Події церковного й культурного життя

Як і в політичному та соціально-економічному відношенні, центр церковної
та культурної діяльності на Україні на початку XVII ст. також переміщується
на схід. Безпосереднє сусідство Волині та Галичини з Польщею, де свого апогею
сягнула католицька Контрреформація, зумовлювало те, що осередки українського
православ'я на цих землях зазнавали її безперервного і згубного впливу. Так, коли
в 1608 р. помер князь Костянтин Острозький, цей «стовп православ'я», його онука,
новонавернена й фанатична католичка Анна Ходакевич, передала Острозьку ака-
демію єзуїтам. Львівське братство також почало занепадати, оскільки українські
міщани більше не в змозі були підтримати його, терплячи все більші утиски з боку
католицької церкви та польського уряду. В той же час східні воєводства, що швид-
ко розвивалися, перебували далеко від тиску польського католицизму. І знову Київ,
що все густіше заселявся й багатшав, підносився як центр українського православ'я.

Рушійною силою православного відродження на новоосвоюваних землях України
була стародавня Києво-Печерська лавра. У 1610-х роках її архімандрит
Єлисей Плетенецький, виходець із галицької знаті, згрупував навколо себе осві-
чених священнослужителів, переважно галичан, зокрема Іова Борецького, Тарасія
Земку, Захарію Копистенського, Памву Беринду та Лаврентія Зизанія. Придбав-
ши друкарський верстат, Плетенецький узявся здійснювати грандіозний видавни-

чий проект, за яким протягом 15 років було опубліковано близько ЗО книг головним
чином релігійного змісту. Це перевищувало загальну кількість усіх книжок, надру-
кованих на Україні до того часу. В 1615 р., отримавши гроші, заповідані багатою
православною шляхтичкою Єлизаветою Гулевич, знать, міщани та духовенство Ки-
єва, натхнені цим прикладом, заснували при Богоявленській церкві братство.

Це братство підтримувало тісні взаємини із запорожцями. Початок цим кон-
тактам, ймовірно, поклав Йосип Курцевич, настоятель монастиря у Терехтемиро-
ві — місті, де розміщувалися козацький шпиталь, арсенал і скарбниця. До 1610 р.
вони настільки зміцніли, що козаки відкрито оголосили: «Ми підтримуємо пра-
вослав'я і духовенство, що не зрадило нашої старої віри». У 1620 р. запорожці
на чолі з Сагайдачним вступили до Київського братства і, що дуже важливо, всіляко
сприяли висвяченню нових православних ієрархів. Ця подія мала величезне значен-
ня. Адже з укладенням Берестейської унії в 1596 р. та приєднанням до неї пе-
реважної більшості єпископів православна церква втратила своїх ієрархів. Коли
патріарх єрусалимський Феофан висвятив кількох єпископів і рукопоклав Іова
Борецького на митрополита київського, православні українці знову мали своїх цер-
ковних владик. Як і належало чекати, у католиків і греко-католиків цей
«незаконний», як вони його оголосили, акт викликав лють. Однак польському урядові
потрібна була підтримка козаків у веденні війни, тому він не втручався у справи, й но-
ва православна ієрархія дістала визнання.

Події 1620 р. значно загострили ворожнечу між православними та греко-
католиками. На додаток до розбіжностей із питань догми та церковних обрядів
між ними розгорівся затяжний конфлікт за церковні володіння. Суперечка дов-
кола права розпоряджатися церквами, монастирями із закріпленими за ними земля-
ми досягала такої гостроти, що у сутичках, які нерідко були заздалегідь спланова-
ними битвами, з обох сторін гинули сотні священиків. Найбільшого розголосу
набуло вбивство у 1623 р. греко-католицького архієпископа Йосафата Кунцеви-
ча натовпом православних віруючих, розлючених його спробами конфіскувати дві
православні церкви. Занепокоєні братовбивчою боротьбою, кілька православних свя-
щеників, зокрема архієпископ полоцький Мелетій Смотрицький та ректор Київ-
ської братської школи Касіян Сакович, намагалися досягти компромісу, «що
об'єднав би обидві Русі». Але хоч у Києві та Львові кілька разів скликалися
собори, спроби примирення не мали успіху.

Розчаровані войовничою непримиренністю своїх православних співвітчизників,
Смотрицький із Саковичем урешті-решт стали на бік греко-католиків. Тим часом
інші представники православного духовенства звернулися за підтримкою до мо-
сковського царя. Це не був безпрецедентний крок. Ще в 1570-х роках Львівське
братство контактувало з православною церквою Московії, а на початку XVII ст. бага-
то українських православних ченців утікали до Московії від переслідувань
католиків. У 1625 р., переконаний в тому, що православ'я під владою Польщі
не має майбутнього, митрополит Борецький звернувся до царя з проханням при-
йняти Україну під своє покровительство. Проте Москва реагувала з обереж-
ністю. Побоюючись викликати роздратування Польщі, вона надала українцям
підтримку заохочуючим словом і грішми, не беручи зобов'язань стати на захист
їхніх прав.

Боротьба між православними та греко-католиками спричинялася до такого хаосу,
що врешті-решт у 1632 р. в неї втрутився польський уряд, нав'язавши
компроміс. Православна ієрархія отримувала офіційне визнання, а власність, що
викликала суперечки, ділилася між двома церквами. Одним із головних «архі-
текторів» цього компромісу став митрополит Петро Могила — провідний укра-
їнський релігійний діяч XVII ст. Нащадок знатного молдавського роду, Могила,
як і багато його співвітчизників, дістав початкову освіту у Львівській братській

школі. Закінчивши навчання в Парижі, він повернувся на Україну, щоб зробити
кар'єру священика. В 1627 р., у 31-річному віці, він стає архімандритом Києво-
Печерської лаври, а через п'ять років — митрополитом київським.

Скориставшись із відносного спокою, що настав після 1632 р., Могила проводить
конче необхідні реформи у православній церкві, її культурних та учбових закла-
дах. Разом із групою освічених богословів і письменників, яку часом називали
Могилянським Атенеумом, він систематизував православні догми та обряди й підго-
тував до друку перший православний Катехізис. Об'єднавши засновану ним

Дата добавления: 2014-11-20