Концепція прийнятого (допустимого) ризику

З БЖД

До самостійних робіт

Посібник

Техника проектно – графического моделирования.

Чертежи общего вида.

Объекты гармонизации	Визуальная структура.	Антропометрическая структура	Материальная структура.
Средства композиционного формообразования   Приёмы композиционного формообразования.	Стилистика   Приёмы стилизации: Перенос визуальных признаков культурного образца на форму проектируемой вещи.	Масштабность   Приёмы масштабной гармонизации: Выявление соразмерности между человеком и формой.	Тектоничность   Приёмы тектонического формообразования   Приёмы размерно-модульной гармонизации.

Выбор графических приёмов и средств, которые использует дизайнер в процессе проектирования, зависит от конкретной задачи, которая решается в проекте, от особенностей проектируемого пространства, традиций сложившиеся в данный исторический момент. И т.п. Большое значение имеют индивидуальный творческий почерк, уровень профессионального мастерства дизайнера. Вместе с тем в профессиональной практике сложились общие приёмы рационализации поисково-графической работы:

· Последовательная трансформация эскизно-поисковых изображений;

· Эскизно-графическая работа по миллиметровке, регулирующей масштаб изображений, или по модульным и перспективным сеткам;

· Совмещение (частичное наложение) в пределах одного планшета основных проекций сложного по форме объекта.

Как правило, проектный материал состоит из большого числа графических изображений, которые размещаются не на одном, а на нескольких планшетах.

Техника проектно-графического моделирования непрерывно обогащается новыми приёмами, потому что дело это творческое. В дизайне в принципе применимо всё, что вырабатывается в изобразительном искусстве важно не забывать главной специфики дизайнерской графики – её проектно – моделирующей функции.

2013

Зміст

Пояснювальна записка
Тема № 1: " Ризик як кількісна оцінка небезпек"	7-8
Тема № 2: "Пожежі у природних екосистемах"	9-10
Тема №3: "Біологічні небезпеки"	11-19
Тема № 4: "Пожежна безпека"	20-32
Тема № 5: "Радіаційна безпека"	33-44
Тема № 6: "Хімічна безпека"	45-56
Тема № 7: "Поведінкові реакції населення у НС	57-65
Тема № 8 "Застосування ризик орієнтовного підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку НС"	66-70
Тема № 9: "Правове забезпечення та організаційно-правова структура захисту населення	71-78
Тема № 10: "Управління силами та засобами ОГ під час НС"	79-90
Література

Тема № 1: "Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек"

Традиційна техніка безпеки ґрунтується на категоричному імперативі – забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам технічної сфери. Вимога абсолютної безпеки, приваблива своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, сутність якої у прагненні до такої безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Сприйняття ризику та небезпек громадськістю суб’єктивне. Люди різко реагують на події рідкі, що супроводжуються великою кількістю одночасних жертв. У той же час події, що відбуваються часто, у результаті яких гинуть одиниці або невеликі групи людей, не викликають дуже напруженого стану. Кожного дня на виробництві, наприклад у Росії, гине 40–50 осіб, у цілому по країні від різних небезпек втрачають життя більше 1000 осіб на день. Але ці відомості менш вражають, ніж загибель 5–10 людей у одній акваторії або якому-небудь конфлікті. Це необхідно мати на увазі під час розглядання проблеми прийнятного ризику. Суб’єктивність в оцінюванні ризику підтверджує необхідність пошуку прийомів та методологій, які не мають цього недоліку. Спеціалісти вважають, що використання ризику у якості оцінки небезпек є кращим ніж використання традиційних показників.

Прийнятний ризик поєднує у собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і являє собою певний компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення. Передусім потрібно мати на увазі, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем не безмежні. Якщо витрачаються надмірні кошти на підвищення безпеки, то можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршиться за браком коштів медична допомога.

При збільшенні витрат технічний ризик зменшується, але росте соціальний. Сумарний ризик має мінімум за певного співвідношення між інвестиціями у технічну та соціальну сфери. Цю обставину і потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки змушене миритися.

Необ­хідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні інвес­тицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо­вувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

У деяких країнах, наприклад у Голландії, прийнятні ризики встановлені у законодавчому порядку. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі звичайно вважається 10^-6 на рік. Малим ризиком, яким можна знехтувати, вважається індивідуальний ризик загибелі 10^-8 на рік.

Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем вважається такий, при якому може постраждати 5 % видів біогеоценозу.

Деякі спеціалісти піддають критиці концепцію прийнятного ризику, тому що бачать у ній антигуманний підхід до проблеми. Насправді, при­й­нятні ризики на 2 – 3 порядки «суворіші» фактичних. Отже, введення прийнятних ризиків є акцією, прямо спрямованого на захист людини.

Управління ризиком. Основне питання теорії й практики безпеки «Як підвищити рівень безпеки»? Очевидно, що для цієї мети кошти можна витрачати за трьома напрямами:

а) удосконалювання технічних систем та об’єктів;

б) підготовка персоналу;

в) ліквідація наслідків.

Апріорно важко визначити співвідношення інвестицій по кожному напряму. Необхідний спеціальний аналіз із використанням конкретних даних та умов. Висновки можуть бути при цьому досить непередба­чу­ваними.

Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровад­ження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки технічної сфери. До технічних, організаційних, адміністративних додаються економічні методи керування ризиком. До останніх відноситься: страхування, грошова компенсація ушкод­ження, платежі за ризик тощо. Спеціалісти вважають доцільним у законодавчому порядку запровадити квоти на ризик.

Для розрахунку ризику необхідні обгрунтовані дані. Гостра потреба в даних у нинішній час визнана у всьому світі на національному та міжнародному рівні.

Необхідна чітко аргументована розробка бази і банків даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону.

В основі керування ризиком лежить методика порівняння видатків та вигод, які отримують від зменшення ризику.

Дата добавления: 2014-11-20