Захист від іонізуючих випромінювань

Захист від ІВ може здійснюватись шляхом:

• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом
зниження активності джерела випромінювання;

• скорочення часу роботи з джерелом І В;

• віддалення робочого місця від джерела І В;

• екранування джерела ІВ;

• екранування зони знаходження людини;

• застосування засобів індивідуального захисту людини;

• впровадження санітарно-гігієнічних та лікарсько-профілактич­
них заходів;

• впровадження організаційних заходів захисту робітників з від­
критими та закритими джерелами І В.

Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо захисту від ІВ в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналі­зу реальних особливостей джерел випромінювання та радіаційно небезпечних чинників.

Найбільш поширеним засобом захисту від ІВ є екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинан­ня або послаблення ІВ. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх збе­рігання

Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, прац­юючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.

З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбі­новані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним - з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжують­ся гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керуван­ня, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіраторів), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

Особливі вимоги пред'являються до приміщень, в яких впрова­джуються роботи з джерелами ІВ. Такі приміщення розташовуються в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. Біля входу обов'язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані класи робіт, що здійснюються у примі­щенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб.

Для захисту людини від дії ІВ використовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв'язува­ти та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротекто-ри). До таких радіопротекторів відносяться: поліаміди, лимонна та щавлева кислота, сірчанокислий барій, сорбенти на основі фероціа-нідів та ін. Для зниження дії радіонуклідів велике значення має хар­чування людини продуктами, які мають радіозахисні властивості. До таких відносяться, наприклад, продукти, які вмістять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавли­ни, яблука та ін.).

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметрич­ний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:

♦ іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища за
допомогою детекторів, які вимірюють струм іонізації);

♦ сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спала­
хів, котрі виникають в речовинах, при проходженні через них іонізую­
чих випромінювань);

♦ фотографічний (вимірювання оптичної густини почорніння
фотопластинки під дією випромінювання);

♦ калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виді­
ляється в поглинальній речовині).

Прилади радіаційного контролю розподіляються за призначенням на:

♦ дозиметричні приладі, які призначаються для вимірів потужності
дози, наприклад, дозиметри «Рось», «РКС-104»,«ДК-02» та ін.;

♦ радіометричні прилади, які дозволяють вимірювати поверхневі заб­
руднення та питому активність, наприклад, радіометри «Прип'ять»,
«Десна», «Бриз», «Белла», «Бета» та ін.;

• спектрометричні прилади, які дозволяють визначити спектр (склад) радіонуклідів на забрудненому об'єкті.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Дата добавления: 2014-11-20