Становлення землеробства і скотарства. Буго-дністровська археологічна культура

НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ТЕМА 3. Передумови формування української культури в епоху становлення відтворюючого господарства

з навчальної дисципліни: історія української культури

навчальна мета: ознайомити студентів з епохальними зрушеннями в культурі за часів переходу до відтворюючого господарства з широким використанням матеріалів українського походження

виховна мета: сформувати переконання про значний внесок наших предків у становлення землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі у Європі часів неоліту – бронзового віку

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години

Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор

Міждисциплінарні зв’язки: історія України

План навчального заняття:

1.Становлення землеробства і скотарства. Буго-дністровська археологічна культура.

2.Енеоліт. Трипільська, середньостогівська та давньоямна культурно-історичні спільності.

3.Культурні новації бронзового віку.

Література:

обов’язкова:

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2013.

2.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. – Вінниця, 2012.

додаткова:

1.Археологія України. Курс лекцій / За ред. Залізняка Л.Л. – К., 2005.

2.Енциклопедія трипільської цивілізації / Ред. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. – Т.1. -К.,2004.

3.Даймонд Дж. Ружья, микробы и сталь. – М.,2009.

4.История первобытного общества: Эпоха классообразования. – М., 1988. 5.Монгайт А.Л. Археология Западной Европы: Бронзовый и железный века.–М.,1974. Шнирельман В.А. Возникновение производящего хозяйства. – М., 1989.

Становлення землеробства і скотарства. Перехідний період від мезоліту до неоліту супроводжувався низкою кризових явищ. Це було зумовлено кліматичними коливаннями рубежу плейстоцену – голоцену і наслідками хижацького характеру полювання. Окремі види тварин вимерли взагалі, а чисельність інших значно скоротилась. Зростання щільності населення обмежувало можливості освоєння нових територій з метою одержання харчових ресурсів. Все це сприяло посиленню уваги до інших форм господарювання за рахунок пошуку нових джерел харчування, зокрема рослинного походження. З початком неоліту починають переважати відносно осілі громади, які вели регулярне сезонне багаторесурсне господарство. Нові умови існування покликали до життя певні зміни у матеріальній культурі. На пропозицію археолога та історика Гордона Чайльда, їх прийнято називати «неолітичною революцією».

Найбільш суттєвими ознаками неолітичної революції є такі:

1. Удосконалення технології виготовлення кам’яних знарядь (розпилювання, свердління, шліфування), що значно підвищило їх продуктивність.

2. Більш широке використання деревини для господарських потреб і створення спеціальних знарядь для її обробки - сокир, тесел, доліт, стамесок.

3. Зростання потреби у досконалих та високоякісних знаряддях призвело подекуди до відносно швидкого скорочення поверхневих покладів кременю і появи копалин цієї сировини. Починається розробка інших мінеральних ресурсів, зокрема солі. Останнє мало принципово важливе значення у зв’язку зі зростанням ролі рослинної їжі.

4. Найбільш суттєвою археологічною ознакою неоліту вважають появу кераміки та керамічного посуду. Такий посуд не боїться вогню і не пропускає вологу. Ці властивості кераміки набули принципової ваги за умов становлення землеробства, оскільки зерна рослин стають поживними для людини лише після тривалого варіння.

5. На основі плетіння виникло ткацтво. Матеріалом для нього слугували спочатку дикі рослини. З розвитком землеробства і скотарства з’явилися тканини з окультурених рослин, а пізніше і вовни. Археологічно поява ткацтва фіксується за відбитками тканин на поверхні керамічних виробів та масовими знахідками прясел з глини та каменю, які настромлювали на дерев’яні веретена для рівномірності їх обертання у процесі виготовлення ниток.

6. Бурхливі процеси етнічної диференціації, освоєння місцевих ресурсів супроводжувались зростанням міжобщинних контактів та обміну, в тому числі речами престижного значення. Внаслідок цього спостерігалося вдосконалення транспортних засобів. Широкого розповсюдження набули видовбані човни, сани та волокуші. Починається використання м’язової сили тварин, у результаті чого людина відкрила для себе нове джерело енергії та впливу на природу.

7. Найважливішим досягненням неоліту став початок переходу до відтворюючого господарства у формах землеробства, скотарства, ремесел.

До проблеми становлення землеробства і скотарства в різні часи звертались багато дослідників Протягом 18 - 19 ст. домінувала так звана теорія трьох стадій. Відповідно до неї, люди спочатку займались мисливством, потім перейшли до скотарства, а вже від нього до землеробства. Більшість дослідників 19 ст. вважали, що землеробство виникло з потреби заготівлі кормів для домашніх тварин. Наприкінці 19 ст. з розвитком етнографії та археології виявилось, що ця теорія не знаходить фактологічного підтвердження і сьогодні ми згадуємо про неї виключно з метою показати історію розвитку наукових досліджень в галузі історії економіки. У наші дні активно розробляються інші гіпотези:

1) скотарство та землеробство виникли незалежно одне від одного в різних регіонах. У процесі поширення на нові території вони злились в єдину систему первісного відтворюючого господарства;

2) лише в осілоземлеробних суспільствах могло виникнути скотарство;

3) виникнення землеробства і скотарства - взаємопов’язаний процес, оскільки у ранніх формах вони не могли існувати одне без одного з причини незначної продуктивності. Спеціалізоване землеробство й спеціалізоване тваринництво, відділені одне від одного, досягнення більш пізніх епох історії людства.

Щодо первинних центрів становлення відтворюючого господарства, то з цього приводу продовжуються суперечки між прибічниками моно- та поліцентричних поглядів. На нашу думку, більш обґрунтованою є точка зору поліцентристів. Сучасні археологічні дані дозволяють виділяти кілька без сумніву первинних центрів землеробства:

· Передня Азія (9-8 тис. до н.е. - пшениця, жито, овес, бобові, морква, інжир, виноград, плодові (яблуня, грушка)).

· Північно-Східна Африка та Середземномор’я (8-6 тис. до н.е. – тверда пшениця, ячмінь, сорго, коров’ячий горох, сочевиця, капуста, гарбуз, маслина, кавове дерево).

· Південна та Південно-Східна Азія (7 тис. до н.е. – рис, соя, просо, гречка, цукрова тростина, цитрусові, фінікова пальма, кокосова пальма).

· Мезоамерика (8-3 тис. до н.е. – соняшник, арахіс, солодка картопля, квасоля, авокадо, кукурудза, какао, бавовник, тютюн).

· Андська зона Південної Америки (4-2 тис. до н.е. – картопля, томати, хінне дерево).

У різних частинах світу землеробство виникало в різних природних та соціокультурних умовах, проте у більшості первинних центрів простежуються спільні риси:

· рослини висаджували у вологі ґрунти поруч з природними водоймами; посіви спочатку були змішаними, коли невеликі ділянки-городи щільно засаджували різноманітними рослинами. Це дозволяло штучно підвищувати родючість ґрунту і продовжувати термін використання «полів». Легше було вести й важливі експерименти над самими рослинами;

· знаряддями праці для обробітку ґрунту були палки-копачки, рогові мотики, дерев’яні лопати, крем’яні сокири-тесла. Для збирання врожаю використовували ножі з кременю, пізніше серпи, виконані у вкладишевій техніці. Переробка зерна відбувалась за допомогою кам’яних зернотерок та дерев’яних чи кам’яних ступок. Запаси зерна зберігали у горщиках, ямах, наземних сховищах різних типів.

Перелік одомашнених людиною тварин набагато коротший, оскільки сам процес їх одомашнення дуже складний. За підрахунками біолога Джеральда Даймонда, зі 148 видів високорозвинених травоїдних ссавців з масою тіла 50 і більше кілограмів одомашнено лише 14. Узагальнені відомості про час та місце одомашнення найбільш важливих видів домашніх тварин наведено у таблиці 3.1.

Вид	Дата (тис. років до н.е.)	Місце
Собака	10-8	Північ Євразії, Передня Азія, Китай, Північна Америка
Вівця		Передня Азія
Коза		Передня Азія
Свиня		Китай, Передня Азія
Велика рогата худоба		Передня Азія, Південно-Західна Азія, Індія, Північно-Східна Африка, Південно-Східна Європа
Кінь		Україна
Віслюк		Єгипет, Передня Азія
Кішка	5-4	Єгипет
Азійський буйвіл		Китай?
Лама/альпака	3,5	Анди
Двогорбий верблюд	2,5	Центральна Азія
Одногорбий верблюд	2,5	Аравія

Таблиця 3.1. Час і місце одомашнення ссавців

Для раннього скотарства було властивим:

· утримання спочатку обмеженої кількості переважно невеликих тварин майже без догляду на вільному випасі;

· поступово із зростанням розмінів полів і чисельності стада виникла потреба в охороні землеробних угідь від домашньої худоби, стада одержали пастухів та спеціальні загони для тимчасового утримання.

У Європі становлення землеробно-скотарського способу життя було пов’язане з потужним передньоазійським імпульсом, який перш за все торкнувся Балкан та Північної Греції. Найдавніші поселення європейських землеробів та скотарів відомі на півночі Греції у Фессалії і датуються рубежем 8-7 тис. до н.е. Ранні землероби Європи культивували комплекс рослин, близький до передньоазійського: емер, пшеницю-однозернянку, кілька видів ячменю, горох, сочевицю, вику. Пізніше з Передньої Азії було одержано м’яку та карликову пшеницю, спельту, жито, льон. Стада у ранньонеолітичних європейців за своїм складом були також близькі до передньоазійських: перше місце належало козам та вівцям, друге – великій рогатій худобі, третє – свиням та собаці. Велику рогату худобу, як і коней, мешканці Європи одомашнили самостійно на південному сході континенту.

В межах України та всієї Східної Європи однією з перших землеробно-скотарських культур була буго-дністровська археологічна культура кінця 7 - 5 тисячоліть до н.е. Її відкриття та основний ареал розповсюдження пов’язані з територією сучасної Вінниччини. Невеликі тимчасові поселення знаходились на краях надзаплавних терас, на островах та у заплавах річок. Відомі кілька наземних легких каркасних жител і землянок. На поселеннях Придністров’я серед рослинних домішок до глини посуду знайдені відбитки пшениці-однозернянки, двозернянки та спельти. Про заняття землеробством на родючих ґрунтах заплав свідчать знахідки рогових мотик. Відбитки на керамічному посуді вказують також на розвиток збирання диких рослин. Племена буго-дністровської культури були знайомі і зі скотарством. Вони розводили овець, кіз, велику рогату худобу, свиней, але скотарство ще мало другорядне значення порівняно з мисливством та рибальством. У цілому ця культура генетично була пов’язана з населенням північних Балкан і може вважатись прикладом привласнюючо-відтворюючого господарства перехідного типу за доби неолітичних зрушень в Європі.

***

Дата добавления: 2014-11-20