Референтні групи їх роль у формуванні особистості 2 страница

83. Типологія характерів за Е. Кречмером

Усі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них наступні:

1. Характер людини формується досить рано в онтогенезі і протягом іншого його життя виявляє себе як більш-менш стійкий.

2. Ті сполучення особистісних рис, що входять у характер людини, не є випадковими. Вони утворять чітко помітні типи, що дозволяють виявляти і будувати типологію характерів.

3. Велика частина людей відповідно до цієї типології може бути розділена на групи.

Е. Кречмер виділив і описав три найбільше що часто зустрічаються типу будівлі чи тіла конституції людини: астенічний, атлетичний і пікнічний. Кожний з них він зв'язав з особливим типом характеру (згодом виявилося, що належних наукових основ для цього в автора не було).

1. Астенічний тип, по Кречмеру, характеризує невелика товщина тіла і профіль в середньому вищий за середній ріст. Астенік - це звичайно худа і тонка людина, через свою худорлявість видається трохи вищим, ніж він є насправді. В астеніка тонка шкіра обличчя і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна клітка зі слаборозвиненою мускулатурою і слабкими жировими нагромадженнями. Така в основному характеристика астеніків-чоловіків. Жінки цього типу, крім того, часто і малорослі.

2. Атлетичному типу властиві сильно розвинуті кістяк і мускулатура. Така людина звичайно середнього чи високого зросту, із широкими плічми, могутньою грудною кліткою. У нього щільна, висока голова.

3. Пікнічний тип відрізняється сильно розвинутими внутрішніми порожнинами тіла (голови, грудей, живота), схильністю до ожиріння при слаборозвинених м'язах і опорно-руховому апараті. Така людина середнього росту з короткою шиєю, що сидить між плічми.

Тип будови тіла, як було показано ще Кречмером і почасти підтверджене новітніми дослідженнями в області психогенетики, певним чином корелює зі схильністю до психічних захворювань. Наприклад, маніакально-депресивним психозом найчастіше хворіють люди з украй вираженими рисами пікніка. До шизофренічних захворювань більш схильні астеніки й атлетики.

Хоча типологія Кречмера була побудована умоглядним шляхом, вона містила в собі ряд життєво правдивих спостережень. Згодом дійсно виявилося, що люди з визначеним типом будівлі тіла мають схильність до захворювань, що супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру. Більш пізні класифікатори характерів будувалися в основному на описі цих акцентуацій. Одна з них належить відомому вітчизняному психіатру А.Е. Личко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками.

84. Типологія характерів за А. Личко

Акцентуація характеру, по Личко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не вихідні за межі норми відхилення в психології і поводженні людини, що граничать з патологією. Такі акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці. Пояснює цей фактор автор класифікації так: “при дії психогенних факторів, що адресуються до “місця найменшого опору”, можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поводженні”. При дорослішанні дитини особливості його характеру, що виявляються в дитинстві, залишаються досить вираженими, утрачають свою гостроту, але з віком знову можуть проявитися чітко (особливо якщо виникне захворювання).

Класифікація акцентуацій характерів у підлітків, що запропонував Личко, виглядає в такий спосіб:

1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до бешкетництва. У те, що відбувається навколо події вони завжди вносять багато шуму. Люблять неспокійні компанії однолітків. При гарних загальних здібностях вони виявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, учаться нерівно. Настрій у них завжди гарне, підняте. З дорослими - батьками і педагогами - у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проводять. Підлітки гіпертивного типу найчастіше переоцінюють свої здібності, бувають занадто самовпевненими, прагнуть показати себе, перебільшити, зробити на навколишніх враження.

2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильні до апатії. Підлітки даного типу полюбляють знаходиться в будинку одні, замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй дратівливо. Настрій у них періодично міняється від піднятого до подавленого (звідси назва даного типу) з періодами приблизно в два-три тижні.

3. Лабільний тип. Цей тип украй мінливий у настрої, причому він найчастіше непередбачено. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад кимсь випадково кинуте слово, чийсь непривітний погляд. Усі вони “здатні зануриться в зневіру і похмурий настрій при відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач”. Поводження цих підлітків багато в чому залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки, знаходячись у подавленому настрої, украй потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто може поправити їхній настрій, здатний відвернути, підбадьорити і розважити. Вони добре розуміють і почувають відношення до них оточуючих людей.

4. Астеноневротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною помисливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність виявляється при виконанні важкої розумової роботи.

5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до усьому. Ці підлітки не люблять великих компаній, азартних і рухливих бешкетних ігор. Вони звичайно соромливі т боязкі при сторонніх людях, отчого часто роблять враження замкнутості. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці в таких підлітків можуть виникати труднощі у спілкуванні з однолітками, а також “комплекс неповноцінності”. Разом у тим у цих же підлітків досить рано формується почуття довге. Вони розбірливі у виборі друзів, виявляють велику прихильність до дружби, обожнюють друзів, які старші їх за віком.

6. Психастенічний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальних розвитком, схильністю до міркувань і роздумів, до самоаналізу й оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, однак, нерідко бувають сильні тільки на словах, а не на ділі. Самовпевненість у них сполучається з нерішучістю.

7. Шизоїдний тип. Його найбільш істотною рисою є замкнутість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, воліють бути одні, знаходитися в компанії дорослих. “Щиросердечна самітність навіть не обтяжує шизоїдного підлітка, що живе у своєму світі, своїми незвичайними для дітей цього віку інтересами”. такі підлітки нерідко демонструють зовнішню байдужність до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміють стани інших людей, їхнього переживання, не вміють співчувати. Їхній внутрішній світ найчастіше наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. В зовнішньому прояві своїх почуттів вони досить стримані, не завжди зрозумілі навколишніми, насамперед для своїх однолітків, що їх, як правило, не дуже люблять.

8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, доводять навколишніх, особливо в раннім дитинстві. “Такі діти, - люблять мучити тварин,..бити і дражнити молодших і слабких, знущатися з безпомічних і нездатних дати відсіч. У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль владаря. У групі дітей, якими вони керують, такі підлітки установлюють свої тверді, майже терористичні порядки, причому їхня особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших чи дітей на страху. В умовах твердого дисциплінарного режиму вони почувають себе нерідко на висоті, “уміють догодити начальству, домогтися визначених переваг, заволодіти... посадами, що дають у руки... влада, установити диктат над іншим”.

9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, спрага постійної уваги до своєї особи. У підлітків даного типу виражена схильність до театральності, позування. Такі діти важко переносять, коли в їхній присутності хвалять їхнього товариша, коли іншим приділяють більше увагу, чим їм самим. “Бажання залучати до себе погляди, слухати захвати і похвали ставати для них насущною потребою”. Для таких підлітків характерні претензії на надзвичайний стан серед однолітків, і щоб уплинути на навколишніх, залучити до себе увага, вони часто виступають у групах у ролі призвідників і заводив. Разом з тим, будучи нездатними виступити як дійсні лідери й організатори справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско.

10. Хитливий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, пливучий за течією. Підлітки даного типу виявляють підвищену схильність і тягу до розваг, причому не перебираючи, а також до неробства і ледарства. У них відсутні які-небудь серйозні, у тому числі професійні інтереси, вони майже не думають про своє майбутнє.

11. Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. такі підлітки звичайно схильні до моралізування і консерватизму, а їх головне життєве кредо - “бути, як усі”. Це тип пристосованця, що заради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, залишити його у важку хвилину, але, що б він ні зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинку, причому нерідко не одне.

Акцентуація характеру при впливі несприятливих умов може привести до патологічних порушень і змін поводження особистості, до психопатії.

85. Типологія характерів за К. Леонгарда

На думку Леонгарда, акцентуації особистості насамперед проявляються в спілкуванні з іншими людьми. Тому, оцінюючи стилі спілкування, можна виділити певні типи акцентуацій. У класифікацію, запропоновану Леонгардом, входять наступні типи:

1. Гипертімний тип. Його характеризує надзвичайна контактність, балакучість, вираженість жестів, міміки, пантоміміки. Така людина часто спонтанно відхиляється від первісної теми розмови. У нього виникають епізодичні конфлікти з оточуючими людьми через недостатньо серйозного ставлення до своїх службових і сімейних обов'язків. Люди подібного типу нерідко самі бувають ініціаторами конфліктів, але засмучуються, якщо оточуючі роблять їм зауваження з цього приводу.

З позитивних рис, привабливих для партнерів по спілкуванню, людей даного типу характеризують енергійність, жага діяльності, оптимізм, ініціативність.

Разом з тим вони володіють і деякими відразливими рисами: легковажністю, схильністю до аморальних вчинків, підвищеною дратівливістю, прожектерством, недостатньо серйозним ставленням до своїх обов'язків. Вони важко переносять умови жорсткої дисципліни, монотонну діяльність, вимушена самотність.

2. Дистимия тип. Його характеризує низька контактність, небагатослівність, домінуюче песимістичний настрій. Такі люди є зазвичай домоседами, обтяжуються гучним суспільством, рідко вступають у конфлікти з оточуючими, ведуть замкнутий спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові їм підкорятися.

+: Серйозністю, сумлінністю, загостреним почуттям справедливості.

-: Пасивність, сповільненість мислення, неповороткість, індивідуалізм.

3. Циклоїдний (афективно-лабільний) тип. Йому властиві досить часті періодичні зміни настрою, в результаті чого так само часто змінюється манера спілкування з оточуючими людьми.

У період підвищеного настрою такі люди є товариськими, а в період пригніченого - замкнутими.

Під час душевного підйому вони ведуть себе як люди з гипертимной акцентуацией характеру, а в період спаду - як люди з дістімний акцентуацией.

4. Збудливий тип. Цьому типу властива низька контактність у спілкуванні, сповільненість вербальних і невербальних реакцій. Нерідко такі люди зануди і похмурі, схильні до хамства і брані, до конфліктів, в яких самі є активною, провокує стороною. Вони незлагідні в колективі, владні в сім'ї.

+: В емоційно спокійному стані люди даного типу часто добросовісні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей.

-: Проте в стані емоційного збудження вони бувають дратівливими, запальними, погано контролюють свою поведінку.

5. Застревающий тип. Його характеризує помірна товариськість, занудливость, схильність до моралі, неговіркий. У конфліктах така людина зазвичай виступає ініціатором, активною стороною. Він прагне домогтися високих показників у будь-якій справі, за яку береться, пред'являє підвищені вимоги до себе;

особливо чутливий до соціальної справедливості, разом з тим уразливий, вразливий, підозрілий, мстивий;

іноді надмірно самовпевнений, честолюбний, ревнивий, пред'являє непомірні вимоги до близьких і до підлеглих на роботі.

6. Педантичний (ригідний) тип. Людина з акцентуацією такого типу рідко вступає в конфлікти, виступаючи в них скоріше пасивною, ніж активною стороною. На службі він веде себе як бюрократ, пред'являючи оточуючим багато формальних вимог. Разом з тим він з полюванням поступається лідерство іншим людям.

Іноді він нищить домашніх надмірними претензіями на акуратність.

+: Сумлінність, акуратність, серйозність, надійність у справах,

-: формалізм, занудливость, буркотіння.

7. Тривожний (боязкий) тип. Людям з акцентуацією такого типу властиві: низька контактність, боязкість, невпевненість у собі, мінорний настрій. Вони рідко вступають у конфлікти з оточуючими, граючи в них в основному пасивну роль, в конфліктних ситуаціях шукають підтримки і опори.

+: Дружелюбністю, самокритичністю, ретельністю.

-: Внаслідок своєї беззахисності також нерідко служать «козлами відпущення», мішенями для жартів.

8. Емотивний тип. Ці люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних, з якими встановлюються хороші контакти, що вони розуміють «з півслова». Рідко самі вступають у конфлікти, граючи в них пасивну роль. Образи носять в собі, не «випліскуючи» назовні.

+: Доброта, милосердя, загострене почуття обов'язку, старанність.

-: Надмірна чутливість, сльозливість.

9. Демонстративний (акцентуація витіснення) тип. Цей тип акцентуації характеризується легкістю встановлення контактів, прагненням до лідерства, жаданням влади і похвали. Така людина демонструє високу пристосовність до людей і разом з тим схильність до інтриг (при зовнішній м'якості манери спілкування). Дратують оточуючих самовпевненістю і високими домаганнями, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються.

+: Ввічливістю, артистичністю, здатністю захопити інших, неординарністю мислення і вчинків.

-: Егоїзм, лицемірство, хвастощі, ухиляння від роботи.

10. Екзальтований тип. Йому властиві висока контактність, балакучість, влюбливість. Такі люди часто сперечаються, але не доводять справу до відкритих конфліктів. У конфліктних ситуаціях вони бувають як активної, так і пасивною стороною. Прив'язані і уважні до друзів і близьким.

+: Альтруїстичні, мають відчуття співчуття, добрий смак, проявляють яскравість і щирість почуттів.

-: Панікерство, схильність миттєвим настроям.

11. Екстравертований тип. Такі люди відрізняються високою контактностью, у них маса друзів, знайомих, вони балакучі до балакучості, відкриті для будь-якої інформації, рідко вступають у конфлікти з оточуючими і зазвичай грають в них пасивну роль. У спілкуванні з друзями, на роботі і в сім'ї вони часто поступаються лідерство іншим, вважають за краще підкорятися і перебувати в тіні.

+: Готовність уважно вислухати іншого, зробити те, про що просять, старанність.

-: Схильність впливу, легковажність, необдуманість вчинків, пристрасть до розваг, до участі в поширенні пліток і чуток.

12. Інтровертований тип. Його характеризує дуже низька контактність, замкнутість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Такі люди люблять самотність; вступають у конфлікти з оточуючими тільки при спробах безцеремонного втручання в їх особисте життя. Вони часто представляють собою емоційно холодних ідеалістів, відносно слабко прив'язаних до людей.

+: Стриманість, наявність твердих переконань, принциповість.

-: Упертість, ригідність мислення, завзяте відстоювання своїх ідей. Такі люди на все мають свою точку зору, яка може виявитися помилковою, різко відрізнятися від думки інших людей, і, тим не менш, вони продовжують її відстоювати, незважаючи ні на що.

К. Леонгард виділяє педантичні, або ананкастическая; демонстративні, або істеричні; застряють і збудливі акцентовані особистості у зв'язку з переважанням тих чи інших властивостей характеру. Друга група (гіпертімние, дістіміческіе, тривожні, емотивні, афективно-лабільні і афективно-екзальтовані особистості) виділена за особливостями темпераменту. У практиці часто поєднуються акцентуйовані риси характеру і темпераменту і різні типи акцентуації особистості.

86.Мотив та мотивація

Мотив — це спонукання людини до активності, пов’язане з намаганням задовольнити певні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, внаслідок яких ці потреби задовольняються. При цьому свідомі дії завжди спрямовані на досягнення певної мети, яка також усвідомлюється людиною. Мотив у цьому разі виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Отже, мотиви і цілі не тотожні між собою, хоч інколи збігаються.
Мотиви виявляються: як сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість; предмет, об’єкт (матеріальний або ідеальний), що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності; усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій особистості.
Трудова поведінка людини спонукає не одним, а багатьма мотивами, з яких одні відіграють провідну роль, а інші підпорядковані їм. Сукупність мотивів діяльності утворює складну динамічну систему. Це означає, що, будучи відносно стійкою у кожної людини, система мотивів може змінюватися залежно від тих змін, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також у зовнішніх умовах її життєдіяльності. [3]
Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією.
Відповідно до проявів мотивів мотивуючі фактори поділяються на три класи: потреби як основа активності; причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості; суб’єктивні переживання, емоції як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності. Саме в емоціях оцінюється сенс і результат діяльності. Якщо останній не відповідає меті діяльності, то емоції змінюють її загальну спрямованість, включають допоміжні спонукання, які посилюють вихідні. [6]
Мотивація на основі врахування відмічених мотивуючих факторів забезпечує спрямованість і регуляцію активності працівника. Усі мотиви діяльності є результатом відображення людиною умов свого існування та усвідомлення потреб. Мотив як усвідомлена потреба в досягненні бажаних умов і результатів діяльності набирає форми внутрішніх спонукань людини, тобто характеризує внутрішню мотивацію. Зовнішні спонукання працівника до тієї чи іншої форми трудової поведінки через використання різних стимулів характеризуються як зовнішня мотивація. Проте ефективність зовнішніх впливів може бути забезпечена лише за умови, коли вони стають мотивами, суб’єктивно значущими для працівника, відповідають його потребам та інтересам.
Людині властива ієрархія мотивів — від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов’язаних із задоволенням певних потреб в конкретній ситуації. Серед цих мотивів одні також мають більше, інші менше значення. Можливі ситуації, коли має місце зіткнення різних мотивів, що вимагає від людини вольового рішення, тобто вибору певного способу діяльності в досягненні мети.
Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.
Мотиваційна сфера представлена: актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності; потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності.
Зауважимо, проте, що мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів.
У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації: центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність працівника; зона мотивації, яка пов’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність; зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності.
Керування трудовою поведінкою працівника повинно виходити з врахування особливостей цих сфер мотивації. Зокрема, зовнішнє стимулювання на різних етапах трудової діяльності може змінювати організацію спонукань працівника, переводити потенційні мотиви в зону активної мотивації.
З мотивами пов’язані мотиваційні стратегії діяльності людини, які можуть сприяти або протидіяти її прогресивному розвитку. [1]
Розвитку особистості сприяють мотиваційні стратегії, які характеризуються вибором високо значущих цілей, а досягнення їх вимагає мобілізації функціональних та інтелектуальних можливостей, переборення труднощів, часто в умовах ризику. Мотиваційні стратегії, які не сприяють прогресивному розвитку особистості, характеризуються звуженням сфери діяльності. Проте слід уникати так званих неадекватних мотиваційних стратегій, які виявляються у виборі цілей, що значно переважають можливості людини, або у високій мобілізації цих можливостей на досягнення легко доступних цілей. Це означає, що рівень домагань, які спонукають певними мотивами, має характеризуватися такою складністю і трудністю завдань, виконання яких приносить людині задоволення.
Мотиви формуються поетапно. Перший етап характеризується усвідомленням спонукання, яке включає усвідомлення його предметного змісту, способів дії і результату. Усвідомлене спонукання виступає мотиваційною одиницею, якою можуть бути потреба, схильність, бажання. Другим етапом є прийняття мотиву. Щоб усвідомлене спонукання перетворилося на особистісний мотив, воно повинно бути внутрішньо прийняте людиною, тобто співвіднесене з ієрархією особистісних цінностей. Третій етап пов’язаний з реалізацією мотиву, на якому його спонукальна функція поєднується з функцією задоволення потреби. Якщо неможливо реалізувати прийнятий мотив, то у працівника виникає фрустрація. Фрустрація — це психічний стан людини, викликаний об’єктивно непереборними (або суб’єктивно так сприйнятими) труднощами виконання завдання, досягнення мети. Наслідком цього може бути зниження самооцінки і рівня домагань. На четвертому етапі мотив закріплюється в характері людини, перетворюється на властивість особистості, тобто на потенційні спонукання. Кінцевим етапом в розвитку мотивів є актуалізація потенційних спонукань, тобто відповідний вияв їх як рис особистості в умовах внутрішньої або зовнішньої необхідності. Стосовно мотиваційної сфери такими рисами є мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдач, а також певний локус контролю, самооцінка і рівень домагань.
Мотив досягнення успіхів — намагання людини добитися успіхів у діяльності і спілкуванні. Мотив уникнення невдач — відносно стійке намагання людини уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми. Локус (локалізація) контролю — якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім факторам і обставинам (зовнішній локус) або власним зусиллям і здібностям (внутрішній локус). Схильність до зовнішнього локусу контролю властива людям, невпевнених у своїх здібностях, неврівноважених, несамостійних у прийнятті рішень, часто безвідповідальних. Люди з внутрішнім локусом контролю послідовні, наполегливі в досягненні мети, впевнені в собі, врівноважені, незалежні, схильні до самоаналізу і критичної самооцінки.

Дата добавления: 2014-12-16