За формою надання

За способом погашення

За умовами використання

За напрямом використання

1. Виробничі - призначені для розвитку економіки країни, яка їх отримує: для закупівлі промислового устаткування, матеріалів, ліцензій, "ноу-хау", оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньо-торговельних операцій і інших господарських потреб.

2. Невиробничі - використовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніш отримані кредити і тому подібне.

1. Разові МК - надаються в певну сумі і погашаються в певний термін.

2. Поновлювані - визначається ліміт кредиту і загальний термін користування ним, а погашена частина автоматично поновлюється.

1. Пропорційні - погашення кредиту здійснюється рівними частками впродовж певного терміну.

2. Прогресивні - суми погашення зростають.

3. Одноразові - погашення кредиту здійснюється в один певний термін.

9. Залежно від умов реалізації

1. Готівка - позика зараховується на рахунок імпортера.

2. Акцептні - позика надається експортером або імпортером шляхом передачі банку своїх векселів, виставлених на конкретний банк.

1. Товарний МК - наданий у вигляді товарів.

2. Валютний МК - надається у ВКВ і валютних цінностях.

11. Кредитування зовнішньої торгівлі

Охоплює:

1. Кредитування експорту.

2. Кредитування імпорту.

Кредитування експорту може здійснюватися у формах:

- авансових платежів, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

- банківського кредитування: надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити;

- факторингу (від англ. Factor - агент, посередник) - придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобов'язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит. Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтинг використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз;

- форфейтингу (від франц. "a forfait" - відмова від прав) - кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортерові еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов'язань та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера.

Форфейтинг - одна з нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі;

- лізингу (від англ. Leasing - довгострокова оренда) - кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну лізингу. Лізинг передбачає відносини купівлі - продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція - лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу;

- компенсаційні угоди - форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.

- Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначе-ний термін, або при настанні певних умов. Такі кредити екс-портери надають імпортерам при поставках товарів з розра-хунком по відкритому рахунку.

Єврокредит

Єврокредити – кредити, що надаються у валюті, яка є іноземною для банку - євровалюті, єврокредити видаються на євроринку. Цей ринок вільний від національної системи державного регулювання, його особливістю є пільговий (реєстраційний, податковий, валютний) режим для банківських операцій.

Поява євроринку відноситься до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною мірою біли представлені в доларах – так званих євродоларах, що було повўязано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

Єврокредити, як правило, надаються на умовах “рол овер” (роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Внутрішньокорпоративне кредитування

Механізм внутрішньокорпораційних кредитів може використовуватися як для фінансування діяльності філій, так і для міжнародного переміщення фондів.

Існують кілька типів внутрішньокорпоративних кредитів: прямі кредити, "фасадні" кредити, паралельні кредити.

Прямі кредити — це звичайні кредити батьківської фірми філії. Інші форми кредитів належать до групи зв'язаних кредитів, так званих "лінк файненсінг" (link financing). Вони вимагають посередників, тому розглянемо їх детальніше.

Фасадні кредити

"Фасадні" кредити (fronting loans) використовуються для фінансування філій у країнах з високими процентними ставками та валютними обмеженнями.

Паралельні кредити

Коли уряди відчувають нестачу іноземної валюти і не можуть отримати додаткові фонди через позику або нове іноземне інвестування, вони, як правило, обмежують валютні трансфери з країни. Формально це не дискримінує іноземні філії, тому що застосовується до всіх суб'єктів господарювання. Але оскільки внутрішньокорпораційний рух ресурсів має для ТНК надзвичайне значення, вони особливо відчувають негативний ефект такого блокування фондів. Одним із ефективних механізмів, який транснаціональна фірма використовує для репатріації заблокованих фондів, є паралельні кредити (parallel loans). Певні їх види ще мають назву кредити "бек-ту-бек" (back to back loans). Тому в літературі ці види кредитних механізмів часто ототожнюють.

На відміну від "фасадних" кредитів паралельні кредити та кредити "бек-ту-бек" виключають проміжну роль банку як посередника в трансфері ресурсів між батьківською компанією та її філією. Це забезпечується завдяки участі в кредитній операції установ іншої міжнародної корпорації-партнера.

Інституціональна структура міжнародного кредиту

Міжнародне рух капіталу, тобто. міжнародний кредит забезпечується особливої інституціональної структурою.

Суб'єктами цієї структури виступають професійні посередники між кінцевими позичальниками і кредиторами різних країн. До них належать: транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та інші кредитно-фінансові установи. Вони акумулюють величезні грошові накопичення, вступники світовий ринок капіталу від офіційних інститутів, приватних фірм, банків, страхових компаній, пенсійних фондів. Основними клієнтами кредитно-фінансових установ, які у ролі позичальників на світовому ринку капіталу, є ТНК, держава, державні органи, міжнародні регіональні організації.

Останнім часом в інституціональної структурі міжнародного кредиту істотно зросла значення міжнародних валютно-кредитних організацій (Міжнародних банк реконструкції й розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку), і навіть міждержавних фондів (Міжнародний фонд, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський соціальний фонд).

Особливе місце у інституціональної структурі міжнародного кредиту займають фінансові центри. Вони акумулюють і розподіляють у світі величезних мас фінансових коштів. Вони зосереджені численні кредитно-фінансові установи, обслуговуючі мироторговые і фінансові потоки. У фінансових центрах відбувається значної частини всіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних, емісійних і страхових операцій.

Міжнародний кредитний ринок

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань умовно поділяють на міжнародний кредитний ринок (ринок банківських кредитних зобов'язань) та міжнародний ринок боргових цінних паперів, на якому обертаються фінансові інструменти, що засвідчують боргові відносини між кредиторами та позичальником (облігації, ноти, комерційні папери тощо). Головною ознакою такого поділу є можливість або неможливість вільної купівлі-продажу фінансових зобов'язань або фінансових інструментів (угоди щодо обміну сьогоднішньої вартості на майбутню можуть оформлюватися у вигляді цінних паперів, які можуть бути предметом вільної купівлі-продажу, а кредитні угоди, тобто зобовязання позичальника перед кредитором, не є предметом вільної купівлі-продажу). Кожний з ринків включає евроринок як частину міжнародного ринку позичкових капіталів.

Суб'єктами міжнародного кредитного ринку виступають комерційні банки, корпорації, фінансові посередники, небанківські фінансові організації (страхові компанії і пенсійні фонди), центральні банки та інші державні органи, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародна заборгованість

Міжнародна заборгованість є гострою проблемою світової економіки. Економічне становище країни внаслідок глобалізації фінансових ринків дедалі більше залежить від зовнішніх джерел, необхідних для покриття дефіциту державного бюджету, внутрішнього інвестування, проведення соціально-економічних реформ, виконання боргових зобов'язань. Мобільність і масштаби потоків капіталу, залежать віл рівня розпитку країн. Фінансові ресурси, отримувані країною на комерційних умовах у вигляді фінансової допомоги, призводять до виникнення зовнішньою боргу, оскільки вимагають відповідної оплати.

Зовнішній борг - це сума фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами по непогашеним зовнішнім по ним відсоткам.

Міжнародні кредитно-фінансові інститути та їх діяльність

Міжнародні кредитно-фінансові інститути - це всесвітні та регіональні інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Мета їх створення та задачі:

- об'єднання зусиль країн світового співтовариства для стабілізації міжнародної валютно-фінансової сфери;

- вивчення і розв'язок найбільш важливих проблем міжнародних фінансів і міжнародної економіки;

- спільна розробка стратегії світової валютно-кредитної і фінансової політики, координація її проведення;

- забезпечення стабілізації національних і колективних валют;

- усунення торговельних бар'єрів і сприяння активній економічній співпраці між державами;

- фінансова підтримка міжнародних, регіональних та національних програм технологічного і соціально-економічного розвитку.

Лондонський клуб кредиторів

Лондонський клуб кредиторів (1976) — консультативний комітет найбільших банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з переговорами їх з урядами країн-боржників з питань реструктуризації приватної заборгованості. Як правило, переговори ведуться одним із банків від імені та за дорученням інших банків, що беруть участь у консультативній раді. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лондонського клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструктуризацію боргу, або про багаторічну реструктуризацію, якій підлягають лише виплати основного боргу. Всі інші прострочені суми повинні бути виплачені в момент підписання угоди про реструктуризацію. Лондонським клубом передбачені такі заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу: викуп зі знижкою урядом країни — боржником приватного боргу своїх компаній в іноземних банків; обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, акції національних компаній), скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. У 90-ті роки XX ст. через механізм Лондонського клубу пройшли такі країни, як Аргентина, Болівія, Бразилія, Болгарія, Мексика, Нігерія, Польща, Філіппіни та ін.

Однією з головних передумов підписання угоди про реструктуризацію є, як правило, прийняття країною програми Міжнародного валютного фонду зі структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ.

Паризький клуб кредиторів

Паризький клуб є неформальною організацією, що об'єднує інтереси країн-кредиторів (переважно країн ОЕСР). Клуб виник у 1956 р. як зібрання приватних банків-кредиторів для врегулювання зовнішнього боргу Аргентини. Він не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни — члени ОЕСР. Головою Паризького клубу традиційно є висока посадова особа міністерства фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Сьогодні клуб є форумом для багатосторонніх переговорів західних банків і небанківських інвесторів із найбільшими боржниками (переважно це країни, що розвиваються, та європейські країни з перехідною економікою). Деякі країни — члени клубу водночас е кредиторами і дебіторами, наприклад, Бразилія та Росія. Під час переговорів сторони намагаються знайти взаємоприйнятні умови реструктуризації боргу. Умови реструктуризації передбачають консолідацію боргу та консолідацію платежів щодо обслуговування боргу, умови першого внеску за боргом, що підлягає реструктуризації, графік платежів тощо.

Основними принципами, якими керується клуб у процесі реструктуризації зовнішніх державних боргів, є такі:

• консенсус означає, що всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів клубу;

• солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати питання врегулювання тільки своїх боргів;

• зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми економічного коригування країни-боржника;

• рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів — нечленів Паризького клубу. Боржники не повинні прагнути отримати вигідніші умови врегулювання боргів іншим кредиторам.

Особливості діяльності міжнародного валютного фонду

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. - 116, 1992 р. – 157, 1997 р. – 182 держава, на листопад 2004 р. – 179 країн.

МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 2004 р. становила 0,64% (разом з 10 іншими країнами своєї групи - 4,88; в групі головують Нідерланди з 2,42%). Для порівняння (у % від загальної кількості): США – 17,46, Великої Британії – 5,05, Німеччини – 6,11, Японії – 6,26, Франції – 5,05. Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ. Україна має 13970 голосів, США – 371743, Велика Британія – 107635.

До головних цілей МВФ належать:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів;

- забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів;

- визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют;

- створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та усунення валютних обмежень;

- надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

- консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;

- здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті.

Основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду охоплюють:

- міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами запозичення;

- фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого механізму й фінансової політики;

- консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними організаціями.

Група Світового Банку: принципи та напрямки діяльності.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об’єднує чотири окремі фінансові установи:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

Міжнародну фінансову корпорацію;

Міжнародну асоціацію розвитку;

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, мета банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Крім того, важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування – фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації – галузевих реформ, не пов’язаних з конкретними проектами. Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигляді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умовою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудови включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на зменшення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація державних підприємств, скорочення державних видатків, девальвація національної валюти, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення, зростаюча нерівність у суспільстві.

Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації, векселі та інші гарантії заборгованості безпосередньо урядам, їхнім представництвам і центральним банкам, пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам та індивідуальним особам у більше ніж 100 країнах світу. Одним з основних інструментів запозичення коштів виступають єврооблігації, які почали випускатися МБРР з 1980 р.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу. Офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах світу є: скорочення бідності; стабілізація і економічне зростання; захист навколишнього середовища. МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів. Кредити мають 10-ти річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40- річного періоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). Причому якщо протягом 70-80-х років кредити надавалися зі сплатою невеликих комісійних зборів у розмірі 0,75%, то з 1989 р. – 0%. Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків з найрозвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів.

Міжнародна фінансова корпорація була заснована для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США.

Основні види діяльності МФК:

фінансування проектів приватного сектора економіки країн, розвиваються шляхом надання позик або прямих інвестицій;

сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобілізації фінансових коштів на міжнародних фінансових ринках;

надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних послуг урядам і підприємцям країн-членів.

Інвестиції МФК мають прибутково орієнтований характер, тобто МФК фінансує лише рентабельні проекти, які мають добрі перспективи з точки зору одержання прибутку. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій. МФК може займати рівноправне положення в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження потоку прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як 1) неконвертованість валюти або неможливість репатріації капіталу; 2) експропріація; 3) війна та громадянська непокора; 4) розрив контракту. Ця установа надає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім залучати приватні інвестиції в економіку.

Україна в міжнародних кредитних відносинах

В Україні держава і корпоративні позичальники переважно орі- єнтовані на залучення зовнішніх позикових коштів. Протягом 1998–2008 рр. їх питома вага в імпорті капіталу залишалася відносно ста- більною і в середньому дорівнювала 22–27%. Найбільше кредитів, отриманих приватним сектором, надходило з Кіпру, США, Велико британії, Швейцарії, Німеччини, Росії, Австрії та Бельгії. У 2009–2010 рр. у ролі найбільш активного позичальника виступають органи центральної державної влади. Їх переважно кредитують міжнародні фінансово-кредитні установи.

Безумовно, світова економічна криза відчутно позначилася на по- діях на фінансовому ринку України, зокрема на загостренні пробле- ми зовнішньої заборгованості. Втім, експерти не схильні абсолюти- зувати зовнішній чинник. Несприятливі процеси на світових ринках, насамперед, оголили прорахунки в проведенні економічної політики впродовж останніх років. Економіка України виявилася надзвичайно вразливою до них внаслідок:

– надмірної відкритості економіки при високій чутливості вну- трішньої економічної кон’юнктури до зовнішніх впливів, зо- крема значної залежності від світових цін на імпортовані енер- гоносії та експортовані сировинні товари;

– «перегріву» економіки з 2005 року, коли зростання споживання, насамперед імпортних товарів (автомобілів і побутової техніки), суттєво перевищувало продуктивність праці та реальні доходи;

– зумовленої ірраціональними оптимістичними очікуваннями щодо майбутнього масової відмови домогосподарств від зао- щаджень на користь поточного чи довгострокового споживан- ня із залученням дорогих кредитних коштів;

– порушення банками принципів «ризик-менеджменту» й видачі кредитів особам з недостатнім рівнем платоспроможності;

– девальвації гривні, яка ускладнила погашення значних за роз- мірами довгострокових кредитів, отриманих в іноземній валюті фізичними та юридичними особами;

– м’якої бюджетної політики в сфері видатків, її орієнтацією в основному на поточні витрати замість капітальних видатків розвитку;

– зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу тощо.

Дата добавления: 2014-12-16