Атрибути людини

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

Ø зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);

Ø виявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами або предметами
навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка
в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. їх можна класи­фікувати за трьома основними ознаками:

1 атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здо­ров'я, мова, спрямованість).

2 риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).

3 якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

* Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими ознаками:

Þ дівчата переважають хлопців щодо вербальних Здібностей (від лат. verbalis — словесний);

Þ хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здіб­ностями;

Þ міжпівкульні зв’язки у жінок більш численні, і тому вони краще синте­зують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен жіночої інтуїції;

Þ жінки мають вищі показники лінгвістичних функцій, пам'яті, аналітичних здібностей, які пов'язують з більшою активністю лівої півкулі мозку;

Þ перевага правої півкулі у чоловіків вирізняє їхні творчі, художні здібності, дає можливість краще орієнтуватись у просторі;

Þ «жіноче» має забезпечити незмінність нащадків від покоління до поколін­ня, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак; саме це пояснює більшу психічну стійкість жінок;

Þ «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов, що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи;

Þ жінки легко пристосовуються на індивідуальному рівні до зовнішнього світу;

Þ у чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих умовах.

* Вік — поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народ­ження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так само — інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають, тим більше «молодшають» і лише біологічний вік нагадує про справжні роки.

Головна особливість психологічного віку — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини. Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Зв'язок між майбутнім і сучасним може змінював поведінку людини сьогодні. Так, молоді люди легше задовольняють­ся тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вонї здебільшого орієнтуються на майбутнє: «ще устигнеться».

Дуже важливо, щоб люди сприймали як минуле, так і майбутнє у певній гармонії. Наприклад,«якщо людина зосередиться на ми­нулому і безперервно обмірковуватиме, як склалося б її життя, якби вона обрала інший шлях (освіта, професія, сім'я), то, це призведе до деформації її поведінки у сьогоденні. Людина-мрійник може повністю зосередитися на своїх планах на майбутнє, що провокує її до зниження відповідальності за сьогодення.

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії).

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:

— рання зрілість (25-35 років) — включення до всіх сфер людської діяль­ності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза пере­оцінки життєвого шляху;

— середня зрілість (35-45 років) — пошуки відповіді на основні питання:
що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень,
криза середини життя — усвідомлення того, що не все реалізоване, цілі не до­сягнуті;

— пізня зрілість (45-60 років) — глибинне оновлення особистості, відбу­вається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе;
в 50-60 років — спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку
творчості;

— похилий вік (60-70 років);

— старість (70-90 років);

— довгожитель (після 90 років).

Знання психологічних особливостей кожного вікового періоду (не­стійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спіл­кування, втомлюваність людей старшого віку) — необхідна умова для забезпечення ефективної праці й результативної поведінки.

* Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному про­являють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовніш­нього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю пове­дінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих же обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші — навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх про­явів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюб­на, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко перехо­дять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяль­ності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту {холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями.

Отже, за нормальних умов темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова мобілізація організму, аби впоратися з неспо­діваними чи дуже сильними впливами — подразниками.

При визначенні типу темпераменту доцільно користуватися такими формулами:

1 «Довіряй, але перевіряй», тому що сангвінік має:

►плюси — життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;

►мінуси — схильність до зазнайства, незібраність, легковажність, повер­ховість, над товариськість, ненадійність; схильність до обіцянок, але не завжди
їх виконання, вимагає контролю.

2 «Ні хвилини спокою», тому що холерик має:,

►плюси — енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспря­мованість;

►мінуси — запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість,
конфліктність, здатність спрямовувати свою активність на колектив і розкла­дати його зсередини.

3 «Не підганяй», тому що для флегматика характерні:

►плюси — стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладан­ня, надійність;

►мінуси — загальмованість, байдужість, «товстошкірість», сухість, немож­ливість працювати в режимі дефіциту часу; його не треба підганяти, він сам •
розрахує свій час і зробить справу.

4 «Не нашкодь», тому що у меланхоліка:

►плюси — висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість,
здатність до співчуття;

►мінуси — низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість,
сором'язливість; на нього не можна кричати, надто тиснути, давати різкі
та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.

При організації робочих пар враховують, що найбільш ефективна робота у парах: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; мелан­холік — флегматик.

Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухли­вість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо.

На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості, і багато в чому — життя.

Дата добавления: 2014-11-20