Концепція культури та історії О.Шпенглера

Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.

У філософії XX ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну історію та соціальні проблеми: адже у XX ст. історія не лише почала рухатися прискореними темпами, а й ускладнилася такою мірою, що поза філософським її охопленням як цілісного явища навряд чи могла бути вивченою із достовірністю. На самому початку XX ст. була видана книга німецького філософа та культуролога О. Шпенглера (1880 - 1936) "Занепад Європи", під суттєвим впливом якої перебуває по сьогодні уся європейська соціальна думка. О. Шпенглер виклав у О. Шпенглер ц^ _книзі власну концепцію культури та історії.

# В основі Європейської культури, на думку О. Шпенглера, лежить єйіт античної культури із її Так ЗЁанйм "аПолонШським духом ", тобто Із її прагненням до ясності, чіткості, гармонійності. Проте від епохи Відродження у ній починає домінувати так званий "фаустівський дух " - дух невизначеного прагнення до вищого, більшого, ефективного. Цей дух веде до наживи, продукування, і він, на думку О.Шпенглера, веде Європу до занепаду і загибелі. Шпенглер вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший план у її розвитку вийдуть ті народи, які ще не реалізували свій творчий потенціал. Перш за все цю місію може виконати Пруссія, проте, за О.Шпенглером, мають культуротворчий потенціал і слов'янські народи. Як би там не було, але твір О.Шпенглера мав великий резонанс; можна сказати, що після нього думка про кризовий стан європейської культури стає чи не найбільш обговорюваною.

історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур

кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного народу, який її творить

усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний "профеномен ", тобто перше формоутворення

"профеномен ", якщо його відкрити, постає відмичкою для поглибленого розуміння будь-яких явищ певної досліджуваної культури

культура - це цілісне утворення; вона являє собою своєрідний універсум буття

кожна культура проходить 4 періоди свого життя: весну, літо, осінь, зиму, тобто вона спочатку іде вгору, але досягнувши вершини, починає занепадати (зокрема, коли переходить у стадію цивілізаційного розвитку)

Певні корективи у європейське розуміння куль-турно-історич-ного процесу внесла книга "Дослід--і*, ження історії" англійського історика А. Тойнбі (1889 /* - 1975): тут автор наполягав на тому, що історія постає як єдність і сукупність певного числа (21) цивілізацій. Що таке цивілізації? А. Тойнбі

Згідно з А.Тойнбі, історія людства являє собою не сукупність фактів, а прояв неперервності процесів життя, яке набуває конкретних форм як відповідь на виклик з боку умов та обставин, за яких воно здійснюється; такими конкретними формами проявів життя і постають цивілізації. В їх основі лежить продукування кращою частиною суспільства певних сенсів та цінностей, що найбільш щільно концентруються у певного типу релігіях, отже, тип цивілізації та релігія постають взаємопов'язаними явищами. Тойнбі також вважає, що цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, і це відбувається тоді, коли духовна еліта ви роджується, а на перший план в суспільних процесах виходить ділова еліта; при цьому релігія втрачає свої духовні прагнення. На відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що цивілізації перебувають між собою у більш тісних зв'язках, які можуть поставати не лише у вигляді історичного співіснування (хоча цей тип зв'язку і домінує), а й у вигляді історичного наслідування.

♦ Згідно з А.Тойнбі, європейська цивілізація переживає кризові явища, проте задля їх подолання необхідно повернутися до найперших духовних цінностей, тобто певною мірою повернути релігії належне місце у суспільному житті через творення єдиної світової релігії.

Досить великого значення у XX ст. набули різноманітні концепції технічного детермінізму, тобто концепції, згідно з якими хід суспільної історії визначається розвитком науки, техніки та технології. Це, безумовно, пов'язане із тим значенням, якого набули у XX ст. означені чинники суспільного життя. Проте у XX ст. їх трактування могли поставати як позитивними (тоді подібна позиція позначалась як технократизм - влада техніки), так і негативними технофобія - страх перед технікою).

Представники технократичного підходу (У. Ростоу, Дме. Гелбрейт, Д. Белл та ін.) стверджують, що переможну ходу технічного прогресу вже ніхто і ніколи не зможе зупинити і що техніка в цілому грає позитивну роль у розвитку суспільства. Безумовно, наявні і її негативні прояви, проте вона і лише вона сама зможе їх подолати або нейтралізувати (техніка - двосторонній меч). Представники технократичного підходу розробили та запустили у широке використання поняття "постіндустріального суспільства", яке, на їх думку, являє собою новий стан суспільства, де на основі технічного прогресу встановляться безконфліктні суспільні відносини, буде досягнутий новий рівень матеріального забезпечення та інтелектуального життя.

Наприкінці XX ст. найбільш відомим представником цього напряму постає американський соціолог А. Тоффлер, що розробив концепцію так званої "третьої хвилі": історія людства пройшла через сільськогосподарську (перша хвиля), індустріальну революцію (друга хвиля) і у 60-і роки XX ст. вступила у період третьої хвилі - технологічної революції, наслідком якої буде виникнення технотронного, постіндустріального суспільства; для останнього будуть характерними: > нові відносини із природою, оскільки через запровадження найновітніших генних та інформаційних технологій людська діяльність вже не буде руйнувати природу; > перетворення інформаційних процесів у найперший засіб людської діяльності; > реалізація нових можливостей для інтелектуальної діяльності та ін.

Представники технофобії (Л. Мемфорд, Т. Адорно та ін.) наполягають на тому, що технічний прогрес веде людство до загибелі чи то внаслідок екологічної катастрофи, чи то внаслідок духовної деградації, оскільки, на їх думку, кожний крок вперед у розвитку техніки веде до появи нових, значно складніших проблем, що, врешті, і знищать людство.

Серед сучасних концепцій філософії історії варто згадати також концепцію американського соціолога (російського походження) П. Сорокіна (1889 - 1968), якого вважають одним із "батьків" сучасної соціології та філософії історії. П. Сорокін вважав, що суспільні процеси базуються на діяльності людей, які мають подвійні - матеріальні та духовні прагнення, на основі яких в історії діють найперші групи чинників: несвідомих (інстинкти), біосвідомих (пов'язаних із задоволенням вітальних потреб - голоду, спраги та ін.) та соціос-відомих. Суспільних якостей усім процесам життя надають останні чинники, що продукують значення, норми та цінності: саме вони стабілізують людські спільності на засадах певних культурно-ціннісних систем.

Серед культурно-ціннісних систем найперше значення для суспільного життя мають істина, добро та краса, що взаємно інтегруються у користі. Ці засади суспільного життя утворюють "інтегральну культурну надсистему' яка може проходити історичний шлях від формування до розпаду. Розпад її зумовлюється підпорядкуванням духовно-культурних цінностей матеріально-чуттєвим, які врешті постають вже й не цінностями, а простими регулятивами людських дій. Сьогоднішня культура постає переважно як чуттєва, і тому вона приречена на розпад, проте може постати як переддень великої ідеалоцінної (заснованої на духовних ідеалах) цивілізації.

Цікавий погляд на історію запропонував у 50-і роки XX ст. нео-бергсоніанець Р. Зейденберг: він вважав, що історія рухається від >епохи панування інстинктів до >епохи панування розсудку, тобто за суттю являє собою простий перехід між якісно відмінними станами основних чинників людської діяльності.

До напрямів культурологічного спрямування у XX ст. можна також віднести різноманітні варіанти філософського структуралізму, засновником і визнаним класиком якого є французький культуролог К. Леві-Стросс (нар. у 1908 p.).

♦ Структуралісти вважали, що в основі усіх свідомих актів людини лежать певні сталі структури (звідси - назва течії), які визначають не зміст, а лише внутрішню будову як дій свідомості, так і їх результатів (перш за все - культури). Пізнання означених структур відкриває шлях до розуміння підвалин тої чи іншої культури.

Сам К. Леві-Стросс зосередив увагу на дослідженні міфологічної свідомості, справедливо вважаючи, що вона, як початкова, містить в своїй основі певні вихідні для людської свідомості структурні утворення, які у подальшому розвитку історії не зникають, а лише трансформуються та доповнюються іншими. Вивчивши колосальну кількість міфологій та міфологем, К. Леві-Стросс прийшов до висновку, що в основі міфологічної свідомості лежить механізм опосередкування - медитації: людська свідомість перш за все фіксується та зосереджується на найбільш разючих та контрастних елементах свого сприйняття, проте, будучи нездатною їх органічно поєднати, вона намагається через низку опосередкувань звести їх до таких опозиційних пар, які для неї є більш прийнятними та зрозумілими. Наприклад, життя та смерть зводяться до єдності війни та миру, а останні - до сівби та жнив і т. ін.

Дослідження К. Леві-С гросса дозволили краще зрозуміти природу цілої низки символів культури, а також пролили додаткове світло на сутність логічних операцій людського мислення.

Один з найбільш відомих послідовників класика структуралізму М. Фуко (1926 - 1984) зосередив увагу на вивченні вихідних структур, на яких базувалися знання та мислення епохи Нового часу; пізніше він цілу низку праць присвятив вивченню тих структурних ментальних утворень, які найбільше впливають на стосунки між людьми у суспільстві, в державі, в європейській культурі. Ці дослідження дозволили краще окреслити підвалини європейства як явища світової цивілізації.

Інший представник структуралізму - Ф. Бродель (1902 - 1985) написав кілька фундаментальних праць, присвячених вивченням структур повсякденної людської поведінки на матеріалі розвитку цивілізаційних процесів у Європі Нового часу, де продемонстрував, що певні структурні сталі людських уявлень про час про суть економічного обміну, про справедливий розподіл праці та винагороди за неї суттєво визначали не лише людську поведінку, а й організацію економічного життя та соціальних відносин. Ф. Арієс (1914 - 1984) за допомогою методів структурного аналізу дослідив історичні зміни у європейських уявленнях про смерть. Дещо пізніше Ж. Деррида, якого інколи називають представником постструктуралізму, запропонував концепцію "деконструкці' сутність якої полягає у своєрідному "демонтажі" мовних та текстових утворень культури з метою дістатися до їх найперших складових; наступне складання із подібних складових тих цілих та вихідних для аналізу утворень дасть, на думку Ж. Дер-риди, можливість побачити і зрозуміти усю конструкцію більш прозоро та виразно. У кінцевому підсумку виходило, що первинними "блоками", з яких складаються культурні знакові феномени, постають чоловічі та жіночі якості, а також елементи, що опосередковують їх зв'язок (тут можна згадати як даосизм у давньокитайській філософії, так і певні тези фрейдизму). Наприкінці XX ст. досить великого поширення набули праці російського філософа та культуролога М. М. Бахтіна, якого також можна вважати одним із оригінальних представників структуралізму.

Структуралізм мав великий вплив на культурологію та мистецтвознавство XX ст.; до певної міри його досягнення використовува-лись і представниками інших філософських течій.

Дата добавления: 2014-11-20