Теоретичні паралелі

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Резюме

Європейський вектор сучасної української геоекономічної моделі має принципове значення для ефективної участі України в міжнароднокоопераційному процесі.

Отже, набуття Україною «європейського економічного статусу» можна вважати достатньо вираженою та перспективною тенденцією. Однак темпи цього процесу й реальні обсяги товарного обміну та капітального руху з країнами європейського регіону не дають підстав для твер­джень про її винятковість та безумовність.

Проблема подальшого розвитку співробітництва з ЄС не зводиться лише до питання про лібералізацію двосторонніх торговельних відносин. Вона з необхідністю включає й такі аспекти, як системна, технологічна сумісність, і потребує цілеспрямованих структуровизначальних заходів. Принципового значення щодо цього набуває формування ефективного ринкового середовища в Україні, залучення до її господарського комплексу європейських мікроекономічних агентів через створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, а також взаємні гарантії, страхування господарської діяльності та капіталів, що вкладаються в Україну. Кропіткої роботи задля свого розв’язання потребує й завдання гармонізації системи стандартів, наближення українських засобів метрології до відповідних регуляторів, прийнятих в ЄС.

З погляду інтересів України важливим є врахування всіх аспектів євроінтеграції, і передусім запровадження нової валюти. Вітчизняні банки повинні розраховувати на зростання популярності євро та значне збільшення обсягів угод у цій валюті. Поширення євро та його використання в контрактах вітчизняних суб’єктів міжнародного співробітництва можуть сприяти підключенню нашої держави до європейського інтеграційного процесу.

У той час, коли для України інтеграція «в Європу» є, фактично, необхідною умовою динамічного та взагалі її повноцінного розвитку, для країн на Заході континенту цей процес має, очевидно, більш локальне значення, що не виключає його бачення в контексті проблем глобального характеру, які постають перед ЄС. Однак зазначена асиметрія інтересів є цілком природною. Щось подібне можна сказати про будь-яку, зокрема і про набагато економічно міцнішу країну чи достатньо широке міжнародне угруповання, оскільки ізоляція індивідуального суб’єкта має, звичайно, більш відчутні наслідки для нього, аніж для його оточення.

Кейнсіанські концепції
міжнародної економічної діяльності

Базовою кейнсіанською ідеєю побудови на теоретичному рівні моделі міжнародної економічної діяльності у масштабах країни, яка бере участь у світовому господарстві, є програмне положення про недостатність стихійних механізмів макроекономічної саморегуляції. Відомо, що кейнсіанські теоретичні положення виходять з ідеї активного втручання держави у господарські процеси, втім, ця ж ідея у міжнародному контексті, з ряду аспектів, вимушено набуває навіть більшого активізму. Це відбувається внаслідок необхідності протистояти об’єктивним дестабілізуючим зовнішнім впливам, від яких залежить відкрита економіка.

Природно, що під час вироблення наукових інтерпретацій та моделей відкритої економіки відповідно до кейнсіанського світогляду використовувалися традиційні для нього аналітичні інструменти:

· ефективний попит — його складовими, як відомо, вважаються такі типи попиту на національний продукт, як споживчий, інвестиційний, державний, а також зумовлений зовнішнім фактором;

· мультиплікатор — залежно від ситуації, динамізатор розвитку або «інфлятор».

Назвемо основні логіко-економічні елементи, які визначають сутність практичних підходів кейнсіанства відповідно до основних їх теоретичних постулатів.

У випадку з ефективним попитом (Effective demand — ЕD) — це уявлення про нього як про результуючу функцію споживчого, інвестиційного та державного попиту, що враховує «міжнародний» фактор:

ED = Cd + Id + Gd + X,(1)

де Cd — це сукупний внутрішній споживчий попит на внутрішній продукт; Id — сукупний внутрішній інвестиційний попит на внутрішній продукт; Gd — державний попит на внутрішній продукт та Х — експорт або, що те ж саме:

ED = C + I + G + X – IM,(2)

де С, I та G — це повний попит на внутрішні та імпортовані товари з боку відповідних його суб’єктів, а IМ — імпорт розглядуваної умовної країни.

У розгорнутому трактуванні сукупного попиту виходячи з доктринальних уявлень про глибинну сутність та базові взаємозв’язки між окремими агрегатами системи національного господарства, а також з деяких умовностей та припущень, одержуємо рівняння

ЕD = C (Y – T (Y)) + I (r) + G + X (Y ¢, P, P ¢ e) – IM (Y, P, P ¢ e),(3)

де Y — сукупний внутрішній дохід; Y ¢ — сумарний дохід країн-імпортерів; T — сумарний податок; r — позичковий процент; Р — рівень внутрішніх цін; Р ¢ — рівень зовнішніх цін, е — валютний курс.

У випадку з мультиплікатором маємо таку відому базову модель:

, (4)

де МРS — це гранична схильність до зберігання, або, що те саме:

, (5)

де МРC — це гранична схильність до споживання.

Міжнародний фактор зумовлює величину граничної схильності до імпорту:

. (6)

У результаті маємо:

. (7)

Втім критики кейнсіанських підходів наголошували на спрощеності апарату, нереалістичності окремих припущень та неувазі до ряду важливих властивостей інтернаціональної господарської сфери (недостатності прив’язування руху капіталів лише до процентної ставки, ігноруванні рухів капітальних активів у середньотерміновій та довготерміно­вій перспективі, неврахування фактору міжнародної нестабільності та взагалі «міжнародної негомогенності» та ін.).

Традиційна доктринальна суперечливість рекомендованих впливів з боку грошових та бюджетних інструментів в умовах «відкритої» економіки не усувається, а, навпаки, набуває більшої гостроти. Це відбувається насамперед унаслідок функціональних зв’язків «збільшення ефективного попиту погіршує платіжний баланс», «підвищення процента сьогодні збільшує навантаження на фінансову систему завтра», «збільшення пропозиції грошей зменшує ставки процента, в відтак відплив грошей погіршує платіжний баланс».

Кейнсіанським розробкам з питань «відкритої» економіки та міжнаціональним господарським системам взагалі притаманна традиційна для «класичного» кейнсіанства зосередженість на проблемах «прямих грошових струмів», бюджетної політики та певна недооцінка питань дії непрямих механізмів самоврегулювання, монетарних закономірностей, а також коротерміновість аналізу. Кейнсіанські конструкції мають і таку «вмонтовану» ваду, як невідповідність «штатних» інструментів — заходів впливу на сферу зайнятості, випуску продукції, макроекономічну кон’юнктуру, валютно-фінансовий, грошово-кредитний сектори тощо цілям структурної раціоналізації.

У цьому зв’язку характерними є два відомі у практиці макроекономічного регулювання коопераційних процесів підходи, побудовані на кейнсіанських принципах.

Перший — «підхід еластичності», котрий як свій важіль використовував маніпулювання валютним курсом. Насамперед ідеться про девальвацію з метою стримування імпорту, що дає життя так званому зовнішньоторговельному мультиплікатору — показнику ефективності ме­ханізму включення незадіяних факторів виробництва. Другий підхід є логічним розвитком першого, враховує його інфляційну небезпеку. Це — «підхід поглинання», що рекомендується для відносно «завантаженої» економіки і передбачає комбінацію девальвації та «антицінових» заходів — обмеження кредиту, надмірного попиту тощо.

Дата добавления: 2014-11-20