Закономірності активізації психічних процесів людини в трудовій діяльності. 1 страница

План

1. Відчуття та сприймання у процесі праці

2. Закономірності активізації психічних процесів людини в трудовій діяльності

3. Емоції і почуття в процесі праці

Література: [11, 17, 18, 25]

1. Відчуття та сприймання у процесі праці. Праця як доцільна свідома діяльність людини, крім зовнішньої (фізичної), включає і внутрішню (психічну) активність.

Психіка є властивістю, функцією мозку і являє собою відображення в ньому реальної дійсності. Однак психіка – не дзеркальне відображення, а активний багатоактний процес, в ході якого зовнішні впливи трансформуються відповідно до внутрішніх особливостей сприймаючої людини. Змістом психіки є образи реальних предметів, явищ, подій, детерміновані індивідуальним досвідом, інтересами, почуттями і світоглядом людини. На основі і за допомогою цих образів здійснюється управління поведінкою і діяльністю людини.

Отже, психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу. Активність психіки виявляється в умотивованості процесів відображення, тобто в пошуку найкращих рішень, оцінці варіантів можливої поведінки, а також у досягненні результатів пізнання, які стають дедалі адекватнішими відображуваному світові.

Розвиток психіки людини підпорядкований законам суспільно-історичного розвитку, а можливості відображення дійсності значно розширились завдяки мові. За допомогою мови відбувається передача і засвоєння суспільного досвіду, знань, стає можливим абстрактне мислення і передбачення наслідків, які можуть виникнути в тій чи іншій ситуації.

Наявність психіки дозволяє розробляти послідовну програму дій і здійснювати операції спочатку у внутрішньому плані, а тільки потім діяти, тобто образ випереджає результат, подає його у вигляді моделі дійсності.

Отже, особливістю психічного відображення є його випереджувальний характер.

Психіка як відображення дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями. Вищий рівень психіки, властивий людині, утворює свідомість. Свідомість – це вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми [17].

Основними характеристиками свідомості є:

- сукупність знань про навколишній світ, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам;

- самосвідомість, тобто усвідомлення, самопізнання, самооцінка людиною себе і своїх вчинків, дій;

- забезпечення цілеспрямованої діяльності на основі формування мети, виходячи з мотивів, потреб, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій;

- почуття та емоційні оцінки, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, інших людей тощо;

- мова.

Свідомість змінюється не лише в історичному плані, а й в онтогенетичному, тобто впродовж життя людини процес відображення світу не залишається незмінним.

Змінюється цей процес і в гностичному плані, що виявляється у відмінностях відображення на різних етапах акту пізнання, при переході від незнання до знання, від неповних до глибоких знань, від чуттєвого пізнання до логічного.

Особливості розвитку свідомості людини такі:

- єдність історичного, онтогенетичного та гностичного у відображенні навколишнього світу;

- активність, цілеспрямованість і творче перетворення дійсності;

- усвідомлене відображення об’єктивного світу на основі узагальненого досвіду пізнання дійсності людством;

- відображення світу у формі пізнання його суттєвих зв’язків і відношень;

- прогнозуючий характер.

Психіка людини розглядається як прояв і форма існування внутрішнього світу цілісної особистості, яка розвивається історично і формується у процесі соціального розвитку, у спілкуванні, в різноманітних макро- та мікросоціальних відносинах і взаємодіях. Вона виявляється в єдності пізнавальних, емоційних, регулятивно-вольових і комунікативних аспектів.

В трудовій діяльності психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції.

Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності.

Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети.

Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні.

Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

У трудовій діяльності психологічними факторами виступають [11]:

- пізнавальні процеси, які активізуються у відповідь на подразники, що діють зараз або мали місце в минулому досвіді, узагальнюють ці впливи і забезпечують передбачення результатів та способи їх досягнення;

- емоційно-вольові стани, які посилюють або послаблюють активність працівника;

- властивості особистості, які проявляються у відмінностях поведінки людей та результатах їхньої праці.

Врахування психологічних факторів трудової діяльності необхідне ось для чого:

- для обґрунтування психічних навантажень на працівника в зв’язку з ускладненням виробництва і збільшенням інформаційних потоків, підвищенням відповідальності, ускладненням міжособистісних відносин;

- управління трудовими концепціями працівників на основі повнішого врахування їхніх потреб, інтересів і мотивів діяльності;

- підвищення соціальної активності в умовах переходу до ринкових відносин і демократизації управління;

- створення умов для реалізації творчого потенціалу працівників.

Психічна діяльність людини в процесі праці виявляється у трьох основних формах:

- психічних процесах;

- психічних станах;

- психічних властивостях особистості.

Психічні процеси – різні форми динамічного, цілісного відображення об’єктивної дійсності. Розрізняють такі основні психічні процеси: відчуття, сприймання, уявлення, пам’ять, мислення, уява, увага, воля. Психічні стани – цілісна характеристика особистості, що відображує її порівняно тривалі душевні переживання і виявляється в підвищеному або зниженому рівні психічної діяльності. Психічні властивості – сталі якості людини, які обумовлюють її поведінку і результативність діяльності. Це темперамент, характер, здібності, світогляд, знання, переконання тощо. Психічні процеси, емоційно-вольова сфера, властивості особистості формують психологічний потенціал працівника.

Відчуття і сприймання в процесі праці

Різноманітну інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище людина отримує за допомогою органів чуттів у вигляді відчуттів.

Відчуття – найпростіший психічний процес, суттю якого є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. В основі його лежить складний рефлекторний акт. Завдяки поєднанню сенсорних і моторних компонентів аналізаторний апарат відтворює об’єктивні властивості подразників, які діють на рецептор.

Відчуття поділяються на зорові, слухові, рухові, смакові, нюхові, температурні, органічні, вібраційні, кінестетичні, тактильні, відчуття рівноваги, прискорення тощо [25].

У процесі праці активізуються аналізаторні функції працівника, пов’язані з необхідністю розрізняти розміри деталей, кольори та їх відтінки, визначати лінійні і швидкісні величини знарядь і предмета праці, сприймати звукові і знакові сигнали та виділяти їх на фоні перешкод і т. ін. У деяких виробництвах велике значення мають запахи і смакові якості продукції.

Подразниками, що діють на органи чуттів працівників, є елементи виробничого середовища, умови праці, наслідками яких можуть бути як адаптація організму, так і перевтома або професійне захворювання.

Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість – це основна особливість даного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Так, слухові відчуття відзначаються висотою, тембром, звучністю, зорові – кольоровим тоном, насиченістю і т. ін.

Інтенсивність відчуття характеризується силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Тривалість відчуття визначається часом дії подразника та його інтенсивністю. На основі відчуттів виникає уявлення про локалізацію подразника у просторі.

На основі інформації, яка надходить через органи чуттів, формуються образи предметів і явищ. Процес формування цих образів називається сприйманням, або перцепцією. Окремі відчуття при цьому впорядковуються і об’єднуються в цілісні образи предметів і явищ, які завжди мають певне змістовне значення. Таким чином, сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, а являє собою якісно новий рівень чуттєвого пізнання і тісно пов’язане з мисленням.

Формування перцептивного образу проходить стадійно і включає виявлення об’єкта на фоні, розпізнавання об’єкта серед інших та виділення суттєвих ознак об’єкта і віднесення його до певного класу. Тривалість цих стадій залежить від складності діючих сигналів.

Сприймання залежить від минулого досвіду людини, змісту її психічної діяльності. Ця особливість сприймання називається аперцепцією. Це означає, що за умови неповних, неоднозначних або суперечливих даних людина інтерпретує їх відповідно до наявних у неї системи образів, знань, потреб, мотивів, емоційного стану, змісту і завдань трудової діяльності.

Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.

Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй.

Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.

Структурність пов’язана з сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета.

Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. В процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета – незалежно від віддалі, форми предмета – при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого.

Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину.

Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом.

Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності.

Істотним компонентом сприймання є моторні процеси як рухові дії у відповідь на подразнення. Рухові відчуття представлені у всіх видах сприймання (зорових, слухових, кінестетичних, смакових, нюхових тощо).

У процесі праці має місце планомірне, цілеспрямоване, організоване і усвідомлене сприйняття предметів і явищ. Таке сприйняття називається спостереженням і виступає як самостійна діяльність. Ефективність спостереження визначається чіткою постановкою завдання і залежить від попередньої підготовки та досвіду працівника щодо сприйняття потрібної інформації.

На основі відчуття і сприймання виникає більш складна форма чуттєвого відображення – уявлення. Уявлення – це процес відображення в корі головного мозку тих предметів і явищ, які в даний момент не діють на органи чуттів.

Особливістю уявлень є їх узагальненість, тобто відображення не тільки властивостей одиничного предмета, але і типових властивостей групи предметів.

У процесі праці винятково важливе значення має зорова орієнтація. Завдяки зоровому аналізатору працівник отримує 85–90% всієї інформації. Зір дозволяє сприймати форму, колір, яскравість і рух предметів.

Зорове відчуття залежить від яскравості предмета і контрастності його з фоном. Саме ці дві обставини слід враховувати при проектуванні трудових процесів, особливо тих, які характеризуються малими розмірами деталей, сприйманням цифрових і знакових сигналів та напруженням зору.

Контраст може бути прямим (предмет темніший від фону) і оберненим (предмет яскравіший від фону). Робота при прямому контрасті більш сприятлива, ніж при оберненому контрасті. Для створення оптимальних умов зорового сприйняття необхідно забезпечити не лише відповідні яскравість і контраст, а й рівномірний розподіл яскравостей у полі зору.

Умовно поле зору поділяється на три зони [18]:

- центрального бачення (≈ 4°), де забезпечується найбільш чітке розпізнавання деталей;

- ясного бачення (30…35°), де нерухоме око може впізнати предмет без розпізнавання дрібних деталей;

- периферійного бачення (75…90°), де предмети виявляються, але не розпізнаються. До зони ясного бачення вони переходять завдяки руху очей.

Важливою характеристикою зорового аналізатора є його обсяг, тобто кількість об’єктів, які може охопити людина протягом однієї зорової фіксації. Установлено, що обсяг сприймання становить 4–8 не пов’язаних між собою елементів. Це обмеження в основному обумовлюється обмеженістю обсягу пам’яті щодо відтворення сприйнятого матеріалу. Групування об’єктів дозволяє збільшити обсяг сприйняття. Для організації праці важливе значення мають такі характеристики зорового аналізатора, як латентний (прихований) період зорової реакції, час адаптації.

Латентний період – це проміжок часу від моменту подачі сигналу до моменту виникнення відчуття. Він залежить від інтенсивності і значення сигналу (чим сильніший і значущий подразник, тим реакція на нього коротша); складності роботи (чим складніший пошук, тим довшою буде реакція); від віку та індивідуальних властивостей працівника.

Адаптація зорового аналізатора пов’язана зі зміною його чутливості. Розрізняють темнову (при переході від світла до темноти) і світлову (при зворотному переході) адаптацію. Час темнової адаптації вимірюється десятками хвилин, а світлової – одиницями і навіть частками хвилини.

Відомі так звані систематичні помилки людини у сприйманні, викликані ілюзією зору. Систематична помилка – це закономірне відхилення реакції людини від тієї реакції, яку повинен би викликати певний сигнал. У зв’язку з цим до проектування зорових контрольно-вимірювальних приладів ставиться ряд вимог, які враховують особливості сприймання.

Найбільш поширеними є три типи індикаторів: нерухома шкала і рухома стрілка; рухома шкала і нерухома стрілка та індикатор «відкрите вікно» (лічильник). Встановлено, що коли час погляду на шкалу менший 0,5 с, то краще читається рухома шкала, якщо більше 0,5 с – то нерухома. Найбільшу точність має шкала типу «відкритого вікна». Шкали бувають горизонтальні, вертикальні, дугові, кругові. Для точного відліку спостерігач повинен чітко розрізняти позначки шкали і проміжки між ними (поділки). Стрілки повинні мати максимальну контрастність відносно фону при оптимальному освітленні і бути забарвленими так, як цифри і штрихи. Цифри розміщуються на протилежній стороні стрілки.

Досить часто застосовується знакова індикація у вигляді геометричних фігур, букв, цифр. Видимість знака залежить від його розмірів, форми, яскравості, контрастності. Оптимальний кутовий розмір знака 40′. Найменша допустима величина знака 20′. (Кутовий розмір знака – це кут між променями, спрямованими від очей спостерігача до крайніх точок об’єкта). Чим менший розмір знаків, тим більшим має бути контраст. Оптимальним вважається відношення висоти букви (цифри) до ширини, як 3: 2 або 4: 3.

У системах управління, на виробництві значна частина інформації надходить до працівника у формі звукових сигналів. Слуховий аналізатор диференціює звукові подразники, визначає напрямок звуку та віддаленість від його джерела. Звукові хвилі характеризуються інтенсивністю, частотою і формою, які в слухових відчуттях сприймаються як звучність, висота, тембр. Частота звукових коливань вимірюється герцами. Один герц – це частота такого звукового коливання, період якого дорівнює одній секунді. Слухові відчуття знаходяться в межах від 16…20 до 20000…22000 Гц. Особливе значення мають частоти від 200 до 3500 Гц, які відповідають спектру людської мови.

Сила звуку вимірюється в децибелах і перебуває у межах 16…130 дБ. При різних частотах звуки різної інтенсивності сприймаються як однакові за звучністю. Наприклад, тон з інтенсивністю 120 дБ і частотою 10 Гц сприймається за звучністю так само, як тон з інтенсивністю 100 дБ і частотою 1000 Гц. Зниження інтенсивності компенсується збільшенням частоти.

Нерегулярні, хаотичні звукові коливання називаються шумом, негативний вплив якого на людину збільшується зі збільшенням частоти коливань.

Звукова індикація застосовується для передавання різної за змістом інформації. Дуже часто на виробництві використовується попереджувальна та аварійна сигналізація. Як сигнал тривоги краще сприймаються звуки з частотою 300…3000 Гц. При передаванні сигналів на велику віддаль доцільна частота 1000 Гц. Доведено також, що краще використовувати один і той самий сигнал, змінюючи його інтенсивність, а не робити тривалих перерв між звуками, оскільки вони забуваються.

Якщо необхідно передати кількісну інформацію, то доцільніше подати три варіанти одного сигналу, ніж три різні за типом сигнали.

Специфічним видом слухового сприймання є сприйняття мовних сигналів. Важливою характеристикою сприйняття мови є її розбірливість. При інтенсивностях менше 40 дБ певна частина слів не сприймається, а при інтенсивностях 10…15 дБ мова взагалі не сприймається. Особливо великий вплив на розбірливість мови в умовах виробництва справляє шум. У цьому разі мова буде зрозумілою, якщо її інтенсивність перевищуватиме інтенсивність шуму на 6 дБ. В умовах шуму двоскладові слова розпізнаються на 30% краще, ніж односкладові, а трискладові – на 50% краще. Краще розпізнаються слова з наголосом на останньому складі, а також ті слова, які частіше вживаються. Розуміння слів залежить також від темпу мови [17].

Відмічені закономірності сприймання необхідно враховувати при організації праці на кожному робочому місці.

Мислення в процесі праці

Прогрес людства пов’язаний з безперервним процесом пізнання навколишнього світу, відкриттям нових закономірностей і взаємозв’язків між предметами і явищами, розв’язанням нових складних і гострих проблем в ході реалізації поставлених цілей, обумовлених тими чи іншими потребами. Для цього недостатнім є відображення світу на рівні чуттєвого пізнання у формі образів, а необхідним є пізнання його на логічному рівні, яке забезпечується процесом мислення.

Мислення – це процес опосередкованого, узагальненого відображення людиною дійсності в найбільш істотних взаємозв’язках і відношеннях. Воно соціально обумовлене, нерозривно пов’язане з мовою, виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здійснюється за допомогою системи відповідних операцій.

У процесі мислення, використовуючи дані відчуттів, сприймань, уявлень, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і пізнає такі явища зовнішнього світу, їх властивості і відношення, які безпосередньо не сприймаються. Інакше кажучи, мислення виявляється як абстрактне, опосередковане. Відокремлення тих чи інших властивостей від об’єкта здійснюється за допомогою фіксації їх в поняттях, словах. Слово, таким чином, є матеріальною оболонкою для думки, яка стає безпосередньою дійсністю для людей. Результатами, продуктами процесу мислення є думки у вигляді понять, суджень, умовиводів.

Поняття – це думка, в якій відображаються загальні, суттєві і специфічні ознаки предметів та явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях. Судження – це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Умовивід – це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок якого з одного або кількох суджень випливає інше судження, яке базується на суті вихідних суджень.

У процесі мислення людина спирається на знання і досвід, накопичений минулими поколіннями, оперує словарним запасом мови, створеним ними. Разом з тим мислення кожної людини формується і розвивається в процесі її власної активної пізнавальної діяльності і спрямовується на розв’язання тих завдань, які є найбільш актуальними.

У процесі праці мислення має цілеспрямований характер і зумовлюється її метою, необхідністю розв’язання нових проблем, змінами обставин та умов діяльності, коли застарілих способів і засобів уже недостатньо. У цьому випадку має місце проблемна ситуація, яка характеризується наявністю різних суперечностей і вимагає формування на її основі усвідомленого завдання, що вирішується завдяки мисленню.

Під завданням розуміють гостру необхідність встановити зв’язок між явищем та його причиною або вибрати програму дій, яка забезпечила б досягнення поставленої мети.

Мотиви мислення в процесі праці проявляється як специфічно пізнавальні і неспецифічні. В першому випадку спонукальними рушійними силами мислення як діяльності виступають інтереси і мотиви, в яких виявляються пізнавальні потреби працівника. У другому випадку мислення здійснюється під впливом зовнішніх факторів, а не чисто пізнавальних інтересів. Цілком очевидно, що поєднання цих мотивів забезпечує високу ефективність мислення, що особливо необхідною є у творчій праці.

Рух думки людини від заданого до знайденого, від фактів до висновків, від оцінки ситуації до прийняття рішення здійснюється за допомогою таких операційних компонентів мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація [11].

Аналіз – це виділення в об’єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв’язків, відносин. Це розчленування цілого на частини.

Синтез – об’єднання окремих елементів на основі виявлених в процесі аналізу суттєвих зв’язків.

Порівняння дозволяє виявити схожість або відмінність між предметами, явищами та їх властивостями.

Абстрагування забезпечує виокремлення одних ознак і відволікання від інших, менш суттєвих.

Узагальнення передбачає об’єднання предметів і явищ за суттєвими ознаками і властивостями.

Конкретизація означає виділення якоїсь сторони предмета або явища.

Класифікація пов’язана з віднесенням окремого предмета, явища до групи на основі найбільш суттєвих ознак.

Систематизація забезпечує поділ і наступне об’єднання груп об’єктів у певному порядку як за суттєвими, так і несуттєвими ознаками.

Всі ці операції проявляються не ізольовано одна від одної і реалізуються в процесі розв’язання реальних проблем.

Порівняння, аналіз, узагальнення працівник здійснює тоді, коли перед ним постає проблемна ситуація.

Формулювання питання в проблемній ситуації, вирішення якого є необхідним, – перший, найбільш складний етап у процесі вирішення проблеми. Другий етап полягає у висуванні та аналізі різних гіпотез, що дозволяє всебічно розглянути один і той самий об’єкт, знайти правильніший шлях розв’язання завдання. Перевірка гіпотез є третім етапом розв’язання завдання. При цьому можуть уточнюватися умови, інформація тощо. Четвертий етап полягає у перевірці вирішення завдання, оцінці отриманих результатів і затрачених зусиль.

Вирішення завдання може здійснюватися на основі пасивного використання алгоритму, тобто шляхом виконання відомих інструкцій або методом аналогії. Більш творчий підхід до вирішення пов’язаний з урахуванням змісту завдання та особливостей конкретної ситуації. Справжнє творче розв’язання завдання передбачає переборення інерції мислення, розробку нової стратегії, яка базується на результатах тривалої розумової діяльності.

Отже, мислення в процесі праці проявляється як репродуктивне та творче. Репродуктивним називається таке мислення, яке за умов постійних подразників зводиться до відтворення раніше сформованих думок. Якщо ж склад, послідовність і зв’язки між подразниками порушуються, то мозок виявляє невизначеність ситуації, що стимулює і мобілізує творче мислення. Творче мислення – це мислення, яке пов’язане зі створенням нових, оригінальних продуктів або умов праці та життєдіяльності.

Залежно від змісту праці і вирішуваних завдань розрізняють три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове, або сенсомоторне, мислення – найпростіша форма мислення, при якому операції аналізу і синтезу поєднуються з практичними діями. Так, розчленовуючи виробничу операцію на прийоми і дії, робітник здійснює практичний аналіз, а з’єднуючи окремі вузли і деталі, він реалізує практичний синтез, який до цього існував у вигляді думки.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що зміст розумового завдання базується на образному матеріалі. Працівник аналізує, порівнює, узагальнює різні образи предметів і явищ, співвідносить їх з раніше нагромадженою інформацією. Наприклад, оператор формує уявлення про реальну ситуацію на основі прийнятої і декодованої інформації.

Словесно-логічним, або понятійним, мисленням називається процес відображення у свідомості людини суттєвих зв’язків і відношень між предметами і явищами матеріального світу. Понятійне мислення – необхідна умова і зміст всякої творчої розумової праці.

В практичній діяльності людини всі види мислення нерозривно пов’язані, постійно переходять одне в одне при вирішенні різноманітних завдань.

Особливе значення в процесі праці має так зване оперативне мислення, під яким розуміють такий процес розв’язання практичних завдань, у тому числі і завдань управління, в результаті якого формується суб’єктивна модель операцій і дій, яка забезпечує розв’язання поставленого завдання.

У процесі праці людина мислить професійними поняттями, тобто у неї формується професійний склад мислення. Проте за умов переходу до ринкової економіки формою відображення економічної дійсності стає економічне мислення – узагальнене пізнання людьми економічних процесів і явищ, їх істотних зв’язків в економічних поняттях і категоріях.

Індивідуальні особливості мислення у різних людей обумовлені різним співвідношенням і рівнем розвитку його видів, а також якостями пізнавальної діяльності.

Серед якостей розуму виділяють: глибину, широту, гнучкість, критичність, самостійність, конкретність, послідовність, швидкість думки.

Глибина розуму характеризується вмінням проникати в суть проблеми і всебічно її розглядати, виявляти причини, передбачати наслідки явищ і подій.

Широта розуму проявляється у вмінні охопити широке коло питань, творчо мислити в різних галузях знань.

Гнучкість розуму пов’язана з вмінням змінювати способи вирішення проблем в залежності від конкретних умов.

Критичність розуму – це вміння не підпадати під вплив чужих думок, а правильно оцінити їх сильні і слабкі сторони, а також свої висновки і дії.

Самостійність розуму проявляється у вмінні самому побачити проблему і вирішити її.

Конкретність розуму означає вміння не тільки охопити всю проблему, а й виокремити в ній найбільш суттєве й важливе.

Послідовність думки – це вміння швидко приймати правильні, обгрунтовані рішення.

Сукупність усіх розумових здібностей, які забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні завдання, називається інтелектом. Інтелект як здатність раціонально мислити, розумно діяти, зокрема у сфері трудової діяльності, дозволяє людині свідомо адаптуватися до навколишнього середовища.

Пам’ять у процесі праці

Будь-яка трудова діяльність передбачає використання результатів попередньої діяльності, індивідуального досвіду працівників. Елементи досвіду закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до вимог діяльності людини, утворюючи зміст пам’яті. Пам’ять є основою психічного життя людини і забезпечує її орієнтацію в навколишньому середовищі. Зберігання в пам’яті понять і уявлень є необхідною умовою мислення, яке ними оперує.

Пам’ять – це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина накопичує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби. Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї.

Запам’ятовування – це процес закріплення нового шляхом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачується новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запам’ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності.

Зберігання – більш-менш тривале утримання в пам’яті інформації, знань, досвіду.

Відтворення – це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.

Забування – це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов’язаний з потребами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам’яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.

Оскільки пам’ять необхідна в усіх видах трудової діяльності, то форми її прояву надзвичайно різноманітні. Залежність характеристик пам’яті від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам’ятовування і відтворення, є загальною основою для виділення різних видів пам’яті. Окремі види пам’яті класифікуються відповідно до таких основних критеріїв:

Дата добавления: 2014-12-08