Структура світового ринку

ТЕМА 5. СВІТОВИЙ РИНОК ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Контрольні запитання

1. Поясніть, в чому полягає суть теорії меркантилізму

2. В чому різниця теорії абсолютних переваг й теорії порівняльних переваг?

3. Чим відрізняються теорія розміру країни, теорія співвідношення факторів виробництва та теорія вирівнювання цін на фактори виробництва?

4. В чому полягає “Парадокс Леонтьєва”?

5. В чому полягає теорема Рибчинського?

6. Як визначити ступень спеціалізації факторів виробництва?

7. Розкрийте суть теорії конкурентних переваг М.Портера.

8. У чому полягає суть теорії ефекту масштабу?

5.1. Структура світового ринку.

5.2. Види і форми міжнародної торгівлі.

5.3. Основні показники міжнародної торгівлі.

5.4. Особливості міжнародної торгівлі послугами.

Світовий ринок — система обміну товарами і послугами, що виникла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Функціонально світовий ринок є полем та результатом докладання праці, капіталу, природних та інших ресурсів. Організаційно цей ринок є сукупністю прямих взаємовигідних договорів (між рівноправними партнерами), спрямованих на задоволення потреб у товарах та послугах, забезпечення необхідними ресурсами та отримання доходу.

Світовий ринок утворився наприкінці XVIII ст. у результаті активізації торгівлі між країнами.

Етапи еволюції світового ринку:

внутрішній ринок (форма господарського спілкування, за якого товари продаються виробниками в межах національних кордонів), національний ринок (внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців), міжнародний ринок (частина національних ринків, що безпосередньо пов’язана із закордонними ринками).

Суб’єктами світового ринку є державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також підприємства й організації, міжнародні організації (при наданні фінансово-кредитної допомоги та інвестиційних коштів), транснаціональні корпорації та міжнародні об’єднання, окремі особи.

Об’єктами світового ринку є товари й послуги, що обертаються в міжнародній торгівлі, фактори виробництва.

За об’єктною ознакою структури світового ринку зазвичай виділяють наступні сегменти (рис. 5.1).

Рис. 4.1. Структура світового ринку

Інфраструктура світового ринку представлена міжнародними економічними, фінансово-кредитними установами і організаціями як загальносвітового (СОТ, Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд тощо), так і регіонального значення (Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Головні тенденції еволюції світового ринку в умовах глобалізації:

– обсяги міжнародної торгівлі зростають швидше світового ВВП (наприклад, за другу половину ХХ ст. світовий ВВП у постійних цінах зріс у 6 разів, промислова продукція — у 7,4 рази, а товарний експорт — у 12,8 рази);

– головну роль у міжнародній торгівлі відіграють розвинені країни, на які в кінці ХХ ст. припадало більше 2/3 світового експорту, з якого понад 70% — це взаємний товарообіг;

– найбільш інтенсивними є товарні потоки між країнами ЄС, між Західною Європою і США, між США і Канадою, між Японією і США, Японією і Західною Європою;

– частка країн (враховуючи КНР), що розвиваються, у світовому експорті наприкінці ХХ ст. сягнула 27%, з яких на взаємну торгівлю припадало приблизно 35%, а решта орієнтувалася на розвинуті країни;

– країни Східної Європи не відіграють істотної ролі у світовій торгівлі, і після розпаду в 1991 р. Ради Економічної Взаємодопомоги вони переорієнтувалися на ринки розвинутих країн, насамперед ЄС.

Основні ознаки географічної структури сучасного світового ринку:

– у торгівлі між розвинутими країнами найбільшим експортером та провідним імпортером є США. Найважливішими зовнішньоторговельними партнерами США є: в експорті — Канада, Мексика, Японія, а в імпорті — Канада, Японія, Китай. Однак питома вага США у світовій торгівлі поступово знижується.

Сумарний експорт країн Європейського союзу (ЄС) наприкінці ХХ ст. більше ніж у 3 рази перевищив експорт США. Зняття торгових бар’єрів між країнами–членами Союзу стимулювало взаємну торгівлю, яка сягає більше 2/3 їхнього зовнішньоторговельного обігу. Питома вага Японії у світовому експорті збільшилася з 1,3% (середина ХХ ст.) до 8,4% (кінець ХХ ст.). Наразі ця країна має одне з найбільших у світі активне сальдо торгового балансу, і навіть США в торгівлі з нею утримують дефіцитне сальдо (з кінця ХХ ст.);

– торгівля між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, характеризується зменшенням питомої ваги торгових трансатлантичних відносин США із Західною Європою та зростанням ролі тихоокеанської торгівлі між США, Японією і країнами Східної й Південно-східної Азії, а також європейсько-тихоокеанських зв’язків;

– у торгівлі між країнами, що розвиваються, стрімко зростає експорт (перш за все промислової продукції) з азіатських «нових індустріальних країн» (НІС), а також з Китаю. За сумарним обсягом світового експорту Китай, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Сінгапур і Таїланд вже зрівнялися із США;

– частка країн з перехідною економікою у кінці ХХ ст. у світовому експорті не перевищувала 5%. Головними зовнішньоторговельними партнерами цих країн були країни ЄС (у першу чергу ФРН) і США.

Основні ознаки товарної структури сучасного світового ринку:

– в експорті розвинутих країн вирішальну роль відіграють машини і устаткування, інформаційно-комунікаційні послуги;

– у більшості країн, що розвиваються, основна роль у вивозі належить сировині, паливу і продовольству. Багато з цих країн взагалі залежать від експорту одного виду сировинної продукції (наприклад, майже 60% експортних доходів Гани приносять какао-боби, 89% експорту Замбії складає мідь, 60% експорту Колумбії — кава). Виняток становить група НІС, що спеціалізуються на експорті трудомістких, а останнім часом вже і наукоємних промислових товарів;

– близькі за структурою експорту до країн, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. У найрозвинутішої з останніх — Російської Федерації — наприкінці ХХ ст. майже 1/2

експорту становили мінеральна сировина і паливо, приблизно 2/5 — чорні і кольорові метали, тоді як частка машин і устаткування — лише 1/10. На світовий ринок постачається понад 40% нафти, що добувається в країні, більше 30% природного газу, більше 70% вироблених мінеральних добрив, майже 85% целюлози. Проте в імпорті переважають машини і устаткування (приблизно 35%) та продовольство (приблизно 15%).

Серед загальних тенденцій світового товарообігу виділяються зміни частки: продовольства, сировини і палива (з приблизно 2/3 в середині ХХ ст. до 1/5 — в кінці ХХ ст.); продукції обробної промисловості (зросла відповідно з 1/3 до 3/5); машин і устаткування (з 1/10 до приблизно 1/5); хімічної продукції (збільшення на половину з першої третини ХХ ст. до кінця ХХ ст.).

Основними наслідками світової економічної кризи 2007–2010 рр. щодо світового товарообігу стали: зменшення торговельної спеціалізації країн у високотехнологічних секторах економіки; послаблення конкурентоспроможності країн, що розвиваються, відносно розвинутих країн; зниження цін на паливно-енергетичні ресурси. Зовнішньоторговельний протекціонізм, демпінг, бар’єри на шляху руху капіталу не сприяли виходу світової економічної системи з рецесії.

Найбільш перспективними антикризовими заходами на самітах G-20 названо створення умов для вільної торгівлі; розширення зон єдиних економічних просторів; спільне фінансування інвестиційних проектів в інфраструктурних галузях із зміцненням ролі державно-приватного партнерства; створення регіональних фінансових систем і зон; активізація співпраці національних банків з міжнародними фінансовими інститутами для фінансової підтримки торговельно-економічної інтеграції країн; створення регіональних антикризових фондів; посилення координації валютної, грошово-кредитної, фіскальної політики країн.

Дата добавления: 2014-12-10