Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних виробництв

Хімічно та пожежо небезпечні об’єкти їх характеристика та розміщення

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кордону для використання в господарстві та побуті, що негативно впливають на життя та здоров’я людей, тварин і рослин, обов’язково вносяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.

За Міжнародним реєстром, у світі використовуються в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн. токсичних речовин, з яких 60 тис. виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до сильнодіючих отрйних речовин (СДОР),токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДОР, вибухо і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи й комбінати хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної промисловості, підприємства оснащені холодильними установами (молокозаводи, м’ясокомбінати, холодильники), котрі як холодоносії використовують аміак. Об’єкти на яких використовується СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки.

Це хімічно небезпечні об’єкти.

В 1999 р. на Україні виникло 27 аварій з викидом (загрозою викиду) СДОР. Внаслідок цих подій 4 особи загинуло та 33 особи постраждали.

Таким чином в наслідок аварій на об’єктах, де виробляють або використовують СДОР, обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу, тварини, рослини та лісові масиви можуть бути уражені ядучими речовинами.

Основні причини аварій на хімічно небезпечних об’єктах такі:

- організаційні помилки людей;

- несправність у системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;

- ушкодження вузлів, устаткування, трубопроводів, ємностей або окремих деталей;

- пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу (можливий вибух);

- акти диверсій,обману або саботажу;

- дія сил природи.

Сьогодні виробництво й умови життя населення настільки зблизилися, що треба постійно враховувати потенціал навколишнього середовища і окремих регіонів з точки зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих маштабів інтенсивності. Серед видів людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім - видобувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.

Проблема збалансування економіки та екології, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування за умови самозабезпечення їхнього відтворення. Важливою складовою такої оптимізацї є забезпечення екологічної безпеки проживання населення в регіоні.

Науковий підхід до створення методології територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії потенційно-небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем необхідна їх типізація: раіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечні та гідродинамічно небезпечні об'єкти. При цьому важливими питаннями є розробка функціонально-просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для різного типу територій.

До чинників, які істотно впливають на рівень територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва слід віднести:

· технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;

· район розміщення підприємства;

· чисельність населення і потужність промислового потенціалу міста;

· розташування підприємства щодо міста;

· цінність територій різних типів, які потрапляють до зони забруднення.

Особливої уваги потребує обгрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи:

· підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;

· потенційно-небезпечні об'єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);

· питання розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалстів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;

· до вартості споруд та експлуатаційних витрат об'єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;

· при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров'я населення, що мешкатиме навколо нього.

Вибір регіону будівництва розглядається з двох позицій: мінімізації наслідків у разі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об'єкта. При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового потенційно-небезпечного об'єкта мають застосовуватися такі критерії:

· демографічні та соціально-екологічні умови;

· показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього природного середовища;

· особливості психологічного впливу та естетичні властивості навколишнього середовища;

· наявність об'єктів, що мають культурну і виховну цінність;

· екологічні властивості середовища;

· вимоги до івестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.

Територіальне поєднання виробничих об'єктів різних галузей та його вплив на природне сердовище потребують комплексного економіко-екологічного управління виробництвом. При цьому реалізуються принципи наукової обгрунтованості комплексного підходу, досягнення узгодженості розвитку економіки й охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективності рішень не тільки в межах конкретного підприємства, а й галузі або окремого економічного та екологічного цілісного регіону.

Поєднання вимог техногенно-екологічної безпеки з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати найкращі з існуючих технологій і дотримуватися стандартів якості.

Дата добавления: 2014-11-08