Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основи виробництва чавуну й сталі




План

ТЕМА 67

План

1. Государственная символика и ее значение.

2. Герб России как отражение ее истории.

3. Родословная государственных флагов России.

 

Литература

1. Вилинбахов Г. Родословная российского герба // Родина, 1993 №1.

2. Герб и флаг России Х-ХХ века. - М.: Юридическая литература, 1997.

3. Гербы городов России. Под ред. Соболева Н. А. Альбом-справочник – М.: Профиздат, «Отечество», 1998.

4. Еманов А. Г. Н. А. Соболева. Очерки истории российской символики: от тамги до символов государственного суверенитета // Вопр. истории. – 2007. - № 7.

5. Золин П. М. Герб, Гимн, флаг и столица нашей Родины – М., 1987.

6. Иванов К. А. Флаги государств мира. _ М.: Транспорт, 1971.

7. Лебедев В. Державный орел России. _ М.: «Родина» 1995.

8. Соболева Н. А., Казакевич А. Н. Символы и святыни Российской державы. – М.:Олма-Медиа групп, Олма-Пресс. «Звездный мир»., 2006.

9. Ульянов А. В. Русская символика. – М., 2010.

10. Хорошкевич А. Л. Символы русской государственности. - М.: изд-во Московского ун-та, 1993.

 

Контрольные вопросы

1. Когда впервые в России появился государственный герб?

2. Какие государственные флаги России Вы знаете?

3. Какие флаги и гербы сибирских городов Вы можете назвать?

 

Происхождение русских имен и фамилий

1. Что такое ономастика (антропонимия)?

2. Происхождение русских имен.

3. Происхождение русских фамилий.

 

Литература

1. Агеева Р. А. Какого мы роду-племени? Народы России: имена и судьбы. Словарь-справочник. М.: Academia, 2000.

2. Аронсон Л. В. Имя, характер, судьба. Яуза. «Омега». Москва. 1995.

3. Аронсон Л. В. Имя, характер, судьба – 2». Яуза. «Омега». Москва. 1995.

4. Петровский Н. А. Словарь русских личных имен. – изд. 3-е. М.: «Русский язык», 1984.

5. Суслова А. В. О русских именах. - изд. 3-е. - «Лениздат», 1991.

6. Унбегаун Б. О. Русские фамилии. - М.: «Прогресс». 1989.

 

Контрольные вопросы

1. Какие имена славянского происхождения Вы знаете?

2. Какие имена русского происхождения Вы знаете?

3. Когда в России появились первые фамилии?

4. Что вам известно о происхождении вашей фамилии?

 


 

К стр. 4.

7. Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Соч. в 18 кн., 29 т. – добавить годы, либо – любое издание.

Ко всему тексту: необходимо определиться, давать страницы в списках работ, или нет.

3. Какие противоречия существовали между Россией, Германией, Англией и как они разрешались? – Тема 32, с. 45. – Если это о Крымской войне, то где Франция и причем тут Германия?

 

1. Андреева О. А. Трансформация идей русского либерализма конца ХIХ-ХХ века в современном философско-правовом дискурсе // Философия права. – 2011. № 1. - С. 64-68. – Как пишется слово дискурс? – Тема 39, с. 50.

 

3. Гиндин И. Ф. Государство и экономика в годы управления С. Ю. Витте. Публ. подготовил С. И. Гиндин // Вопр. истории. – 2006. – № 12. – С.; 2007. - № 1. - С.100-124; № 2. - С.78-93; №4. - С.70-97; №7. - С.64-93; №8. - С.65-90; №9 - С.62-96; №10 - С.74-99; №11 - С.79-110. -? – Тема 42, с. 54.

 

7. Минина Н.В. Политические партии России в начале XX века: подходы к дефиниции и классификации // Труды молодых ученых. – 2006. – Вып. 1 – 2. – Тема 44, с. 56.

 

2. Валентинов Н. В. Новая экономическая политика и кризис партии после смерти Ленина: Годы работы в ВСНХ во время Нэпа. Воспоминания. - М., 1991.

3. Виноградов С. В. Нэп: опыт создания многоукладной экономики. - М., 1996. – Издательства. – Тема 49, с. 62.

 

5. Девис Р. Ильина., Хлевнюк О. В. Вторая пятилетка: механизм смены экономической политики // Отечественная история. – 1994. - № 3. – Нет инициалов. – Тема 51, с. 64.

 


[1] Ключевский В. О. Сочинения в 9-ти т. Т. VII. – М., 1989. – С. 149.

[2] Лурье Ф. М. Российская мировая история в таблицах: синхронистические таблицы (ХХХ век до Р. Х. – XIX век), правители мира, генеалогические таблицы, словарь. – СПб., 1995; Российская и мировая история в таблицах. – СПб., 1995; Степанищев А. Т., Филипповых Д. Н. Синхроническая таблица IX – XX вв. – М., 2007; Хронология всемирной и российской истории. – СПб., 1996; Хронология мировой цивилизации: В 2 т. – М., 2003.

Виробництво чорних металів із залізної руди – складний технологічний процес, що може бути умовно розділений на дві стадії. На першій стадії одержують чавун, а на другий - його переробляють у сталь. Нижче будуть розглянуті тільки основні положення технології виробництва чавуну й сталі.

Чавун виплавляють у доменних печах. Вихідними матеріалами для виробництва чавуну є залізні руди, паливо й флюси.

Залізні руди — гірські породи, що містять залізо у вигляді хімічних сполук з киснем і іншими елементами. До складу залізних руд входять і інші з'єднання (поєднувані загальною назвою «порожня порода») у вигляді кремнезему, глинозему, вапняку й т.п. Звичайно для виробництва чавуну використовують магнітний залізняк Ре304 зі змістом заліза до 70 %, червоний залізняк Р203, що містить до 65 % заліза, і бурий залізняк 2Рео 03-2Н20, що містить до 60% заліза. Паливом у доменному процесі служить кокс, одержуваний при сухій перегонці (спалювання без доступу повітря) коксівних кам'яних вугіль. Флюси (плавні) — вапняки, доломіти й піщаники застосовують для зниження температури плавлення порожньої породи й перекладу її й золи палива в шлаки.

Доменна піч являє собою шахту, ззовні покриту металевим кожухом і зсередини футеровану вогнетривкою цеглою (мал. 34). Пекти через верхню частину, що називають колошником, безупинно завантажують шихтою, чергуючи шари руди, флюсу й палива. Для підтримки горіння палива в нижню частину печі — горн через фурми подають під тиском нагріте повітря.

 

Схема доменної печі

1— шахта; 2 — колошник; 3 — завантажувальний пристрій; 4 — металевий кожух; 5 - футерування; 6 — циліндрична частина печі; 7 - заплічики;

8 — горн; 9 — льотка для випуску шлаків; 10 — чавун;

11— льотка для випуску чавуну; 12 — труба для подачі повітря

 

Горіння палива — коксу відбувається у верхній частині горна за рахунок кисню повітря по реакції С+О2 = СО2. Вуглекислий газ, що утворюється при цьому піднімається вгору по печі й, зустрічаючи на своєму шляху розпечений кокс, переходить в оксид вуглецю: СО2+С= 2СО. Оксид водню відновлює оксиди заліза до чистого заліза, а сам переходить у вуглекислий газ. Відновлення заліза відбувається за схемою:

203®Fе3O4®FeO®Fe.

Процес цей може бути представлений наступними хімічними рівняннями:

3Fе203 + CO= 2Fе304 + CO2;

 

2Fe3O4+2CO=6FeO+2CO2;

 

6FeO+6CO=6Fe+6CO2.

 

Відновлення заліза з його оксидів відбувається під час руху шихти під дією власної ваги від верхньої частини печі до нижньої. У нижній частині печі при 900—1100°С частина відновленого заліза з'єднується з вуглецем, у результаті чого виходить карбід заліза Fе3С. Цей процес називають вуглецюванням. При температурі близько 1150 °С починається плавлення вуглецевого заліза, і рідкий чавун, що утворився, стікає в горн печі. Сюди ж стікають розплавлені шлаки, тоді як легший матеріал спливає над чавуном. Розплавлені чавун і шлаки періодично випускають через спеціальні отвори. чавунну й жужільну льотки, причому спочатку випускають шлаки, а потім - чавун.

Чавун у розплавленому стані подають до розливочних машин для виливки в «чушки» або в спеціальних ковшах доставляють у сталеплавильні цехи, де його переробляють у сталь. Рідкі шлаки з доменної печі використовують для виробництва жужільної пемзи, гранульованого шлаків, кам'яного лиття або зливають у відвал. Побічним продуктом доменного виробництва є колошниковий газ, що застосовують для потреб металургійної промисловості.

Процес виробництва сталі складається в зменшенні змісту наявних у передільному чавуні домішок (вуглецю, кремнію, марганцю, сірки, фосфору). Зазначені домішки при виплавці сталі вигорають або переходять у шлаки. Вихідними матеріалами для виплавлення сталі є передільні чавуни, сталевий лом, феросплави, залізна руда й флюси.

Сучасними способами виробництва сталі є конвертерний, мартенівських і електроплавильний (в електропечах).

За конвертерним способом сталь одержують у печах-конвертерах. Конвертер (мал. 35) - сталева футерована посудина грушоподібної форми, що повертається навколо горизонтальної осі на двох цапфах. У нижній частині конвертера є фурмені отвори для подачі повітря під тиском 0,2-0,25 МПа. Рідкий передільний чавун заливають із ковша в конвертер, після чого через фурмені отвори пропускають повітря, збагачене киснем. Під впливом повітря в розплавленому чавуні утвориться закис заліза FеO, що реагує з домішками (кремнієм, марганцем, фосфором), утворюючи оксиди, які переходять у шлаки або вигорають, а окис заліза при цьому відновлюється до чистого заліза. Цей процес триває всього 15-30 хв, що є більшою перевагою даного способу. Ємність сучасних конвертерів досягає 600 т. Цей спосіб виливання сталі високопродуктивний й найбільш економічний.

 

Схема конвертера

1 - обертовий грушоподібний посуд,

2 – футерування; 3 – фурменні отвори для подачі повітря; 4 – обертовий механізм.

 

 

Схема мартенівської печі

1 — під; 2 — звід; 3 — регенератори.

 

Конвертерну сталь використовують для виготовлення будівельних профілів, сортової й листової сталі, дроту й т.д.

Мартенівський спосіб одержання сталі в цей час найпоширеніший. Мартенівська піч (мал. 36) являє собою агрегат, робочий простір якого має форму витягнутої в горизонтальному напрямку камери. Нижню частину камери, що має вид ванни, називають подом. Його роблять набивним з вогнетривких матеріалів, а стінки й звід печі викладають із вогнетривкої цегли. У верхній частині є канали, що з'єднують робочу камеру з газовими й повітряними регенераторами. Ємність сучасних мартенівських печей до 1000 т.

Твердий або розплавлений чавун з добавкою скрапу або руди плавиться в мартені за рахунок спалювання палива — суміші колошникового газу або генераторного газу з повітрям. Для підвищення теплового ефекту газ і повітря попередньо нагрівають у регенераторах, застосовують кисневе дуття. Домішки - кремній, марганець і фосфор окисляються окисом заліза FeO, що утворились в розплаві, переходять в оксиди й віддаляються у вигляді шлаків, а окис заліза переходить у чисте залізо. Сірку з розплаву видаляють за допомогою вапняку, що вводиться як флюс. Вуглець при високих температурах вигорає. Шлаки, що утвориться в процесі виплавки сталі, накопичується на поверхні рідкого металу, і його періодично видаляють.

Під час виплавки сталі, що триває 4-8 год, у її склад уводять різні добавки - феросплави, наприклад ферохром, ферованадій, одержуючи тим самим леговану сталь. Хімічний склад розплаву контролюють шляхом систематичного відбору проб для аналізу. Після одержання сталі заданого хімічного складу її випускають у ковш, а з нього розливають по чавунних і сталевих формах.

Мартенівська сталь відрізняється від конвертерної більш високою якістю: її широко застосовують для виготовлення будівельних конструкцій (ферм, підкранових балок, мостів, рейок і ін.), а також для високоміцних арматур.

Електричне плавлення — найбільш зроблений спосіб виробництва спеціальних і високоякісних сталей. Сталь виплавляють у дугових або індукційних електропечах. Найпоширеніші дугові електропечі ємністю до 200 т.

Як сировинна шихта для електричного плавлення сталі використовують як сталевий скрап і залізну руду, так і рідкі сталі, що надходять із мартенівської печі або конвертера. Крім того, до складу шихти вводять флюси й легуючі добавки. Джерелом тепла є електродуга, що утвориться між вертикально встановленими вугільними електродами й розплавленим металом. По суті процесів, що протікають, електричне плавлення не відрізняється від мартенівського способу виробництва сталі. Однак істотним недоліком електричного плавлення є низька продуктивність і висока собівартість сталі.

В останні роки починають застосовувати комбіновані способи виробництва сталі з використанням послідовної виплавки сталі в кисневих конвертерах, а потім в основних мартенівських печах, де відбувається одержання сталі заданого хімічного складу. Для скорочення витрати електроенергії при виробництві сталі спочатку використовують для нагрівання й розплавлювання мартенівську піч, а потім для остаточного доведення сталі до заданих властивостей - електропіч.

Перспективна технологія одержання губчатого заліза безпосередньо з руд шляхом продувки їх під тиском воднем або сумішшю водню з оксидом вуглецю з наступним виділенням заліза.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-08; Просмотров: 1389; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.