Розмежування доходів та видатків між бюджетами, взаємовідносини між бюджетами

Між ланками бюджетної системи відбувається рух грошових потоків, який ха­рактеризує взаємовідносини між бюджетами.

За формами руху коштів можливі такі взаємовідносини між бюджетами:

— бюджетне субсидіювання;

— вилучення коштів;

— взаємні розрахунки бюджетів;

— бюджетні позички.

Бюджетне субсидіювання — це виділення коштів із бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Воно може здійснювати­ся з різних причин. По-перше, для надання фінансової допомоги тим бюджетам, в яких відносно слабка дохідна база порівняно з їхніми видатками. Така ситуація характерна практично для всіх країн світу, оскільки в кожній із них є економічно розвинуті і відносно відсталі регіони. Поки що нікому не вдалось досягти абсолютно збалансованого розвитку регіонів, тим більше, що в історичному плані характерною є нерівномірність і нерівноцін­ність розміщення продуктивних сил. По-друге, необхідність бю­джетного субсидіювання обумовлена пропорціями розподілу до­ходів між центральним і місцевими бюджетами. Нині переважає централізація бюджетних коштів. Спочатку вони концентруються у центральному бюджеті, а потім розподіляються між регіонами. Тому, відзначаючи недостатню дохідну базу місцевих бюджетів, слід пам'ятати, що це дуже відносно. Змінивши розподіл доходів між бюджетами різних рівнів, можна змінити і рівень забезпече­ності кожного бюджету доходами. По-третє, необхідність субси­діювання може визначатись тимчасовими факторами, наприклад реалізацією окремих державних програм, на які виділяються ко­шти із центрального бюджету, а фінансування здійснюється з мі­сцевих бюджетів.

Видами бюджетного субсидіювання є: бюджетні субсидії, бю­джетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетні субсидії як загаль­на форма бюджетного субсидіювання означають перерахування коштів з одного бюджету іншому для надання йому фінансової допомоги. Вони можуть мати як цільовий, так і знеособлений ха­рактер. Цільові бюджетні субсидії виділяються під певні видатки чи програми і не можуть використовуватись не за призначенням.

Знеособлені субсидії для бюджетів, що їх отримують, являють собою звичайні доходи і тому можуть використовуватись на будь-які цілі. Для органів влади, які виділяють бюджетні субси­дії, більш характерним є прагнення до надання цільових субси­дій. Навпаки, ті, хто отримує бюджетні субсидії, заінтересовані в їх знеособленому характері. Але так чи інакше будь-які бюджетні субсидії посилюють фінансову базу відповідних бюджетів. Адже, отримавши цільову бюджетну субсидію, можна кошти, що звільни­лися на цих видатках, спрямувати на фінансування інших видатків.

Бюджетні субвенції — це такий вид бюджетного субсидіюван­ня, який передбачає пайову участь кількох бюджетів у фінансу­ванні певних видатків чи проектів. Як правило, вони виділяються за умови, коли бюджет, який отримує бюджетну субвенцію, за­безпечує покриття встановленої для нього частки видатків. Такий вид бюджетного субсидіювання має активніший вплив, оскільки передбачає пошук місцевих ресурсів. Бюджетні субвенції мають цільовий характер, що зумовлено безпосередньо їхньою суттю. Як правило, вони виділяються з бюджету розвитку, а не на фі­нансування поточних витрат.

Бюджетні дотації — це виділення коштів з бюджету вищого рівня для збалансування бюджетів нижчого рівня. Якщо розміри бюджетних субсидій і субвенцій не пов'язуються безпосередньо зі станом того чи іншого бюджету, то бюджетна дотація видаєть­ся саме для покриття тих видатків, на які не вистачає доходів і, як правило, в розмірі, який визначається як різниця між видатками і доходами. Як інструмент впливу бюджетні дотації значно слаб­кіші, ніж бюджетні субсидії, й особливо бюджетні субвенції.

Вилучення коштів є формою взаємовідносин, протилежною за змістом і за напрямом руху коштів бюджетному субсидіюван­ню, а саме такому його виду, як дотації. На відміну від бюджет­ного субсидіювання, яке поширене в усьому світі, вилучення ко­штів є характерною ознакою бюджетних систем, побудованих за принципом єдності. Кошти вилучаються на суму перевищення доходів над видатками з тих бюджетів, де воно виникає. Звісно, це досить відносне перевищення, адже завжди можна знайти на­прями використання коштів. Таке перевищення може встановити тільки орган влади чи управління вищого рівня на основі норму­вання видатків. Про відносність такого перевищення свідчить той факт, що в Україні вилучення коштів відбувається в умовах не­стачі коштів у бюджетах усіх рівнів.

В умовах автономності бюджетів про вилучення коштів не може бути й мови. Більше того, і політика бюджетного субсидіювання організується у такий спо­сіб, щоб не підривати заінтересованості в зростанні доходів і в економному та раціональному фінансуванні видатків.

Взаємні розрахунки між бюджетами виникають під час пере­розподілу доходів і видатків між бюджетами після їх затвер­дження. Перерозподіл доходів може відбуватись унаслідок змін податкового законодавства або зміни нормативів розподілу дохо­дів. При цьому один бюджет втрачає доходи, хоча вони були для нього заплановані, другий — отримує додаткові, непередбачені планом надходження. Оскільки така зміна дохідної бази не відо­бражає ні прорахунків однієї сторони, ні зусиль другої (а бю­джети обох мають профінансувати заплановані видатки), то здій­снюються взаємні розрахунки, за якими передаються додаткові, непередбачені планом доходи від одного бюджету до іншого. Перерозподіл видатків відбувається у разі зміни відомчого підпо­рядкування суб'єктів фінансування (за відомчого принципу роз­поділу видатків), або коли передається фінансування певних за­ходів з одного бюджету до іншого. При цьому в одному бюджеті відбувається вивільнення доходів, утворюється їх відносний (до плану) надлишок, а в другому — навпаки, нестача доходів для фінансування непередбачених видатків. Для усунення дисбалан­су необхідно передати на суму перерозподілених видатків доходи з одного бюджету до іншого.

Бюджетні позички — це взаємовідносини між бюджетами з приводу тимчасового передання коштів з одного бюджету до ін­шого. Потреба в цьому виникає у разі тимчасових касових розри­вів у виконанні бюджету. Касовий розрив характеризується не­збігом у часі фінансування видатків і отримання доходів: видатки випереджають надходження доходів.

За напрямом руху коштів розрізняють вертикальні і горизо­нтальні взаємовідносини бюджетів. Вертикальні характеризують рух коштів між бюджетами різних рівнів, а горизонтальні — між бюджетами, що належать до одного рівня. Більш поширеними і розвиненими є вертикальні взаємовідносини, оскільки вони кон­тролюються органами влади й управління вищого рівня.

За правовим регламентуванням взаємовідносини між бю­джетами поділяються на дві групи: регламентовані законодавчи­ми актами та інструктивними документами й договірні. Це дещо умовна класифікація, оскільки в деяких формах взаємовідносин наявні елементи і правового регламентування, і договірні стосун­ки. Наявність навіть окремих елементів правового регулювання дає підставу зараховувати такі відносини до регламентованих.

Основна форма взаємовідносин між бюджетами — бюджетне субсидіювання — має в цілому регламентований характер. Угоди на виділення бюджетних субсидій можуть не складатися, хоча певні домовленості між органами влади та управління, безпереч­но, існують: одні звертаються з проханням про одержання субси­дій, інші розглядають ці звернення. Однак виділення бюджетних субсидій може відбуватись і без звернення відповідних органів влади чи управління.

Регламентований характер мають також вилучення коштів і взаємні розрахунки бюджетів. Вони виникають за певних обста­вин і здійснюються за чітко встановленим порядком. Бюджетні позички регулюються на підставі рішень відповідних органів мі­сцевої влади та управління. Вони мають договірні елементи, хоча теж досить жорстко регламентуються.

В Україні згідно з Бюджетним кодексом установлені взаємо­відносини між бюджетами у формі міжбюджетних трансфертів, до яких віднесено:

— дотацію вирівнювання;

— субвенцію;

— кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів (вилучення коштів);

— інші дотації.

Взаємні розрахунки в кодексі не виділяються, що пов'язано з досить чітким розподілом доходів і видатків між бюджетами. Однак у розробленій згідно з його змістом бюджетній класифіка­ції взаємні розрахунки зафіксовані. Бюджетні позички зі складу міжбюджетних відносин фактично виключені, оскільки визначе­но, що для покриття тимчасових касових розривів, які виникають під час виконання бюджетів, відповідні органи управління мо­жуть отримувати кредити у фінансово-кредитних установах (на термін до трьох місяців) у межах поточного бюджетного періоду. Надання ж позичок з одного бюджету іншому забороняється.

Основною формою міжбюджетних трансфертів є дотація ви­рівнювання та зворотне їй вилучення коштів. Дотація вирівню­вання надається бюджетам нижчого рівня і визначається як пере­вищення обсягу видатків, обчислених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, над відповідними (визначеними кодексом) дохода­ми бюджетів. Вилучення коштів визначається у протилежному порядку. Отже, дотація вирівнювання і вилучення коштів є фор­мою бюджетного регулювання — забезпечення збалансованості бюджетів усіх рівнів.

До складу субвенцій віднесено такі їх види:

а) з Державного бюджету України:

— на здійснення програм соціального захисту;

— на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого само­врядування на виконання власних повноважень унаслідок надан­ня пільг, установлених державою;

— на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції;

б) з місцевих бюджетів:

— на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

— субвенції на виконання власних повноважень територіаль­них громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

— на виконання інвестиційних проектів;інші субвенції.

— автоматизації бухгалтерського обліку;

8. Міністерство фінансів України - центральний орган державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності.

Міністерство фінансів України

Провідну роль у системі органів оперативного управління бю­джетом відіграє Міністерство фінансів. Головними напрямами його діяльності є розроблення та реалізація фінансової політики держави, забезпечення бюджетного процесу, регулювання фінансового ринку й організація випуску державних цінних паперів, забезпечення між­народних фінансових відносин держави, організація фінансових відносин у суспільстві, матеріальному виробництві, сфері послуг. У цій діяльності стрижневою основою є бюджет. З одного боку, всі напрями діяльності Міністерства фінансів так чи інакше відобра­жаються в бюджеті, з іншого — саме через бюджет значною мірою реалізуються поставлені завдання та функції.

У своїй діяльності Міністерство фінансів керується Конститу­цією і законами України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України. У межах своїх по­вноважень Міністерство здійснює систематичний контроль за виконанням вимог законодавства України у фінансовій сфері. Воно узагальнює практику застосування законодавчих актів з пи­тань, що входять до його компетенції.

Діяльність Міністерства фінансів регламентується спеціаль­ним документом — «Положенням про Міністерство фінансів України». Згідно з ним основними завданнями, які покладено на Міністерство фінансів, є:

а) розроблення основних напрямів державної фінансової політики;

б) складання і забезпечення виконання Державного бюджету;

в) концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки, фінансового забезпечення державних гарантій щодо соціального захисту населення та створення дер­жавних фінансових резервів;

г) розроблення нових і вдосконалення діючих форм фінансових відносин:

— держави з іноземними державами та міжнародними фінан­совими організаціями;

— держави з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності на основі економічних методів управління, про­ведення гнучкої податкової політики, спрямованої на створення належних умов для розширення виробництва, здійснення заходів щодо розвитку і регулювання фінансового ринку;

д) удосконалення фінансового механізму, методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат шляхом широ­кого використання довгострокових фінансових норм і нормативів.

Організаційна структура системи Міністерства фінансів Основу побудови системи Міністерства фі­нансів України становить бюджетна система України. Водночас територіальні фінансові органи створюються тільки на регіональному рівні (в Автономній Республіці Крим та областях і їх районах) і в містах державного й обласного підпорядкування та їх районах. У містах районного підпорядкування, селах і селищах фінансові органи не створюються, а функції забезпечення бю­джетного процесу покладаються, з одного боку, на районні фі­нансові органи, а з іншого — на відповідні місцеві Ради.

Територіальні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Так, обласні фінансові управління підпорядко­вуються по вертикалі Міністерству фінансів, а по горизонталі входять до складу обласної державної адміністрації. Районні фі­нансові управління відповідно підпорядковані головним фінан­совим управлінням обласних державних адміністрацій і входять до складу районних державних адміністрацій.

Провідну роль у системі органів Міністерства фінансів віді­грає центральний апарат, тобто безпосередньо Міністерство. Воно забезпечує втілення в життя державної фінансової політики шляхом розроблення економічних методів і важелів впливу на збільшення внутрішнього валового продукту і національного до­ходу, підвищення ефективності суспільного виробництва, аналі­зує показники розвитку економіки країни, здійснює заходи щодо оздоровлення фінансового стану галузей національної економіки та збільшення доходів бюджету.

Структура центрального апарату Міністерства фінансів визна­чається основними завданнями і функціями, які покладені на да­не відомство.

Міністр фінансів є керівником Міністерства та членом Кабінету Міністрів України. Він призначається та звільняється з посади Президентом України. Міністр фінансів виконує такі основні функції:

— відповідає за якість і терміни складання проекту Державно­го бюджету України;

— визначає організаційно-методичні засади бюджетного пла­нування, які покладені в основу підготовки бюджетних запитів;

— приймає рішення щодо обсягу доходів і видатків проекту Державного бюджету України;

— представляє проект Закону «Про Державний бюджет» на пленарному засіданні Верховної Ради України;

— затверджує розпис Державного бюджету України і забезпе­чує його відповідність установленим бюджетним призначенням;

— є головним розпорядником коштів Міністерства фінансів України;

— представляє звіт Кабінету Міністрів України про виконання Закону «Про Державний бюджет України» перед Верховною Ра­дою України.

Через міністра фінансів Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Державної податкової адміністрації, Дер­жавної митної служби, Головного контрольно-ревізійного управ­ління та Державного казначейства України.

Міністерство фінансів поділяється на департаменти, а ті, у свою чергу, — на управління, відділи.

Кожний департамент так чи інакше бере участь у виконанні всіх функцій Міністерства фінансів. Водночас кожен із них має свою специфічну сферу діяльності.

За ознакою ролі в забезпеченні бюджетного процесу департа­менти можна розділити на три блоки: 1) ті департаменти, що ор­ганізовують і здійснюють бюджетний процес; 2) департаменти, які виконують більш широкі функції у сфері фінансової діяльно­сті в цілому і пов'язані тільки з окремими етапами і частинами бюджетного процесу; 3) департаменти, не пов'язані з бюджетним процесом.

Розглянемо функції окремих департаментів за напрямами їх­ньої діяльності та відношенням до бюджетного процесу.

Провідну роль у методичному й організаційному забезпеченні відіграють департаменти, які організовують і здійснюють бюджет­ний процес.

Головна мета їх діяльності — ефективне управління фінансо­вими ресурсами, збалансування доходів та видаткової частини державного бюджету; здійснення перспективного фінансового планування і прогнозування фінансової бази економічного і соці­ального розвитку країни; формування бюджетних взаємовідно­син між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, забезпечення аналізу стану виконання державного бюджету

Метою діяльності другого блоку департаментів департаменти, які виконують більш широкі функції у сфері фінансової діяльно­сті в цілому і пов'язані тільки з окремими етапами і частинами бюджетного процесу; є ефективне використання всіх інструментів, за допомогою яких можна міні­мізувати навантаження державного боргу на бюджет і забезпечи­ти здійснення фінансової експертизи всіх міжнародних угод та адаптацію законодавства з питань оподаткування і фінансових послуг до міжнародних стандартів.

Третій блок департаменти, не пов'язані з бюджетним процесом забезпечує ефективну організацію роботи струк­турних підрозділів Міністерства фінансів, взаємодію з Верхов­ною Радою України та народними депутатами України, із Секре­таріатом Кабінету Міністрів України, узгоджує проекти норма­тивно-правових актів, що розробляються Міністерством із цент­ральними органами виконавчої влади, а також організовує діяль­ність підприємств та установ, що належать до сфери управління Міністерства фінансів.

Дата добавления: 2014-11-20