Особливості територіального i функціонального підходів до створення ВЕ3

Цілі формування ВЕЗ та шляхи їх реалізації

Цілі формування ВЕЗ	Шляхи реалізації
1. Насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією (у першу чергу імортозамінюючими товарами)	За допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.
2. Включення в міжнародний поділ праці у виробничій сфері, сфері	Залучення іноземних інвесторів, дозвіл наймати нерезидентів країни функціо-
туризму, культури i т.д., що веде до	нування ВЕЗ, спрощення режиму в’їзд
збільшення валютних надходжень.	ду i виїзду іноземних громадин.
3. Впровадження у виробництво ві-	Пільговий режим оподаткування ін-
тчизняних i іноземних науково-тех-	Новацій них проектів, стимулювання
нічних розробок та інноваційних	науково-технічних розробок, система
інструментів.	державного інвестування, преференційні державні кредити.
4. Навчання i підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, госпо-	Адаптація до закордонного досвіду, знання сучасних технологій та адміні-
дарських i управлінських кадрів.	стративного менеджменту.
5. Стимулювання економічного роз-	Пільговий режим оподаткування, сво-
витку території чи конкретної галузі Виробництва.	бода господарської діяльності.
6. Залучення іноземного капіталу (для слаборозвинених держав).	Пільговий режим оподаткування, сприятливі валютно-фінансові умови, можливість виходу іноземних інвесторів на новий ринок, спрощення режиму в'їзду i виїзду іноземних громадян та процедур реєстрації підприємств.
7. Перехід від адміністративних ме-	Більша, ніж на інших територіях
тодів функціонування до ринкового	країни, свобода господарської діяль-
(для пост-комуністичних держав).	ності; пільговий режим оподаткуван-
Перевірка ефективності ринкової економіки на прикладі ВЕЗ.	ня.
8. Стимулювання промислового екс-	Митні пільги, сприятливі валютно-фі-
порту.	нансові умови.
9. Зменшення безробіття.	Створення нових робочих місць.

Аналіз світового досвіду показав, що основними концептуальними підходами до створення ВЕ3 є територіальний i функціональний. Незважаючи на те, що в їх основі лежить схожий принцип надання преференційного режиму господарювання, проте, істотні відмінності визначають вибір одного з них.

Критерії	Підходи до створенняВЕЗ
Територіальний	Функціональний
1. Суб’єкт	Підприємства й організа-	Підприємства й організації, що за-
Пільгового	ції, розташовані на відо-	ймаються певними пріоритетними
Режиму	собленій території.	(визначеними) видами діяльності незалежно від місцезнаходження
2. Мета	Вирішення проблеми	Загальна структурна перебудова
застосування	розвитку певного регіону	економіки держави чиїї окремих
	чи території.	економічних сфер.
3. Особли-	Захищає інтереси держа-	Гнучкий підхід, більш зручний для
вості засто-	ви,більш прибутковий	інвесторів.
сування	на державному рівні.

Територіальний підхід є традиційним, загально усвідомленим, зменшує ризики держави, на території якої створена спеціальна зона. Як варіант територіального підходу можна розглядати i формування зонивільної регіональної торгівлі ВАСЕАН, до якої входять Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, В'єтнам, Лаос.

Результатом функціонального підходу є «точкові» зони, представлені окремими підприємствами (офшорні фірми, магазини «дьюті фрі»). Гнучкість та мобільність функціонального підходу більше відповідає сучасним умовам розвитку світового господарства та інтересам міжнароднихінвесторів, не обмежуючи їх місцем розташування відповідної фірми в країні.

Специфічний набір пільг i стимулів, що застосовується в окремих зонах, доповнюється спеціальними формами заохочень, спрямованих на прискорення розвитку транспортної інфраструктури чи на стимулювання переробки місцевої сировини на експорт, або на залучення в зону визначеного типу інвесторів (дрібних чи, навпаки, великих ), або на рішення інших конкретнихзадач.

У науковій літературі виділяють до30 різновидів ВЕ3. Треба зауважити, що загальноприйнятої типології цього розповсюдженого інструмента інвестиційно-інноваційної політики долучення національної економіки до світового господарства дотепер немає.

Види ВЕЗ	Особливості зон даного виду
1	2
Зони	Вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ) – обмежені
Вільної	Ділянки території морського порту чи аеропорту, розташовані в без-
торгівлі	посередній близькості від них, виведені за межі національного мит-
(вільні	ного простору. Тут можуть здійснюватися операції по складуванню, збереженню, сортуванню, пакуванню, маркуванню та ін. Передба-
торгові	чена можливість демонстрації товарів у виставкових центрах з ме-
зони)	тою подальшого розпродажу (але тільки гуртом). Роздрібна торгівля
	допускається лише для екіпажів i пасажирів морських i повітряних
	судів, а в інших випадках забороняється. Ці зони не вимагають знач-
	них інвестицій ї швидко окупають вкладені кошти.
	До числа найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціаль- ні магазини «дьюті фрі» у великихміжнародних аеропортах, портах
	(розглядаються як такі, що знаходяться за межами державних кордонів), традиційні вільні гавані (порти) з пільговим торговим режимом.
Вільні	Ці зони, як i ВТЗ (ЗВТ) відносяться до зон першого покоління. Існу-
^митні	ють з XVII-ХVІІІ ст. Це обмежена ділянка митноїтериторії країни,
Зони	де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності.
	Відповідно до митних кодексів різних країн, іноземні товари роз-
	міщуються i використовуються у вільній митній зоні без стягнення митних зборів та податків [6], а національні товари розміщуються i
	використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно
	до митного режиму експорту. До числа найпростіших вільних мит- них зон можна віднести бондові склади та вільні митні території.
_{Промислово-}	Ідея безмитного режиму зовнішньоторговельної діяльності, харак-
Виробничі	терного для ВТЗ (ЗВТ), наприкінці 50-х рр. була застосована для
Зони	заохочення промислового виробництва вокремих країнах. Експорт-
	но-виробничі зони (ЕВЗ) сформувалися внаслідок заохочення екс-
	портного виробництва на анклавній території деякихкраїн. Розвиток
	ЕB3 забезпечує зростання обсягу її експорту, підвищення рівня за-
	йнятості, проведення промислової модернізації i прискорене освоєння новихтехнологій яквиробництва, так i управління.
Техніко-	Широке визнання одержали на початку ХХІ ст. Техніко-впроваджу-
Жувальні	вальні чинауково-технологічні зони мають національні особливості
ВЕЗ	i оригінальні назви –технопарки, технополіси, інноваційні центри i
	т.д. Створюютьсянавколо певного наукового ядра зособливою інф-
	раструктурою, що забезпечує процес прискорення впровадження
	нових технологій впромисловість.

Продовження таблиці 8.2.3.
	2
Техніко-	Технополіс (від грецького techne - майстерність, polis – місто, поширені в Японії) - місто i прилегла до нього територія, де розміще-
впроваджувальні	ні органічно пов'язані підприємства високотехнологічних галузей
ВЕЗ	промисловості, науково-дослідні інститути, вузи, що готують для
(продовження)	технополісу наукові та інженерні кадри, житлова забудова із сучас-
	ною виробничою i соціальною інфраструктурою. Основна мета їх
	створення - перерозподіл промисловості з центра до периферії; ін-
~	тенсифікація наукових розробок за рахунок активізації діяльності
	місцевих університетів; переорієнтація промисловості на розвиток
	наукомістких i енергозберігаючих технологій; прискорення процесу впровадження розробок та ін. Передбачено заходи кредитного i по-
	даткового стимулювання (наприклад, підприємствам з високою тех-
	нологічною часткою дозволяється списувати в перший рік функціо-
	нування 30% вартості устаткування i 1 5°/о вартості будинків i споруд; держава бере на себе третину витрат на проведенню досліджень розташованими тут науковими лабораторіями i місцевими фірмами).
Спеціальні	Створені для розвитку одного виду діяльності - банківська, аграрна в
(сервісні)	агрополісах, екологічна и екопарках, туристична, ін. Наприклад, зона
Економічні	одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва створена
Зони	для торгівлі алмазами i функціонування алмазної біржі країни. Але
	найбільш розповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є офшорні зони Офшорні операції за своїм змістом становить собою фінансовий
	інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використову-
	ється для планування i мінімізації оподатковування та для захисту
	комерційної таємниці. Крім усунення подвійного оподаткування для
	симулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі.
Інші	Зони багатогалузевого призначення або комплексні зони - поєднують характерні риси всіх інших зон (наприклад, зона «Maнayc» у Бразилії).
	Єврорегіони – добровільне об'єднання прикордонних областей різ-
Види	них держав, насамперед у господарській сфері, з метою інтенсифікації
ВЕЗ	зв’язків один з одним не на міждержавному, а на регіональному
	рівні. Вищі органи влади кожної країни, які здійснюють свою діяль-
	ність у рамках євро регіону, делегують даній області повноваження,
	що сприяють інтенсифікації прикордонних зв’язків. Активну участь створенні єврорегіону приймають Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, а також Україна i Бєларусь.

Кількість різних типів ВЕЗ в економічно розвинутих країнах Заходу вже перевищує 250, приблизно 90 з них знаходяться в Західній Європі. У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Країни Східної Європи почали застосовувати ВЕЗ як форму інтеграції до світового господарства наприкінці 70-х - початку 80-х років i до кінця 80-х років нараховували їх вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії. У країнах, що розвиваються (наприклад, Індія, одна з перших ВЕЗ «Кондла»), сьогодні нараховують від 100 до 300 спеціальних територій, зайнято близько 1,5 млн. осіб.

Таблиця 8.2.4.
Розподіл держав за об’єктами спеціалізації національної економіки

Країна/Регіон	Об’єкт спеціалізації національної економіки - типВЕ3
ФРН	Вільні торгові (безмитні) зони в морських портах (Гамбург, Кіль, Емден, Куксхафен, Бремерхафен i Бремен). Підприємницькі зони, науково-впроваджувальні та експортно-промислові зони.
Великобританія
Швейцарія	Страхові, банківські науково-впроваджувальні та експортно-промислові зони.
Країни Східної Європи	Зони вільної торгівлі.
Країни, що розвиваються	Експортно-промислові ВЕЗ (найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти)
Японія	Зони вільного підприємництва i науково-впроваджувальні ВЕЗ.
США	Зони вільного підприємництва i науково-впроваджувальні

Майже всі країни, що розвиваються, мають за зразок ірландський Шеннон з метою - форсований розвиток окремих галузей промисловості, стимулювання експорту, залучення іноземних капіталів, а також передовий розвиток техніки та технологій. Особливо світового інвестора приваблює наявність дешевої, але дисциплінованої i готової до напруженої праці робочої сили.

Перше місце за кількістю спеціальних економічних зон посідає Азія, у першу чергу «нові індустріальні» країни АСЕАН. До роботи у ВЕЗ Сингапуру залучено більш 220 тисяч осіб, Гонконгу - 100 тисяч; деякі автори вважають навіть, що Сингапур як держава і Гонконг як територія у цілому являють собою вільні економічні зони. Велика чисельність зайнятих i у ВЕ3 Республіки Корея (150 тис. осіб) i Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Основними інвесторами місцевих підприємств є фірми Японії, а продукція направляється, насамперед, на ринок США.

Друге місце за кількістю i розвитком ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших кранах. Найбільша з них знаходиться на кордоні Мексики i США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили першої країни i збут продукції на ринки другої (зайнято майже 250 тисяч осіб, а по експортному виторгу ця зона поступається тільки доходам від продажу нафти). У Колумбії зростає значення ВЕ3 «Таранкваль», у Бразилії - ВЕ3 у Манаусі, що сприяє розвитку басейну Амазонки.

Як спеціальні «податкові гавані» (податковий притулок, фіскальний оазис, невелика держава чи територія, яка проводить політику залучення іноземних кредитних капіталів шляхом надання податкових та інших пільг) розглядають Люксембург - пільговий податковий режим для банків; Швейцарію i Ліхтенштейн - для холдингових посередницьких i торгових компаній; Багамські острови - повне звільнення від прибуткового податку. 3аконодавства Ірландії, Ліберії передбачають для комерційних структур повне звільнення їх від податку, Ліхтенштейну, Антильських островів, Панами - обкладання невеликим паушальним податком. У Швейцарії встановлений низький розмір податку, що за певних умов може i не стягуватися.

Центр «офф-шор» є різновидом податкової гавані. Невеликі держави або території, зазвичай розташовані на морських узбережжях i в місцях розвинутого міжнародного туризму, що проводять політику долучення до світового господарства шляхом перерозподілу кредитних потоків, іноземних кредитних капіталів. Найбільш відомими центрами «офф-шор» є Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Делавер у США. Вести комерційну діяльність на території країни реєстрації офшорної компанії, як правило, заборонено. Центри «офф-шор» іноді називають офшорними зонами. Вони мають визначену спеціалізацію, в основу якої закладені різні типи юрисдикцій (банківські, трастові (довірчі), страхові). Але ці центри можуть служити місцем відмивання "брудних грошей" i проведення різного роду фінансових афер.

Ще після закінчення другої світової війни було запропоновано план відновлення Європи (план Маршалла), на впровадження якого погодилися шістнадцять країн: Великобританія, Франція, Італія, Ірландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина. Цей план передбачав систему двосторонніх угод та фінансову підтримку. Таким чином було визначено мету, окреслено учасників і, головне, чітко обумовлено сферу вкладання фінансових надходжень - розширення виробництва. Поступове набуття навичок спільного розвитку призвело до виникнення Європейського Союзу.

Сучасний розвиток більшості держав світу передбачає модель ринкової економіки, коли держава здійснює індикативне стратегічне планування i не втручається у сферу ринкових процесів з метою управління, виступає як споживач товарів та послуг. Функціями держав зберігаються укріплення національної валюти, забезпечення стійкості грошового обігу, визначення шляхів забезпечення зайнятості населення, соціальний захист населення, розвиток освіти i науки, підготовка фахівців для виробництва i соціальної сфери, територіальна цілісність держави, удосконалення системи управління національною економікою. Капітал самостійно вирішує що виготовляти, скільки, за якою технологією, кому i за якою ціною продавати. Так зацікавлення світового капіталу у нових сферах застосування у поєднанні з бажанням національних економік сприяє інтенсивному долученню останніх до світового господарства. Тайвань у свій час обрав програму заміни імпорту, створення експортного потенціалу i концепцію стратегічних пріоритетів (розвиток телекомунікації, інформатики, нових матеріалів, автоматизованих систем та складної електроніки); Південна Корея визначила пріоритетами науково-дослідні i конструкторські розробки, досягла успіху у судно- та автомобілебудуванні, електроніці.

Інтернаціоналізація i глобалізація світових процесів стає невід’ємною рисою розвитку світового господарства.

Міжнародний обмін інформацією, науково-технічними розробками (не тільки безпосередньо робота з патентами, але й опосередковано - через міграцію робочої сили та наукових кадрів) поступово набуває статусу основної форми інтеграції до світового господарства. Так Німеччина активно використовує міжнародний ринок праці (у цій країні більше 2,5 млн. робочих - гостей). Аналогічну політику міжнародної інтеграції втілює Італія.

Сьогодні важко сказати, що є первинним для розвитку держави - політичні, економічні чи моральні перетворення. Все залежить від конкретних умов i цілей, які ставить країна. Якщо перевага надається політичному курсу, то формуються політичні альянси, виховується політична еліта. Спільність економічних цілей призводить до виділення територій економічного розвитку, створення бізнес-шкіл та інкубаторів. Бажання мати замкнений виробничий цикл на своїй території формує потреби зменшення собівартості продукції, чітке співвідношення між якістю i вартістю праці.

Кожна країна під впливом світового господарства формує власні пріоритети розвитку i обирає шлях долучення до світової економіки.

Східна мудрість говорить: "Хочеш дізнатися про дорогу - спитай у того, хто нею ходив". Основні шляхи, форми та методи інтеграції у світове господарство є, історично обґрунтованими, змінюються залежно від цілей існування суспільства i напряму суспільного прогресу.