості, сфери обслуговування, сільського господарства та вимогами стабільного функціонування сектору монетарного — передусім нульового або обмеженого зростання грошової маси, стабільності цін.

Засобом позитивного впливу на умови формування платіжного балансу є скорочення непродуктивних видатків, а отже — податків. Так, згідно з умовами складання бюджету США на 2001 р. (обсяг — 1,8 трлн дол.) сумарне скорочення податків порівняно з попереднім роком становило 150 млрд дол.

Аналогічні заходи на зламі століть впроваджували або намагаються впроваджувати і в інших індустріально розвинутих країнах. Так, французький уряд поставив за мету скоротити з 2000 до початку 2003 р. виплати до бюджету на 18 млрд євро. В Іспанії було скорочено як корпоративні податки, так і податок на прибуток. Радикальне зниження податків відбувається в Німеччині: найвища ставка податку на прибуток там скорочується з 53 до 45 %. Сумарні податкові послаблення для корпорацій становитимуть 20 млрд євро.

Потреби реального сектору мають витратну природу. Зокрема, виробникам потрібен платоспроможний попит, що є передумовою реалізації продукції. Реалізація продукції відкриває джерело прибутків, формування амортизаційних фондів, обігових коштів та створює можливості не тільки для простого, а й розширеного відтворення процесу виробництва. Виробництво потребує інвестицій, а це теж є способом витрачання коштів. Причому чим
більший обсяг наявних грошей, тим кращими є умови для зростання фонду нагромадження. Нарешті, збільшення кількості національних грошей на ринку та тиск з їх боку на валютний ринок стають причиною девальвації національної валюти. Девальвація ж національної валюти є, по-перше, проекспортним фактором, оскільки здешевлює національну продукцію на зовнішніх ринках, де використовуються інші валюти, а по-друге, антиімпортним фактором, оскільки робить відносно дорожчою імпортну продукцію на національному ринку. Обидва цінові механізми справляють позитивний вплив на національне виробництво (як експортне, так і імпортоконкурентне), якщо не враховувати можливих негативних наслідків щодо загальних умов формування платіжного балансу та господарського клімату в країні.

Отже, збільшення грошей у споживачів є передумовою фінансування виробництва, і інколи вважається, що для стимулювання економічного розвитку необхідна грошова емісія.

Україна в перші роки незалежності, власне, і проводила таку політику, яка, зокрема, передбачала інфляційно-девальваційне стимулювання виробництва. Це призводило до гіперінфляції та втрати стимулів до підприємницької діяльності. Врешті-решт, фіаско політики «грошового верстата» обумовило зміну її на повну протилежність — східноєвропейський варіант жорсткого монетаристського регулювання.

Утім, негативні приклади можна віднайти і на «протилежному фланзі» наукової думки та практичної політики, зокрема на тому, який став домінувати в Україні у другій половині 90-х років. Сліпе дотримання рекомендацій МВФ, заангажованих та необізнаних на реаліях економічного розвитку України західних радників під час формування платіжного балансу країни мало своїм на-
слідком тривалий економічний спад, занепад базових галузей національної економіки.

Дата добавления: 2014-11-20