Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності

Україна в міжнародній торгівлі товарами: загальний режим

Розділ 2.1

Контрольні питання

1. Які критерії можна використати при класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності в країні?

2. Як у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено коло суб’єктів міжнародного співробітництва України?

3. Назвіть цілі міжнародної економічної діяльності на підприємницькому рівні.

4. Якими є основні органи, котрі здійснюють роль регуляторів міжнародної економічної діяльності в Україні.

5. Якими є основні цілі міжнародної економічної діяльності суб’єк­тів макрорівня?

6. Які тенденції зумовлюють зростання значення наддержавних форм міжнародного економічного регулювання та транснаціональної підприємницької діяльності?

7. Назвіть основні завдання та напрями діяльності міжнародних економічних організацій.

Література

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Див. сервер ВР України. www.rada.kiev.ua.

3. Лук’яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 73 с.

4. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 488 с.

5. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник / Под ред.
Л. Е. Стровского. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 823 с.

6. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. — М.: Ось-89, 1999. — 288 с.

7. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектору. — К.: Основи, 1988. — 854 с.

Частина 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Міжнародна торгівля — це оплачуваний товарообіг між різними країнами світу. Така торгівля здійснюється у різних формах. Її предметом можуть бути готові товари або напівфабрикати, сировина чи енергоносії тощо, тобто продукція, що може мати споживче або виробниче призначення.

Широкоприйнятою є така класифікація видів міжнародної торгівлі (нижче розглядатимуться докладно всі окремі види міжнародної торгівлі з прив’язкою аналізу до реальної української практики):

Таблиця 2.1

Класифікація міжнародної торгівлі товарами

Купівля-продаж товарів	Товарообмінні операції
· експорт; · імпорт; · реекспорт; · реімпорт.	· бартерні операції; · торговельні компенсаційні операції: — компенсаційні угоди; — зустрічні закупівлі (офсетні угоди, поставки на комплектацію); — авансові закупівлі; — викуп застарілої продукції; — операції з давальницькою сировиною; · промислові компенсаційні операції (операції «бай-бек», угоди про «розподіл продукції», «експлуатаційну компенсацію», договори цесії)

Розвиток торгівлі як форми міжнародної економічної діяльності безпосередньо пов’язаний з динамікою сукупного продукту. За даними експертних оцінок, кожним 10 % зростання світового виробництва відповідає 16 % збільшення обсягу світової торгівлі. Щодо конкретних показників, то, згідно з експертними розрахунками СОТ, приріст торгівлі в 2001 р. оцінюється в 7 % проти 12 % у 2000 р. Головною причиною такого зниження є уповільнення темпів розвитку американської економіки та зменшення обсягів імпорту США в першій половині 2001 р.

Для будь-якої країни активна участь у міжнародній торгівлі є джерелом важливих економічних переваг. Такі переваги передусім дають можливість ефективніше використовувати наявні ресурси, активізувати потенціал спеціалізації виробництва, ширше залучати до всіх сфер соціально-економічного життя досягнення науки і техніки, підвищувати рівень структурної оптимізації економіки, повніше задовольняти зростаючі потреби населення.

І навпаки — розрахунок на імпортозаміщення і протекціонізм та всі інші прямі і непрямі обмеження потенціалу національної міжнародної спеціалізації в довготерміновій перспективі є серйозною та небезпечною помилкою. Можна погодитися з необхідністю застосування тактичних обмежень торгівлі. Така практика досить поширена в міжнародних економічних відносинах і є об’єктом міжнародних переговорів та узгоджень. Але в стратегічній перспективі найважливішим завданням є створення максимально вираженої коопераційної моделі відкритої економіки, а національно-егоїстичні міркування, пов’язані з обмеженнями ввезення, неминуче погіршать умови української участі в міжнародній торгівлі за рахунок зворотних санкцій та зниження тиску в конкурентній боротьбі на власних виробників.

Між цілями регулювання (обмеження) імпорту та завданнями просування товарів на зовнішні ринки існує тісний взаємозв’язок. До 90 % вітчизняного імпорту припадає на ті країни, з якими Україна уклала угоди щодо пільгового доступу на внутрішні ринки. Таким чином, застосування економічних і навіть політичних санкцій у відповідь мало б значно масштабніші руйнівні наслідки, ніж можливі здобутки завдяки обмежувальній практиці. Більше того, імпортомісткість вітчизняного експорту (передусім необхідність закуповувати енергоносії для металургійної, машинобудівної та інших галузей, а також інші товари, які належать до проміжних технологічних циклів), критичний характер ряду імпортних статей унеможливлюють постановлення питання про застосування жорсткої моделі імпорторегулювання. І хоча час від часу виникають підстави для взаємних претензій щодо торговель­ного режиму, єдиний можливий для України шлях — урегулювання спірних питань та максимальне поліпшення режиму експор­ту. (Ілюстрацією сказаному можуть слугувати торговельні війни, які час від часу спалахували між Україною та Росією. Вони призвели до значного скорочення експорту з України традиційних товарів національної спеціалізації — цукру, металопродукції, спирту — та малопомітного скорочення імпорту.)

Але не тільки «проекспортні» міркування «працюють» проти ідеї імпортозаміщення. Аналіз вітчизняного товарного ринку свідчить про те, що підвищення тарифних і запровадження нетарифних бар’єрів негативно відіб’ється на національному виробництві ще й через зростання цін та скорочення внутрішнього попиту.

Якщо проаналізувати практику макроекономічного регулювання в різних країнах світу, то можна констатувати, що мав місце як позитивний досвід політики імпортозаміщення, так і досвід негативний. У Китаї, Республіці Корея імпортозаміщення було узгодженим зі структурними реформами та поетапною лібералізацією. Крім того, великий внутрішній ринок Китаю є ефективним амортизатором кон’юнктурних коливань у взаємовідносинах із зовнішніми торговельними партнерами.

Імпортозаміщення може мати позитивний вплив не тільки протягом обмеженого періоду, а й за умов його вибірковості, інакше кажучи — цільової спрямованості на підтримку розвитку окремих, високотехнологічних виробництв. Крім цього, потрібне комплексне застосування широкого інструментарію урядової політики — виважений вибір видів та абсолютних показників мита, імпортних тарифів, квот і ліцензій (у виняткових випадках — торговельного ембарго). Уряд повинен вживати заходів з підвищення ефективності господарювання, зниження його матеріало- та енергомісткості. Нарешті, необхідна ефективна законодавча база, адекватна нормативна документація.

У цьому зв’язку обов’язково слід пригадати і негативний досвід політики імпортозаміщення. Передусім це стосується ряду латиноамериканських країн, економічні невдачі котрих стали хрестоматійними прикладами для тих, хто пропагує ідеї фритредерства та взагалі лібералі­зації міжнародних економічних відносин.

До речі, міжнародна торгівля України вже «зарекомендувала» себе важливим рушієм економічного розвитку, гарантом національної безпеки. Вона не тільки була однією з небагатьох галузей і сфер господарської діяльності України, які протягом переважної частини періоду незалежності мали позитивну динаміку зростання. Міжнародна торгівля дала змогу зберегти велику кількість спеціалізованих виробництв, здійснити важливі кроки щодо їх технологічної модернізації та інвестування.

Основними функціональними елементами міжнародної товарної торгівлі є експортно-імпортні операції — купівля-продаж товарів, що мають матеріально-речовинну форму, за умови, що такі товари у разі зміни власника з метою реалізації його споживчих потреб перетинають кордони національних митних територій.

У міжнародній комерційній практиці, як і в підприємницькій діяльності, яка не виходить за межі національної митної території, застосовуються два основні способи здійснення торговельних операцій: прямий та непрямий, або опосередкований. Прямий спосіб базується на прямих зв’язках між продавцем (виробником) та покупцем (споживачем) і означає, що контрагентами операції купівлі-продажу є лише дві сторони — той, хто прагне отримати грошовий еквівалент своїм виробничим зусиллям та витратам, а також той, хто бажає за свої кошти придбати споживну вартість. Непрямий, або опосередкований, спосіб передбачає здійснення купівлі та продажу товару з використанням торговельного посередника, з яким укладається окрема угода. Остання визначає обсяг обов’язків такого посередника, а також величину його винагороди у зв’язку з реалізацією товару.

Специфіка реалізації прямих та опосередкованих міжнародних торговельних операцій полягає у юридичних наслідках та в необхідності застосовувати певні дії, яких вимагають правила гри на міжнародному та зарубіжних ринках. Для українських учасників міжнародної товарної торгівлі основним джерелом регулювання цього виду господарської діяльності є закони України, укази Президента держави, постанови уряду, відомчі нормативні акти, а також міжнародні угоди, що були підписані Україною, правила, які встановлено іншими державами (якщо діяльність вітчизняних господарських суб’єктів підпадає під їх юрисдикцію), міжнародними організаціями та інститутами, власні комерційні угоди, національні та міжнародні звичаєві (неписані) норми.

Міжнародна торгівля товарами, як найстаріша форма міжнародної економічної діяльності, у процесі своєї еволюції відобразила всі значущі особливості розвитку виробництва, соціально-економічного прогресу. Товарна торгівля, тобто обмін матеріальними цінностями, які можуть приносити певні блага, користь їх споживачеві, вже не є, як раніше, безумовно домінуючою формою міжнародної економічної діяльності. За обсягами (у грошовому еквіваленті) вона навіть значно поступається деяким іншим формам міжнародного співробітництва. Але саме здатність країни, її господарських структур проводити ефективну політику на товарних ринках є найкращим індикатором та ключовим фактором міжнародної конкурентоспроможності її макроекономічного комплексу.

Разом з тим національні особливості можуть значною мірою впливати на обсяги, структуру та характер міжнародної економічної діяльності окремих країн. Те, що є типовою тенденцією для провідних ринкових держав, зовсім не обов’язково відображається у відкритих економічних системах інших країн. Так, для України є характерною значно більша, ніж для провідних ринкових держав, частка товарної торгівлі в структурі міжнародної економічної діяльності. Це пояснюється передусім недостатнім розвитком механізмів валютно-фінансового ринку, слабкістю технологічної бази (що, у свою чергу, призводить до низьких показників нематеріальних форм міжнародної економічної діяльності, пов’язаних з технологічними, інформаційними трансфертами), а також дією ряду інших чинників. Але сказане не означає ані того, що Україна стоїть осторонь сучасних світогосподарських тенденцій, ані того, що цілі торговельної політики вилучено із системи пріоритетів країн-лідерів. Важливою метою макроекономічного регулювання в провідних ринкових державах Північної Америки, Європи, Південно-Східної Азії є нарощування експортного потенціалу. Водночас товарний імпорт — це важливий фактор наповнення національних споживчих ринків, ефективної виробничої кооперації та розвитку промисловості й сільського господарства.

Причинами, які зумовлюють інтерес до міжнародних торговельних відносин, є додаткові можливості отримувати прибутки від розширення ринків збуту, заощаджувати кошти завдяки іноземним закупівлям більш дешевих або ефективних товарів, необхідність отримувати дефіцитні, нетипові для даної місцевості ресурси.

Подібна констатація пов’язана з безпосередніми пріоритетами господарської діяльності. Однак більш загальний теоретичний підхід та ширший погляд у часі дають ключ до розуміння ролі процесів кооперації, поділу праці та виробничої спеціалізації на національному рівні. В економічній теорії обґрунтовано систему мотивацій учасників міжнародної торгівлі, які спеціалізуються на певній її номенклатурі. До класичних уявлень стосовно того, що країни вивозять товари, у виробництві яких вони мають абсолютні чи відносні переваги, Е. Хекшером та Б. Оліном було додано концепцію, згідно з якою кожна країна прагне виносити на ринок ті товари, під час виробництва яких використовуються переважно більш поширені в ній та дешевші фактори.

Сказане є особливо показовим для завдань розвитку України на сучасному етапі — етапі ринкової трансформації та формування оновленої моделі коопераційних відносин зі світовою економікою. Розширення міжнародної торгівлі та відповідна спеціалізація є для України засобом розвитку сучасних видів вироб­ництва, перебудови нераціональної структури промисловості та технологічної модернізації. Товарна торгівля є також і засобом наповнення внутрішнього ринку продуктами особистого та виробничого споживання, які не можуть виготовлятися у певній країні або взагалі, або з достатньою ефективністю. У подібних випадках торгівлі специфічними місцевими або туземними товарами, а також товарами, виробництво яких у певній країні є недоцільним, інтернаціональний обмін покликаний допомогти подолати географічну, кліматичну, технологічну обмеженість і задовольнити міжнародний попит у зв’язку з природною нестачею тієї або іншої продукції.

Ще однією важливою роллю міжнародної торгівлі є конкурентне стимулювання ринкового середовища всередині країни: сам той факт, що іноземні виробники мають змогу пропонувати свої товари внутрішнім покупцям та претендувати на традиційні сфери збуту, «життєвий простір» національних підприємців, стимулює їх, примушує дбати про технологічне оновлення, модернізацію виробництва, поліпшення якості продукції та про застосу­вання більш прогресивних методів менеджменту й маркетингу. Фактично те саме можна сказати і про стимулюючі впливи, які породжує для вітчизняних виробників можливість їх виходу на зовнішні ринки та отримання там прибутків.

Однією зі спеціалізованих економічних структур ООН є створена в 1966 р. (почала функціонувати 01.01.1997 р.) Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО, United Nations Industrial Development Organisation). Мета ЮНІДО – координувати міжнародне співробітництво в галузі промислового розвитку та допомога промисловому розвиткові країн, що розвиваються. Спільно з урядами та приватними структурами вона втілює програми індустріалізації окремих країн та регіонів, сприяє інвестиційній діяльності.

У світовому масштабі аналогічні можливості для всіх країн означають наявність об’єктивного потенціалу збільшення сукупного продукту, що виробляється у світі. Інша річ, що цей об’єктивний потенціал не реалізується для багатьох найбідніших країн, які страждають від погіршення реального (навіть не формального, міжнародно-правового) режиму торгівлі в процесах глобалізації та лібералізації міжнародної торгівлі.

Нарешті, розглядаючи позитивну роль міжнародної торгівлі для характеру технологічного розвитку, слід особливо відзначити товарний технологічний трансферт. Він забезпечується надходженням до країни товарів, під час виробництва яких застосовуються ноу-хау, принципово нові винаходи та прилади. Товарний технологічний трансферт може відігравати подвійну роль у поширенні технологій: відповідні машини та обладнання можуть використовуватись під час виробництва високотехнологічної продукції, а також бути зразками для налагодження наукомісткого виробництва за аналоговим принципом.

Як ілюстрації «силової політики» у сфері технологічної торгівлі можна, наприклад, навести відому в Україні ще за часів її перебування в складі СРСР практику експортного контролю, яка застосовувалася країнами Заходу проти Східного блоку. Було створено спеціальний Координаційний комітет з контролю над експортом до комуністичних країн (КОКОМ), котрий здійснював нагляд та накладав заборони на ввезення стратегічно важливої продукції. Під обмеження щодо ввезення до Радянського Союзу та його сателітів підпадали не тільки ті технології, які безпосередньо стосувалися виготовлення озброєнь. Заборонялося ввезення і так званих технологій «подвійного призначення», тобто таких, які могли використовуватися як у цивільній, так і у військовій промисловості.

Щоправда, технологічна торгівля інколи постає вельми «чутливою» сферою міжнародних економічних відносин між країнами. Скажімо, технологічні лідери можуть обмежувати поширення створюваних ними новітніх розробок, які в довготерміновій перспективі визначають конкурентоспроможність націй. Особливо типовим є застосування обмежень на технологічну торгівлю в тих випадках, коли існує побоювання щодо можливості використання отриманих технологій, які були уречевлені в товарах, а також технологій, які можуть «розкрити» певні товари, країнами, небезпечними у військовому аспекті (або конкурентне посилення яких небажане для певних держав).

У держави в особі відповідних її інститутів є кілька основних напрямів діяльності, за якими здійснюється позитивний вплив на характер та результативність міжнародної торгівлі:

· законотворча діяльність;

· податкове регулювання;

· грошова і кредитно-фінансова політика;

· інвестиційна політика;

· структурно-адміністративна політика;

· національна геополітика.

Саме під такими кутами зору і слід розглядати практичні особливості участі України у світовій та регіональній товарній торгівлі. Необхідно враховувати й те, що структура експортно-імпортної діяльності України, інші якісні, а також кількісні її характеристики відображають складні та суперечливі умови розвитку нашої держави в період побудови ринкових механізмів. На експортно-імпортній номенклатурі міжнародної торгівлі позначаються історична спеціалізація на важких галузях індустрії відповідно до помилкового уявлення про примат розвитку виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом товарів споживання, незадовільний стан основних виробничих фондів, об’єктивні труднощі перехідної економіки України в умовах жорсткої конкуренції на міжнародних ринках.

Разом з тим по ряду товарних позицій Україна впевнено розширює своє представництво на ринках інших країн. Це, зокрема, ілюструють і дані табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Товарна структура зовнішньої торгівлі України за 2000 р.

Товарна група	Експорт	Імпорт
Вартість, млн дол.	Питома вага в загальному обсязі, %	Вартість, млн дол.	Питома вага в загальному обсязі, %
Усього	14 572,6		13 956,0
I. Живі тварини та про­дукція тваринництва	366,3	2,51	104,4	0,75
II. Продукти рослинного походження	367,9	2,52	302,8	2,17
III. Жири і масла тварин­ного і рослинного походження	240,1	1,65	61,1	0,44
IV. Продукція харчової промисловості	403,1	2,77	439,7	3,15
V. Мінеральні продукти	1399,9	9,61	6540,1	46,86
У тому числі: 27. Паливо мінеральне, нафта і продукти її переробки	807,7	5,54	5997,9	42,98
VI. Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості	1542,3	10,58	897,9	6,43
VII. Пластмаси і каучук	245,5	1,69	627,3	4,50
VIII. Шкіряна і хутрова сировина і вироби з них	117,3	0,81	46,3	0,33
IX. Деревина і вироби з неї	217,5	1,49	49,7	0,36
Товарна група	Експорт	Імпорт
Вартість, млн дол.	Питома вага в загальному обсязі, %	Вартість, млн дол.	Питома вага в загальному обсязі, %
X. Паперова маса	200,8	1,38	386,4	2,77
XI. Текстиль і текстильні вироби	537,8	3,69	560,2	4,01
XII. Взуття, головні убори, парасольки	69,1	0,47	32,2	0,23
XIII. Вироби з каменя, гіп­су, цементу, скла, азбесту	116,9	0,80	148,5	1,06
XV. Неблагородні метали і вироби з них	6467,9	44,38	680,8	4,88
У тому числі: 72. Чорні метали	5031,2	34,52	247,7	1,77
XVI. Машини, устаткування та механізми	1358,1	9,32	1940,9	13,91
XVII. Засоби наземного, повітряного і водного транспорту	437,9	3,01	503,7	3,61
XVIII. Прилади і апарати, годинники, музичні інструменти	63,6	0,44	184,7	1,32
XIX. Різні промислові то­вари	73,0	0,50	89,1	0,64
XX. Твори мистецтва	0,03	0,00	0,09	0,00
Різне	347,3	2,38	359,2	2,58

Джерело: Держкомстат України. Експрес-інформація. — № 252. — 19.02.2001.

Нестабільна динаміка як валових, так і галузевих показників експортно-імпортної діяльності є наслідком непевної кон’юнк­тури, недостатньої диверсифікації закордонних ринків збуту. До­мінування в структурі вивезення низькотехнологічної та сировинної продукції зумовлено фронтальним відставанням від провідних індустріальних країн у базових напрямах науково-технічного прогресу, застарілістю обладнання. Неефективний імпорт «відповідає» несприятливим умовам заощадження, типовим ситуаціям, за яких фінансові кошти спрямовуються на задоволення споживчих потреб, а не на інвестиції, не на модернізацію виробництва.

Щоправда, позитивним явищем, яке вочевидь проявилося навіть протягом нетривалого ще періоду економічного зростання, стала тенденція поступового скорочення частки «нетехнологічної» продукції у вітчизняній торгівлі. Особливо позитивні співвідносні показники були зафіксовані за результатами І півріччя 2001 р., зокрема, у структурі експорту збільшилася частка ви-
робів із чорних металів (з 3,5 % до 4,9 %), механічних машин
(з 5,3 % до 8,2 %), інструментів (з 0,1 до 1,4 %). Водночас скоротилася частка чорних металів (з 37,5 % до 31,4 %), добрив (з 3 % до 2,4 %). У структурі імпорту збільшилася частка машин та устат­кування (з 9,2 % до 10,9 %) та знизилася частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки (з 45,4 % до 40,2 %).

Відбулося і загальне збільшення обсягів експортно-імпортної діяльності — на 14,4 % порівняно з аналогічним періодом попереднього року (до 15 426,2 млн дол.), причому експорт збільшився на 21,7 % (до 8009,8 млн дол.), а імпорт — на 7,4 % (до 7416,4 млн дол.).

2.1.2. Україна та міжнародні інститути
регулювання торгівлі

Сучасні умови ринкової трансформації та формування відкритої економіки України вимагають ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей її інтеграції до світового господарського простору, а також структур та організацій, які дають можливість краще використовувати переваги міжнародного співробітництва, розвитку спеціалізованого виробництва. Тому питання про вступ України до СОТ є важливим кроком на шляху входження країни у світове економічне співтовариство на засадах повноправного члена.

У контексті завдань оптимізації механізму національної торгівлі принципового значення набуває комплекс перспектив інтеграції України до системи ГАТТ/СОТ, синхронізація процесу вступу України до СОТ зі структурними реформами в економіці, її стабілізацією, виведенням із кризи та, як наслідок, підвищенням ефективності та конкурентоспроможності ринкових суб’єктів.

Угоди СОТ являють собою механізм, метою якого декларується ефективний захист країнами власних інтересів. Найбільшою мірою така модель стосується провідних ринкових країн, які мають найефективнішу систему виробництва, здійснюють заходи з метою лібералізації системи торгівлі та вимагають цього від інших держав (щоправда, саме провідні економічні держави мають найбільше реальних можливостей щодо охорони власних виробників, наприклад через застосування торговельних обмежень, прийнятих в ЄС).

Посилення інтеграційних процесів зумовило перегляд СОТ свого негативного ставлення до регіональних торговельно-економічних союзів. Про відчутні обмеження компетенції СОТ та значущості регіональних угруповань свідчить те, що понад 60 % світової торгівлі припадає на торгівлю всередині існуючих торговельних союзів: ЄС (15 країн Європи) — 22,8 %, АТР (18 країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону) — 23,7 %, НАФТА (США, Канада, Мексика) — 7,9 %.

Отже, найбільший виграш від лібералізації торгівлі в короткостроковій перспективі отримують розвинені країни, які вже мають невисокі митні тарифи (5—6 % на кінцеву продукцію промисловості), конкурентоспроможну товарну продукцію високого ступеня обробки (машинотехнічного та споживчого характеру), диверсифікований і потужний сектор послуг (який досягає 50—60 % ВВП). США, Японія та ЄС фактично контролюють світові товарні потоки. Частка США у світовому експорті — 12,2 % (688,9 млрд дол.), у світовому імпорті — 16,1 % (899,2 млрд дол.).

Водночас багато країн Азії, Африки, Латинської Америки стикаються із серйозними проблемами у зв’язку з менш конкурентним національним виробництвом, нижчим рівнем розвитку людських ресурсів та гіршими можливостями у сфері обробки інформації. Тарифи у країнах, що розвиваються, перевищують більше ніж у 2—3 рази тарифні ставки розвинених держав. Високі тарифи (в середньому 15—30 %) використовуються як джерело надходжень до державних бюджетів. Це стосується і деяких країн, котрі перебувають на етапі ринкової трансформації і тільки намагаються створити ефективну ринкову систему із конкурентним середовищем.

Успішне завершення Уругвайського раунду, створення Світової організації торгівлі (СОТ) і початок реалізації рішень цього раунду розглядаються світовим співтовариством як початок нової ери в міжнародній торгівлі й економічних відносинах.

Уругвайський раунд багатосторонніх переговорів у рамках ГАТТ був найдовшим і найрезультативнішим. Стартувавши у 1986 р., семирічний марафон фінішував 15 грудня 1993 р. Результатом раунду є не тільки загальна лібералізація взаємного доступу країн-членів на ринки, а й включення до системи правил ГАТТ торгівлі послугами, текстилем, сільськогосподарською продукцією, захисту інтелектуальної власності, державних закупівель. Запроваджені важливі зміни щодо правил надання субсидій, експортних премій, застосування компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів, процедур дотримання стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних спорів, механізмів фор­мування загальної торговельної політики.

І, нарешті, найважливішим стало рішення про створення Світової організації торгівлі. Делегації 147 держав і понад 30 міжнародних організацій, у тому числі ООН, МВФ та ін., підбили підсумки Уругвайського раунду під час конференції у Марракеші (Марокко), в ході якої 15 квітня 1994 р. була підписана Угода про заснування Світової організації торгівлі.

З Інтернет-матеріалів UEPLAC, 2000.

Членство в СОТ надасть Україні якісно кращий режим торгівлі із 142-ма країнами світу, на які припадає понад 90 % світової торгівлі (ще близько 30-ти держав ведуть переговори щодо свого вступу до СОТ)[7]. Ідеться передусім про зниження і навіть поступове скасування тарифних та нетарифних обмежень для доступу вітчизняної продукції на світові ринки. Уніфікація правил торгівлі в рамках СОТ та пов’язане з цим значне спрощення режимів торгівлі країни, яка вступає до цієї організації, сприятиме значному збільшенню експорту, може позитивно вплинути на поліпшення його структури на користь високотехнологічної продукції.

Актуальним для України є те, що членство в системі ГАТТ/СОТ сприятиме подоланню проблеми санкцій проти вітчизняних виробників, допоможе їм захищати інтереси при розв’язанні антидемпінгових спорів. Нарешті, членство в СОТ сприяло б значному зниженню цін на вітчизняну продукцію на міжнародних ринках. Так, наприклад, згідно з експертними оцінками, вступ України до СОТ дав би змогу знизити вартість українських товарів на ту-
рецькому ринку в середньому на 7—12 %, а на польському — на 10—15 %. Загальна ж величина потенційного збільшення експорту нашої держави в результаті вступу до СОТ, за оцінками Міністерства економіки України, становить близько 1 млрд дол. щорічно.

Однак слід бути готовими і до пожорсткішання конкуренції на національному ринку, до того, що ряд можливостей дотаційного, пільгового стимулювання галузей та виробництв, а головне — власного митного захисту — буде втрачено.

Відповідно до прийнятої процедури Україна веде двосторонні переговори з окремими державами — членами СОТ щодо свого приєднання. Це 39 заінтересованих у приєднанні України держав, які розглядають відповідну українську заявку, наявний національний режим регулювання торгівлі та ряд аспектів макроекономічної політики, законодавчого забезпечення. За результатами таких переговорів, зустрічей, експертних оцінок проводяться багатосторонні переговори про приєднання, причому країна, яка претендує на членський статус, згідно з протоколом СОТ, за шість тижнів до початку багатосторонніх переговорів повинна надіслати свої пропозиції для розгляду. Для України таких раундів багатосторонніх переговорів було вже вісім (щодо характеру та тематики цих переговорів див. Додатки), а загалом переговорний процес триває вже вісім років.

Дата добавления: 2014-11-20