Системапопередження вибухів і пожеж

Мета системи - не допустити виникнення вибухів і пожеж. Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):

♦ пожежа (вибух) можливі при наявності 3-х чинників: горючої
речовини, окисника і джерела запалювання;

♦ за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеження його
визначаючого параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до:

♦ попередження утворення горючого середовища;

♦ попередження виникнення у горючому середовищі або внесення
в це середовище джерела запалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, та вибухопожежонебезпечними властивостями речо­вин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.

Залежно від агрегатного стану та ступеню подрібненості речовин, горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легко­займистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності окисника.

Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах, чи застосовуються у технологічному процесі, утворюють

разом з повітрям стійке горюче середовище. При визначенні пожеж­ної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріа­лів, інтенсивність та тривалість можливого горіння.

Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче сере­довище під час нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні, перекачуванні а також під час перебування усередині апаратів, трубо­проводів, сховищ. Тому можливі причини утворення горючого середо­вища такого типу необхідно детально вивчати в кожному конкретно­му випадку з урахуванням особливостей відповідного етапу техноло­гічного процесу.

При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни і т. ін.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибу­хати. Горюче середовище може виникати всередині апаратів та трубопро­водів, а також у приміщеннях в разі виходу пилу через нещільність устат­кування. Під час аналізу слід також встановлювати походження, розмір пилинок та умови займання і горіння (вибуху) пилу, що утворюється.

Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апара­тах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність проникати через незначні нещільності і тріщини при найменших пошкодженнях обладнання вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші у навколишньому середовищі.

Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись наступними загальними заходами або їх комбінаціями:

• максимально можливе використання негорючих та важкогорю-
чих матеріалів замість горючих, в тому числі заміна легкозаймистих
та горючих рідин як миючих засобів на пожежобезпечні;

• максимально можливе за умови технології та будівництва обме­
ження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш без­
печні способи їх розміщення;

• ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсі­
ків, камер, кабін, тощо);

• підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до
норм і правил безпеки;

• достатня концентрація флегматизатора в повітрі захищуваного
об'єму (його складової частини);

• підтримання відповідних значень температур та тиску середови­
ща, за яких поширення полум'я виключається;

• максимальна механізація та автоматизація технологічних проце­
сів, пов'язаних з обертанням та використанням горючих речовин;

• установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування в
ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках;

• застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речо­
винами від пошкоджень та аварій, встановлення пристроїв, що від­
ключають, відсікають, тощо;

• видалення пожежонебезпечних відходів виробництва.

Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючо­го середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використо­вуються, на негорючі та важкогорючі.

Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробни­чих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна практично неможлива.

Тому попередження виникнення в горючому середовищі або вне­сення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріори­тетом у роботі щодо запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи екзотермічний процес, які здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до температури, коли швидкість тепло­виділення ініційованого нагрівом процесу окислення перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції.

До основних груп джерел запалювання відносять: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепло­вий прояв хімічної реакції, електричної, механічної, сонячної, ядерної енергії тощо.

Пожежна небезпека відкритого вогню зумовлена інтенсивністю теплового впливу, площею впливу, орієнтацією у просторі, періодич­ністю і часом його впливу на горючі речовини. Відкрите полум'я небезпечне не тільки при безпосередньому контакті з горючим середо­вищем, але і як джерело опромінювання горючого середовища. Воно має достатню температуру та запас теплової енергії, які спроможні викликати горіння усіх видів горючих речовин! матеріалів як при без­посередньому контакті, так і в результаті опромінення.

Нагріти поверхню стінок апаратів вище за температуру самозай­мання речовин, що обертаються у виробництві, здатні газоподібні продукти горіння, які виникають при горінні твердих, рідких та газо­подібних речовин і мають температуру 800-1200°С. Джерелом запа­лювання можуть бути також іскри, які виникають прп роботі двигунів внутрішнього згоряння та електричних. Вони являють собою розжа­рені частинки пального або окалини у газовому потоці, які виникають

внаслідок неповного загоряння, чи механічного винесення горючих речовин та продуктів корозії. Температура такої частинки досить висока, але запас теплової енергії є невеликим, тому що іскра має малу масу. Іскри здатні запалити тільки речовини, які достатньо підгото­влені для горіння, наприклад, гозо- та пароповітряні суміші, осілий пил, волокнисті матеріали. До джерел відкритого вогню належить і полум'я сірників, необережне поводження з якими може призвести до пожежі.

Серед теплових проявів електричної енергії найбільш поширеними та небезпечними є коротке замикання в електричних мережах, стру­мові перевантаження проводів та електричних машин, великий пере­хідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри. При короткому замиканні величина струму в провідниках і струмопровідних частинах електричних апаратів та машин досягає дуже великих значень, внаслідок чого можливий не тільки перегрів, але і займання ізоляції, розплавлення струмопровідних частин, жил кабелів та проводів.

Великий струм, що тривалий час перевищує нормативне значення при перевантаженнях електричних мереж, також є причиною перегрі­вів струмопровідних елементів та електропроводки. Основними при­чинами перевантаження електричних мереж є ввімкнення в електрич­ну мережу споживачів підвищеної потужності, а також невідповід­ність площі поперечного перерізу жил проводів робочим струмам. Причиною пожежі може також стати великий перехідний опір, який виникає в місцях з'єднання проводів та в електричних контактах елек­трообладнання. Тому у цих місцях може виділятися значна кількість тепла, яка здатна призвести до загоряння ізоляції, а також горючих речовин, що знаходяться поруч. Перехідний опір буде меншим при збільшенні площі стискування контактів, використанні для їх вигото­влення м'яких металів з малим електричним опором, з'єднуванні про­відників та проводів встановленими ПУЕ способами: зварюванням, паянням, опресуванням, за допомогою гвинтових та болтових з'єд­нань (але в ніякому разі так званою «скруткою»).

Розряди статичної електрики виникають при деформації, подріб­ненні речовин, відносному переміщенні двох тіл, що знаходяться в контакті, перемішуванні рідких та сипких матеріалів тощо. Іскрові розряди статичної електрики здатні запалити паро-, газо- та иилопові-тряні суміші. Накопиченню і формуванню зарядів статичної електри­ки сприяє відсутність або неефективність спеціальних заходів захи­сту, створення електроізоляційного шару відкладень на поверхні зазе­млення, порушення режиму робочих апаратів.

Пожежі, вибухи, механічні руйнування, перенапруги на проводах електричних мереж можуть бути наслідками ураження будівлі чи устаткування блискавкою. Блискавка, яка є електричним розрядом в атмосфері, маючи високу температуру і запас теплової енергії, нрп прямому ударі може проплавляти металеві поверхні, перегрівати і руйнувати стіни будівель та надвірного устаткування, безпосередньо запалювати горюче середовище. Небезпека вторинної дії блискавки полягає в іскрових розрядах, що виникають як результат індукційної та електромагнітної дії атмосферної електрики на виробниче облад­нання, трубопроводи і будівельні конструкції.

Ще одним тепловим проявом електричної енергії є електрична дуга та електричні іскри у вигляді крапель металу, що утворюються при короткому замиканні електропроводки, електрозварюванні та при плавленні ниток розжарювання електричних ламп загального призначення. Температура таких електричних іскор становить 1500-2500°С, а температура дуги може перевищувати 4000°С. Тому природно, що вони можуть бути джерелом запалювання горючих речовин. В цілому, частка пожеж, які викликані наслідками теплових проявів електричної енергії, складає 20-25% і має тенденцію до зро­стання.

Пожежонебезпечннй прояв механічної енергії внаслідок її перетво­рення в теплову спостерігається в разі ударів твердих тіл (з виникнен­ням або без виникнення іскор), поверхневого тертя тіл під час їх вза­ємного переміщення, стиснення газів та пересування пластмас, меха­нічної обробки твердих матеріалів різальними інструментами. Сту­пінь нагрівання тіл та можливість появи при цьому джерел запалю­вання залежить від умов переходу механічної енергії в теплову. Досить часто пожежонебезпечні ситуації виникають внаслідок утво­рення іскор, що являють собою в даному випадку розпечені до світін­ня частинки металу або каміння. Від іскор при ударі у виробничих умовах можуть займатися ацетилен, етилен, водень, металоповітряпі суміші, волокнисті матеріали, або відкладення дрібного горючого пилу (розмільні цехи млинів та круп'яних заводів, сортувально-роз-путувальні цехи текстильних фабрик, бавовияно-очисні цехи, тощо). Найчастіше іскри утворюються під час роботи ударними інструмента­ми і при ударах рухомих елементів механізмів машин по їх нерухомих частинах. Пожежну небезпеку внаслідок тертя найчастіше створюють підшипники ковзання навантажених високооборотних валів, а також транспортерні стрічки та привідні паси механізмів.

Проходження хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії містить у собі потенційну небезпеку виникнення пожежі або

вибуху тому, що виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також велика кількість таких хімічних сполук, які в кон­такті з повітрям чи водою, а також в разі взаємодії можуть стати причи­ною виникнення пожежі. Найчастіше тепловий прояв хімічних реакцій стає причиною пожежі внаслідок дії окисників на органічні речовини, а також при займанні та вибуху деяких речовин під час нагрівання або механічної дії з порушенням технологічного регламенту.

Крім вище наведених джерел запалювання існують інші, які не слід виключати під час аналізу пожежної небезпеки.

Попередження утворення В горючому середовищі джерел запа­лювання може забезпечуватись наступними засобами або їх комбі­націями:

♦ використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, при
експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;

♦ використанням швидкодійних засобів захисного відключення
можливих джерел запалювання;

♦ улаштуванням блискавкозахисту і захисного заземлення інже­
нерних комунікацій та устаткування;

♦ використанням технологічних процесів і устаткування, що задо­
вольняє вимогам статичної іскробезпеки;

♦ підтриманням температури нагріву поверхні машин, устаткуван­
ня, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з
горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна
перевищувати 80% температури самозаймання горючого середовища;

♦ виключенням можливості появлення іскрового розряду в горю­
чому середовищі з енергією, яка дорівнює або перевищує мінімальну
енергію запалювання;

♦ використанням інструменту, робочого одягу і взуття, які не
викликають іскроутворення при виконанні робіт;

♦ ліквідацією умов теплового, хімічного, мікробіологічного сам­
озаймання речовин та матеріалів, що обертаються, виробів і конструк­
цій, виключенням їх контакту з відкритим полум'ям;

♦ зменшенням розміру горючого середовища, яке є визначальним,
нижче гранично допустимого за горючістю;

♦ усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;

♦ виконанням вимог чинних стандартів, норм та правил пожежної
безпеки;

♦ використання електроустаткування, що відповідає засвоїм вико­
нанням пожежонебезпечиим та вибухонебезпечним зонам, групам та
категоріям вибухонебезпечних сумішей.

Вимоги щодо виконання електрообладнання для пожежонебезпсч-них і вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01.

У пожежонебезпечних зонах будь-якого класу можуть застосову­ватись електроустановки, що мають ступінь захисту відповідно до вимог ДІІАОП 0.00-1.32-01. Ступінь захисту оболонок електрооблад­нання характеризується можливістю проникнення в оболонку твер­дих тіл і рідини.

Ступінь захисту оболонок електрообладнання, згідно міжнародної класифікації, позначається буквосполученням ІР (Іпіегпаііопаі Рго-Іесііоп), після якого ставляться дві цифри, перша з яких характеризує ступінь захисту оболонки від проникнення твердих тіл, а друга - від проникнення рідин. Класифікація передбачає 6 ступенів захисту від проникнення в оболонку твердих тіл (1, 2, 3, 4, 5, 6) і 8 ступенів захи­сту від проникнення в оболонку рідини (1 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8).

За відсутності захисту ступінь захисту оболонки позначається ІР 00. При ступені захисту від проникнення твердих тіл 1 в оболонку можуть проникати тверді тіла розміром понад 50 мм, а при ступені захисту 6 оболонка захищає від проникнення пилу в електрообладнання.

Ступінь захисту 1 від проникнення рідини не допускає проникнен­ня в оболонку краплин, а 8 - рідини під тиском.

У вибухонебезпечних зонах повинно застосовуватись електрооблад­нання у вибухозахищеному виконанні і, як виняток, електрообладнання відповідного ступеня захисту оболонки згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01.

За призначенням електрообладнання у вибухозахищеному вико­нанні поділяється на дві групи: рудничне і загальнопромислового призначення (не в рудниках). Електрообладнання у вибухозахищено­му виконанні загальнопромислового призначення класифікується за рівнем вибухозахисту, видом вибухозахисту та категорією за БЕМЗ і температурною групою суміші, в якій це обладнання виконує функції вибухозахисту.

За рівнем вибухозахисту виділяють: електрообладнання підвище­ної надійності проти вибуху (2), вибухобезпечне електрообладнання (1), особливо вибухобезпечне електрообладнання (0).

У вибухозахищеному електрообладнанні застосовуються наступні види вибухозахисту:

- сі (ГОСТ 22782.6);

впбухонепроникна оболонка

-р(ГОСТ 22782.4); - і (ГОСТ 22782.5);

заповнення або продування оболонки захисним газом з надлишковим тиском

іскробезпечне електричне коло

- ц (ГОСТ 22782.2); - о (ГОСТ 22782.1); -є (ГОСТ 22782.7);

кварцове заповнення оболонки масляне заповнення оболонки захист виду

спеціальний вид вибухозахисту - з (ГОСТ 22782.3).

Відповідно до приведеного і ГОСТ 12.1.011 -78 маркування вибухо-захищеного електрообладнання включає:

• рівень вибухозахисту (2, 1, 0);

• індекс Ех (означає відповідність електрообладнання міжнарод­
ним стандартам вибухозахисту);

• вид вибухозахисту (сі, р, і, ц, о, є, з);

• знак групи або підгрупи електрообладнання (II, НА, НВ, ІІС);

• знак температурного класу електрообладнання (Т1...Т6).
Маркування вибухозахшценого електрообладнання наноситься на

його корпусі при виготовленні (електрографікою, у виді таблички тощо). Експлуатація електрообладнання при пошкодженому марку­ванні або його відсутності забороняється.

Наявність па корпусі електрообладнання, наприклад, маркування ІЕхоЧіВТЗ означає, що електрообладнання вибухобезпечне (1), від­повідає міжнародним стандартам вибухозахисту, побудовано на прин­ципі вибухонепроникної оболонки, може застосовуватись у вибухоне­безпечних середовищах IIВ і НА, температура на поверхні обладнан­ня при його роботі не може перевищувати 200°С - нижчої температу­ри самозаймання суміші групи ТЗ.

4.6.2. Система протипожежного та противибухового захисту

Система протипожежного та противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквіда­цію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідли­вих та небезпечних факторів пожеж і вибухів. Загальні вимоги цієї системи щодо будівель і споруд регламентуються ДБН В. 1.1-7-2002.

Обмеження розповсюджеітя та розвитку пожежі, загалом, забез­печується:

• розміщенням вибухопожежонебезпечних виробничих і складсь­
ких будинків, зовнішніх установок, складів горючих рідин, горючих
газів з урахуванням переважаючого напрямку вітру, а також рельєфу
місцевості;

♦ потрібною вогнестійкістю будівель та споруд, зниженням по­
жежної небезпечності будівельних матеріалів, що використовуються
у зовнішніх огороджувальних конструкціях, у тому числі оздоблення
та облицювання фасадів, а також у покриттях;

♦ застосуванням конструктивних рішень, спрямованих на створен­
ня перешкоди поширенню пожежі між будинками.улаштуванням про­
типожежних відстаней між будівлями та спорудами;

♦ встановленням гранично допустимих за техніко-економічними
розрахунками площ поверхів виробничих будівель та поверховості
будівель і споруд;

♦ застосуванням конструктивних та об'ємно-планувальних рі­
шень, що спрямовані на створення перешкод поширенню небезпечних
факторів пожежі приміщеннями, між приміщеннями, поверхами, про­
типожежними відсіками та секціями:

♦ зменшенням пожежної небезпеки будівельних матеріалів і кон­
струкцій, у тому числі оздоблень й облицювань, що застосовуються у
приміщеннях та на шляхах евакуації;

♦ зменшенням вибухопожежної та пожежної небезпеки техноло­
гічного процесу, використанням засобів, що перешкоджають розливу
та розтіканню горючих рідин під час пожежі;

♦ застосуванням засобів виявлення пожежі та пожежогасіння, у
тому числі автоматичних установок пожежогасіння, а також інших
іпженерно-технічних рішень, спрямованих на обмеження поширення
небезпечних факторів пожежі;

♦ улаштуванням аварійного відключення та перемикання устано­
вок і комунікацій;

♦ використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні.

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поши­рення пожежі визначається кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеню вогнестійкості та горючості матеріалів з яких вони зроблені. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам'яні, залізобетонні, металеві, дерев'яні, а також такі,що вміщують полімерні матеріали.

Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними кон­струкціями характеризуються їх вогнестійкістю.

Вогнестійкість конструкції - це здатність конструкції зберігати несучі та (або) теплоізоляційні функції та цілісність в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних кон­струкцій називається ступенем вогнестійкості.

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогне­стійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

Межа вогнестійкості конструкції - показник вогнестійкості кон­струкції, який визначається часом від початку вогневого випробуван­ня за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої здатності, цілісності або теплоізолювальної здатності.

Межа поширення вогню по будівельних конструкціях - це розмір зони пошкодження зразка в площині конструкцій від межі зони нагрі­вання до найбільш віддаленої точки пошкодження.

Відповідно до ДБН В.1.1-7-2002 за вогнестійкістю усі будівлі та споруди діляться на вісім ступенів - І, II, III, І На, ІІІб, IV, ІУа, V.

До конструкцій 1-го ступеню вогнестійкості відносяться будівлі з несучи­ми конструкціями та конструкціями огородження із природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону або залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів. Будівлі ІІ-го ступеню вогнестійкості, такі самі, але у їх покриттях допускається застосовувати незахищені стальні кон­струкції.

Ступінь вогнестійкості III - будівлі з несучими конструкціями та кон­струкціями огорожі з природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону або залізобетону. Для перекриття допускається використання дерев'яних конструкцій, захищених штукатуркою, вогнетривкими листовими або плито­вими матеріалами. До елементів покриття не висуваються вимоги щодо меж вогнестійкості та розповсюдження вогню, при цьому елементи покриття горища із деревини підлягають вогнезахисній обробці.

Ступінь вогнестійкості ІІІа - будівлі переважно з каркасною конструк­тивною схемою. Елементи каркасу 0, із сталевих незахищених конструкцій. Конструкції огорожі із стальних профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із вогнетривким утеплювачем.

Ступінь вогнестійкості ІІІб - будівлі переважно одноповерхові з карка­сною конструктивною схемою. Елементи каркасу - із суцільної або клеєної деревини, що піддається вогнезахисній обробці, яка забезпечує потрібні вимоги для межі розповсюдження вогню. Конструкції огородження - із пане­лей або папівелементної збірки, виконані із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші горючі матеріали конструкцій огоро­дження повинні піддаватися вогнезахисній обробці або захищені від впливу вогню та високих температур для забезпечення вимог щодо меж розповсю­дження вогню.

Ступінь вогнестійкості IV - будівлі з несучими конструкціями та кон­струкціями огорожі із суцільної або клеєної деревини та інших горючих або вогнестійких матеріалів, захищених від впливу вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими або плитовими матеріалами. До елемен­тів покриття не ставляться вимоги до вогнестійкості та меж розповсюдження вогню, елементи покриття горища із деревини ис піддаються вогнезахисній обробці.

Ступінь вогнестійкості ІУа - будівлі переважно одноповерхові з карка­сною конструктивною схемою. Елементи каркасу - із сталевих незахищених

конструкцій. Конструкції огородження - із сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.

Ступінь вогнестійкості V - будівлі, до несучих конструкцій огорожі яких не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та меж розповсюдження вогню.

Мінімальні межі вогнестійкості будівельних конструкцій і макси­мальні межі поширення вогню по них регламентуються ДБН В. 1.1-7-2002. Наприклад, максимальні межі вогнестійкості несучих стін змен­шуються з 2,5 години для І ступеня вогнестійкості до 0,5 годин для ІУа ступеня, а максимальні межі поширення вогню по них складають Одля І, II, III, ІІІа ступенів і 40 см для ступенів ІІІб, IV, ІУа. Для V сту­пеня показники вогнестійкості усіх типів будівельних конструкцій не нормуються.

Перевірка відповідності будівельних конструкцій вимогам пожеж­ної безпеки здійснюється у відповідності до вимог СНиП і ДБН.

В умовах пожежі за незначний час різко підвищується температу­ра, виникають динамічні навантаження від падаючих уламків елемен­тів будівель та пролитої для гасіння пожежі води, можливе різкі коли­вання температур та тиску,які можуть призвести до руйнування окре­мих конструкцій і будівлі в цілому. Зрозуміло, що стійкість до впливу факторів пожежі визначається, перш за все, матеріалами, з яких вико­нано будівельні конструкції.

Вогнестійкість кам'яних конструкцій визначається їх перетином, конструктивним виконанням, теплофізичними властивостями мате­ріалів. Велику межу вогнестійкості мають конструкції з глиняної цегли. В умовах пожежі цегляні конструкції задовільно витримують нагрівання до 700-900°С, не знижуючи міцність та не руйнуючись.

Здатність залізобетонних конструкцій протистояти вогню зал­ежить від інтенсивності та тривалості температурного впливу, класу бетону, арматури та виду заповнювача, розмірів та конфігурації кон­струкції. Негорючість та відносно невелика теплопровідність бетону забезпечують таку його вогнестійкість, що задовольняє вимогам без­пеки. У той же час слід зауважити, що кам'яні та залізобетонні кон­струкції не можуть чинити опір впливу пожежі без кінця.

Незахищені металеві конструкції під впливом високої температури деформуються, втрачають свою несучу здатність та завалюються. Вони мають невисоку межу вогнестійкості (15 хв.), що визначається часом нагріву до критичної температури, яка для конструкцій різних сталей складає, в середньому, 470-550°С, з алюмінієвих сплавів -165-225°С. Щоб обмежити зниження міцності металевих конструк­цій в умовах пожежі необхідно зменшити швидкість їх нагріву. Для

цих цілей використовують два методи захисту: тепловідвід та теплоізоляцію. Тепловідвід здійснюється охолодженням порожни­стих металевих конструкцій рідиною, що циркулює, заповненням порожнистих колон бетоном чи водою, зрошенням металевих кон­струкцій струменем води. Вогнезахист методом теплоізоляції здій­снюється, в основному, трьома способами: збільшенням товщини захисного шару шляхом обкладення цеглою, бетонуванням, штукату­ренням встановленням теплоізолюючих облицювань (екранів); нане­сенням вогнезахисних покриттів.

Дерев'яні будівельні конструкції, природно, мають підвищену пожежну небезпеку. Низька температура займання (280-300°С) приз­водить до того, що дерев'яні конструкції можуть загорятися навіть при незначному осередку пожежі, а полум'я може поширюватися зі швидкістю до 2 м/хв. Все це створює серйозну пожежну небезпеку і потребує вогнезахисту деревини та конструкцій, що виконані з неї. До поширених способів вогнезахисту дерев'яних конструкцій відносять традиційне штукатурення, завтовшки до ЗО мм, а також вогнезахисне просочування, глибина якого може коливатися від 1 до 15 мм в залеж­ності від технології її проведення. Вибір способу вогнезахисту дереви­ни та параметрів його реалізації проводять з урахуванням конструк­тивних, технологічних і техніко-економічних вимог, що висуваються до вогнезахищеної деревини, та згідно з умовами її використання.

Особливу пожежну небезпеку являють полістирольний пінопласт, що використовується для теплоізоляції легких покриттів, різноманіт­ні оздоблювальні вироби з полімерних матеріалів, килимові та пла­стикові покриття та текстильні матеріали підлог тощо. Всі вони, як правило, вельми пожежонебезпечні, тому що є горючими матеріала­ми, мають високу димотворну здатність, при горінні виділяють ток­сичні продукти. Для зменшення пожежної небезпеки, взагалі, та швидкості поширення пожежі, зокрема, необхідно зводити до мініму­му об'єм використання подібних речовин та матеріалів на об єкті, а найбільш радикальним і ефективним заходом є повна відмова від їх використання або заміна на більш пожежобезпечні.

Одним з найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожеж­ної техніки та підрозділів пожежної охорони. Потрібні величини про­типожежних відстаней наведені у додатку 3.1 до ДБН 360-92. Цим документом регламентуються протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств,

відстані від житлових, громадських, адміністративно-побутових буді­вель до виробничих будинків, промислових підприємств, сільськогос­подарських будівель і споруд. Чинними будівельними нормами вста­новлюються відстані між виробничими будинками промислових під­приємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підпри­ємств, протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену, складів з горючими речовинами.

Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати, використо­вувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транс­порту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд, індивідуальних гаражів.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші примі­щення, створюють протипожежні перешкоди. Протипожежна переш­кода - це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширен­ню вогню. Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестійкістю її елементів, до яких належать огороджувальні частини, конструкції, що забезпечують стійкість перешкоди, елементи опори та вузли кріплення. Тому межі вогнестійкості вказаних вище елементів не повинні бути меншими, ніж потрібні межі вогнестійкості огороджу-вальної частини протипожежної перешкоди. До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани, гребені, тощо.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, нази­вають протипожежними стінами, а об'єм будинку (споруди), виділе­ний протипожежними стінами - пожежним відсіком. Якщо верти­кальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах поверху,то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяють, називають секціями. Протипожежні двері, вікна, воро­та, люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних про­різів, а також отворів для прокладання технологічних комунікацій. Гребені, козирки, діафрагми, пояси обмежують розповсюдження пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших горючих матеріалах. За допомогою перешкод, які обмежують розпов­сюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпеч­ні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебуван­ня людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у разі пожежі. Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості приведені в ДБН В. 1.1-7-2002. У цьому ж документі,

відповідних інших ДБН та нормативних актах визначені поняття, сут­ність межі використання, кількісні параметри решти способів та засо­бів попередження розповсюдження і розвитку пожежі.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання стано­вить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюєть­ся іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи мате­ріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні без­посередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважа­ються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

• першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль,
коридор,сходову клітку;

будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутріш­
ню сходову клітку або безпосередньо на зовнішні відкриті сходи;

у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене вихода­
ми, зазначеними у попередніх пунктах;

• цокольного, підвального, підземного поверху назовні безпосе­
редньо через сходову клітку або коридор, що веде на сходову клітку,
яка має вихід назовні.

Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах (висотою не більше ЗО м) допускається передбачати евакуаційний (запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверху будівель потрібно прийма­ти за ДБН В.1.1-7-2002, але не менше двох. Евакуаційні виходи повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення можна визначати за формулою:

де П - периметр приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менша 1 м, висо­та проходу - не менша 2 м. Улаштування гвинтових сходів на шляхах

евакуації не допускається. Між маршами сходів необхідно передбача­ти горизонтальний зазор не менше 50 мм.

Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком виходу з приміщення. Двері на балкони та площадки, призначені для евакуації з приміщень із одночасним перебуванням не більше 15 лю­дей, а також із комор з площею не більше 200 м² та санітарних вузлів, допускається проектувати такими, що відкриваються в середину при­міщення. Улаштування розсувних та в'їзних дверей на шляхах евакуа­ції не допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації повинна бути 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових кліток повин­на бути не менша ширини маршу сходів.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у ДБН В1.1-7-2002.

Шляхи евакуації людей на випадок пожеж мають забезпечити ева­куацію в терміни, що не перевищують значень, приведених у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Дата добавления: 2014-11-20