На підприємствах

Обчислення необхід­ного обсягу виробничих інвестицій на розрахун­ковий період;

Визначення джерел фі­нансування капіталу тенденція зміни цієї структури полягає у збільшенні пито­мої ваги витрат на технічне переоснащення та реконструк­цію діючих підприємств.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про збільшення частки приватних інвестицій в за­гальному їх обсязі, пов'язане із акціонуванням і приватиза­цією державних підприємств; хоча в деяких галузях дер­жавні інвестиції є домінуючими.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень зале­жить від економічної ситуа­ції на ринку, яка може бути такою:

(а) ринковий попит на про­дукцію підприємства задо­вольняється повністю, і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному під­приємстві. У такому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортиза­ційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визнача­ється на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

(б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має сенс нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В такому разі необ­хідне розширене відтворення основних фондів і нарощу­вання виробничої потужності підприємства шляхом рекон­струкції, технічного переоснащення, розширення вироб­ництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

• зведені техніко-економічні показники;

• заходи по окремих напрямах технічного, технологічного та організаційного розвитку;

• потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень у такій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконст­рукції або розширення виробництва;

(в) попит на пропоновану підприємством продукцію різ­ко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або орга­нізувати виробництво нової продукції. В такій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капітало­вкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на мар­кетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробни­цтва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних затрат, можуть бути:

• власні кошти підприємства у вигляді залучення час­тини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цін­них паперів, амортизаційні відрахування, іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів, реінвестована в результаті продажу частина основних фондів;

• позичкові інвестиційні кошти у формі довгострокових кредитів банків, емісія облігацій підприємства, цільових державних кредитів на певні види інвестування та ін.;

• залучені інвестиції: засоби Державного бюджету, тобто централізовані капіталовкладення, внески іноземних інвес­торів та створення спільних підприємств, внески вітчизня­них інвесторів до статутного фонду підприємства.

Необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльно­сті підприємства є розробка його інвестиційної стратегії. Процес її розробки включає:

- формування напрямів інвестиційної діяльності, сис­теми довгострокових цілей;

- вибір найефективніших шляхів досягнення поставле­них цілей.

Формування інвестиційної стратегії підприємства скла­дається з таких етапів:

1) Визначення часових горизонтів формування інвести­ційної стратегії, які залежать від галузевої приналежності підприємства, прогнозованого розвитку економіки в цілому та інвестиційного клімату, зокрема.

2) Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяль­ності, які можуть полягати у забезпеченні приросту капіта­лу, зростанні рівня прибутковості інвестицій, зміни техно­логічної та відтворювальної структури капітальних вкла­день, зміни співвідношення між фінансовими та реальними інвестиціями.

3) Вибір найбільш ефективних шляхів реалізації стра­тегічних цілей інвестиційної діяльності, які повинні перебувати в тісному взаємозв'язку із загальною стратегією підприємства (місією, загальними стратегічними цілями) і визначати цілі та принципи розподілу інвестиційних ресур­сів на визначений період.

4) Оцінка розробленої інвестиційної стратегії, основ­ними критеріями якої можуть виступати:

• збалансованість самої інвестиційної стратегії;

• узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стра­тегією розвитку підприємства та зовнішнім середовищем його функціонування;

• відповідність ресурсного потенціалу підприємства сформованій інвестиційній стратегії;

• прийнятність рівня ризику;

• одержані внаслідок реалізації інвестиційної стратегії економічні результати.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності ви­робничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної еко­номічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень пока­зує загальну величину їх віддачі та обчислюється зістав­ленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

Е_р = DП, або Е_р = П, 1/рік,

К К

де DП - приріст прибутку підприємства у випадку вкладен­ня капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне пере­оснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єк­тів, грн.;

К - загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкла­день), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна об­числити також через ефективність використання виробни­чих фондів:

Е_р = П.

S_сер+ S_ноз

2. Строк окупності капіталовкладень Т_ок.р, який є обер­неним показником до Е_р:

Т_ок.р. = 1, років

Е_р

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності ка­піталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством еко­номіки України

на певний період. Якщо Е_р > Е_н, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкла­день є мінімум приведених витрат (З_прив):

З_прив = С_і + Е_н х К_і ® min, грн.;

де С_і - собівартість річного випуску продукції по і-му варі­анту капіталовкладень, грн.;

К_і - капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

З_прив можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки юру, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капітало­вкладень (Т_ок.р) по певному варіанту обчислюється:

Т_ок.р. = К₂ – К₁, років,

С₁ – С₂

де К_1, К₂ - сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С₁ С₂ - собівартість річного випуску продукції по пер­шому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин.

Як обернений до Т_окр показник обчислюється і розрахун­ковий коефіцієнт економічної ефективності додаткових ка­піталовкладень Е_р.

Оскільки процес інвестування є досить тривалим, інвес­тиційні проекти можуть відрізнятися як термінами реалізації, так і розподілом коштів за роками здійснення капіталовкладень. У такому випадку економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника

часу, тобто приведення різночасових капітальних вкладень до одного періоду (найчастіше, першого року інвестування). Приведення капітальних вкладень до певного року здійс­нюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (а):

a = (1+R)^t,

де R - норматив приведення різночасових витрат (ставка дисконту);

^t - кількість років, що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

Якщо капітальні вкладення мають місце до розрахунко­вого року, вони приводяться до нього шляхом множення на а:

^T

К_прив = åК_t x a, грн.;

_t=1

де К_t - капітальні витрати у t-ому році їх освоєння, грн.;

Т - загальний термін реалізації інвестиційного проекту, років.

Якщо капіталовкладення здійснюють після розрахунково­го року, вони приводяться до нього шляхом ділення на а:

^T

К_прив = åК_t /a, грн.;

_t=1

К_прив визначають по кожному із можливих варіантів роз­поділу капіталовкладень за роками і найкращим вважається той варіант, в якому К_прив є мінімальним.

Проте дана методика має ряд серйозних вад, які спотво­рюють реальні витрати і результати реалізації того чи іншого інвестиційного рішення. Ці недоліки полягають у тому, що:

1) при розрахунку показників абсолютної економічної ефективності виробничих інвестицій враховується лише ве­личина прибутку, а ігноруються амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежуються грошові потоки;

2) лише частково при обчисленні згаданих потоків вра­ховується чинник часу, тобто ні прибуток, ні обсяги інвес­тованих коштів не приводяться до теперішньої вартості;

3) показник приведених витрат реально не використову­ється в господарській практиці, а є теоретичною побудовою;

4) враховується обмежена кількість чинників, що зумовлюють величину економічного ефекту від здійснених інвестицій зокрема, не враховується існуючий в умовах ринку господарський ризик та рівень інфляції;

5) слабо використовується стратегічний підхід до оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій. Враховуючи ці недоліки, виникає потреба у використанні адаптованої до ринкових умов господарювання методики оцінки економічної ефективності капіталовкладень. Тим більше, що такі методики широко використовуються за кордоном і їх використання є просто необхідним з точки зору оцінки доцільності залучення іноземного капіталу та пристосування вітчизняної практики цієї оцінки до зовніш­ньоекономічних вимог.

Система оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій повинна базува­тись на таких принципах:

- повернення інвестованих коштів має оцінюватись на основі величини грошового потоку;

- приведення до теперішньої вар­тості як суми інвестицій, так і грошо­вого потоку;

- для оцінки різних інвестиційних проектів слід використовувати дифе­ренційовану дисконтну ставку (ставка відсотка), причому вона повинна змі­нюватись залежно від мети цієї оцінки.

Найважливішими показниками оцінки економічної ефек­тивності виробничих інвестицій з врахуванням зазначених принципів є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість (ЧДВ):

ЧДВ = -К+ ГП₁ + ГП₂ + ГП₃ +...+ ГП_т, грн.;

(1+R) (1+R)² (1+R)³ (1+R)^T

де ГП₁ ГП₂... ГПт - очікувані грошові потоки у кожному із років періоду реалізації проекту, грн.

Грошовий потік - це сума чистого доходу підприємст­ва та амортизаційних відрахувань.

Ставка дисконту (R) - це процентна ставка, що харак­теризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор. Як ставка дисконтування може бути прийнята середня кредитна або депозитна ставка, індивідуальна норма дохідності інвестицій із врахуванням ризику, рівня інфляції, інші альтернативні норми дохідності інвестицій.

Рішення про прийнятність інвестиційного проекту може бути позитивним у тому випадку, коли ЧДВ > 0.

Цей показник може використовуватись як критерій до­цільності реалізації інвестицій взагалі і для визначення по­рівняльної ефективності інвестиційних проектів.

2. Індекс дохідності інвестицій (Ід):

І_д = ГП.

К

За умови різночасності здійснення капіталовкладень їх треба також приводити до теперішньої вартості.

3. Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) -це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвести­цій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧДВ = 0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій (Т_ок):

Т_ок = К, років

ГП

де ГП - середньорічна величина грошового потоку за пев­ний період, грн.

Для короткострокових інвестицій період вимірюється в місяцях, для довгострокових - в роках.

Всі розглянуті показники тісно пов'язані між собою, то­му для достовірної оцінки економічної ефективності вироб­ничих інвестицій їх слід використовувати комплексно.

Дата добавления: 2014-12-08