Наслідки господарсько- інвестиційної діяльності ТНК

Холдинг — це акціонерна компанія, яка володіє контрольними пакетами господарсько-комерційних структур, що є незалежними юридичними особами, здійснює управління ними, а також фінансування їхньої діяльності.

Холдинги

Стаття 3. Порядок створення ПФГ

1. Рішення про створення (реєстрацію) об’єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою.

***

3. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі сто мільйонів доларів США за рік починаючи з другого року після створення ПФГ.

Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України в разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

На рівні СНД також приймалися документи, метою яких було сприяння поширенню промислово-фінансових груп між підприємствами різних країн Співдружності, зокрема в контексті виробничої кооперації. Одним з таких документів була Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої коопе­рації підприємств і галузей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав (в Україні ратифікована Законом № 100/95-ВР від 14.09.95). У цій Угоді ПФГ, разом із іншими придатними для виробничої транснаціоналізації формами, називається інструментом державної підтримки здійснення і розвитку кооперації між підприємствами.

Іншою організаційною формою концентрації національних капіталів, яку можна розглядати прямим та опосередкованим чинником оптимізації національної участі в процесах міжнародного руху капіталів, є створення холдингових компаній. Холдинг — відома у світі форма поєднання інвестиційних потенціалів різних, інколи різнотипних комерційних структур. Разом з тим вона особливо прийнятна в ситуації, яка є характерною для країн з дефіцитними економіками посттоталітарного типу.

За умов раціональної організації холдингів як форми акумулювання інтернаціональних виробничо-фінансових ресурсів, можливою є прискорена реалізація міжгалузевих виробничих проектів. Зокрема, це може стосуватися ряду авангардних виробничих, на-
уково-дослідних установ, навколо яких можуть об’єднуватись необ­хідні для розширення виробництва структури та інститути промислової, фінансово-страхувальної, транспортної, обслуговуючої сфер.

Процес створення холдингу в Україні регулюється кількома законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема Положенням Антимонопольного комітету «Про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації».

У певному розумінні протилежною відносно холдингів (якщо брати до уваги цілі розміщення капіталів) організаційно-інвестиційною формою є взаємні фонди («mutual fund», «unit trust»). Такі структури створюються відповідно до стратегії диверсифікації інвестиційних портфелів. Практично це означає придбання невеликих пакетів акцій у великої кількості акціонерних компаній. На відміну від холдингів — активних власників — взаємні фонди не беруть участі в безпосередньому управлінні компаніями та є пасивними інституційними інвесторами.

Своєрідним гібридом взаємних фондів і холдингових компаній в Україні, як і взагалі майже на всьому пострадянському економічному просторі, стали так звані ваучерні інвестиційні фонди. Вони створювалися на етапі роздержавлення власності та мали на меті (ця мета, до речі, не була досягнута) створення інституту ефективного масового власника.

Слід враховувати, що специфіка сучасного НТП, «інтелектуалізація» у споживчих якостях продукції зумовлюють тенденцію до підвищення органічної будови капіталу у сфері виробництва, зростання капіталомісткості продукції. Матеріальною передумовою цього є високий рівень витрат на НДДКР, що здійснюється ТНК. Наприклад, навіть у країнах ОЕСР корпорації під іноземним контролем витрачають на науку та технології вдвічі більше, ніж національні господарські структури.

У США 50 провідних компаній здійснюють майже половину НДДКР у промисловості. У малих індустріально розвинутих краї­нах ступінь концентрації НДДКР ще вищий: у Швейцарії лише три найбільші компанії здійснюють 81 % національних НДДКР, а в Нідерландах чотири фірми — приблизно 70 % НДДКР. Для усіх країн, і не тільки слаборозвинутих, велике значення має інноваційна діяльність іноземного капіталу. Навіть у США близько 12 % усіх витрат на НДДКР здійснюється корпораціями із штаб-квартирами за кордоном (для Великої Британії відповідний показник — 40 %, для Франції — 19 %).

ТНК, будучи носіями капіталу та технологій, здійснюють значний структурний тиск на міжнародні ринки факторів виробництва. Виходячи з наявних значних ресурсів уречевленої (інакше: минулої) праці, корпорації потребують «живої» робочої сили. Причому ставки оплати праці пропонуються, як правило, вищі за ті, які забезпечують національні підприємства. Це стосується навіть США, де середньостатистичне перебільшення ставок іноземних структур порівняно з рівнями оплати «своїх» роботодавців навіть зростає (за останнє десятиліття з 4 % до 6 %). Значно більшим таке перевищення є у менш розвинутих країнах — членах ОЕСР (у Туреччині, наприклад, воно становить 124 %). Ще більшими є співвідносні показники заробітної плати на підприємствах, які належать ТНК у найбідніших країнах, де перевищення може бути навіть кількаразовим.

Ураховуючи потенціал спеціалізації, який зумовлюється масштабами міжнародного співробітництва, зокрема поєднання на-
уково-виробничих потенціалів, транснаціоналізація як така не може не бути чинником подальшої концентрації ресурсів з метою оптимізації їх використання.

Разом з тим таке поставлення питання — констатація функціональної ефективності ТНК та їх відповідності ряду важливих особливостей сучасного розвитку людства — не означає ідеалізації їхньої ролі в широкому соціально-економічному, гуманітарному, екологічному контексті. Заради справедливості варто відзначити й негативні риси діяльності міжнародних корпорацій. Адже в цій діяльності чимало такого, що викликає нарікання щодо хижацького ресурсокористування, забруднення навколишнього середовища, надмірної експлуатації трудових ресурсів країн, що розвиваються, перерозподілу виробленого продукту на користь багатших країн.

Щодо останнього слід зазначити, що ТНК є основними суб’єктами, які опосередковують взаємини провідних ринкових країн із країнами, що розвиваються. Саме тому можна вести мову про їхню відповідальність за економічний та соціальний стан найбідніших держав світу. Економічно «претензії» до ТНК можна передусім пов’язати з обсягами природних ресурсів та грошово-фінансових коштів у формі прибутків, які вивозяться з найбід­ніших країн Азії, Африки та Латинської Америки в зіставленні з обсягами активів, які надходять до них з багатих країн.

Причому негативним явищем є не сама експлуатація природних ресурсів як така (для ряду країн вона є головним джерелом надходження коштів), а саме несправедлива та негуманна модель фінансових відносин, яка використовується при розрахунках та для обслуговування руху активів. Наприклад, малопоширеним напрямом у діяльності ТНК є відкриття в найбідніших країнах переробних підприємств, спрямування до них капіталів у формі прямих іноземних інвестицій. Можна відзначити, що на африканський континент припадає тільки 1,2 % світового обсягу таких інвестицій. Водночас у формі прибутків та відсотків за кредитами з багатьох бідних країн Африки грошей вивозиться більше, ніж потрапляє до них у вигляді кредитів, інвестицій та фінансової допомоги.

Спробою дещо поліпшити становище з боку ОЕСР було розроблення так званих «Правил діяльності багатонаціональних підприємств», в яких містилися обмеження щодо їхньої діяльності, своєрідний «кодекс честі», який значною мірою має декларативний характер. Щоправда, саму ідею встановлення «правил гри» не можна не визнати корисною, але на порядку денному вочевидь постає розроблення міжнародного механізму контролю за діяльністю ТНК та вжиття відповідних санкцій.

Своєрідним джерелом регламентації правил поведінки міжнародних фірм та компаній є «Правила діяльності багатонаціональних підприємств» (The OECD Guidelines for Multinational Enterprises), нова редакція яких була затверджена 27 червня 2000 р. на засіданні Ради ОЕСР на рівні міністрів у Парижі.

«Правила» мають рекомендаційний характер та адресуються водночас урядам і міжнародним фірмам. Вони мають на меті забезпечити єдність урядової та бізнесової політики, відповідність інтересів бізнесу та суспільства, гарантувати сприятливий інвестиційний режим та стабільний економічний розвиток.

Другий розділ «Правил» — «Загальні принципи політики» — містить основні правила поведінки бізнесових структур, які враховують як національні інтереси країн, на території яких відбувається така діяльність, так і реалії сучасного глобального, глибокоінтегрованого середовища. Зокрема, серед правил, яких рекомендовано дотримуватись, визначено такі:

· сприяти економічному, соціальному та екологічному прогресу з метою забезпечення сталого розвитку;

· поважати права людини, які можуть бути порушені в результаті їхньої діяльності, для гарантування чого дотримуватись міжнародних зобов’язань уряду приймаючої країни;

· сприяти розвиткові на місцевому рівні, встановлюючи тісне співробітництво з місцевою громадою, враховуючи інтереси місцевого бізнесу, а також узгоджуючи діяльність підприємства на внутрішньому та на зарубіжних ринках із вимогами добросовісної комерційної практики;

· сприяти гуманітарному розвиткові, зокрема створюючи робочі місця та надаючи можливості професійної підготовки для зайнятих;

· утримуватись від дій, які виходять за інституційно або регулятивно встановлені рамки діяльності щодо стану навколишнього середовища, охорони здоров’я, безпеки, охорони праці, оподаткування, виконання фінансових зобов’язань та інших напрямів діяльності.

Джерело: OECD online.

Дата добавления: 2014-11-20