Природно-соціальні небезпеки 1 страница

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чин­ники природного та антропогенного походження, які у великих кілько­стях перебувають в природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов'язане з присутністю в воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове роз­повсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.

■ Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання лю­дини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загаль­ний рівень захворюваності.

Окрім того розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби.

■ Соціальні хвороби — це захворювання людини, виникнення і роз­повсюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).

Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфек­ційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.

В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворю­вань на рік. Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викли­кані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція —pun, яка виникає як епі­демія щорічно. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 p., інша — охопила практично всю Європу в 1918-1920 роках, при цьому загинуло 20 млн осіб.

Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, D, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгський грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрап­ляють в повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчувається сильний головний біль, біль у м'язах. Існує небезпека ускладнення вто­ринною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболо­нок. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15% населення, смертельних випадків від грипу налічується близько 2 млн.

Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж вилі­кувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому неоціниму допомогу.

Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань — вакцинація. Всі сучасні вакцини створюються за таким принципом: навесні в Азії (вірус грипу приходить до нас з Азії) виділяють три найбільш агре­сивних і розповсюджених різновиди хвороби, і на них виробляється вакцина до початку осені. При застосуванні вакцини захист від за­хворювання досягає рівня 90-98%.

* Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, досить поширена вірус­на інфекція. Відомо мінімум сім збудників захворювання — А, В, С, D, Е, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний — гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб «брудних рук», пов'язаних Із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», — найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важкими ураженнями печін­ки. Частіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпу­ляціях, наприклад, при переливанні крові.

Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками. Він здатний трива­лий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Причинами, що викликають активізацію вірусу, можуть стати простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків тощо.

Гепатити посідають п'яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВІ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Цифри, які реєструються в Україні, — близько 150 тисяч хворих за рік, навряд чи повністю відображають реальну картину розповсюдження захворювання. У значної частини інфікованих захворю­вання протікає безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Лікувати цю інфекцію досить складно, легше попередити.

Що робити, щоб запобігти цій небезпечній хворобі? Ось основні правила: мийте руки перед їжею, кип'ятіть воду, обливайте кип'ятком овочі і фрукти, при сексуальних контактах користуйтесь презерватива­ми. Можна ще додати рекомендацію по застосуванню індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найна­дійніший захист від гепатиту В — вакцинація.

Необхідно детальніше зупинитися на такому захворюванні, як туберкульоз, через те, що епідемія туберкульозу в Україні стала реаль­ністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз (або, як казали раніше, сухоти).

• За всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн осіб.

• Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд. осіб, тобто майже
третина населення Землі, 10% інфікованих захворіє.

• Хворий на відкриту форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік.

• Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних
захворювань разом узятих.

• 26% усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу.

• Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу.

• На туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто
найбільш працездатна частина населення, це збільшує негативний економічний
ефект хвороби.

• Неправильне застосування анти туберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн осіб хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу. У світі щорічно з'являється не менше 8 млн хворих на туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може ви­рости до 90 млн, ЗО млн з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з

1993 р. ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальною небезпекою для людства».

Оскільки туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним в нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію).

· Туберкульоз (сухоти) — це різноманітне за своїми проявами інфек­ційне захворювання.

Туберкульозна паличка {паличка Коха) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, се­чостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але в переважній кількості випадків (80-90%) спостерігаєть­ся ураження легень. Основне джерело розповсюдження інфекції — хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз. Палички Коха можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м'яса від хворої на туберкульоз худоби.

Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та ступеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: *підвищення температури, *потовиділення ночами, *погіршення сну і апетиту, *втрата ваги, *дратівливість, *зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча.

Як же можна запобігти захворюванню на туберкульоз? Насамперед щеплен­ням. Існуюча вакцина (так звана БЦЖ) була запропонована французькими дослі­дниками А.Кальметом і К.Гереном 1921 р. Це жива послаблена культура бак­терії туберкульозу. Вакцинована людина, отримавши послаблений штам тубер­кульозної палички, виробляє на неї імунітет. Але навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, веде до того, що вакцинована людина стає беззахисною перед туберкульозом.

Визначимо ще деякі досить поширені захворювання.

Кишковий тракт — це природне місце існування багатьох видів бак­терій, і більшість з них при звичайних умовах нешкідливі. Однак бага­то мешканців кишечника — небезпечні патогенні мікроорганізми, до них належать збудники черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери і сальмонельозів.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного поход­ження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

* Харчові Інфекції. Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при
активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Ці заразні
захворювання передаються від однієї людини до іншої через харчові продукти, воду,
рідше іншими шляхами. Разом з їжею в організм вносяться збудники різних захво­рювань. Найбільшу небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захво­рювань, їжа служить для них лише переносником, доставляє їх в ті органи люди­ни (наприклад, в шлунково-кишковий тракт), де вони здатні активно розмножу­ватись і виробляти токсини.

Харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони можуть розповсюджуватись, вжи­ваються людьми кожного дня.

* Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників
харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому
харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особ­ливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби. Через 2-24 го­дини після вживання їжі можуть виникнути блювота, різкі болі в області живо­
та, головний біль і загальна слабкість, пронос, а в окремих випадках і більш важкі
симптоми з наслідками.

Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та от­руєння, які викликають стафілококи.

*Харчові токсикоінфекції. Ця група захворювань займає проміжне по­ложення між: харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Проходять вони
подібно до отруєнь, як гострі шлунково-кишкові захворювання, але вони заразні.
Пояснюється це здатністю збудників розмножуватись як у продуктах харчуван­ня, так і організмі людини.

Викликаються токсикоінфекції різними бактеріями, але найчастіше сальмонелами. Харчові токсикоінфекції, які викликаються сальмоне­лами, називають сальмонельозами. Серед харчових бактеріальних от­руєнь вони посідають перше місце.

Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.

* Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні
роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності
на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ).

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічується близько ЗО захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю кате­горію входять декілька груп, наприклад:

• хвороби, які викликають віруси — генітальний герпес, СНЩ, вірусні генітальні
бородавки та ін.;

• паразитарні — короста та ін.; оптимальні умови для передавання створю­ються при статевих контактах;

• бактеріальні — сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бакте­ріальний вагіноз;

• грибкові — кандідоз на статевих органах та ін. Можуть виникати і без зара­ження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

У табл. 4 додатку 1 зібрані відомості про захворювання, які переда­ються статевим шляхом.

Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має профілактика, а саме: слід уникати випадкових зв'язків, користуватись презерватива­ми, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

Розглянемо найбільш поширені захворювання, які передаються ста­тевим шляхом.

* Сифіліс — це хвороба всього організму, перші прояви якої найчастіше бувають на статевих органах. Людина заражається сифілісом від
хворого. Зараження, як правило, відбувається статевим шляхом, дуже
рідко можливе зараження через поцілунки, а також через предмети
домашнього вжитку (ложки, чашки, цигарки тощо).

Збудник сифілісу — бліда трепонема, яка не стійка в зовнішньому середовищі. Висока температура, різні дезінфікуючі засоби згубно діють на трепонему. Вона дуже швидко гине при висиханні. Проте в організмі людини трепонема досить стійка.

Під час статевих контактів з хворою людиною бліда трепонема потрапляє на мікротравми слизової оболонки статевих органів і проникає в кров'яне русло. При класичному перебігу сифілісу розрізняють чотири періоди: інкубаційний та три клінічних (первинний, вторинний та третинний). Інкубаційний період хвороби триває 3-4 тижні. Потім, як правило, на статевих органах утворюється безболісна кругла ранка, або виразка, червоного чи брудно-жовтого кольору, тверда на до тик, яка зовсім не турбує хворого. Це, так званий, твердий шанкер. Через 7-8 днів після появи шанкеру збільшуються найближчі до нього Лімфатичні вузли, найчастіше — пахвинні. Через деякий час починають збільшуватись інші лімфа­тичні вузли. Це і є первинний сифіліс.

Значне розмноження блідих трепонем та їх розповсюдження по організму відбу­вається наприкінці первинного періоду сифілісу. Наступає своєрідний трепонемний сепсис, який досить часто супроводжується слабкістю, нездужанням, безсон­ням, головним болем, втратою апетиту, іноді біллю в кістках та суглобах, підви­щенням температури тіла до 37-38 °С.

Якщо в цей період не розпочати лікування, то через 3 місяці з часу зараження хвороба переходить у вторинний сифіліс. Його тривалість становить зазвичай 2-4 роки, але може розтягнутися і до 20 років. На шкірі, слизових оболонках, на статевих органах з'являються дрібні рожеві плями або тверді мідно-червоні вуз­лики, які не турбують хворого. Якщо хворого не лікувати, то через 2-3 місяця ці ознаки зникають, але це не означає, що хворий одужав. Ознаки хвороби зника­ють із зовнішніх ділянок тіла, але уражаються серце, печінка, кровоносні судини, кістки, нервова система, суглоби.

Через декілька років (3-5-10) з'являються ознаки третинного періоду хворо­би — горбинки й вузлики (так звані гуми), які, розпадаючись, зумовлюють глибокі виразки. У хворих, крім шкіри і видимих слизових оболонок, вражаються печінка, серце, нирки, кістки, суглоби, а також нервова та ендокринна системи, органи чуття. При цьому нерідко хворий вмирає. До тяжких форм сифілісу належить і прогресивний параліч, при якому у хворих виникають тяжкі психічні розлади.

Слід пам'ятати, що сифіліс виліковується. Лікування тим ефектив­ніше, чим раніше воно розпочате. Від зараження сифілісом можна вбе­регтися. Для цього треба уникати випадкових статевих контактів, користуватись презервативами.

♦ Гонорея. Збудником гонореї є бактерія — гонокок. Заражаються гонореєю найчастіше при статевому контакті з хворою людиною. Перші прояви хвороби з'являються через 3-5 днів після зараження. Перебіг хвороби у чоловіків і жінок має деякі відмінності.

У чоловіків, коли починається хвороба, свербить і пече у сечівнику, виникає різкий біль під час сечовипускання. Потім з'являються гнійні виділення. При цьому спосте­рігаються почервоніння і набряк слизової оболонки біля зовнішнього отвору сечівника. Якщо хворого не лікувати, то хвороба прогресує і уражається весь сечівник.

У більшості жінок, на відміну від чоловіків, гонорея проходить без суб'єктив­них симптомів, але з ураженням майже всіх відділів сечостатевої системи, а також прямої кишки. Інфекція спочатку проникає в сечівник і шийку матки. При цьому з'являються гнійні виділення із сечівника і статевих органів. Подразнюється сли­зова оболонка піхви. Якщо хвора не лікується, то процес запалення переходить на слизову оболонку матки, труб і яєчників. Внаслідок запалення звужується просвіт труб. Якщо уражені обидві труби, то жінка не може завагітніти. Коли інфекція потрапляє в черевну порожнину, може розвинутися перитоніт (запалення очеревини). У жінок іноді уражаються суглоби, м'язи, кістки, внутрішні органи і нервова система.

Дуже небезпечний безсимптомний перебіг захворювання, коли хво­рий не має ніяких суб'єктивних відчуттів. Це створює великий резер­вуар інфекції. У зв'язку з малосимптомним та безсимптомним перебігом процесу хворі продовжують статеві зв'язки, своєчасно не звертаються за медичною допомогою, що сприяє розповсюдженню інфекції.

Гонорею виліковують. І чим швидше розпочато лікування, тим кращі наслідки. Уберегти себе від зараження можна. Для цього потрібно пам'ятати про небезпеку випадкових статевих контактів. Також уберегтись від гонореї можна, застосовуючи презервативи.

* Онкологічні захворювання. В останні роки збільшилась кількість хворих на рак як в Україні, так і в усьому світі. Кожна четверта люди­на в світі має шанс захворіти на рак, котрий посідає друге місце серед причин смертності. Щорічно в Україні фіксується 160 тисяч нових випадків, на обліку перебуває більше 700 тисяч онкохворих.

Сутність природи раку полягає в тому, що клітини тканини пере­роджуються і можуть розповсюджуватись на інші органи. Звичайно, клітини завжди ростуть, діляться і відмирають.

· Ракова клітина — це така клітина, яка виходить з-під контро­лю власного організму: її ростом організм не керує.

Зараз відомі деякі механізми переродження клітин, і тому лікарі впевнені, що 60- 70% всіх ракових захворювань можна запобігти, якщо уникати тих факторів, які провокують клітини до ненормального росту. Такі причини, як куріння та забруднення довкілля відомі давно. З'ясували також, що вплив ультра­фіолетового випромінювання на шкіру збільшує ризик виникнення раку шкіри. їжа людини містить багато канцерогенів — речовин, які викликають рак. Нещодавно установили зв'язок між харчуванням з великою кількістю жирів і раком молочної залози. Відомо, що харчування з великою кількістю клітковини суттєво знижує вірогідність раку кишечника. Деякі види раку — спадкові, в своїй основі мають ген, який відповідає за схильність до раку в майбутньому житті. Серед них і такі розповсюджені, як рак молочної залози, поліпоз кишечника, рак легень та інші. Серед тих, хто належить до так званих ракових родин, це зах­ворювання трапляється у 2-3 рази частіше. Але не слід вважати, що хвороба неминуча. Велике значення мають профілактика, спосіб життя. Таке важке захворювання, як сімейний поліпоз, передається майже в 100% випадків. У та­ких випадках необхідно регулярно перевірятися у лікаря. Раннє діагностування захворювання дозволяє ефективніше його лікувати.

Основний критерій ефективності в онкології — так зване п'ятирічне виживання. Якщо за цей період часу хвороба не рецидиву є, рак вважається вилікуваним, тому що після 5 років рецидиви бувають у дуже небагатьох пацієнтів онкологічних лікарень.

Табл. 5 додатку 1 статистичних даних про ефективність лікування (розроблена Асоціацією американських онкологів) називає не тільки відсоток п'ятирічного виживання, але й найбільш суттєві фактори ри­зику при виникненні різних форм раку.

Як видно з таблиці, успіхи в лікуванні різних форм раку неоднакові, деякі форми, як і раніше, надзвичайно важко піддаються лікуванню. Тим важливіше знати фактори ризику й прагнути уникати їх.

* СНІД — синдром набутого імунодефіциту. За оцінками ООН та ВООЗ у світі налічується 50 мільйонів осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів осіб померли від СНІДу. Більшість випадків інфіку­вання припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припа­дає на молодих людей у віці 15-24 років.

За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об'єднана програма ООН з питань СНІДу) в минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції у Східній Європі. На 1 січня 2000року зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян України, 283 випадки — серед іноземців. При цьому спостері­гається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне вияв­лення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80% всіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркомани у віці статевої активності (від 15 до ЗО років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, Автономній Республіці Крим та місті Київ.

Перші випадки СНІДу було зареєстровано в червні 1981 р. в Центрі контролю за захворюваннями в Атланті (США).

У 1982 р. Центр контролю за захворюваннями у США офіційно повідомив про реєстрацію нового захворювання, названого синдромом набутого імунодефіциту.

Перші повідомлення про СНІД свідчили, що це хвороба виключ­но гомосексуалістів. Однак невдовзі було виявлено, що СНІД часто вражає також наркоманів, які вводили внутрішньовенно героїн бруд­ним шприцом або голкою.

■ СНІД — трагедія людства, з нею ми увійшли у XXI cm. СНІД — це глобальна смертельна інфекція, яку людство досі не може подо­лати.

. Небезпека захворіти на СНІД виникла і серед тих, хто не був гомосек­суалістом і наркоманом. Стало очевидним, що хвороба передається статевим шляхом і через кров. Захворіти можна і при звичайному (гетеросексуальному) контакті за умови, коли один з партнерів — носій СНІДу.

Відкритим лишається питання: коли виник збудник СНІДу? А чи дійсно зазначені вище хворі були першими? Ретроспективний аналіз, історій хвороб, а потім вивчення заморожених зразків крові та окре­мих органів дали підставу для висновку, що в Африці, США випадки СНІДу були вже в 1968 р. і навіть раніше.

Честь відкриття вірусу, який викликає СНІД, належить французькому вченому професору Пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983). Менш аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкрит­тя вірусу, що викликає СНІД, з Америки від професора Національного інституту раку Роберта Галло.

Отже, СНІД — смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

· Хвороба не передається: через рукостискання, через поцілунок, через їжу, через предмети домашнього вжитку, при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети; через укуси комах, при догляді за хворими.

Попри поширену думку про неспроможність науки подолати СНІД, хочеться вірити, що ця хвороба буде переможена в найближчому май­бутньому.

Треба пам'ятати, що сьогодні вирішення проблеми попередження СНІДу залежить від кожного з нас. Здоровий спосіб життя, критичне ставлення до себе і оточення в плані інтимних статевих відносин, відпо­відальне виконання своїх обов'язків тими, чия трудова діяльність пов'я­зана з ризиком передачі інфекції (медики, перукарі та інші) допоможе створити надійний заслін для СНІДу. СНІД — це ніби тест для людей на здоровий глузд та совість.

♦ Наркотики та наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьо­му світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 р). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і може скласти 600-800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. Заданими Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 ти­сяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров'ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія — це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків — 13-15років, а в деяких містах нашої країни ще менший — 9-13 років. Наркоманія — це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати нарко­тики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь «знайомиться» з нар­котиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати «кращого життя», але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем XX—XXI ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початково вживан­ня наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служи­телями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при ви­конання культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п'ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Ниж­ньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через сто­ліття в Ниппурі, залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму.

Про гашиш як ліки від кашлю та проносу говориться в 2737 р. до н.е. в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна, складеному ще в стародавньому Китаї. Гашиш ви­користовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з XVI ст. іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики.

Праіндіянці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер Болівія) — це і є батьківщина страшного зілля коки. Кущ цей вічнозелений, 2-2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена лю­дина без відпочинку може подолати десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця XII ст., коли хрестоносці привезли з Ближ­нього Сходу опіум. Перші препарати опіуму мали назву «лаудан». На. початку минулого століття, в 1805 p., аптекар Зертюрнер виділив пер­ший алкалоїд опіуму і дав йому назву «морфін» на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, 1832 р.Робіке виділив кодеїн, а 1848 р. Мерк виділив із опіуму папаверин.

Масове вживання наркотиків в Європі почалось в XIX ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (га­шиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швей­царському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кис­лоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання нарко­тиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.

У XX ст. з розвитком технічного прогресу та початком лаборатор­ного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія перейшла в інший вимір — масовість та епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості, стала соціальною проблемою.

* Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні нар­команія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію до непохитного зростання.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодично­го або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани — залежність та звикання.

· Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркоти­ком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфіч­ності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котру цей наркотик задовольняє.

Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емо­ційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умо­вах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт він стає необ­хідною умовою нормального стану особистості. В випадку відсутності наркоти­ку людина катується, і щоб виправити настрій або поліпшити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого лю­дина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику стає найголовнішою в житті наркомана, він перестає виконувати свої обов'язки, кидає сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов'язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Дата добавления: 2014-11-20