Сировина для виробництва керамічних матеріалів

Основною сировиною для виробництва керамічних матеріалів і виробів є глини. Для поліпшення технологічних властивостей глин, а також додання готовим виробам певних фізико-механічних властивостей застосовують, вигоряючі й пластифікуючі добавки.

Глина – тонко-дисперсна фракція гірських порід, здатна утворювати з водою пластичне тісто, що зберігає після висихання додану йому форму й, що здобуває після випалу твердість каменю.

Глина є продуктом механічного руйнування (вивітрювання) і хімічного розкладання деяких магматичних і метаморфічних гірських порід, що містять у своєму складі польовий шпат (граніти, сієніти, гнейси й т.д.). В наслідок розкладання польового шпату утворився мінерал каолініт Al₂O₃·2SiO₂·2Н₂0. Однак гірські породи, крім польового шпату, містять і інші мінерали (кварц, слюду й т.д.), тому при руйнуванні їх виходить складна суміш, що складається із часток глини, кварцу, слюди й інших мінералів, що не розклалися.

В складі глин можуть бути присутніми зерна польового шпату, вапняку, а також залізистої, органічні й інші речовини, що не розклалися. Крупні зерна вапняку в складі глин є шкідливими домішками, тому що при випалі вони перетворюються у вапно, що потім на повітрі гаситься й, збільшуючись в обсязі, руйнує керамічні вироби.

Зерновий склад глин досить різноманітний. Наявність у складі глин часток того або іншого розміру істотно впливає на їхні властивості. Звичайно глини містять у значній кількості частки розміром менш 0,005 мм, що складаються в більшості випадків з каолініту. Такі частки називають глинистими. Вони надають глині високі пластичні властивості. Більші частки розміром 0,005—0,15 мм іменують пилоподібними, а частки розміром 0,15—5 мм — піщаними. Пилоподібна й піщана фракції властивістю пластичності не володіють. Однак пісок у певних межах можна вважати корисною домішкою, тому що він створює в глиняній масі своєрідний кістяк і знижує усадку при сушінні й випалі глини. Залежно від вмісту глинистих часточок розрізняють важкі глини (більше 60 % глинистих часток), глини (30-60 %), суглинки (10-30%) і супіски (5-10%).

До найважливіших властивостей глин, які враховують при виробництві керамічних матеріалів, відносять пластичність, повітряну й вогневу усадку, вогнестійкість і колір глиняного черепка.

Пластичністю називають здатність глиняного тіста під дією зовнішніх сил приймати задану форму без утворення тріщин і зберігати цю форму після зняття навантаження. Пластичність підвищується зі збільшенням вмісту в глині глинистих часток. Чим глина еластичніша, тим більше потрібно води для одержання глиняного тіста, що добре формується, а це, у свою чергу, збільшує усадку виробів при сушінні й випалі.

Розрізняють глини високо-еластичні (жирні), глини середньої пластичності й мало-пластичні (пісі) глини. Жирні глини мають гарну пластичність, зв’язність й легко піддаються формуванню, однак сформовані з них вироби при висиханні значно зменшуються в об’ємі й дають тріщини. Пісні глини важко піддаються формуванню. Для підвищення пластичності формувальної маси й поліпшення якості цегли й інших матеріалів застосовують поверхнево-активні речовини - сульфітно-дріжджову бражку (СДБ) і ін.

При застосуванні для виробництва керамічних матеріалів високо-пластичних глин у сировинну суміш вводять добавки, що спіснюють, або певну кількість мало-пластичної глини.

Зусилля, необхідне для роз'єднання часток глин, характеризує її зв’язність. Високою зв’язністю володіють глини, що містять підвищену кількість глинистих фракцій.

Зв’язна здатність глини виражається в тім, що глина може зв'язувати частки непластичних матеріалів (піску, шамоту й ін.) і утворювати при висиханні досить міцний виріб — сирець.

Повітряною усадкою глин називають зміну лінійних розмірів свіжо-сформованого зразка в процесі сушіння при 110 °С; її виражають у відсотках від первісного розміру зразка-сирцю. Високо-пластичні глини мають лінійну повітряну усадку більше 10%, глини середньої пластичності 6—10%, мало-пластичні глини менш 6%.

Вогняною усадкою глин називають зміну лінійних розмірів повітряно-сухого зразка в процесі випалу. Вогнева усадка глин залежно від їхнього виду звичайно перебуває в межах 1-4 %.

Повна усадка — арифметична сума величин повітряної й вогняної усадок. Величина повної усадки, як правило, 5-18%, найбільше значення усадки у високо-пластичних глин. Більша усадка глини вважається негативною властивістю, тому що нерівномірна зміна об’єму викликає деформації виробу (скривлення, тріщини). Повну усадку варто враховувати при формуванні виробів.

Вогнестійкість — властивість глини витримувати дію високої температури без деформації. По вогнестійкості глини поділяють на три групи: вогнетривкі з температурою розм'якшення вище 1580°С, тугоплавкі з температурою розм'якшення 1580—1350°С, легкоплавкі з температурою розм'якшення нижче 1350 °С.

Вогнетривкі глини складаються із глинистих часток, містять невелику кількість домішок і тому мають високу пластичність. Застосовують ці глини для виготовлення вогнетривких, порцелянових і фаянсових виробів. Тугоплавкі глини використовують у виробництві плиток для підлог, каналізаційних труб і інших видів будівельної кераміки. З легкоплавких глин виготовляють червону глиняну цеглу, пустотілі керамічні камені, черепицю й інші вироби.

Колір глиняного черепка після випалу залежить від складу й кількості домішок у глині. Каоліни, будучи найбільш чистою глиняною сировиною, дають черепок білого кольору. Оксиди заліза надають керамічним виробам забарвлення від ясно-жовтого до темно-червоного й бурого.

Уводячи в глину мінеральні барвники можна одержувати керамічні вироби різних кольорів і відтінків.

Добавки. Пластичні жирні глини в чистому вигляді рідко застосовують у виробництві керамічних матеріалів, тому що в процесі сушіння й випалу вони дають більшу усадку, що супроводжується жолобленням і розтріскуванням виробів. Для її зменшення до складу сировинної суміші вводять спіснюючі матеріали (пісок, шлаки, золу від спалювання твердого палива, здрібнений керамічний бій, шамот і ін.).

Для одержання полегшених керамічних матеріалів і виробів з підвищеною пористістю й зниженою теплопровідністю до складу сировинної суміші вводять паро-утворюючі добавки, які вигорають у процесі випалу (ошурки, вугільний порошок, торф і ін.).

При виготовленні деяких виробів для зниження температури випалу поліпшення спікання, підвищення щільності виробів у глину вводять спеціальні добавки-плавні (мелений польовий шпат, доломіт, магнезит, склобій).

Збагачуючі, і пластифікуючі добавки (високо-пластичні й бентонітові глини, відходи при видобутку вугілля, сульфітно-спиртову бражку й ін.) вводять у глиняну суміш для збагачення мало-глиноземистої сировини, збільшення її пластичності, поліпшення формувальних і сушильних властивостей глин.

Виробництво керамічних матеріалів і виробів

Керамічні матеріали й вироби мають різноманітні розміри, форму, фізико-механічні властивості й різне призначення, але основні етапи технологічного процесу виробництва їх приблизно однакові й складаються з видобутку сировинних матеріалів, підготовки сировинної маси, формування виробу (сирцю), сушіння, випалу, сортування обпалених виробів, пакування й зберігання їх на складі.

Видобуток глини. Глину для виробництва керамічних матеріалів і виробів добувають у кар'єрах, розташованих звичайно в безпосередній близькості від заводу одно- або багатоковшевими екскаваторами й іншими машинами й механізмами. На завод глину постачають залізницею у вагонетках з перекидним кузовом, автосамоскидами, стрічковими транспортерами, вагонетками канатної дороги й іншими видами транспорту.

Підготовка сировинної маси. Добута в кар'єрі й доставлена на завод глина в природному стані звичайно непридатна для формування виробів і потрібно зруйнувати природну структуру глини, видалити з неї шкідливі домішки, подрібнити великі включення, змішати глину з добавками, а також зволожити її, щоб одержати зручно-формувальну масу.

Сировинну суміш готують напівсухим, пластичним або мокрим способом. Вибір способу залежить від властивостей сировинних матеріалів, складу керамічних мас і способу формування виробів, а також від їхніх розмірів і призначення.

При напівсухому способі сировинні матеріали висушують, подрібнюють, розмелюють і ретельно перемішують. Сушать глину звичайно в сушильних барабанах, подрібнюють і розмелюють у бігунах сухого помолу, дезінтеграторах або кульових млинах, а змішують у лопатевих мішалках. Вологість прес-порошку 9-11 %. Зволожують прес-порошок водою або парою до набуття необхідної вологості.

Напівсухий спосіб підготовки сировинної суміші застосовують у виробництві будівельної цегли напівсухого пресування, плиток для підлог, лицювальних плиток і ін.

При пластичному способі сировинні матеріали змішують при природній вологості або з додаванням води до одержання глиняного тіста вологістю 18—23%. Для подрібнення й переробки сировинних матеріалів використовують вали й бігуни різних типів, а для перемішування - глиномішалки.

Пластичним способом готують сировинну суміш для виробництва керамічної цегли пластичного формування, керамічних каменів, черепиці, труб і ін.

При клінкерному способі сировинні матеріали попередньо подрібнюють у порошок, а потім ретельно змішують з додаванням великої кількості води, одержуючи однорідну суспензію (клінкер). Цей спосіб застосовують при виробництві порцелянових і фаянсових виробів, лицювальних плиток і ін.

Формування виробів. Формують керамічні виробів різними способами: пластичним, напівсухим і лиття. Вибір способу формування залежить від виду виробів, а також від складу й фізико-механічних властивостей сировини.

Пластичний спосіб формування — виготовлення виробів із пластичних глиняних мас на пресах— найпоширеніший у виробництві будівельних керамічних виробів.

Підготовлену глиняну масу вологістю 18 - 23% направляють у прийомний бункер стрічкового пресу. За допомогою шнека маса додатково перемішується, ущільнюється й видавлюється у вигляді бруса через вихідний отвір преса, що постачається змінним мундштуком. Міняючи мундштук, можна одержувати брус різних форм й розмірів. Брус, який безперервно виходить з преса, розрізає на окремі частини відповідно до розмірів виготовлених виробів автоматичний різальний пристрій.

Сучасні стрічкові преси забезпечені вакуум-камерами, у яких із глиняної маси частково відділяється повітря. Вакуумування маси підвищує її пластичність і зменшує формувальну вологість, скорочує тривалість сушіння сирцю й одночасно підвищує його міцність.

Напівсухим способом формують лицювальні плитки, плитки для підлог та інші тонкостінні керамічні вироби. Цим способом можна виготовляти цеглу й інші вироби з мало-пластичних, пісних глин, що розширює сировинну базу виробництва виробів будівельної кераміки. Істотна перевага напівсухого способу формування в порівнянні із пластичним - застосування глиняної маси з меншою вологістю (8 - 12%), що значно скорочує або навіть виключає сушіння сирцю.

При напівсухому способі кожний виріб формують окремо на високопродуктивних пресах, що забезпечує двостороннє пресування у формах прес-порошку під тиском до 15 МПа. Сирець напівсухого пресування має чітку форму, точні розміри, міцні кути й ребра.

Спосіб лиття застосовують для виготовлення санітарно-технічного фаянсу й лицювальних плиток. При цьому способі попередньо здрібнену глиняну масу вологістю більше 45 % (клінкер) заливають у спеціальні форми або використовують при формуванні плиток.

Сушіння виробів. Сформовані вироби (сирець) необхідно сушити, щоб знизити їхню вологість, наприклад цеглу-сирець сушать до вологості 8-10 %. За рахунок сушіння підвищується міцність сирцю, запобігають розтріскування й деформація його в процесі випалу. Сушіння може бути природним й штучним.

Природне сушіння в сушильних навісах не вимагають витрат палива, але триває дуже довго (10- 15 діб) і залежить від температури й вологості навколишнього середовища (повітря). Крім того, для природного сушіння потрібні приміщення з великою площею.

У цей час на великих заводах, як правило, роблять штучне сушіння сирцю в камерних сушарках періодичної дії й тунельних безперервної дії.

Режим сушіння вибирають відповідно до виду виробу. Як теплоносій у сушарках застосовують димові гази випалювальних печей, а також гази, одержувані в спеціальних топках.

Тривалість штучного сушіння сирцю становить від 1 до 3 діб, а для тонкостінних виробів - кілька годин.

Випал виробів — завершальний етап технологічного процесу виробництва керамічних виробів. Процес випалу можна умовно поділити на три періоди: прогрів сирцю, випал і охолодження. При прогріві сирцю повільно піднімають температуру до 100— 120 °С, при цьому з нього виділяється вільна вода. Подальше підвищення температури до 750 °С приводить до вигоряння органічних домішків і виділенню хімічно зв'язаної води, що перебуває в глинистих мінералах та інших з'єднаннях сировинної суміші.

В процесі випалу при 800—900 °С легкоплавкі з'єднання розплавляються й обволікають частки, що не розплавилися при цьому зменшуються лінійні розміри виробу й він ущільнюється. При подальшому підвищенні температури глиняна маса спікається. Максимальна температура випалу залежить від властивостей використовуваних глин і виду виробу, що випалюється. В наслідок випалу керамічний виріб переходить в каменеподібний стан, набуває високії міцності, водостійкост, морозостійкості.

Обпалюють керамічні вироби в кільцевих, тунельних, щілинних, роликових і інших печах.

Кільцева піч це еліпсоподібний замкнутий випалювальний канал, умовно поділений на камери. Кількість камер кільцевої печі залежно від її продуктивності коливається від 16 до 36. Умовні камери поєднуються в групи - зони, розташовані в наступній послідовності: завантаження, підігрів, випал, охолодження й вивантаження. У кільцевій печі джерело горіння та інші зони, безупинно переміщуються по випалювальному каналі, а випалювальна продукція перебуває на місці.

У кільцевих печах обпалюють в основному цеглу й черепицю. Температура випалу 900-1100С. Весь цикл випалу в кільцевій печі триває 3-4 доби.

При випалі виробів у кільцевих печах спостерігається нерівномірний розподіл температури по перетину каналу, що приводить до перепалу деякої кількості виробів. Основний недолік кільцевих печей - тяжкі умови праці обслуговуючого персоналу й труднощі механізації виробничого процесу.

Тунельна піч — наскрізний канал довжиною до 100 м, у якому по рейках рухаються вагонетки з випалюваними виробами. У тунельній печі є ті ж зони, що й у кільцевий, і відбуваються ті ж операції завантаження, підігріву, випалу, охолодження й вивантаження. Однак у тунельній печі пересуваються по зонах вироби, а самі зони залишаються на місці.

Висушена цегла або інші вироби завантажують на вагонетки з подом з вогнетривкої цегли. Штовхальник подає завантажену вагонетку в піч, виштовхуючи при цьому із протилежного кінця вагонетку з обпаленою й охолодженою цеглою. Тунельні печі працюють на газі або тонкомеленому вугіллі. У цих печах легко механізувати процеси завантаження й вивантаження продукції, а також автоматизувати процес випалу і його регулювання. Тривалість процесу випалу 18 — 36 год. Тунельні печі більш продуктивні й економічні ніж кільцеві печі, крім того, у них брак цегли значно менший. Керамічні матеріали, зокрема лицювальні полив’яні фаянсові плитки, обпалюють двічі. При першому випалі плитки, що поміщаються в спеціальні капселі, обпалюють у тунельних печах при 1240—1250°С. Потім після охолодження їх сортують, наносять шар поливи, укладають в капсель і обпалюють ще раз в іншій тунельній печі при 1140 °С.

Для одержання поливи служить суміш легкоплавкої глини, кварцового піску, польового шпату, оксиду свинцю, цинку й ін. До складу кольорової поливи входять кольорові оксиди або солі металів. Тонкоподрібнену сировинну суміш поливи у вигляді водної суспензії наносять тонким шаром на лицьову поверхню плитки. При випалі складові частини поливи розплавляються й створюють на поверхні плитки тонкий склоподібний шар, що забезпечує поряд з високими декоративними властивостями й водонепроникність плиток. Покривають поливою також каналізаційні труби, лицювальну цеглу й фасадні лицювальні плитки. Ці вироби покривають поливою після сушіння й обпалюють один раз.

Сортування й зберігання керамічних виробів. При вивантаженні з печі керамічні вироби сортують. Якість виробів установлюють за ступенем випалу, зовнішньому вигляду, формі, розмірами, а також за наявності в них різних дефектів. За ступенем випалу їх поділяють на вироби нормального випалу, недопал і перепал. Сортність виробів установлюють за зовнішнім виглядом, формою, розмірами і наявністю дефектів відповідно до вимог ДСТУ.

Після сортування вироби направляють на склад, де зберігають до відправлення на будівництво. Цегла й керамічні камені укладають у ялинкові пакети або на піддони й зберігають на відкритих майданчиках. Лицювальні плитки розсортовують за кольорами і розмірами, упаковують у ящики й зберігають у закритих складах. Санітарно-технічні вироби, що пройшли сортування й комплектування арматурами, упаковують у спеціальні ящики й зберігають у закритих складах.

Стінові керамічні матеріали й вироби

Серед великої групи стінових керамічних матеріалів і виробів у цей час найбільш поширені керамічна цегла, різні види ефективних керамічних матеріалів, а також стінові цегляні панелі.

Рис. 18. Цегла керамічний повнотілий

1 — постель; 2 — ложок; 3 — тичок

Цегла керамічна повнотіла має форму прямокутного паралелепіпеда розміром 250´120´65 мм (мал. 18) або 250´120´88 мм. Для модульної цегли товщиною 88 мм обов'язкова наявність технологічних пустот. Відхилення, що допускаються, від зазначених розмірів не повинні перевищувати по довжині ±5, по ширині ±4, по товщині ±3 мм.

Цегла повинна бути нормально обпалена. Недопалена цегла червоного кольору, зниженої щільності й морозостійкості, цегла-перевитрата відрізняється великою щільністю, міцністю й порівняно високою теплопровідністю.

Щільність цегли в сухому стані коливається в межах 1600—1900 кг/м³, а теплопровідність — 0,71 — 0,82 Вт/(м·°С). Ці властивості цегли залежать від способу його виготовлення. Більшу щільність, а отже, і більшу теплопровідність має цегла напівсухого пресування.

За межею міцності при стиску й згині цеглу поділяють на наступні марки: 75, 100, 125, 150, 175, 200 і 300 (табл. 6).

Водопоглинання цегли, висушеної до постійної маси, повинне бути не менш 8%. Менша величина водопоглинання свідчить про підвищену теплопровідність цегли, що небажано.

Таблиця 6. Міцність цегли

Марка цегли	Межа міцності, МПа
при стиску для всіх видів цегли	при згині
для повнотілої цегли пластичного формування	для повнотілої цегли напівсухого формування й пустотілої цегли	для потовщеної цегли
		4,4	3,4	2,9
		3,9	2,9	2,5
	17,5	3,4 3,1	2,5 2,3	2,3 2,1
		2,8	2,1	1,8
	12,5	2,5	1,9	1,6
		2,2	1,6	1,4
	7,5	1,8	1,4	1,2

За морозостійкістю насичена водою цегла повинна витримувати без яких-небудь ознак видимих ушкоджень (розшарування, обезбарвлення й т.д.) не менш 15 циклів поперемінного заморожування при —15 °С и нижче з наступним відтаюванням у воді при 15±5°С.

Керамічну цеглу застосовують для кладки внутрішніх і зовнішніх стін, стовпів, зводів і інших частин будинків. Крім того, з неї виготовляють цегляні панелі.

Для зменшення маси й товщини зовнішніх стін замість звичайної цегли широко застосовують ефективні керамічні матеріали, які характеризуються меншою щільністю, більш низькою теплопровідністю, ніж звичайна цегла, але мають достатню міцність.

За теплотехнічними властивостями і щільністю цегла й камені у висушеному до постійної маси стані поділяють на ефективні, поліпшуючі теплотехнічні властивості стін будинків і що дозволяють зменшити їхню товщину в порівнянні з товщиною стін зі звичайної цегли (цегла щільністю не більше 1400 кг/м³ і камені щільністю не більше 1450 кг/м³) і умовно ефективні, поліпшуючі теплотехнічні властивості огороджувальних конструкцій (цегла щільністю понад 1400 кг/^м3 і камені щільністю 1450-1600 кг/м³).

До ефективних стінових керамічних матеріалів відносять пустотілі керамічні цеглу й камені (мал. 19). Вони мають форму прямокутного паралелепіпеда з рівними гранями на лицьових поверхнях. Порожнечі в цеглі й каменях повинні розташовуватися перпендикулярно або паралельно постелі й можуть бути наскрізними або некрізними. Діаметр циліндричних наскрізних порожнеч не більше 16 мм, ширина нірко-подібних порожнеч не більше 12 мм. Товщина зовнішніх стінок цегли й каменів повинна бути не менш 12 мм. Водопоглинання пустотілих виробів не менш 6%. За міцністю цеглу й камені поділяють на марки: 300, 250, 200, 175, 150, 125, 100, 75 (див. табл. 6), а за морозостійкістю — на марки: Мрз 15, 25, 35 і 50.

Рис. 19. Керамічна цегла з 19 (а), 32 (б), 18 (в) і 28 (г) порожнечами

Пустотілу цеглу застосовують для кладки зовнішніх і внутрішніх стін будинків і для заповнення стін каркасних будинків. Не дозволяється використовувати цю цеглу для кладки стін будинків бань, пралень і т.п. З пустотілих каменів зводять несучі стіни й перегородки, стіни каркасних будинків, виготовляють цегляні панелі. Застосовуючи пустотілі керамічні камені, вдається знизити товщину й масу стін, знизити трудомісткість кладки і її вартість.

До ефективних керамічних матеріалів відносять також суцільні й пустотілі цеглу й камені, які виготовляють із суміші глини й діатомітів або трепелів шляхом пластичного або напівсухого формування й випалу. Щільність їх від 700 до 1500 кг/м³. Цеглу й камені випускають п'яти марок: 200, 150, 125, 100 і 75. Застосовують їх для кладки зовнішніх і внутрішніх стін будинків і споруд.

Стінові цегляні панелі являють собою індустріальні вироби заданих розмірів, у яких окремі цеглини або керамічні камені зцементовані в моноліт цементно-піщаним розчином. За призначенням розрізняють панелі для зовнішніх і внутрішніх стін, а також спеціальні панелі (цокольні, вентиляційні й ін.).

Цегляні панелі зовнішніх стін виготовляють двошаровими й одношаровими товщиною 260 мм. Перспективні одношарові панелі з укрупнених крупно-пустотних або щілинних каменів. Панелі внутрішніх несучих стін виконують одношаровими зі звичайної цегли й армують металевими каркасами. Загальна товщина панелей 140 мм, включаючи товщину цегли 120 мм і два шари розчину з кожної сторони по 10 мм.

Технологічний процес виготовлення цегляних панелей складається з наступних основних операцій: готування цементно-піщаного розчину, виготовлення арматурного каркаса, формування панелі, її тепловологісної обробки.

Готові панелі зберігають на відкритих складах у вертикальному положенні, у такому ж положенні їх транспортують панелевозами на будівельний майданчик.

Основні переваги застосування цегляних панелей у порівнянні із кладкою стін зі штучної цегли або керамічних каменів - можливість виготовлення великорозмірних елементів у заводських умовах, монтаж їх на будівельному майданчику за допомогою сучасних засобів механізації, а також можливість значної економії стінових матеріалів.

Керамічні лицювальні матеріали

Керамічні матеріали для облицювання фасадних поверхонь, внутрішніх стін і підлог будинків можуть бути з лицьовою поверхнею натурального кольору, пофарбованої в різні кольори, гладкі, рельєфні, глазуровані. Поверхні, облицьовані керамічними матеріалами, відрізняються високими декоративними властивостями, вони довговічні, відносно економічні.

Матеріали для облицювання фасадів будинків. Для облицювання фасадів будинків застосовують лицьову цегла й камені, фасадні малогабаритні плитки й килимову кераміку.

Лицьові цегла й камені характеризуються правильною формою, чіткими гранями й однорідністю забарвлення. Лицьова поверхня їх може бути гладкою, рельєфною й офактуреною. Колір лицьової цегли й каменів від темно-червоного до кремового. Матеріали кремового кольору виготовляють зі світло-горючих глин, у нащ час вони найпоширеніші. Цеглу й камені виконують суцільними й пустотілими. Технологія їх аналогічна технології керамічної цегли, виготовленої пластичним або напівсухим способом.

Випускають також цеглу й камені з різною фактурною поверхнею (зернистої, борознистої та ін.). Фактурний шар з біло-горючих глин наносять на дві взаємно перпендикулярні поверхні виробів у процесі їх формування.

Лицьові цегла й камені залежно від форми й призначення поділяють на рядові й профільні. Рядові використовують для гладкої частини стін, а профільні - для карнизів, тяг, поясів і т.д.

Лицьові цегла й камені застосовують для кладки зовнішніх рядів фасадів і внутрішніх стін вестибюлів, сходових кліток, переходів і інших приміщень. Їх укладають одночасно й в переплетення з звичайною цеглою або каменем, з якими вони сприймають однакове навантаження. Такий спосіб облицювання забезпечує надійне її кріплення, підвищує довговічність і знижує трудомісткість і вартість обробки будинків.

Керамічні фасадні плитки виготовляють способом напівсухого пресування. Основний розмір фасадних плиток 250×140×10, цокольних - 150×75×7, типу «кабанчик»- 125×60×7 мм. Крім того, випускають фасадні архітектурно-художні плитки типу «ромб», «пелюсток», «діагональна», «пірамідка», «хвиля», «кулі» (мал. 20).

Лицьова поверхня фасадних плиток може бути гладкою й фактурною, неглазурованою й глазурованою, пофарбованою в різні кольори. На їхній тильній стороні є заглиблення для кращого зчеплення із цементним розчином. Водопоглинання фасадних плиток 2— 8%, морозостійкість — не менш 35 циклів. Фасадні плитки використовують як вироби прислоненого кріплення для зовнішнього облицювання площин готових стін і обробки окремих архітектурних елементів, а також для внутрішнього облицювання вестибюлів і сходових кліток житлових і суспільних будинків.

Килимова кераміка являє собою дрібнорозмірні плитки різного кольору, глазуровані й неглазуровані. Плитки одного або декількох кольорів набирають в «килими», наклеюючи їхньою лицьовою поверхнею на крафт-папір. Тильну сторону плиток для кращого зчеплення з розчином роблять рифленою. Розміри коврово-мозаїчних плиток 48×48 і 22×22 мм при товщині 4 мм. Розміри килимів з них 724×464 і 672×424 мм. Водопоглинання плиток не повинне перевищувати 12 % а їхня морозостійкість повинна бути не менш 25 циклів.

Рис. 20. Фасадні архітектурно-художні плитки

Рис. 21. Глазуровані керамічні плитки з багатобарвним малюнком

Килимово-мозаїчні плитки в цей час - найбільш масові вироби для облицювання стінових зовнішніх панелей у процесі їх формування, стін транспортних і спортивних споруд, торгівельних і інших будинків.

Матеріали для внутрішнього облицювання стін. Для додання окремим приміщенням житлових, суспільних і промислових будівель санітарно-гігієнічних і художньо-декоративних якостей, а також для захисту конструкцій від дії вологи й вогню стіни облицьовують керамічними плитками (мал. 21). Для облицювання стін служать глазуровані лицювальні (фаянсові), а також килимово-мозаїчні плитки.

Глазуровані лицювальні (фаянсові) плитки виготовляють способом напівсухого пресування на пресах-автоматах з вогнетривких глин з добавкою кварцового піску й плавнів. Після сушіння плитки глазурують і обпалюють. Плитки мають білий або жовтуватий пористий черепок. Покриття лицьової поверхні білою або кольоровою глазур'ю поліпшує зовнішній вигляд плиток, надає їм водонепроникність і стійкість проти впливу слабких розчинів лугів і кислот. Лицьова поверхня плиток може бути плоскої, рельєфної, офактуренної і з багатобарвним малюнком, що наноситься серіографічним або шовкографічними методами (мал.22). Тильна сторона плиток повинна бути рифленою.

Плитки для внутрішнього облицювання випускають різної форми— квадратні, прямокутні й фасонні. Розмір квадратних плиток 150 × 150 мм, прямокутних— 150×100 і 150 × 75 мм, товщина їх 4—6 мм.

До якості плиток для внутрішнього облицювання стін висувають високі вимоги. Плитки повинні мати правильну геометричну форму, чіткі грані й кути, гладку й рівну поверхню, глазуровану без опуклостей, вибоїв, тріщин, недоливів, напливів і пухирців. Плитки повинні бути термічно стійкими, водопоглинання їх не повинне перевищувати 16%.

Плитки сортують за типами, сортах, розмірах, цвіту й зберігають у закритих приміщеннях.

Рис. 22. Лазнева кімната, облицьована глазурованими керамічними плитами. Малюнок нанесений методом шовкографії

Килимово-мозаїчні лицювальні плитки виготовляють методом лиття. По стрічці конвеєра рухаються керамічні пористі підставки (форми), у які по черзі заливаються три шари клінкера: розділовий, основний і глазурний. Пористі підставки усмоктують воду з клінкера. Зміцнілу масу розріжуть на плитки заданої величини роликовими ножами, потім сушать і обпалюють у сполученій щілинній печі сушці.

Килимово-мозаїчні литі плитки випускають 20 типорозмірів: квадратні зі сторонами 25, 35, 50, 75, 100 і 125 мм і прямокутні 25x100 мм і т.д., товщина їх 2,5 мм. Їхня лицьова поверхня різні кольори й фактури (мал. 23).

Складальні килими із плиток застосовують для облицювання панелей одночасно з їхнім виготовленням, а також для облаштування інтер'єру й т.д.

Керамічні плитки для підлог виготовляють із глиняної маси з добавками, що охлянуть, і домішками, що забарвлюють, або без них шляхом пресування й наступного випалу до спікання. Підлоги з керамічних плиток водонепроникні, добре опираються стиранним зусиллям, легко миються, довговічні, кислото- і лугостійкі. Недоліками підлог з керамічних плиток є більша засвоюваність тепла, низька опірність ударам і високій трудомісткості настилу.

Підлоги з керамічних плиток улаштовують у вестибюлях суспільних будинків, у лазнях, пральнях, санітарних вузлах, виробничих приміщеннях деяких підприємств і ін.

Керамічні плитки для підлог випускають двох видів: керамічні великі плитки й мозаїчні плитки. Керамічні великі плитки за формою бувають квадратні, прямокутні, трикутні, шестигранні, чотиригранні (половинки шестигранних), п'ятигранні й восьмигранні (мал. 24). Розмір плиток (довжина граней) 50—150, товщина 10—13 мм. По виду лицьової поверхні розрізняють плитки гладкі, шорсткуваті й тиснені. Зворотну (тильну) сторону плиток роблять рифленою. Плитки бувають одноколірні й багатокольорові. Водопоглинання плиток не повинне перевищувати 4 %, а втрата в масі при стиранні повинна бути не більше 0,1—0,25 г/см².

Рис. 23. Коврово-мозаїчні литі плитки

Рис. 24. Малюнки підлог з керамічних плиток

а — квадратних; б — прямокутних; в — шестигранних; г — восьмигранних.

Рис. 25. Великорозмірні керамічні плитки для підлог

Керамічні плитки запаковують у пачки й зберігають у закритих складських приміщеннях.

При пристрої підлоги плитки кріплять до підстави цементним розчином або бітумними мастиками.

В останні роки новий вид керамічних плиток - великорозмірні плитки (200×200× 11 мм) із серіографічним нанесенням малюнку широко застосовують для настилання підлог у різних приміщеннях громадських будинків (мал. 25).

Мозаїчні плитки квадратні й прямокутні зі сторонами 23 і 48 мм виготовляють товщиною 6 і 8 мм. Колір плиток може бути білим, жовтим, червоним, сірим і ін. Водопоглинання їх до 4 %. Мозаїчні плитки на заводі наклеюють водорозчинними клеями на квадратні аркуші крафт-паперу з розкладкою по певному малюнку. Аркуші з наклеєними плитками впаковують у пачки до 10 шт. у кожної й зберігають у закритих приміщеннях, не допускаючи пересихання або розм'якшення клею. Різні варіанти малюнків підлоги можна одержувати шляхом різання аркушів на частини й з'єднання цих частин у різних комбінаціях.

Застосування килимів з мозаїчних плиток дає можливість значно знизити трудомісткість настилання підлог, а часті шви роблять підлоги менш слизькими в порівнянні з підлогами з великих керамічних плиток.

Ряс. 26. Види глиняної черепиці

а — пазова штампована; б — пазова стрічкова;

в - плоска стрічкова; г — конькова

Дата добавления: 2014-12-08