Загальна характеристика країн з перехідною економікою

До країн з перехідною (постсоціалістичною) економікою належать держави колишнього СРСР, країни Центральної та Південно-Східної Європи. Це 28 постсоціалістичних країн — європейських, колишнього СРСР та Монголія, які є індустріально-аграрними країнами. Перехідними називають такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету - ринкову економіку та парламентську демократію.

Група перехідних економік не однорідна.

Найвищий рівень розвитку серед них мають країни Центральної Європи (Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) та Балтії (Естонія, Латвія, Литва), які активно реформують свою економіку. У деяких з них рівень життя майже впритул наблизився до стандартів країн Західної Європи, а темпи економічного росту зберігаються стабільно високі й навіть перевищують західноєвропейські. Основні структурні перетворення в економіці вже проведені.

Інші держави, такі як Болгарія, Румунія, Україна, Албанія, Македонія перебувають у стадії трансформації усієї економічної системи, і їм ще потрібно вирішити доволі складні проблеми перехідного періоду.

Є й такі країни, які відчувають застій і вже перестали рухатися у бік ринкової орієнтації. До них насамперед належать Росія й Білорусь, ринкові реформи в яких захлинулися, і нависла серйозна загроза повернення до старої адміністративно-командної системи. Належать до цієї групи й країни, які серйозно потерпіли від воєнних дій у результаті порушення їхньої територіальної цілісності й численних етнічних конфліктів. Таким державам сьогодні просто не до реформ, перед ними стоїть проблема відновлення постраждалої від війни економіки. Це Сербія, Чорногорія, Боснія й Герцеговина.

Для більшості країн з перехідною економікою характерні прогресивні перехідні процеси:

– рух до нового, інтеграційного історичного розвитку та нової соціально-економічної системи;

– перехід від суто державницького до громадянського суспільства з розвинутими демократичними інститутами, що забезпечують самореалізацію особистості та самоорганізацію суспільства;

– поступова зміна соціально-економічного генотипу або менталітету критичної маси суспільства в напрямі соціального активізму та відповідальності, самостійності та опори на власні сили, вивільнення творчого потенціалу індивідуальності з урахуванням складного симбіозу її свідомого, під- та несвідомого;

– перехід від тотально одержавленої до соціально та екологічно орієнтованої конкурентоспроможної змішаної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання, а також механізми ринкового саморегулювання та державного і громадянського регулювання;

– перехід від економіко-екстенсивного до переважно соціально інтенсивного та інноваційного типу суспільного відтворення з пріоритетним розвитком п’ятого та шостого техніко-економічних укладів і механізмами простого і розширеного природноекологічного відновлення;

– розбудова сучасної економіки відкритого типу, гармонійно включеної до світових тенденцій глобалізації, інтеграції та диференціації.

Головними напрямками змін перехідної економіки нового типу є:

а) суверенізація національної економіки. У стратегічному плані вона означає вихід економіки на передові цивілізаційні рубежі, в тактичному — оформлення її кордонів, визначення реального стану і складу;

б) роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності та підприємництва;

в) структурна перебудова економіки з метою досягнення домінування виробництв п’ятого і шостого технологічних укладів, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

г) становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва і на цій основі — цивілізованих ринкових відносин, механізмів алокації ресурсів;

д) перехід до переважно соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримка сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

е) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка загалом пов’язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери порівняно з матеріальною;

є) екологізація економіки, поступовий вихід на рубежі простого і розширеного природно-екологічного відновлення;

ж) інституціоналізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, організацій, об’єднань тощо), перш за все, громадянського суспільства;

з) лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення сприятливих умов для ефективного вільного підприємни-цтва і праці;

и) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансуються і являють собою невід’ємні складові національної економіки;

і) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення у процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв’язків;

ї) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного і громадянського).

Дата добавления: 2014-12-10