Ситуація із зовнішньою заборгованістю України

Процес економічних реформ, переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки, особливо в реформуванні сфери грошових, кредитних відносин, виявився надзвичайно складним. Він відобразив усі соціальні суперечності, на ньому повною мірою позначилося розбалансування економіки, яка потребує докорінної структурної перебудови; мало значення й те, що відбувалася поступова переорієнтація мікроекономічних агентів на нову модель розвитку.

Для успішного і порівняно швидкого формування ринкової системи господарства, а також для зменшення соціальної напруженості в суспільстві необхідні значні обсяги фінансових ресурсів, яких у перехідний період ринкової трансформації, як правило, не вистачає. Саме тому співробітництво з міжнародними валютно-фінансовими установами, державами-кредиторами та приватними кредиторами під час такої трансформації є вкрай важливим.

Проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Фактично протягом усього новітнього періоду вітчизняної історії вона є невід’ємною складовою реалій відкритої економіки, постійно перебуваючи в контексті проблем загальноекономічного розвитку, навіть концепцій та міфологем, пов’язаних з цілями обрання правильних орієнтирів національного буття.

Україна вступила у фінансово-кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплат відповідних боргових зобов’я­зань з багатьма суб’єктами — як національними (тобто країнами), так і міжнародними фінансовими організаціями, приватними позичальниками, об’єднаннями кредиторів. Про це свідчать дані такої таблиці.

Таблиця 2.11

Державний зовнішній борг України
за видами кредиторів

Найменування боргу за типом кредитора	01.01. 1999 р.	01.01. 2000 р.	01.01.2001 р. (оцінка)
1. Заборгованість за позиками, що були надані іноземними організаціями економічного розвитку	4 831,4	5 668,5	6 707,6
Світовий банк	1 598,9	2 150,1	2 839,8
Європейське співтовариство	332,5	443,3	602,1
Європейський банк реконструкції та розвитку	110,3	115,3	259,4
Міжнародний валютний фонд	2 789,7	2 959,8	3 006,2
2. Заборгованість за позиками, що були надані зарубіжними органами управління	3 530,2	3 404,5	2 953,5
Росія	1 896,2	2 072,0	1 974,2
Туркменістан	457,8	316,9	176,1
Японія	176,2	201,2	221,3
ФРН	492,3	284,2	262,5
США	395,8	314,9	234,4
Франція	37,4	36,5	24,5
Італія	65,5	51,4	36,6
Іспанія	4,9	15,1	11,6
Швейцарія	4,2	3,4	2,6
Чехія	—	8,8	6,6
3. Заборгованість за позиками, що були на­дані зарубіжними комерційними банками	1 964,7	1 970,9	1 825,6
Chase Manhattan Bank Luxembourg S.A.	679,5	8,8	6,6
Bankers Trust Luxembourg S.A.	583,4	583,4	—
E.M. Sovereign Investment B.V.	503,7	258,4	—
Баварский объединенный банк	129,3	112,2	95,2
Westdeutsche Landesbank (Europa) AG	68,9	56,2	43,6
Облігації державної зовнішньої позики 2000 р.	—	—	–800
4. Зовнішня заборгованість, що не була віднесена до інших категорій	1 155,0	1 017,0	875,0
Облігації державної зовнішньої позики 1995 р.	1 155,0	1 015,0	875,0
Nisscho Iwai (Південмаш)	—	2,0	—

Джерело: Мінфін України.

Отже, проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням на фінансову систему країни. Ось який вигляд має найбільш загальна структура виплат зовнішніх боргових зобов’язань України (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Виплати із зовнішнього боргу протягом
1999—2000 рр., млн дол.

Кредитор
МФО + Японія, усього	779,6	1110,4
МВФ	657,2	853,3
Світовий банк	105,4	216,3
ЄС	12,0	27,8
Японія	5,0	13,0
СНД, усього	431,4	384,7
Облігації Газпрому за 1995 р.	236,4	224,5
Туркменістан	195,0	160,2
Фідуціарні позики	62,2	1093,9
Інші	339,0	480,9
УСЬОГО	1612,2	3069,9

Джерело: Мінфін України.

Спочатку, на етапі, коли «власних» боргів ще не було або практично не було, але, за інерцією, активно обговорювалися умови розвитку СРСР останніх років, а також спадщина, яку він по собі залишив, у центрі уваги постали питання правонаступництва колишніх боргів, а також фінансових активів та нерухомості^[15] колишнього Радянського Союзу. Реальність була такою, що в України не було заінтересованості одразу відмовитися, як це зробили колишні прибалтійські республіки, від радянських боргів
(а ці борги стрімко та загрозливо зростали за часів горбачовської перебудови з вельми поміркованої суми в 15 млрд дол. майже в
3 рази, причому протягом періоду, що був лише трохи більший, ніж шість років). Навпаки, Україна розглядала боргову проблему в широкому та гіпотетично вигідному для неї геополітичному та міжнародному економічному контексті.

По-перше, Україна, як держава, що змагалася за роль впливової регіональної держави, вважала за потрібне (принаймні так вважало багато політиків, які і визначили позицію країни з цього питання) домогтися офіційного та повного правонаступництва «наддержави», своєї колишньої метрополії — СРСР. І тут проблема боргів перетворювалася на політичну, геополітичну. Причому інтереси такого геополітичного змісту інколи входили в суперечність з прагматичними економічними інтересами.

По-друге, в Україні розраховували на чималі дивіденди, які гіпотетично могли принести ті гроші, що їх були винні Радянському Союзові його «молодші друзі», переважно в Африці, Азії та Латинській Америці. На відміну від вельми поширених на той момент планів відсудити в Британії золото гетьмана Полуботка, що, як вважалося, змогло б одразу «без зайвого клопоту» поліпшити рівень життя в країні, аргументи в даному разі були більш серйозними. Адже значною мірою йшлося про ті борги, які накопичилися внаслідок поставок військової техніки та озброєнь, якими радянські керівники намагалися зцементувати блок країн «соціалістичного вибору». А військові поставки за кордон забезпечувалися, як правило, за активної участі України, відомої своїм колись потужним ВПК.

Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії будь-якої держави має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів. Особливим застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати. А це останнє вже об’єктивно переводить економічні відносини з нею в принципово іншу площину.

Подібна оцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку, на який впливають залучені гроші. Інакше кажучи, при виробленні боргової стратегії на майбутнє слід врахову­вати весь комплекс критеріїв платоспроможності, зокрема й очікуваної, основні з яких подано в табл. 2.13.

Таблиця 2.13

Ключові економічні прогнозні показники
розвитку України (1998—2003 рр.)

Показник						2003-П
Загальний державний борг, % від ВВП	35,3	61,4	44,6	35,8	33,4	32,7
Боргові показники
Валовий зовнішній борг, млрд дол.		13,5	10,9		12,1	12,1
Валовий внутрішній борг, млрд дол.		42,7	34,2	30,6	28,6	27,8
Валовий зовнішній борг, % від експорту	94,8	108,3		70,9		73,8
Обслуговування боргу, млрд дол.	2,2			1,8		2,1
Обслуговування боргу, млрд дол.	5,3	6,3	6,2	4,7	4,6	4,8
Грошова маса і валютні курси
Грошова пропозиція М3, % зм	25,2	40,5	45,4	28,7	14,8
Валютний курс на кінець року, дол./грн	3,43	5,22	5,43	5,44	5,85	6,53
Валютний курс середній за рік, дол./грн	2,45	4,13	5,44	5,39	5,64	6,28

Примітка: П — прогнозні дані.

Джерело: Україна: Ризик економічного спаду підвищується. Жовтень, 2001. — www.ingfn.com.ua

Складність боргової проблеми як для України, так і для інших країн пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя (і це у разі стабільного соціального розвитку та відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру).

До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі, так би мовити, суб’єктивно-об’єктивного характеру, пов’я­зані з «хронічним непроведенням» ефективного макроекономічного регулювання.

Дата добавления: 2014-11-20