Міжнародна міграція фінансових ресурсів у контексті факторного аналізу

Резюме

У широкому трактуванні національної валютно-кредитної політики її об’єктом є трансферти за кордон та з-за кордону з рахунку поточних операцій платіжного балансу. Йдеться про те, що міжнародна фінансово-кредитна політика уряду спрямована на оперативні зміни довгострокових національних активів, які належать іноземним приватним особам та державам; довгострокових закордонних активів, які належать національним приватним особам та власній державі, короткострокових національних активів, які належать іноземним приватним особам та державним інституціям грошово-кредитної політики, короткострокових закордонних активів, які належать національним приватним особам та державним інституціям грошово-кредитної політики. При цьому обов’язковою вимогою є те, що будь-які оперативні зміни мають враховувати не тільки поточні, а й стратегічні, перспективні міркування.

Використання запозичених коштів допомагає розв’язувати найбільш нагальні проблеми, що потребують грошових витрат.
А такі витрати пов’язані зі здатністю уряду до ефективного бюджетного балансування, виконання ним поточних внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань.

Критерієм економічної ефективності використання запозичених коштів є майбутня здатність перекрити результуючими прибутками обслуговування боргових зобов’язань. При цьому кардинальними передумовами забезпечення такої здатності є проведення цілеспрямованої галузевої, інвестиційної, науково-технічної, технологічної політики.

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Із загальної теоретичного погляду головні інтереси країн—учасниць відносин з приводу довго-, середньо- та короткотермінового міжнародного переміщення фінансових ресурсів випливають з логіки факторного аналізу вихідного розміщення відповідних ресурсів. Нерівномірність такого розміщення виражається в їх відносній дефіцитності та відносній перенасиченості, які відбивають як специфічну ситуацію із факторним співвідношенням між окремими країнами, так і забезпеченість окремими факторами всередині певної країни. Але в будь-якому разі нерівномірність небезпідставно може сприйматися як неоптимальність, тоді як взагалі оптимізація факторної забезпеченості об’єктивно веде до підвищення ефективності національних економік, а також максимізації, у кінцевому підсумку, виробленого продукту та макроекономічної стабілізації.

Оптимізація розміщення капіталів, як і інших факторів виробництва у широкому їх трактуванні, є своєрідною альтернативою, заміщувачем міжнародної торгівлі товарами та послугами. Однак це не спростовує висновків про, як правило, позитивну динаміку валового приросту та світової товарної торгівлі і транснаціонального руху фінансових ресурсів, що є свідченням поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та випереджаючої динаміки цієї останньої тенденції. Отже, в будь-якому випадку міжнародні валютно-фінансові відносини є не тільки важливим фактором та складовою міжнародних економічних відносин взагалі, а й таким їхніх компонентом, який значно додає загальній системі внутрішнього динамізму.

З теоретичного погляду безумовний інтерес становлять складні кореляційні зв’язки між функціями руху фінансових ресурсів та міжнародної торгівлі. Отже, якщо розглядати вплив з боку фінансів, що переміщуються з однієї країни до іншої, то можна помітити такі два принципові результуючі наслідки.

По-перше, міграція фінансових ресурсів, насамперед у вигляді інвестованого капіталу, як своєрідна альтернатива міжнародних товарообмінних відносин об’єктивно зменшує субстанцію міжгалузевої торгівлі. Втім, до такого наслідку опосередковано може привести і рух фінансових ресурсів як переміщення кредитних ресурсів під час проведення реципієнтом активної промислової політики та використання кредитного потенціалу для розвитку реального сектору. Адже коли рівні забезпеченості факторами
(а в даному разі капіталами) уніфікуються, змінюються умови міжнародної кооперації в напрямку поширення та поглиблення «адаптативних» її форм.

По-друге, рух фінансових активів у сфері торгівлі є активним формуючим фактором. Це відбувається тому, що розширюється простір для торгівлі внутрішньогалузевої, оскільки сам факт руху фінансово-капітальних активів означає можливість кращої насиченості капіталодефіцитних галузей країн-реципієнтів. Крім того, слід врахувати й мікроекономічну логіку конкретних інвесторів, які, хоча і можуть вдатися до галузевої диверсифікації своєї виробничої діяльності, все ж таки, більш вірогідно, вкладатимуть гроші у «свої», тобто традиційні для їхньої підприємницької діяльності, галузі.

У масштабі міжнародному ці ефекти означають можливість перерозподілу та більш продуктивного використання традиційно надлишкових для окремих країн і регіонів факторів. У результаті з’являються передумови практичного забезпечення тих потенційних переваг, які, власне, і є органічними позитивними наслідками міжкраїнового переливання фінансово-кредитних ресурсів.

Терміни та поняття:

Міжнародний кредит — позичка в грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни (країною, міжнародним кредитним інститутом) позичальникові з іншої країни (певній країні) на умовах терміновості, зворотності і сплати відсотків.

Упущена вигода (згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність») — дохід або прибуток, який міг би одержати суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав унаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Дата добавления: 2014-11-20