Загальна частина 3 страница

Для гарантування безпеки населення, яке мешкає в райо­ні розташування об'єктів електроенергетики, встановлюють­ся санітарно-захисні зони, розміри і порядок використання яких визначається у нормативно-правових актах та проек­тах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зо­нах, дозволені режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням з власником об'єкта електроенергетики або уповноваженим органом. Використання об'єктів електрое­нергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і Держави, порушує громадський порядок, забороняється.

1 Об'єктами транспортування електроенергії є електрична станція,
електрична підстанція, електрична мережа, підключена до об'єднаної
енергетичної системи України, а також котельна, підключена до
Магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа та ін.

² Офіційний вісник України. — 1997. — № 10. — С. 28.

§ 5. Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, еконо­мічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфліктуї.

Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризують­ся певними специфічними рисами. Вони можуть використо­вуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначено рішенням про надання земельної ділянки у користування.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військо­вих частин, установ, військово-навчальних закладів, підпри­ємств та організацій Збройних Сил України, інших військо­вих формувань², утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації вій­ськових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забез­печенням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військо­вими таборами, військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формуван-

¹ Закон України «Про оборону України». — Відомості Верховної Ради
України. — 1992. — № 9. — Ст. 106; 1993. — № 44. — Ст. 420; 1994. —
№ 45. — Ст. 410; 1995. — № 38. — Ст. 284.

² Військове формуванням — сукупність військових об'єднань, з'єд­
нань і частин та органів управління ними, які комплектуються військо­
вослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її сувереніте­
ту, державної незалежності і національних інтересів, територіальної ці­
лісності і недоторканності. До складу таких формувань входять прикор­
донні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутріш­
ніх справ України, війська Цивільної оборони України та деякі інші.
Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обо­
роні держави разом із Збройними Силами України.

ня, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розмі­щення військових частин, установ та інших об'єктів, прове­дення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мо­білізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони, характер їх вико­ристання та виконання ними специфічних соціально-еконо­мічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності.

При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єк­том права саме державної власності. Лише в деяких випад­ках певні земельні ділянки із земель оборони можуть переда­ватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функ­ціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне корис­тування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на ко­ристувачів землями оборони, вони користуються загальни­ми для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціональ­ного використання та належної охорони земельних ресурсів.

За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекорис­тувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і при­ведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюють­ся у порядку, встановленому Земельним кодексом.

-Навколо військових та інших оборонних об'єктів створю­ються зони особливого режиму використання земель, право­вий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою ство­рення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та ін­шого військового майна, охорони державного кордону Украї­ни, а також захисту населення, господарських об'єктів і дов-

кілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»¹ вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забез­печувати на державному кордоні належний порядок. Ця сму­га формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються насе­лені пункти і місця масового відпочинку населення. У її ме­жах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режи­му використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про при­кордонний режим» від 27 липня 1998 р.². Наприклад, прове­дення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який на­дають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів³.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб обо­рони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділян­ках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні забо­ронні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 2. — Ст. 7.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № ЗО. — Ст. 33.

³ Контрольований прикордонний район — це ділянка місцевості,
яка визначена у межах території району, міста, селища або села 1
прилягає до державного кордону або узбережжя моря, що охороняється
Прикордонними військами.

військових частин. їх розміри і правовий режим визнача­ються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встанов­лення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель обо­рони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ді­лянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Об­межувальний режим цих зон має відповідати правилам утри­мання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами вій­ськових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах.

Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть вста­новлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням з місце­вими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купан­ня тощо.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборон­них зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджува­тися з командуванням військової частини.

Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріп­лює вичерпного переліку видів використання земель несіль-ськогосподарського призначення, правовий режим яких виз­начається приписами гл. 13 ЗК України. Законодавець не об­межується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з врахуванням характеру спеціальних зав­дань можуть входити до складу цієї самостійної категорії зе­мель. Йдеться, зокрема, Про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентариза­ції яких до 1 січня 2005 року повинен забезпечити Кабінет Міністрів України¹.

¹ ГЬлос України. — 2003. — № 115—116. — 24 червня.

ЗМІСТ

вступ................................................................................ з

Глава 1

Дата добавления: 2014-11-20