Поняття та ознаки держави

Держава — складне явище й охопити одним поняттям усі його аспекти неможливо, тому дати досить повне уявлення про нього може тільки низка визначень. В зв'язку з цим, перш за все, треба розрізняти поняття держави в широкому і вузькому значенні слова.

У широкому розумінні держава — це всеохоплююча, правова, суверен­на, територіальна і політична організація суспільства, яка має спеціальний апарат влади, що забезпечує існування суспільства як єдиного цілого, його зовнішню і внутрішню безпеку (навіть із застосуванням примусу — силового впливу). Іншими словами, держава — це форма організації суспільства, яка виникає на певному етапі його історичного розвитку.

У вузькому розумінні держава — це механізм управління суспільством у вигляді спеціального апарату суверенної влади (публічної, політичної), яка поширюється на все населення країни і її територію, що володіє на цій території монополією на застосування примусу, оподаткування, видання нор­мативно-правових актів. Інакше кажучи, держава — це механізм здійснення публічно-політичної влади в суспільстві, механізм управління суспільством. Таке трактування держави тотожне поняттю державного апарату, системи його органів, які наділені певними повноваженнями. Серед визначень понят­тя держави є й такі, що акцентують увагу на державі як на провідній учасни­ці міжнародних відносин, суб'єкті міжнародного права, що характеризується наявністю в неї певної території, населення, влади (державної), котра поши­рюється на все населення цієї держави і його територію. Основною якісною ознакою держави як суб'єкта міжнародного права є суверенітет. Тому не ви­падково 16 червня 1990 року, в період розпаду СРСР, прагнучи до створення незалежної держави, Верховна Рада УРСР як найвищий представницький ор­ган державної влади прийняв Декларацію про державний суверенітет України.

Основні ознаки держави:

Різні визначення держави завжди вказують на ті чи інші ознаки держави. Повноцінне висвітлення цих ознак неможливе без згадки про державну (пуб­лічно-політичну) владу. Державна влада — це влада одночасно політична і публічна. Публічною вона є тому, що офіційно управляє справами всього суспільства і виступає від імені суспільства в цілому при вирішенні питань у своїй компетенції. Політичною ж вона є тому, що в особі державного апарату відділена від суспільства. Відносно самостійне існування, стан у суспільстві і та сила, якою ця влада володіє, дають змогу їй дієво керувати соціально-нео­днорідним суспільством, тобто таким, в якому здебільшого відсутня єдність, збіжність інтересів у різних верств, груп і спільнот людей. Оволодіння владою створює можливість одній якій-небудь частині суспільства (більшій чи меншій або ж її представ­никам) не тільки керувати справами всього суспільства, забезпечувати його безпеку, існування як єдиного цілого, а й управляти ним переважно у своїх інтересах, що й політизує публічну владу. Саме тому вона завжди виступає як влада публічно-політична.

Державну владу не можна ототожнювати з самою державою, тобто її лад, механізм існування як певних органів: судових, контрольно-наглядових, військових та ін. Сама ж по собі державна влада — це спосіб управління суспільством, для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу. Із цього випливає, що підставою дієвості державної влади є авторитет сили, а не сила авторитету. Проте це зовсім не означає, що державна влада — це сила, яка прагне до того, щоб бути авторитетною. Не випадково в демокра­тичних державах проводяться відповідні соціологічні дослідження, вивча­ється суспільна думка з приводу державних рішень, які плануються або вже відбулися.

Для будь-якої держави характерна наявність державної влади, яка є су­веренною. Державний суверенітет, який необхідно відрізняти від національ­ного чи народного суверенітету, має на увазі верховенство державної влади всередині країни, її незалежність від будь-якої іноземної влади. Суверенітет, який розглядається як порівняльна властивість державної влади (і держави як її організації), свідчить про її положення серед тих влад, які наявні в су­спільстві — церковної, батьківської, корпоративної й інших. Державна влада існує відокремлено від зазначених влад і має верховенство стосовно них у сфері державних справ. Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повно­та, єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Вивчення держави свідчить, що її можна розглядати як організацію влади, яка є всеохоплюючою. Тільки державна влада поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), які перебувають на території держави. Якщо суверенітет розуміти як властивість державної влади, яка вказує на її силу, то всеохоплюваність — це така властивість державної влади, яка вказує на масштаб її дії в суспільстві.Ширше розуміння «всеохоплюваності» як ознаки держави означає, що держава — це організація суспільства в єдине ціле через інститут «громадянства» (підданства), тобто держава — це всеохоплююча організація суспільства.

Держава є організацією влади, яка панує на чітко визначеній території, тобто обмеженій частині поверхні планети (суші, моря, повітряного просто­ру). Територія держави може бути матеріальною підставою її існування. Населенняв державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.

Існування держав невідокремлюване від наявності відповідного населен­ня країни (народонаселення, державного народу). Люди, народ, населення країни — соціальна основа держави. Народ, який населяє територію країни, є суб'єктом і об'єктом державної влади.

Держава об'єднує людей в єдине ціле, а належність їх до певної держави відображає поняття «громадянство» (підданство) — це стійкий правовий зв'язок особи з цією державою, яка виражається в їх взаємних правах і обов'язках.

Держава має спеціальний аппарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служ­би національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державної форми власності).

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населен­ня правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утриман­ня організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади орга­нізаційно відокремлені від громадянського суспільства.

4.Функції держави.

Функції держави — це основні напрями її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета дер­жави, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві.

Поряд з функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-нагля­дових органів держави.

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, пра­воохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус.

Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види:

1) за соціальним значенням діяльності держави функції поділяються на:

— Основні функції — це найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охоронну, організаційну, інформаційну, економічну, екологічну, соціальну, культурно-виховну тощо.

— Неосновні функції — це напрями діяльності держави із здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспіль­ного життя. До них належать: управління персоналом; матеріаль­но-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; право­суддя і юридичні функції тощо.

2) залежно від територіальної спрямованості розрізняють:

Внутрішні функції — це такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства. До внутрішніх відносять функції:

1. забезпечення народовладдя через діючу в політичній сфері систему по­літичних інститутів, установ, державних органів, тобто через представницькі органи, які обрані народом і уповноважені від імені народу здійснювати дер­жавну владу в країні (наприклад Верховна Рада України); органи місцевого самоврядування (наприклад, обласні, районні й інші ради); референдуми
(загальнодержавні, місцеві);

2. економічна. Економіка розвивається на підставі саморегулювання; втручання до неї держави обмежене і зводиться до вироблення економіч­ної політики, керування підприємствами й організаціями, що належать до державної власності, встановлення правових основ ринку, цінової політики, регулювання зовнішніх економічних відносин; у періоди економічних криз,
на перехідних етапах утручання держави в економіку зростає;

3. соціальна — зняття і пом'якшення соціальних суперечностей фінансо­вою, матеріальною, програмною й іншою підтримкою осіб, що потребують со­ціального захисту: інвалідів, безробітних, біженців, багатодітних родин тощо;

4. екологічна — забезпечення екологічної безпеки громадян;

5. оподатковування — для формування бюджету держави;

6. охорона і захист прав і свобод громадян. Виконання цієї функції по­в'язане насамперед із діяльністю органів правосуддя, прокуратури і внутріш­ніх справ;

7. культурно-виховна — організація освіти, виховання, підтримка і роз­виток науки і культури.

Зовнішні функції — це основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому Зовнішніми функціями є:

1) інтегрування національної економіки у світову, залучення і підтримка іноземних інвестицій — сучасний світ характеризується економічною вза­ємозалежністю держав; склався світовий поділ праці; приплив іноземних інвестицій — джерело розвитку вітчизняної економіки;

2) оборона — випливає з призначення Збройних Сил України винятково для захисту незалежності, територіальної цілісності держави і виконання міжнародних зобов'язань;

3) підтримка світового порядку — співробітництво з іншими державами у сфері боротьби з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом; діяльність для збереження миру, роззброєння, ліквідації ядерної зброї;

4) співробітництво з іншими державами в вирішенні глобальних проблем сучасності. Тільки спільні зусилля можуть зрушити з місця вирішення проб­лем, які стоять перед світовим співтовариством: екологічної, сировинної, енергетичної, демографічної й ін.

3) за часом здійснення функції бувають постійні та тимчасові.

4) за сферами суспільного життя їх поділяють на: Гуманітарні функції — це напрями діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя. Економічні функції — це напрями діяльності держави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки й по­дальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку, добросовісної конкуренції, обмежен­ня монополії. Політичні функції — це напрями діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії.

5.Апарат і механізм держави.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава ство­рює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функ­цій держави, називається її механізмом. Серед названих є дер­жавні органи, що наділені державно-владними повноваження­ми. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:

а) державні підприємства;

б) державні установи;

в) апарат держави;

г) інші державні організації.

Державні підприємства — це державні структури, які безпо­середньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, шко­ли, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я.

До інших державних організацій, наприклад, відносять дер­жавні будівельні організації або армію, міліцію тощо.

Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами діяльності державного апарату Ук­раїни є:

Принцип демократизму в Україні характеризується тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, ви­ражає та виконує волю громадянського суспільства.

Національна рівноправність. Як корінна національна група, так і решта груп, що прожива­ють на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав. _

Законність. Державний апарат утворюється й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, пе­редбаченому чинним законодавством.

Суверенність. Державний апарат уособ­лює єдність державної влади на засадах самостійності та неза­лежності; він є виразником суверенітету народу.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає. що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різноманітних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Поєднання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується, коли особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства та вичерпано всі методи переконання.

Гласність, відкритість і врахування громадської думки. Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями й рухами, вивчає гро­мадську думку та враховує її в організації і здійсненні покладе­них на нього завдань.

Отже, державний апарат (обраний чи призначений) є систе­мою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

Первинною «клітинкою» державного апарату є орган держа­ви. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноважен­нями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворе­ний на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

У теорії держави виокремлюють такі органи: представницькі; глава держави; виконавчі; судові.

Представницькі органи — провідні органи сучасної держави, в яких народ реалізує свій суверенітет. У системі органів влади вони є первинними, тобто такими, що не створюються ніякими іншими органами, а обираються безпосередньо народом у встановленому законом порядку і від нього отримують свої повноваження. В практиці державотворення такі органи мають різні назви (парламент — у Великобританії, Канаді, Індії; сейм — у Польщі; державні збори — в Угорщині тощо). Обираючи представницький орган, народ надає йому право здійснювати суверенітет від його імені.

Глава держави — це орган держави (посадова особа), який є символом єдності нації. Глава держави виступає від імені держави, офіційно представляє її як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. Главою держави в республіках є президент, а в монархічних державах — монарх. У деяких країнах функцію глави держави виконує колегіальний орган (наприклад, Державна рада Куби). У більшості сучасних держав главою є президент, який обирається безпосередньо населенням (Франція, Україна, Росія та ін.), парламентом (Чехія), колегією виборців (США) або парламентом і спеціально обраними для цього представниками народу (ФРН). Монарх, як правило, є невиборним главою держави, який отримує свої повноваження в спадок (Японія, Бельгія, Іспанія). Інколи монархи обираються на певний термін (Саудівська Аравія, Малайзія, ОАЕ).

Органи виконавчої влади — це виконавчо-розпорядчі органи, які безпосередньо здійснюють на державному рівні оперативне управління загальносуспільними справами. Як правило, виконавчий орган держави — це уряд, колегіальний орган управління, який приймає рішення шляхом голосування. Водночас у президентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях такий колективний орган відсутній, оскільки глава держави сам очолює виконавчу владу і здійснює безпосереднє управління справами суспільства за допомогою міністрів. Назва органу виконавчої влади і його компетенція визначаються конституцією та законами. Зокрема, виконавчу владу в ФРН здійснює Федеральний уряд, у Франції — Рада міністрів, в Китаї — Державна рада, в Україні — Кабінет Міністрів. За своїми функціями органи виконавчої влади є виконавчо-розпорядчими органами загальної компетенції. Їх діяльність здійснюється у формі керівництва органами та установами спеціальної компетенції (наприклад, міністерствами), які здійснюють управління в конкретних сферах суспільних відносин — економіці, освіті, культурі тощо.

Важливе місце в механізмі держави посідають судові органи, головною функцією яких є розгляд справ, що мають юридичне значення. В демократичних державах судові органи є незалежними, підкоряються тільки законам і здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавством порядку. В країнах, де джерелом права визнається судовий прецедент, суди беруть участь у правотворчості (США, Великобританія, Канада).

Складовими апарату держави та її механізму є також силові відомства, основа владної сили держави: прокуратура, військові та інші збройні формування, міліція (поліція), органи безпеки, органи виконання покарань. Вони наділені від імені суспільства правом державного примусу і покликані забезпечувати державний суверенітет, стабільність суспільства, права, особисту і майнову безпеку громадян.

В юридичній літературі розглядають різні підстави класифі­кації державних органів:

а) за місцем у системі державного апарату — первинні (створю­ються через вибори всім населенням або його частиною), вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

б) за змістом або напрямами державної діяльності — органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи розпорядчо-виконавчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;

в) за способом утворення — виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;

г) за часом функціонування — постійні, тимчасові;

ґ) за складом — одноособові, колегіальні;

д) за територією, на яку поширюються їхні повноваження —загальні, або центральні; місцеві, або локальні.

Удосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції.

До системи державних органів України належать: законодав­чий орган — Верховна Рада України; глава держави — Прези­дент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комітети; інші орга­ни центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); місцеві (обласні та районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ).

Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні та районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Органи місцевого самоврядування не належать до апарату держави. Держава визнає і гарантує місцеве самовря­дування.

Система судових органів охоплює: Конституційний Суд Ук­раїни, система судів загальної юрис­дикції в Україні, яку очолює Верховний Суд України.

Дата добавления: 2014-12-10