Умови притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності

Тому матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудового договору відшко­довувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і винними діями.

Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом.

Порядок відшкодування шкоди.

Порядок визначення розміру шкоди.

Види матеріальної відповідальності.

Поняття матеріальної відповідальності та умови матеріальної відповідальності за трудовим правом.

План

МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Лекція 4.2.

Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шко­ду, заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами.

Правовою основою матеріальної відповідальності працівника являється обов’язок бережливо відноситься до майна підприємства, установи, організації, в чиїй би власності воно не находилось.

Матеріальна відповідальність працівників - це один із засобів захисту форм власності, вона представляє собою обов’язок працівника, винно та противоправно причинивши вред, відшкодуати його в встановленому законом порядку та розмірі.

Оскільки матеріальна відповідальність в своїй суті є відшкодуванням шкоди, завданої однією особою - працівником іншій – підприємству, то виникає закономірне питання чи є тотожним таке відшкодування шкоди з відшкодуванням шкоди в цивільному праві. Відповідно до ст.. 611 Цивільного кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди. Безперечно, враховуючи той факт, що трудові відносини відрізняються від цивільних, то ці дві категорії вважаюься також нетотожними.

Відшкодування матеріальної шкоди в трудовому праві відрізняється від відшкодування збитків в цивільному праві за наступними критеріями:

1) При матеріальній відповідальності особа відшкодовує завдану шкоду, як правило в розмірі середньомісячного заробітку. (ст.. 132 КЗпП). Натомість в цивільному праві відшкодовуться збитки в повному обсязі (ст..22 ЦКУ).

2) При матеріальній відповідальності особа несе відповідальність лише за пряму дійсну шкоду (ст.130 КЗпП), а в цивільному праві відшкодовуються також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦКУ).

3) Накладати матеріальну відповідальність має право як власник підприємства установи та організації так і суд, натомість про відшкодування збитків, як виду цивільно-правової відповідальності приймає рішення виключно суд.

Матеріальна відповідальність покладається на працівника тільки при одночасній наявності наступних умов:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна пове­дінка працівника;

3) причинний зв'язок між протиправною пове­дінкою працівника і результатом у вигляді шкоди;

4) вина працівника.

Таке положення випливає із змісту ст. 130 КЗпП України.

Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності маица, необхідність для підприємства провести витрати на віднов­лення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність пра­цівника, які становлять порушення норм поведінки, встанов­лені законодавством, правилами внутрішнього трудового роз­порядку, посадовими інструкціями, наказами і розпоряджен­нями власника або уповноваженого ним органу.

Протиправна поведінка може бути вираженою як дія, що заборонена законом, або як бездіяльність, коли працівник був зобов'язаний вчинити певні дії внаслідок своїх трудових обо­в'язків, але не вчинив їх. Тобто протиправна поведінка праців­ника може проявлятись у двох формах: протиправної дії або протиправної бездіяльності.

Стан крайньої необхідності виключає протиправну поведі­нку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспіль­ним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвер­нена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно мен­шою, ніж та, яку відвернено.

Протиправна поведінка працівника і причинний зв'язок є об'єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріаль­ної відповідальності і становить саме суб'єктивну умову відпо­відальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протип­равні дії чи допустила бездіяльність.

Якщо будь-які виновні дії чи виновна бездіяльність праців­ника, що викликали заподіяння шкоди майну, будуть одночас­но і протиправними, то далеко не всі протиправні дії чи без­діяльність будуть виновними.

Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Уми­сел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Залежно від форми вини за­конодавство про матеріальну відповідальність встановлює в окремих випадках різні види відповідальності: обмежену чи повну.

Відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наяв­ності умов для притягнення працівника до матеріальної відпо­відальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівни­ка до матеріальної відповідальності.

Дата добавления: 2014-11-20