Зміцнення шляхти

Економічна могутність допомогла шляхті Речі Посполитої зміцнити свої і без
того широкі привілеї та політичний вплив. Спочатку шляхтичі намагалися змен-
шити свої зобов'язання перед сюзеренами. Колишні воїни, а тепер підприємці, вони
прагнули обмежити право короля вступати у війни, не бажаючи брати участь у ви-
снажливих кампаніях, коли можна було із власних маєтків отримувати великі
прибутки. Наприкінці XV — на початку XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місце-
ві сеймики, а трохи згодом — і загальний сейм Речі Посполитої, якому належала
навища законодавча влада в країні. Тепер шляхта, більше ніж знать будь-якої
країни Європи, могла обмежувати прерогативи своїх королів. У 1505 р. контро-
льований шляхтою сейм схвалив закон «№1іі1 поуі», за яким королю за-
боронялося видавати нові укази без згоди представників шляхти. А в 1573 р., коли
помер останній представник династії Ягеллонів, шляхта отримала право обирати собі
монархів і визначати їхні прерогативи шляхом угоди, що називалася «Расіа соп-
уепіа».

Обмеження королівської влади було лише однією з цілей шляхти. Вона також
прагнула позбавити будь-яку іншу верству суспільства можливості загрожувати
її привілейованому становищу. Хоч великі магнати, яких налічувалося близько
100 родин, належали до шляхетського стану, їхня фактична монополія на високі
посади й величезні землеволодіння, їхня готовність визискувати іншу шляхту викли-
кали лють, насамперед у середовищі середньої шляхти. Тому на початку XVI ст.
шляхті вдалося, принаймні на деякий час, обмежити доступ магнатів до державних
посад і земель.

Іншим об'єктом зазіхань шляхти були міста. Вбачаючи в них своїх суперників
у торгівлі, шляхта всіляко прагнула підірвати їх. У 1505 р. більшість міст було по-
збавлено права голосу в сеймі. У 1565 р., сподіваючись усунути їх від ролі посередни-
ка, сейм, у якому панувала шляхта, заборонив місцевим купцям подорожувати
по товари за кордон. Унаслідок цього чужоземні купці стали торгувати безпосе-
редньо із знаттю, задовольняючи її потреби. Водночас сейм звільнив шляхту від
мита на ввіз і вивіз товарів. Не в змозі встояти перед тиском села, де панувала шлях-
та, багаті городяни стали займатися сільським господарством. Вони вкладали свої
капітали у фільварки й намагалися видати дочок за шляхтичів. Не знаходячи собі
роботи у занепадаючих містах, ремісники перевозили свої майстерні до маєтків
шляхти. Темпи урбанізації на Україні, як і скрізь у Речі Посполитій, помітно змен-
шилися.

Таке розширення привілеїв знаті було справою рук польської шляхти. До 1569 р.
українська знать Великого князівства Литовського, особливо її нижні верстви, не
користувалася такими значними правами, як польська. Великий князь відносно
легко міг позбавити українську знать її земель, а її обов'язки перед князем
були куди більшими, ніж у польської шляхти. Це означало, що українська знать
мусила переймати польські звичаї, в тому числі систему управління, закони, зрештою
мову. Польські закони заохочували навіть зміну віровизнання, передбачаючи, що

особа, яка приймає католицизм, автоматично отримує рівні з польською шляхтою
права. Словом, щоб українські дворяни могли користуватися рівними з поляками
правами, вони повинні були все більше уподібнюватися полякам.

Дата добавления: 2014-11-20