Теоретичні паралелі. Лізинг є контрактною формою забезпечення процесу виробництва орендованим рухомим та нерухомим майном

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Резюме

Лізинг є контрактною формою забезпечення процесу виробництва орендованим рухомим та нерухомим майном, технологічним обладнанням та транспортними засобами, яка, по суті, визначає сьогодні нову якість ринкової економіки. Він є засобом мобілізації коштів для прискорення НТП, фактором конкурентної боротьби, оптимізації умов міжнародної кооперації, додає стабільності економічному зростанню.

Поширення лізингу зумовили ті переваги, яких він надає суб’єктам виробництва. Це, зокрема, можливості використання нової, дорогої техніки, високих технологій, модернізації без значних одноразових витрат, відстрочення платежів (не тільки остаточних та основних розрахунків, а й, залежно від ситуації, і початкових), формування основних фондів, проведення технологічної політики підприємствами малого й середнього бізнесу, оптимізації розрахунків за отри­мані матеріально-технологічні ресурси, зокрема виробленою продукцією, залучення виробничих потужностей залежно від сезонних потреб з попереднім випробовуванням, поліпшення умов конкурентної боротьби, фінансових показників комерційної діяльності, оптимізації податкових виплат.

Фактори міжнародного співробітництва

Завдяки наявності певних передумов, а точніше — факторних переваг, реалізуються конкретні моделі міжнародної кооперації праці. Факторні переваги, роль яких визначено в економічній науці теорією Хекшера—Оліна—Самуельсона, а також у концептуальних розробках таких авторів, як Ф. Столпер, В. Леон­тьєв, Т. Рибчинський, відповідають абсолютним та відносним перевагам міжнародної торгівлі, про які писали А. Сміт, Д. Рікардо.

Концепція факторних передумов міжнародної спеціалізації та торгівлі належить до здобутків шведської економічної школи — у 1919 р. з’явилася невелика стаття Е. Хекшера (в іншій транскрипції — Гекшера). У ній формулювалися основні ідеї щодо об’єктивних передумов спеціалізації (до речі, ця робота довгий час лишалася майже невідомою, аж поки в середині ХХ ст. вона не була перекладена зі шведської на англійську мову). Так, якщо А. Сміт сформулював принципову можливість отримання додаткового зиску через спеціалізацію та відмову від менш ефективного виробництва порівняно з іншою країною, а Д. Рікардо, разом з іншими вченими, розвивав думку відносно можливості спеціалізації й у порівняно менш ефективному виробництві, Е. Хекшер спробував відповісти, чому має відбуватися саме певний вид спеціалізації, а не інший (ідеї Е. Хекшера розвинув його колишній аспірант,
Б. Олін).

У доповнення до того, що вже зазначалося з цього приводу раніше, уточнимо, що факторна теорія зосереджується навколо зв’язку між наявними в певній країні матеріальними, людськими ресурсами та її спеціалізацією, виробничим профілем. Ті фактори, які є у відносному надлишку, саме і формують структуру національної зайнятості, галузеву специфіку експорту.

Окремі аспекти даної проблематики висвітлено в ряді теоретичних моделей, зокрема в теоремах Самуельсона, Столпера—Самуельсона та Рибчинського.

Теорема Самуельсона, або теорема про вирівнювання цін на фактори виробництва, базується на припущенні (або спрощеній моделі) щодо існування сталих торговельних відносин між двома країнами з двома «повністю завантаженими» факторами та виробництвом лише двох товарів (інакше кажучи, модель 2 ´ 2 ´ 2). Ця теорема стверджує, що дія ринкової конкуренції, що веде до вирівнювання цін, поширюється й на ціни факторів виробництва: міжнародна торгівля зумовлює вирівнювання цін не тільки на товари, а й на фактори виробництва; таким чином в обох країнах (пригадаємо модель 2 ´ 2 ´ 2) ставки заробітної плати, а також орендні виплати та відсотки на капітал будуть мати тенденцію до вирівнювання. Звичайно, тенденція до вирівнювання не означає, що таке вирівню­вання насправді відбувається, і сам Самуельсон про це, власне, і писав. Часто-густо на практиці такої тенденції не спостерігається або навіть мають місце зворотні процеси. Але ж причиною цього є те, що дія інших, екзогенних стосовно розглядуваної логіки тенденцій перекриває її власну дію. Отже, йдеться саме про тенденцію, а не про «гарантований ефект».

Теорема Столпера—Самуельсона стосується процесу розподілу зиску від торгівлі, на яку впливає факторна спеціалізація: міжнародні торговельні відносини сприяють зростанню винагороди фактору, який використовується інтенсивно у процесі виробництва товару, ціна на який зростає, а також до зниження винагороди фактору, який інтенсивно використовується під час виробництва товару, ціна на який падає; причому це відбувається незалежно від того, якою є структура споживання зазначених факторів власниками факторів виробництва.

Теорема Рибчинського пов’язана зі зміною умов розвитку галузей країни, що спеціалізується на поставках на ринок базового для якоїсь із них товару: при постійних цінах та наявності в економіці тільки двох секторів зростання одного з факторів виробництва призводить до скорочення випуску одного з товарів.

Інакше кажучи, спеціалізація на виробництві одного з товарів об’єктивно зменшує виробництво іншого. Наприклад, свого часу спеціалізація США на виробництві машинотехнічних виробів зумовила перетворення цією країни з чистого експортера на чистого імпортера мінеральної сировини, інколи і в тих випадках, коли її виробництво мало непогані умови порівняно з іншими країнами.

Власне, внутрішня логіка цієї теореми, якщо її сформулювати спрощено, є досить очевидною: інтенсивне інвестування однієї галузі призводить до недоінвестування іншої. Те ж саме можна сказати і про «переключення» робочої сили на виробництво продукту спеціалізації.

Найбільш очевидною та відомою ілюстрацією цьому стали події в Нідерландах: там, а точніше у шельфі Північного моря в 60-х роках
ХХ ст., було відкрито значні поклади природного газу. Зростання видобутку цього виду корисних копалин зумовило перелив факторів виробництва до даного сектору економіки. Відбувалося й зростання курсу нідерландського гульдена, що додатково погіршувало умови експорту інших товарів і діяльності імпортоконкурентних галузей. Таке явище (воно мало місце і в Австралії, де швидко розширювався видобуток різних видів мінеральної сировини, й у Великій Британії — там поширювався видобуток нафти; аналогічні проблеми виникали в Норвегії, Росії, Новій Зеландії та інших країнах) дістало назву «голландська хвороба».

Дата добавления: 2014-11-20