Теоретичні паралелі. Становлення ЧЕС як самостійного та впливового регіонального економічного утворення є потенційно значущим для інтересів України

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Резюме

Становлення ЧЕС як самостійного та впливового регіонального економічного утворення є потенційно значущим для інтересів України. Попри значні розбіжності інтересів країн — учасниць ЧЕС, відмінності їх соціально-еконо­мічних, політичних систем, в умовах глобалізації, загострення конкурентної боротьби, його роль і вплив на світовий ринок можуть відіграти значну стабілізуючу роль.

Співробітництво у сфері взаємних контактів у рамках ЧЕС передбачає широке взаємне доповнення економічних потенціалів країн, мобілізацію фінансових, матеріальних і природних ресурсів, оптимізацію їх використання.

Таке співробітництво реалізується як на міждержавному, міжрегіональному, муніципальному, так і базовому рівнях кооперації, який постає своєрідним локомотивом Чорноморської ініціативи.

З функціонального погляду, пріоритетами стратегічної політики України щодо розвитку співробітництва з країнами — членами ЧЕС є:

· забезпечення нових ринків збуту, використання потенціалу ЧЕС для збереження наявного та подальшого розвитку спеціалізованого виробництва на українській території;

· диверсифікація каналів надходження товарів і зокрема енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних і матеріальних ресурсів;

· використання потенціалу виробничої кооперації;

· реалізація географічно-факторних переваг України, її транзитного статусу, а також стратегічної транспортної ролі партнерів по ЧЕС;

· використання економічної взаємодії з країнами ЧЕС та відповідної інфраструктури як містка до ринків країн Близького Сходу та Перської затоки, інших регіонів;

· використання можливостей прикордонного та прибережного співробітництва, взаємодії регіонів причорноморських країн.

Проблема вибору моделі відкритої економіки

На сучасному етапі розвитку України не тільки формується геоекономічна орієнтація держави, зважується значення окремих векторів, регіональних напрямів співробітництва, а й визначаються нові вектори та навіть базові принципи міжнародного співробітництва. Тому важливо зорієнтуватися в історичних і гіпотетичних моделях відкритої економіки.

Концепція імпортозаміщення. Її «ідеологія» є простою — економія валюти на закупівлю товарів по імпорту. Засобами практичного посилення концептуальних ідей часто можуть бути відносно більш жорсткі протекціоністські заходи — високі мито, імпортні квоти, ліцензії та збори.

Політика імпортозаміщення з більшим або меншим успіхом у тих або інших формах, в різні часи та з різним успіхом застосовувалася в багатьох країнах світу. Протягом певних історичних періодів концепція імпортозаміщення використовувалася в Німеччині, США як засіб захисту вітчизняної промисловості від конкуренції товарів з Англії, де промислова революція відбулася раніше, завдяки чому британські товари стали більш конкурентними.

Елементи антиміпортної політики та стимулювання імпортоконкурентних галузей і зараз поширені в ЄС, передусім стосовно сільського господарства.

Застосування антиімпортних інструментів інколи супроводжувалося політичними мотивами. Відомий історичний факт, який мав місце в Індії за часів змагань за незалежність від британської корони, — бойкот британських товарів.

Але така політика навіть у тих випадках, коли вона приносила позитивні результати, не може тривати довго і врешті-решт наштовхується на обмежені кордони внутрішніх ринків. Відтак виникають відразу кілька факторів гальмування національного розвитку: унаслідок вузькості ринків збуту, через погіршення умов трансферту технологій, унаслідок структурної деградації економіки й уповільнення процесу нагромадження та інвестування капітальних ресурсів.

Головна вада концепції імпортозаміщення попри уявну її привабливість — це звуження потенціалу виробничої спеціалізації через те, що внутрішній ринок за будь-яких умов є вужчим, ніж сукупність доступних міжнародних ринків. Практичним свідченням цього можна вважати приклад ряду країн світу, зокрема латиноамериканських держав, які протягом останньої чверті ХХ ст. вдавалися до спроб упровадити саме моделі заощадження на імпортних витратах. Це давало небажані побічні ефекти, а саме — втрату експортних потенціалів.

Саме тому можна вважати серйозною помилкою обрання моделі імпортозаміщення сьогодні, коли, як ніколи раніше, реалізуються великі інтеграційні процеси в Євросоюзі, на Півночі Американського континенту, в контексті лібералізації світових режимів торгівлі та валютно-фінансового обігу під егідою ГАТТ/СОТ і МВФ.

Тим більше непридатною є концепція імпортозаміщення як парадигма формування відкритої економіки України, хоча вона інколи і постає предметом дискусій. За існуючих в Україні, як і в багатьох інших посткомуністичних державах умов, наслідування її обов’язково призвело б до довготривалого зниження ефективності економіки внаслідок недовикористання потенціалу міжнародної кооперації, а можливо, й до повномасштабного економічного краху.

Експортоорієнтована модель. Значно більш привабливою є модель експортної орієнтації, мета якої — побудова ефективної відкритої економіки. Вона застосовувалася в групі країн, яких називають азійськими тиграми — в Сінгапурі, Південній Кореї, Тайвані та ін. Там із самого початку відмовилися від стратегії імпортозаміщення, а економічний бум був забезпечений і завдяки вдалій промислово-технологічній, податковій та фінансовій політиці. У результаті було забезпечено динамічне нагромадження, передусім у пріоритетних, авангардних галузях, хороший підприємницький клімат, великий приплив інвестицій ззовні.

Традиційно актуальним є відомий досвід реформ в Японії, де в повоєнні роки, протягом 50—60-х років, багато в чому завдяки свідомим, цілеспрямованим зусиллям, склалося сприятливе співвідношення факторів розвитку. Зокрема, повчальним є те, що в цій країні відразу обиралася не просто експортоорієнтована модель, а стратегія перетворення Країни Східного Сонця на світового технологічного лідера та експортера наукомісткої складної продукції переробки. З цією метою дуже значна частка національного прибутку спрямовувалася на нагромадження (навіть в 70-х роках — до 40 %), що значно прискорювало розвиток експортного виробництва.

Експортоорієнтована модель для України пов’язана як з традиційними для нашої держави напрямами спеціалізації, так і з поширенням нових, наукомістких видів виробництва.

Дата добавления: 2014-11-20