Феномен римського театру. 1 страница

ВСТУП

Вченою радою ЗНУ

Т.В. ГРУШЕВА

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Методичні рекомендації

для студентів історичного факультету

Затверджено

Протокол № 6 від 1.03.2011

Запоріжжя

УДК 008 (477+100) (076)

ББК Ч111(0) я73

Грушева Т.В. Історія зарубіжної та української культури. Методичні рекомендації для студентів історичного факультету. – Запоріжжя: ЗНУ, 2011. – 66 с.

У методичних рекомендаціях до курсу «Історія зарубіжної та української культури» для студентів історичного факультету, представлені теми та питання для аудиторних занять і самостійної роботи, література, історичні терміни та хронологічні таблиці.

Рецензент І.М. Кривко

Відповідальний за випуск В.Г. Ткаченко

Навчальна дисципліна «Історія зарубіжної та української культури» є професійно-орієнтованою дисципліною освітньо-професійної програми підготовки фахівців з напряму підготовки «історія» і має за мету ознайомити студентів з проблемами культурних традицій України та країн світу; показати світовий досвід культурного розвитку i поглянути на культурно-історичний зміст духовних процесів, а також висвітлити вплив культурного розвитку держав на їхнє місце i роль у світі.

Мета курсу: за допомогою лекцій та практичних занять сформувати та закріпити у студентів базові знання про культурні традиції України та країн світу, що дозволяє орієнтуватися у реаліях сучасного світу.

Основні завдання курсу полягають у ознайомленні студентів з сучасними теоріями про генезис та розвиток різних типів культур, аналізі ролі культури у розвитку українського суспільства, вивченні результатів колективної діяльності людей, що реалізувалися у матеріальних предметах, символічній поведінці чи у соціальних організаціях, визначенні відмінностейі загальних рис культурних традицій різних народів світу, виявленні засобів передачі культурних знань.

За підсумками вивчення студент повинен знати:

– культурну типологію країн світу,

– особливості світової культури в історичному контексті,

– відмінності у розвитку української культури,

– сучасні напрямки в мистецтві, літературі, освіті,

– вплив культурної традиції на розвиток людської думки,

– окремі види культурного життя та світоглядні парадигми культури.

Студент повинен вміти:

– Використовувати на практиці теоретичні знання з культурної типології країн світу.

– Визначити специфічні традиції в культурному житті країн.

– Враховувати культурні звичаї України в сприйнятті інших культур.

– Провадити самостійних аналіз культурної ситуації країн світу.

– Враховувати основні традиції у побуті, одежі, їжі, поведінці людей країн світу в практичній діяльності.

– Виробити стратегію, що дозволяє знайти своє місце в культурному середовище.

Навчальна дисципліна «Історія зарубіжної та української культури» складається з 2 модулів:

– Історія світової культури.

– Історія вітчизняної культури.

Міждисциплінарні зв’язки: історичні науки, соціологічні науки, мистецтвознавство, культурологія, філософські науки.

Рекомендована основна література до курсу:

Електронний ресурс.

1. Бокань В. Польовий Л. Історія культури України. – К.: МАУП / http://chitalka.info/gp_07/gp_07index.htm

2. ГАЛЕРЕИ. АЛЬБОМЫ. КАТАЛОГИ Музеи. Живопись. http://bibliotekar.ru/muzeu.htm

3. Живопись. Краткий словарь терминов http://bibliotekar.ru/slovarZhivopis/index.htm

4. Історія української культури. – К.: Наукова думка, 2001 / http://litopys.org.ua/istkult2/ikult2.htm

5. Історія української культури. За загальною редакцією І. Крип’якевича – К.: Либідь, 2002 (за виданням 1937 року) / http://litopys.org.ua/krypcult/krcult.htm

6. Капустин Н. С. Особенности эволюции, религии (на материалах древних верований и христианства). – М.: Мысль, 1984.

7. Лентовский А.М. Технология живописных материалов. – Ленинград: Искусство, 1949 http://bibliotekar.ru/slovarZhivopis/index.htm

8. Гриценко О, Стріха М. Культурна полiтика України: короткий iсторичний огляд та оцінки – К.: УЦКД, 1995 / http://xyz.org.ua/discussion/history_cult1.html

9. Онлайн энциклопедия / http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/izobrazitelnoe_iskusstvo/

10. Справочник-Словарь по изобразительному искусству, графике, керамике, декоративно-прикладному искусству. http://www.artap.ru/slovar_suprematizm.htm

11. Справочник-Словарь по изобразительному искусству, графике, керамике, декоративно-прикладному искусству / http://www.artap.ru/slovar_suprematizm.htm

12. Універсальні виміри української культури. – Одеса: Друк, 2000 / http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/uvuk/index.html

13. Электронные альбомы. http://bibliotekar.ru/isk/index.htm

14. Энциклопедия «Всеобщая история искусств», подготовленная Институтом теории и истории изобразительных искусств Академии художеств СССР http://artyx.ru/

15. Янсон Х.В., Янсон Э.Ф. Основы истории искусств – М.: ИКАР, Harry N. Abrams, 1996 http://bibliotekar.ru/zh-OsnovyIstorii/index.htm

Підручники та посібники з курсу:

1. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2004.

2. Історія українського мистецтва. В 5 томах. – К.: Наукова думка, 1966-70.

3. Історія української культури у п’яти томах. Т.1 Історія культури давнього населення України. Асєєв Ю.С., Баран В.Д., Баранов І.А. – К.: Наукова думка, 2001.

4. Історія української культури у п’яти томах. Т.2. Українська культура ХІІІ – першої половини ХVІІІ століть. Александрович В.С., Балушок В.Г., Боянівська М.Б. – К.: Наукова думка, 2001.

5. Історія української культури у п’яти томах. Т.3. Українська культура другої половини ХVІІ – ХVІІІ століть. – Александрович В.С., Борисенко В.Й., Виврот Т.М. – К.: Наукова думка, 2003.

6. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століття: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002.

7. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: Абрис, 1991.

8. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч.посібник – К.: Знання, 2002.

9. Попович М. В. Нарис історії культури України. – К.: «АртЕк», 1998.

10. Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999.

11. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Додатки С. В. Ульяновської, В.І. Ульяновського. — К.: Либідь, 1993.

12. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. – К.: Знання, 2003.

13. Шейко В.М. Історія української культури. – Х.: ХДАК, 2001.

Джерела до курсу:

1. «Русалка Дністрова». Документи і матеріали. – К.: Наукова думка, 1989.

2. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. – К.: Глобус, 1992.

3. Довженко О. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, оповідання, листи, документи. – Харків: Фоліо, 1994.

4. Історія України VІІІ-ХVІІІ ст. Першоджерела та інтерпретації / www.izbornyk.org.ua

5. Історія української культури. Збірник матеріалів і документів. За ред.С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К.: Вища школа, 2000.

6. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: У14 т. – К.: Поліграф, 1978-80.

7. Культурне будівництво в УРСР 1917-1927 рр.: Збірка документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1979.

8. Літопис Руський. – К.: Дніпро, 1989.

9. Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1994.

10. Самостійна Україна: Збірник програм політичних партій початку ХХ ст. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991.

Статті та монографії:

1. Алпатов М.А. Художественные проблемы искусства Древней Греции. – М.: Искусство, 1987.

2. Афанасьева В.К. Искусство Древнего Востока. – М.: Наука, 1975.

3. Бартольд В.В. Работы по истории ислама и Арабского халифата. – М.: Восточная литература, 1992.

4. Білецький П. У контексті світового авангарду // Всесвіт. – 1990. – №7.

5. Бойко Ю. Деякі думки про сучасне мистецтво в Україні // Сучасність. – 1996. – №9.

6. Боннар А. Греческая цивилизация: В 3 т. М.: Искусство, 1995.

7. Буддизм. Четыре благородных истины. – М.: «Эксмо-пресс»; Харьков: «Фолио», 2001, 1999.

8. Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения. – М.: Прогресс, 1986.

9. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1972.

10. Гуревич А.Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников (Exempla XIII века). – М.: Искусство, 1989.

11. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры. – М.: Искусство, 1981.

12. Жаборюк А. А. Український живопис останньої третини ХІХ – початку ХХ століття. – Київ-Одеса: Либідь, 1990.

13. История всемирной литературы. – Т.2, 3. М.: Наука, 1984, 1985.

14. История западноевропейского театра / Под ред. С.С. Мокульского. М.: Искусство, 1956. Т. 1.

15. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение. – М.: Высш. шк., 1987.

16. История и культура Китая (Сборник статей памяти академика В.П. Васильева). М.: Наука, 1974.

17. История искусства зарубежных стран: Средние века и Возрождение. / Под ред. Ц.Нессельштраус – М.: Изобразительное искусство, 1982.

18. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997.

19. Історія української музики: В 6-ти т. / АН України; Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т.Рильського; Ред. колегія тому Л.О.Пархоменко, О.У.Литвинова, Б.М.Фільц. – К.: Наукова думка, 1992.

20. Карсавин Л.П. Культура средних веков. – К.: МИРОС, 1995.

21. Культура Возрождения и Реформации. Отв. ред. В.И. Рутенбург. – Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1981.

22. Культура древнего Египта / Отв. ред. Кацнельсон И. – М.:Изобразительное искусство, 1976.

23. Культура Древнего Рима. В 2 - х томах. Т. 1 Гаспаров М. Л., Позднякова Н.А., Павловская А.И., Смирин В. М., Штаерман Е. М. – М.: Наука, 1985.

24. Культурне відродження в Україні За ред. Сілаєвої Т.О. – Львів: Астериск, 1993.

25. Кун Н.Т. Мифы Древней Греции. – М.: АСТ, 2006.

26. Маланюк Е.Ф. Нариси з історії нашої культури. – К.: АТ «Обереги», 1992.

27. Малевич К. Розділи з автобіографії художника // Хроніка 2000. – 1993. – №3-4.

28. Миркина З., Померанц Г. Великие религии мира. – М.: Рапол, 1995.

29. Мистецтво України. Біографічний довідник. – За редакцією А.В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1997.

30. Нариси української інтелігенції: У 3 т. – К., 1994.

31. Нариси української популярної культури. – К.: УЦКД, 1998.

32. Новиченко Л.М. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє. – К.: Знання, 1990.

33. Ольденбург С.Ф. Культура Индии. – М.: Наука, 1991.

34. Памятники средневековой латинской литературы IV-IX вв. – М.: Наука, 1970.

35. Реалізм та соцреалізм в українському живопису радянського часу: Історія, колекція, експеримент. – К.: «LK Maker», 1998.

36. Ривкин Б.И. Античное искусство. – М.: Искусство, 1972.

37. Ричка В.М. Київська Русь: проблема етноконфесійного розвитку (конфесійний аспект). – К.: ін.-т історії україни НАН України, 1994. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ ст.): Нариси. – К.: Рад.школа,1991.

38. Рутенбург В. И. Университеты итальянских коммун // Городская культура. Средневековья и начало нового времени. Сб. статей под ред. В. И. Рутенбурга. – Л.:Наука, 1986.

39. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

40. Сильвестров В. В. Проблема преемственности в философской культуре (античность, средневековье и новое время) //Философия и история культуры. – М., 1985.

41. Скляренко Г. Сучасне мистецтво України // Золоті ворота. – 1994. – №3.

42. Стебельський Б. Біля джерел українського авангардного мистецтва 20-30-х рр. ХХ. ст. // Народна творчість та етнографія. – 1998. – №1.

43. Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ століть. – К.: Либідь, 1996.

44. Українська культура: Історія і сучасність – Львів: Світ, 1994.

45. Флакер О. Авангард на Україні // Всесвіт. – 1992. – №3-4.

46. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. – Львів, 1910. Передрук: Зібр. тв.: У 50 т. – Київ, 1984. – Т. 41.

47. Шевченко Тарас. Живопис, графіка. Альбом / Авт.-упор. Д.Степовик. – К.: Мистецтво, 1984.

48. Шпандрій М. Модернізм, авангард і естетика М.Бойчука // Сучасність. – 1995. – №9.

49. Ясиевич В. Архитектура Украины на рубеже ХІХ-ХХ веков. – К.: Будівельник, 1988.

Основні поняття:

Культура – це концентрований досвід попередніх поколінь, що дає можливість кожному індивіду засвоювати цей досвід і приймати участь у його примноженні.

Матеріальна культура – перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання, а також набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює й задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення; включає такі елементи, як будівлі й споруди, знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура – продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує й задовольняє інтелектуальні та емоційні потреби людини. У вузькому значенні – духовні цінності людства, цінності в галузі освіти, науки, художньої культури, моралі.

Релігія – духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним.

Мистецтво – різновид людської діяльності, що об’єднує в якості художньо-образних форм відбиття дійсності. Розуміється як художня творчість у цілому: література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танок, кіно та ін. Мистецтво – це одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу.

ЗМІСТ ТЕМ ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ:

МОДУЛЬ 1. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

ТЕМА 1. КУЛЬТУРА І СУСПІЛЬСТВО – 2 год.

1. Сутність культури.

2. Актуальна культура і культурна пам’ять.

3. Типологія культур.

4. Динаміка культури.

5. Види культурних норм та їх суспільне призначення.

Література:

1. Бичко А.К. Теорія і історія світової і вітчизняної культури. – К.: Либідь, 1992.

2. Гуревич П. С. Философия культуры. – М.: Аспект-Пресс, 1995.

3. Ерасов Б. С. Социальная культурология: Учебник для студентов. – М.: Аспект Пресс, 2000.

4. Ионин Л. Г. Социология культуры. – М.: Логос, 1994.

5. Пелипенко А.А., Яковенко И.Г. Культура как система. – М.: Издательство «Языки русской культуры», 1998.

Конспект лекції:

Культура (лат. colere – «населяти», «вирощувати») – сукупність матеріальних і духовних, цінностей, створених людством протягом його історії. Актуальна культура – це та частина культури, яка безпосередньо функціонує в суспільстві і має вираз в повсякденних проявах – культурі праці, побуті, поведінці. Культурна пам’ять представляє собою певну культурну діяльність, яка безпосередньо не приймає участі у відтворенні суспільного життя.

Типологія культури складається в залежності від критеріїв: √ висока (елітарна) культура, народна культура й масова культура йменуються формами культури тому, що вони являють собою особливий спосіб вираження художнього змісту; √ до основних видів культури відносять: а) домінуючу (загальнонаціональну) культуру, субкультуру й контркультуру; б) сільську й міську культури; в) повсякденну й спеціалізовану культури.

Культурна динаміка (соціокультурні зміни) представлена трьома основними типами взаємодії: фазовою (етапною), циклічною і інверсійною.

Норми культури – це певні зразки, правила поведінки, які стали внутрішніми регуляторами людських дій і підтримують стійкі принципи комунікації, взаємодії між індивідами і різними групами. Обряд – це традиційна символічна дія, яка супроводжує важливі моменти життя людини і суспільства, покликана сприяти зміцненню соціальних зв’язків (весільний обряд). Ритуал – це вид обряду, який являє собою форму складної символічної поведінки,

що історично склалася, яка покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин (дипломатичні, військові ритуали) Етикет як норма культури являє собою встановлений порядок поведінки людини в рамках тієї або іншої соціальної групи (придворний, діловий етикет). Канон – стійке правило художньої діяльності, художні принципи. Стандарт – певний зразок, який приймається як вихідний для зіставлення з ним інших подібних об’єктів.

ТЕМА 2. ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРИ – 2 год.

1. Просвітницька концепція культури. Романтична філософія культури.

2. Кантівська філософія як «критика розуму». Гегелівська філософія «абсолютного духа» і культура.

3. Історико-матеріалістична філософія культури (К. Маркс).

4. Екзистенціалістична філософія культури. Філософська герменевтика як філософія культури.

5. Психоаналітична и неофрейдистська філософія культури (З. Фрейд, К. Юнг, К. Хорні, Э. Фромм).

6. Постмодерністська філософія культури.

Література:

1. Гараджа В.И. Социология религии. Учебное, пособие, для студентов и аспирантов гуманитарных специальностей. – М.: ИНФРА- М, 2005.

2. Гуревич П. С. Философия культуры. – М.: Аспект-Пресс, 1994.

3. Ортега-и-Гассет Х. «Размышления о технике» // Вопросы философии. – 1993. – № 10.

4. Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991.

5. Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1989.

6. Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. – М.: Ренессанс, 1992.

7. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: Прогресс, 1990.

8. Шпенглер О. Закат Европы. – Тт.I-II. – М.: Наука, 1993, 1998.

9. Юнг К-Г. Архетип и символ. – М.: Ренессанс, 1991.

10. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991.

Конспект лекції:

Просвітництво – це культурно-історична епоха, характерна для Європи XVIII століття. Своє визначення ця епоха одержала за назвою характерних концепцій, у яких абсолютизувалась роль науки, наукового знання, його розуміння як визначального фактора розвитку суспільства. Більшість мислителів цієї епохи вважали, що для «виправлення» людини й суспільства необхідно навчати людину, передавати їй знання, накопичені людством, формувати її здатність до розумової діяльності. Прихильниками Просвітництва були такі відомі мислителі, як Вольтер, Ж. Ж. Руссо, Р.Декарт. В XIX ст. їхню лінію в Німеччині продовжили І. Кант (за Кантом причиною виникнення культури є суспільна сутність людини. Філософ виділяє дві реальності: світ природи (тваринного начала, зла, жорстокості), світ свободи (людини, культури, моралі), Ф. Гегель (у Гегеля культура є реалізацією розуму, але це вже світовий розум. Цей світовий дух розгортає свою сутність коли реалізує себе в долі цілих народів, втілюючись у науці, техніці, релігії, мистецтві, формах суспільного і державного життя), Й. Гердер й ін. У Росії до цього напрямку примикали О. Радищев, В. Жуковський, Г. Державін.

К.Маркс досліджував соціально-діяльнісні параметри культури. Сутність людини бачив як «ансамбль суспільних відносин».

Екзистенціальні концепції культури К.Ясперса, Ж.-П. Сартра, А.Камю привертали увагу до проблем сучасної культури, які виникають внаслідок відчуження людини від соціуму. Люди будуть дбайливіше ставитися до свого життя, якщо усвідомлять абсурдність людського існування, – вважають екзистенціалісти. Усвідомлення абсурду буття призводить до бунту, а цей останній – до свободи, заради якої людина готова піти на все, оскільки в свободі вона знаходить сенс свого життя. Основоположником онтологічної герменевтики став німецький філософ М Гайдеґґер Вчений вважав, що сутністю людського буття є мова, а сутністю мови – поезія. Фундаментальний для герменевтики принцип пошуку смислу особливого значення набуває в літературознавстві, оскільки саме в художньому творі «відбувається істина» як «приховуюче розкриття сущого». В українській науці можливості онтологічної герменевтики використовували В. Сімович та С. Смаль-Стоцький.

Іншим напрямом у культурології є психоаналіз. Його засновником був австрійський психіатр З.Фрейд. Він висловив ідею про існування «несвідомого», вірніше, «досвідомих» імпульсів, що позначаються на поведінці людини і його культурі. У роботі «Незадоволеність культурою» Фрейд писав, що культурний процес людства й процес вихо

вання окремої людини мають подібну природу. Тобто соціальна психологія тотожна індивідуальної. Неофрейдизм назвав свою теорію «культурно-психоаналітичним підходом», зробивши заявку на встановлення взаємозв’язку між психікою, культурою й суспільством. К.Г.Юнг розвинув концепцію психоаналізу, використовуючи поняття «архетипів» – психічних структур колективного несвідомого. Завдяки ним формуються образи, думки і почуття людей, зберігається колективний історичний досвід, міфи і символи культури.

В кінці ХХ ст. сформувався постмодерністський напрям у науці, який тяжіє до деконструкції, децентралізації, відмові від авторитетів, заперечує традиції раціоналізму. У роботах Ж.-Ф. Ліотара, Ж.Делеза, Р.Рорті та ін. відстоюються цінності свободи у всьому. Підвищується інтерес до ірраціонального і суб’єктивного, неясних форм. Постмодернізм, плюралістичний за своєю суттю, не боїться руйнування єдності існуючої культури, обґрунтовуючи неминучість трансформації культури у якісно нову форму.

ТЕМА 3. БІБЛІЯ У СВІТІ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ – 2 год.

1. Історичні передумови християнства.

2. Філософія Біблії. Основи християнської віри.

3. Значення християнства для розвитку європейської культури.

Література:

1. Екенайте Л. Фрейдизм и современное христианство // Вопросы философии. – 1976. – №11.

2. Кривелев И.А. История религии. Т. 2. – М.: Мысль, 1975-1976.

3. Крывелев И. Библия в свете научного анализа // Наука и религия. – 1981. – №7-12; 1982. – №1-2.

4. Минкявичус Я.В. Религия в этнической структуре общества // Вопросы философии. – 1976. – №11.

5. Релігієзнавство. за ред. В.І. Лубського. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000.

6. Свенцицкая И. С. Судьбы апостолов: мифы и реальность. – М.: Вече, 2006.

Християнство пройшло довгий шлях, перш ніж стало світовою релігією й духовною основою європейської культури. Воно зародилося в I ст. нашої ери і спочатку формувалося в лоні іудаїзму, як одна з його сект. Бог древніх євреїв (Бог Старого Завіту) був прообразом християнського Бога.

За Біблією Бог створив людину на Свій образ. Тобто людина є особистістю, що володіє волею й творчою здатністю. Первородний гріх Адама й Єви порушив богоподібність людини. У силу наслідків первородного гріха людина не може уникнути тілесної смерті. Однак душа людини і його особистість (духовне «я») безсмертні.

Шлях до порятунку й вічного життя в єдності з Богом для людини лежить через фізичну смерть; цей шлях прокладений хресною смертю й тілесним воскресінням Ісуса Христа. Порятунок можливо лише в лоні Церкви, що є «тіло Христове». Вищою релігійною метою християнства є порятунок. Специфіка християнського розуміння порятунку виражається в догматах триєдності. Бог має три рівноцінних особи: батько, Син, Святий Дух, – об’єднаних єдиною божественною сутністю («природою»).

Біблія (від грец. «книги») не є цільним твором, це – збірка книг: 50 – у Старому Заповіті та 27 – у Новому. Новий Заповіт визнається Священною книгою лише християнством. До 4-х канонічних Євангелій Нового Заповіту відносяться такі: Від Матвія, Від Марка, Від Луки, Від Івана.

Протягом двох тисячоріч у християнстві виникали різні напрямки. З них найбільш відомі три: католицизми, православ’я, протестантизм.

ТЕМА 4. СЕРЕДНЬОВІЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА – 2 год.

1. Поняття «середньовічна культура».

2. Роль релігії і церкви в середньовічному суспільстві.

3. Лицарська культура.

4. Народна селянська культура. Міська культура.

5. Художні стилі в західноєвропейському середньовічному мистецтві.

Література:

1. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1972.

2. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение. – М.: Высш. шк., 1987.

3. История средних веков. Т. 1. – М.: Высш. шк., 1990; Т.2. – М.: изд-во МГУ, Инфра- М., 2000.

4. Карсавин Л.П. Культура средних веков. – К.: МИРОС, 1995.

5. Памятники средневековой латинской литературы IV – IX вв. Отв. ред. М. Е. Грабарь-Пассек и М. Л.Гаспаров. – М.: Наука, 1970.

6. Памятники средневековой латинской литературы X – XII веков / Отв. ред. М. Е. Грабарь-Пассек и М.Л.Гаспаров.— М.: Наука, 1972.

7. Средневековые латинские новеллы XIII в. / Изд. подгот. С. В. Полякова. — Л.: Наука, 1980.

Конспект лекції:

Стандартна періодизація середньовіччя – V-ХV ст. У цю епоху були розширені межі європейської культури, сформувалась історико-культурна єдність Європи. Саме у цей час складається особливий тип духовного життя західноєвропейського суспільства, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква (ключова відмінність епохи). Основи офіційного церковного світогляду середніх віків були закладені на рубежі IV-V ст. у працях Августина. Він розробив вчення «Божественної Благодаті», згідно з яким церква є посередником між Богом і людьми («єдинорятуюча роль церкви»).

Розкол християнської церквии у 1054 р. («Велика схизма») – є остаточним розколом християнської церкви на католицьку та православну і організаційно оформив розбіжності, які століттями існували між християнськими церквами (особливості історичного розвитку і функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, організації та богослужінні).

Друга відмінна ознака середньовіччя – корпоративність. На рубежі X – XI ст. єпископ Адальберон вивів таку формулу: «одні моляться, інші воюють, треті працюють». Кожний стан був носієм відповідного типу культури. Лицарство стало феноменом середньовічного західного світу. Воно створило особливу світську культуру. Лицарі – професійні воїни – являли собою корпорацію, членів якої об’єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особистісні ідеали. Основу лицарського епосу складала відданість васала сеньйору. У середині ХІІ ст. особливим явищем світської культури став лицарський роман, що прийшов на зміну героїчному епосу. Головним образом роману був герой-лицар з його подвигами в ім’я власної слави та любові. Оригінальним явищем лицарської культури стала музично-поетична творчість трубадурів. Наприкінці ХІІ – ХІІІ ст. у Німеччині набуває популярності творчість мінезингерів – лицарських поетів-співців кохання під супровід музичних інструментів.

Дата добавления: 2014-12-16