ГЛПВП 12 1 страница

І

Т

І

Ш

І

та правового становища земельних ресурсів; збирання відо­мостей щодо кадастрового зонування, кадастрових зйомок, бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, їх державної реєстрації, обліку кількості та якості земель; внесення зібраних відомостей до земельно-кадастрової документації.

Потребують своєї реалізації земельно-правові норми, що за­безпечують просторово-територіальне впорядкування (індиві­дуалізацію) земельних ділянок (землеустрій). Воно, зокрема, пе­редбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адмі­ністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землеко-ристувань; складання проектів впорядкування існуючих земле­володінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення у натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності на землю або право землеко­ристування; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель. Реалізація за­значених заходів потребує здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до виз­наченої земельно-процесуальними нормами процедури дій, спрямованих на їх забезпечення. Це можуть бути такі дії: підго­товка до проведення землеустрою; підготовка до складання про­екту землеустрою; складання та затвердження проекту земле­устрою; виконання затвердженого проекту землеустрою.

§ 2. Земельно-процесцальне

забезпечення набуття прав на землю

Земельний кодекс України сформулював загальне прави­ло виникнення прав на землю, відповідно до якого громадя­ни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної вико­навчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Воно здійснюється шляхом передачі земель­них ділянок у власність або надання їх у користування. Та­ким чином, підставою набуття прав на землю є рішення від­повідних органів, а процедурою — передача (надання) зе­мельних ділянок у власність чи користування.

Як зазначено в ст. 116 ЗК України, рішення щодо надання земельних ділянок у власність чи користування приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самовряду­вання. Органами виконавчої влади, які надають земельні ді­лянки із земель державної власності, є Кабінет Міністрів Ук­раїни, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва і Севастополя. Рішення про надання земельних ділянок із земель комунальної власності приймають органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради, а також ради міст Києва і Севастополя.

Повноваження зазначених органів щодо надання земель­них ділянок у власність чи користування передбачені у гла­вах 2 і З ЗК України, законами України «Про місцеве самовря­дування в Україні» від 21 травня 1997 р., «Про місцеві держав­ні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

Набуття прав на землю, яке здійснюється у формі переда­чі (надання) земельних ділянок у власність чи користування, є складним юридичним фактом і передбачає здійснення ло­гічно завершених, послідовних, визначених законодавством процесуальних дій, які можливо об'єднати у взаємопов'язані стадії: а) порушення клопотання про надання земельної ді­лянки у власність чи користування; б) розгляд матеріалів та прийняття рішення стосовно заявленого клопотання; в) ви­значення меж користування земельною ділянкою; г) видача документів, що засвідчують право власності чи користуван­ня земельною ділянкою та їх реєстрація.

Клопотання про надання земельної ділянки у власність чи користування порушують громадяни або юридичні особи, які зацікавлені в реалізації належного їм суб'єктивного права стосовно володіння, користування, а у певних випадках і роз­порядження земельною ділянкою. Формою порушення кло­потання є подача заяви або звернення з клопотанням.

Відповідно до статей 118 і 123 ЗК України заяву подають: громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні; громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із зе­мель державної або комунальної власності для ведення фер­мерського господарства, особистого селянського господарс­тва, садівництва, будівництва й обслуговування жилого бу­динку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),

індивідуального дачного будівництва, будівництва індивіду­альних гаражів у межах норм безоплатної приватизації.

З клопотаннями звертаються: громадяни—працівники державних та комунальних сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ді­лянок, які перебувають у постійному користуванні цих під­приємств, установ та організацій; юридична особа, зацікав­лена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності.

Заяви та клопотання подаються лише у письмовій формі і направляються до відповідної районної, Київської чи Севасто­польської міської державної адміністрації або сільської, селищ­ної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки.

У заявах громадян на одержання безоплатно у власність зе­мельної ділянки із земель державної або комунальної власнос­ті зазначаються бажані розміри та мета її використання. До клопотань юридичної особи про відведення земельної ділянки у постійне користування додаються документи, що обґрунто­вують її розмір, призначення та місце розташування.

Розгляд матеріалів та прийняття відповідного рішення за­лежать від умов та мети надання земельної ділянки у влас­ність громадянам або у постійне користування юридичним особам.

Якщо приватизується земельна ділянка, що перебуває у користуванні громадянина, рішення приймається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджу­ють розмір земельної ділянки (державний акт на право пос­тійного землекористування, земельно-кадастрова докумен­тація). Термін прийняття рішення — 1 місяць з дня прийнят­тя заяви.

Дещо складнішу процедуру розгляду матеріалів передба­чено у разі надання земельної ділянки громадянам із земель державної або комунальної власності. Подана заява, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновок конкурсної комісії, розглядається відповід­ною місцевою державною адміністрацією або сільською, се­лищною, міською радою. У разі згоди на передачу земельної ділянки у власність орган, що розглядає заяву, дає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної

ділянки розробляється на замовлення громадян організація­ми, які мають дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт.

Важливою процесуальною дією цієї стадії є погодження проекту відведення земельної ділянки. Розроблений проект погоджується з органом з питань земельних ресурсів, приро­доохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, орга­нами архітектури та охорони культурної спадщини.

Після погодження він подається на розгляд відповідної місцевої адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Погоджений проект відведення земельної ділянки розгля­дається районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або сільською, селищною, місь­кою радою.

На підставі розгляду відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови у пе­редачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду, питання про набуття прав на землю вирішуєть­ся у судовому порядку.

Деякими особливостями характеризується процедура розгляду матеріалів у разі приватизації земельних ділянок громадянами—працівниками державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа із земель, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та орга­нізацій. По-перше, земельні ділянки, щодо яких можлива приватизація, перебувають у користуванні відповідних сіль­ськогосподарських юридичних осіб; по-друге, громадяни звертаються до органів місцевого самоврядування або орга­нів виконавчої влади з клопотанням (а не заявою), у якому мають зазначити: дані про призначення земельних угідь, з яких бажано виділити земельні ділянки; мету використання землі; розміри площі, місце розташування та схематичну конфігурацію і.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади розглядає клопотання і надає дозвіл під­приємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Таким чином проект приватизації зе-

мельної ділянки розробляється сільськогосподарською юри­дичною особою самостійно, силами своїх фахівців, за влас­ний рахунок, із застосуванням власних засобів. Його зміст становлять відомості про землі за їх призначенням та місцем розташування, встановлення їх площі та вартості в умовних кадастрових гектарах, уточнення кількості працівників під­приємства та пенсіонерів з їх числа, які мають право на при­ватизацію тощо².

Розроблені проекти приватизації земель затверджують органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади. Після їх затвердження відбувається передача земель­них ділянок у власність громадян.

Клопотання про надання у постійне користування зе­мельних ділянок юридичним особам розглядають районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або сільські, селищні, міські ради та надають згоду на роз­роблення проекту відведення земельної ділянки. Такий про­ект розробляє організація, яка має відповідний дозвіл (ліцен­зію) на виконання цих видів робіт. Умови і строки розроблен­ня проектів відведення земельних ділянок визначаються до­говором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт від­повідно до типового договору. Форма типового договору, нор­мативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Якщо рішення про надання земельної ділянки у постійне користування юридичним особам відповідно до ЗК України приймається обласними державними адміністраціями, Ра­дою міністрів АРК або Кабінетом Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня надсилають свій висновок.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користуван­ня або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має міс­тити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні поло­ження нормативно-правових актів, затвердженої містобудів­ної документації із землеустрою.

¹ Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. —Харків: Одиссей, 2002. — С. 310.

¹ Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. —Харків: Одиссей, 2002. — С. 311.

П—4-123

Визначення меж користування земельною ділянкою є наступною стадією набуття прав на землю. Ця стадія здій­снюється у формі відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості). її практична значимість полягає у визначенні та закріпленні меж і конфігурації земельних ділянок. Здійснен­ня такої діяльності є необхідною умовою для виникнення від­повідних прав землевласників і землекористувачів.

Перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місце­вість) здійснюється на платній основі. Підставою для цього є угода, що укладається між замовником та землевпорядною організацією, на яку покладено виконання таких робіт.

Останньою стадією набуття прав на землю є видача доку­мента, що посвідчує право власності чи користування зе­мельною ділянкою та його реєстрація.

Як зазначено в ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користу­вання земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на землю та право постійного користуван­ня землею посвідчується державними актами, як це встанов­лено ст. 126 ЗК України. Форму таких актів затверджено пос­тановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земель­ною ділянкою» від 2 квітня 2002 р.

Президентом України затверджено Указ «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державно­го земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. Державна реєс­трація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру покладена на Дер­жавний комітет України по земельних ресурсах.

§ 3. Юридично-процесуальне забезпечення реалізації прав на землю

Важливого значення для реалізації прав на землю набуває їх процесуальне забезпечення. Юридичними джерелами, які містять процесуальні норми, є нормативні акти, що їх прий-

мають державні органи. Вони досить різноманітні і за фор­мою поділяються на закони, укази, розпорядження, поло­ження, рішення, накази та ін.

Основне місце серед юридичних джерел реалізації прав на землю належить Конституції України. Перш за все вона ство­рила необхідні умови для подальшого становлення та роз­витку інституту права власності на землю.

Відповідні норми Конституції України виступають основ­ними чинниками, які забезпечують функціонування меха­нізму реалізації прав на землю.

Юридичними джерелами, що містять елементи процесуально­го забезпечення реалізації прав на землю, є норми Земельного ко­дексу України. У ньому містяться процесуальні норми стосовно визначення основних земельно-процесуальних проваджень, а та­кож порядку їх здійснення. Розділ IV ЗК України регламентує під­стави і порядок набуття прав на землю громадянами та юридич­ними особами; порядок придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод; порядок продажу земельних ділянок на конкурентних засадах; підстави та порядок припинення права власності на земельну ділянку; порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок. Статті цьо­го розділу також встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів. Де­які норми ЗК України визначають порядок здійснення контролю за використанням та охороною земель, ведення земельного кадас­тру та землеустрою, розв'язання земельних спорів.

Одним з видів юридичних джерел, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю, є норми указів Президента України та постанов Кабінету Мі­ністрів України. їх призначення полягає у конкретизації про­цесуальних положень ЗК України. Вони можуть стосуватися як загальних питань надання та припинення прав на землю, так і окремих його сторін.

Зокрема, укази Президента України «Про Основні напря­ми земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» від ЗО травня 2001 р.¹, «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 р.² встановлюють загальні про­цесуально-правові норми, що стосуються прав на землю.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 22. — Ст. 986.

² Там само. — С. 983.

Постанови Кабінету Міністрів України докладно регла­ментують процесуальні засади забезпечення реалізації прав на землю. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок подання заяви (клопотання) про продаж зе­мельних ділянок несільськогосподарського призначення та форму державного акта на право власності на землю від

24 березня 1999 р.»¹ встановлено процедуру подання заяви
(клопотання) у відповідні органи місцевого самоврядування
та місцеві органи державної виконавчої влади (з розмежу­
ванням їх компетенції), визначено реквізити, які мають бути
зазначені в заяві (клопотанні), а також документи, що дода­
ються до поданої заяви (клопотання).

Додержання відповідної процедури — необхідна умова ви­никнення суб'єктивного права власності на землі несільсько­господарського призначення.

Постановами Кабінету Міністрів України передбачено та­кож процесуальне забезпечення таких питань, як: порядок державної реєстрації договорів оренди землі (постанова від

25 грудня 1998 р.²), порядок реєстрації договорів оренди зе­
мельної частки (паю) (постанова від 24 січня 2000 р.³), поря­
док викупу земельних ділянок громадянами (понад норми,
яка приватизується безоплатно) для ведення фермерського
господарства або особистого підсобного господарства (поста­
нова від 24 січня 2000 р.⁴), порядок використання земель у
зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней і паводків
(постанова від 31 січня 2001 р.⁵

Ще одним видом юридичних джерел, що містять елемен­ти процесуального забезпечення реалізації прав на землю є нормативно-правові акти Державного комітету України по земельних ресурсах та інших центральних органів виконав­чої влади.

Чимала кількість нормативно-правових актів Держкомзе-му України приймається у вигляді наказів, які регламентують чітко визначене коло суспільних земельних відносин. Зокре­ма, це питання, пов'язані з розвитком ринку землі в Україні

² Там само.

³ Там само. — 2000. -

⁴ Там само. — 2000. •

⁵ Там само. — 2001.-

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 12. — Ст. 479.

™.--------- 1998.— №52.— Ст. 1943.

-№4. — Ст. 173. -№4.~ Ст. 112. -№5. — Ст. 188.

(наказ від 15 травня 2000 р.¹), затвердженням Рекомендацій щодо перерозподілу земель загального користування колек­тивних сільськогосподарських підприємств у процесі їх ре­формування (наказ від 1 лютого 2000 р.², затвердженням форми Типового договору оренди земельної частки (паю) (на­каз від 17 січня 2000 р.³) та ін.

Серед юридичних джерел, що передбачають процесуаль­не забезпечення реалізації прав на землю, важливе значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, листи та роз'яснення Вищого господарського суду України.

§ 4. Земельно-процесуальні засади припинення прае на землю

Земельний кодекс України розрізняє підстави припинення права власності на земельну ділянку (ст. 140) та підстави при­пинення права користування земельною ділянкою (ст. 141).

Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою (ст. 142) є самостійним волевиявленням власника земельної ділян­ки або землекористувача, яке пов'язане з небажанням подальшої експлуатації земельної ділянки. Тобто суб'єкт самостійно і за доброї волі відмовляється від належного йому права використовувати земельну ділянку. Волевияв­лення особи має бути оформлено у відповідній формі — письмовій заяві.

Земельний кодекс України розрізняє добровільну відмову від права власності на землю та добровільну відмову від пра­ва постійного користування земельною ділянкою. У першому випадку власник відмовляється від належної йому землі на користь держави або територіальної громади. Процедурою такої відмови є: а) отримання згоди органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на одержання земель­ної ділянки у власність; б) підготовка та укладення угоди про передачу земельної ділянки відповідно державі або територі-

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. — Ст. 1076.

² Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. -
№8. — С. 373.

³ Офіційний вісник України. — 2000. — № 8. — Ст. 331.

альній громаді; в) нотаріальне посвідчення укладеної угоди та її державна реєстрація.

Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника зем­лі. Процедурою такої відмови є: а) заява землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права на її експлуатацію; б) прийняття рішення власником земельної ділянки щодо припинення права на її постійне ко­ристування; в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Дещо іншу процедуру передбачено щодо припинення пра­ва користування земельною ділянкою, яка використовується з порушенням земельного законодавства (ст. 144). Вона скла­дається з чотирьох стадій.

У разі виявлення порушення земельного законодавства (перша стадія), державний інспектор з використання та охо­рони земель складає відповідний протокол та видає його осо­бі, яка порушила норми земельного законодавства. Для усу­нення виявлених недоліків надається термін у ЗО днів. Цей термін безпосередньо передбачений у ст. 144 ЗК України і не може бути зменшений або збільшений.

Наступна стадія процедури припинення права користу­вання земельною ділянкою пов'язана з усуненням порушен­ня земельного законодавства. Якщо його у 30-денний термін буде усунуто, процедура припинення права користування зе­мельною ділянкою завершується. За особою, яка допустила відповідне порушення, але виконала вказівку державного інспектора, зберігається право користування земельною ді­лянкою. При невиконанні вказівки державного інспектора щодо усунення виявлених недоліків процедура припинення права користування земельною ділянкою продовжується.

Державний інспектор з використання та охорони земель відповідно до Кодексу України про адміністративні правопо­рушення накладає на винну особу адміністративне стягнен­ня та вдруге видає вказівку про усунення порушення земель­ного законодавства. Якщо у 30-денний термін порушення не усунуто, процедура припинення права користування земель­ною ділянкою переходить до наступної (третьої) стадії.

На третій стадії державний інспектор звертається до міс­цевого органу виконавчої влади або органу місцевого само-

врядування з клопотанням про припинення права користу­вання земельною ділянкою. Зазначені органи розглядають клопотання і виносять рішення про припинення права ко­ристування земельною ділянкою.

Останньою стадією є можливість оскарження землеко­ристувачем у судовому порядку рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо припинення пра­ва користування земельною ділянкою. Суд може залишити рішення без змін або скасувати його.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 ЗК України) як підстава припинення права на землю має від­повідні процесуальні особливості. Перш за все органи, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, зобов'язані письмово попередити власника земельної ділянки про майбутній ви­куп. Письмове попередження має бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути меншим.

Необхідною процедурною умовою викупу земельної ділян­ки є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоди на викуп, питання вирішується у судо­вому порядку. Вартість земельної ділянки встановлюється на підставі експертної грошової оцінки земель, яка проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р.

Якщо власник земельної ділянки згоден з її вартістю, про­цедура викупу завершується укладенням угоди між власни­ком земельної ділянки та місцевим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування. У разі, коли власник не згоден з покупною вартістю земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із зе­мель державної та комунальної власності, можуть вилучати­ся для суспільних та інших потреб за рішенням органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної Республі­ки Крим; обласна та районна державні адміністрації; Київ­ська та Севастопольська міські державні адміністрації; об­ласні, районні, міські, селищні, сільські ради. їх компетенція передбачена ст. 149 ЗК України. Обов'язковою умовою вилу-

чення земельних ділянок є згода землекористувачів. Якщо землекористувач, який здійснює право постійного користу­вання земельною ділянкою державної або комунальної влас­ності, не згоден з її вилученням, відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування може звернутися до судових органів для остаточного розв'язання питання.

Земельне законодавство України передбачає, що вилучен­ня особливо цінних земель для несільськогосподарських по­треб не допускається. Але з загального правила зроблено ви­няток, який стосується можливості вилучення особливо цін­них земель для використання у визначених ЗК України ці­лях. Перелік цих цілей передбачено ч. 2 ст. 150 ЗК України.

У зазначених випадках земельні ділянки вилучаються (викупляються) за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верхов­ною Радою України.

ГЛПВП 11"

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ.ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

§ 1. Загально характеристика

та правові форми плати за землю

Основним принципом економічного стимулювання раціо­нального використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Однак це положення стосується лише спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

Згідно із Законом України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., плата за землю справляється у вигля­ді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від результатів господар­ської діяльності землевласників і землекористувачів. Підста­вою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачу­ють земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припи­нення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебу­вання землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими катего­ріями земель здійснюється відповідно до статей 6—11 Зако­ну України «Про плату за землю».

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною по­датковою інспекцією України. Земельний податок громадя­нам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідом­лення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пе­ребуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у їх власності чи користуванні.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати зе­мельного податку, сплачують податок не більш як за два по­передні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повер­нення його платникові.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендо­давцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винят­ком справляння орендної плати за земельні ділянки, що пе­ребувають у державній і комунальній власності. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахун­ках, розподіляється та використовується відповідно до Зако­ну України «Про плату за землю».

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем.

Внесення орендної плати на майбутній період оренди до­пускається на термін, що не перевищує одного року. Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін. Так, орендар має право вимагати відповідного зменшення орен­дної плати, якщо стан орендованої земельної ділянки погір­шився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У свою

чергу, орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Дата добавления: 2014-11-20