Тема 11

Міжнародні розрахунки, сутність, валютно –фінансові та платіжні умови

Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті.

Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів закордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Більша частина всіх міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Міжнародна торговельна операція починається з продажу товару експортером імпортерові. Процес продажу являє собою обмін товарів на грошовий еквівалент. З юридичного погляду торгівля - це акт, під час якого власність (товар) передається однією стороною (продавцем) іншій (покупцю) в обмін на отриману грошову вартість. З іншого боку, розрахунки є початковим етапом наступного виробничого циклу, передумовою безперервного відтворення. Ефективна організація розрахунків сприяє нормальному кругообігу коштів, забезпечує безперебійність реалізації продукції.

На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать:

- політичні та економічні відносини між країнами;

- позиція країни на товарних та грошових ринках;

- ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

- валютне законодавство;

- міжнародні торговельні правила та звичаї;

- регулювання міждержавних товарних потоків,

- регулювання руху послуг і капіталів;

- різниця в темпах інфляції в окремих країнах;

- стан платіжних балансів;

- банківська практика;

- умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод;

- конвертованість валют.

Першочерговою і необхідною умовою здійснення міжнародної торговельної операції є зовнішньоторговельний контракт, який визначає права та обов’язки сторін, їх відповідальність за проведення операції. При складанні контракту велике значення має правильне визначення валютно-фінансових і платіжних умов угоди, від яких залежить рентабельність зовнішньоторговельних операцій, своєчасне отримання платежу, виконання обов’язків за контрактом, страхування сторін від валютних ризиків.

До валютно-фінансових і платіжних умов зовнішньоекономічної угоди входять такі елементи:

валюта ціни;валюта платежу;умови платежу;засоби платежу;

форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі.

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії — «на вимогу» та «умовна», умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Валюта ціни (валюта угоди) — валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни.

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в контракті зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу (чи за паритетом, якій фіксується МВФ на базі СДР, чи за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахунку:

курс певного виду платіжного засобу — телеграфного переказу за платежами без тратт чи векселя за розрахунками, пов’язаними з кредитом;

визначається час коригування (наприклад, напопередні чи в день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни);

обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, іноді курс продавця чи покупця на відкриття, закриття валютного ринку чи середній курс дня.

Різні валюта ціни і валюта платежу — один з простих методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (у фунтах стерлінгах) пропорційно зменшується. І навпаки, ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення — імпортер (боржник).

Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговельними звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:

готівковий платіж;

платіж авансом;

платіж у кредит;

кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

безпосередній (повний розрахунок — повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця;

розрахунок у кредит (з відстроченням) — надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Особливості міжнародних розрахунків

(Особливості міжнародних розрахунків

Учасники вступають до певних відособлених від з\економічного контракту відносин, пов’язаних з пересилкою, обробкою, товаророзпорядчих та платіжних документів, платежами

Регулюються національними нормами, міжнародними банківськими правилами та звичаями

Є уніфікованими (щодо правил обертання векселів, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій)

Мають документарний характер і здійснюються проти фінансових та комерційних документів

Піддаються значному впливу з боку валютних курсів і здійснюються переважно у ВКВ)

Міжнародні розрахунки є системою організації і регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Основні суб'єкти міжнародних розрахунків: експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають у певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжувальних документів і поточного оформлення платежів.

При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. У сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами та імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також у ролі гарантів (залежно від умов платежу). Банки можуть висувати вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери та імпортери зобов'язані брати до уваги.

Рівень впливу банків у міжнародних розрахунках залежить від низки факторів: масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків має також загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи та її інститутів в країні і регіонах країни. В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості, а саме:

по-перше, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями;

по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, а також участь тієї чи іншої країни в міжнародних розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти;

по-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

Валютні обмеження є інструментами законодавчої або адміністративної заборони, засобом лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно валютні обмеження спричинюють негативні наслідки. Вони звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну та платежів за зовнішньоторговельними угодами, однак вони об'єктивно необхідні. Це пов'язано насамперед з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження у такій ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни.

Валютні обмеження здійснюються різними способами: блокуванням виручки експортерів від продажу товарів у певній країні; повного або часткового обов'язкового продажу валютної виручки експортерами центральному банку або іншим уповноваженим банкам; забороною оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; регулюванням строків платежів по експорту та імпорту та ін.

Фактори впливу на вибір міжнародних розрахунків

Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому, вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура, політична ситуація… Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт угоди, а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи відсутність кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків. Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші - імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий платіж, а найменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком. При виборі умов платежу необхідно обрати оптимальну форму розрахунків, для того щоб уникнути зайвих витрат коштів та часу. Також доцільно врахувати такі фактори як характер товару, фінансовий стан та відносини між партнерами. Для уникнення ризиків потрібно використовувати банківську гарантію.

Форми міжнародних розрахунків

1. Акредитив - це доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних документів за рахунок зарезервованих коштів. Ця форма найбільш складна і затратна.

Акредитивом може бути зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити його платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторгівельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.

Акредитив для імпортера передбачає:

- високу комісію;

- використання банківського кредиту;

- іммобілізацію та розпилення його капіталу - відкриття акредитиву до отримання і реалізації товарів.

Акредитив для експортера означає:

- зобов'язання банку оплатити;

- надійність розрахунків і гарантію своєчасної оплати товарів, тому що це здійснює банк;

- швидкість отримання платежу;

- отримання дозволу імпортера на переказ валюти в країну експортера при виставлені акредитиву в іноземній валюті.

Види акредитивів різні і поділяються:

1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

- безвідкличний (дає бенефіціару високий ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, щойно він виконає умови акредитива, який у випадку, коли пред'явлені всі документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов'язання платежу банка-емітента);

- відкличний (у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара).

2. З точки зору додаткових зобов'язань іншого банку з акредитива:

- відкличний непідтверджений акредитив (банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. У цьому випадку він не бере ніякого зобов'язання платежу і, таким чином, не зобов'язаний його здійснювати на основі документів, що пред'явлені бенефіціаром);

- безвідкличний підтверджений акредитив (якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов'язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву і подані вчасно).

3. З точки зору існування валютного покриття:

- покритий;

- непокритий.

2. Інкасо - це форма розрахунку за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповідних товарних документів.

Використання інкасо регулюється "Уніфікованими правилами з інкасо", розробленими Міжнародною торговельною палатою. Розрізняють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу. Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів

За схемою організації інкасової операції експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки. Потім експортер здійснює відвантаження товару і одержує транспортні документи. Далі експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку. Банк-ремітент, якому доручено здійснення інкасо, після перевірки наданих документів відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру (платнику) для перевірки та одержання платежу. Банк країни імпортера надсилає повідомлення платнику про одержання інкасового доручення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику проти платежу. Банк імпортера одержує платіж від імпортера. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремі-тенту. Банк-ремітент після одержання переводу зараховує суму виручки на рахунок експортера.

Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу та ризик, пов'язаний з відмовою від платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного законодавства в окремих країнах.

Перевагою для імпортера є те, що немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу, а для експортера - те, що він зберігає юридичне право розпорядження товаром до його оплати імпортером.

3. Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного, поштового або електронного доручення одного банку іншому.

4. Авансові розрахунки - це форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортером здійснюється до відвантаження, а інколи навіть до виробництва товару. Вона найвигідніша для експортера.

5. Розрахунки з відкритим рахунком зводяться до періодичних платежів імпортера експортеру після одержання товару. Застосовуються за регулярних поставок при довготривалих торговельних зв'язках. Ці розрахунки вигідні для імпортера і невигідні для експортера (уповільнюють оборот капіталу, збільшують ризик).

6. Валютний кліринг - це угода між керівництвом двох і більше країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Ця форма міжнародних розрахунків використовується для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу.

Види валютного клірингу розрізняють за наступними ознаками:

- в залежності від числа країн-учасниць: двохсторонній (розрахунки ведуться в двох країнах: імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість інвалютної виручки отримують національну валюту; залік взаємних вимог і зобов'язань здійснюють банки, які ведуть клірингові рахунки), багатосторонній (включає три і більше країн, прикладом виступає Європейський платіжний союз);

- за обсягом операцій: повний кліринг (охоплює до 95% платіжного обороту) і частковий (поширюється на окремі операції);

- за способом регулювання сальдо клірингового рахунку: з вільно-конвертованим сальдо, з умовною конверсією, неконвертоване сальдо, по якому не може бути здійснений обмін на іноземну валюту та який погашається твердими товарними поставками.

Валютні кліринги виявляють двоякий вплив на зовнішню торгівлю. З одного боку, вони пом'якшують негативні наслідки валютних обмежень та дають можливість експортерам використати валютну виручку. З іншого боку, виникає потреба в регулюванні зовнішньоторговельного обороту з кожною країною окремо, а валютну виручка може використовуватись тільки в тій країні, з якою укладена клірингова угода. Тому для експортерів валютний кліринг невигідний. Крім того, замість виручки в конвертованій валюті вони одержують національну валюту.

Особливості розрахунків векселями та чеками

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Іншими словами: вексель - це цінний папір, який є засобом оформлення кредиту, що надається в товарній формі продавцями покупцям шляхом відтермінування оплати за продані товари.

Вексель допомагає прискорити реалізацію товарів і збільшує швидкість руху обігових коштів. Вексель - це вид кредитних грошей.

Векселі бувають двох видів:

■ звичайний, простий (соло-вексель);

■ переказний (тратта).

Простий вексель - це свідоцтво, що містить у собі письмове безумовне зобов'язання боржника сплатити визначену суму грошей своєму кредитору. Соло-вексель векселедавець може передати іншій особі з допомогою спеціального напису - індосаменту, передавального напису на векселі або на іншому цінному папері, що засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи.

Переказний вексель (тратта) - це документ, що містить письмову вказівку векселедержателя (трасан-та) особі, на яку виставлений вексель, - платнику (трасату) сплатити визначену суму грошей пред'явнику векселя або особі, вказаній у векселі (ремітенту), через визначений термін або за вимогою. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Вексель є наказом боржникові (трасату) про сплату у визначений термін певної суми третій особі

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік платіжних документів;

- проведення заліку взаємної заборгованості;

- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

- дальші операції з векселями.

Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекові книжки є бланками суворої звітності і виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком України, та брошуруються по 10,20 та 25 аркушів.

Чекові книжки можуть бути виготовлені банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку за дозволом НБУ. Строк дії чекової книжки - один рік. За погодженням з установою банку строк її дії може бути продовжений.

Чек включає:

■ назву «Розрахунковий чек»;

■ назву власника чекової книжки (далі - чекодавця) та номер його рахунку;

■ назву банку-емітента і його номер МФО;

■ ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержа-теля за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери в разі їх присвоєння Державною податковою інспекцією;

■ назву чекодержателя;

■ доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

■ призначення платежу;

■ число, місяць та рік складання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній видачі), місце складання чека;

■ підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Гарантована оплата чека забезпечується:

■ шляхом депонування чекодавцем коштів з основного рахунку підприємства на окремий рахунок у банку, де він є клієнтом;

■ наявністю коштів на рахунку чекодавця.

Структура й основні складові платіжного балансу

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС (balance of payments) – співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду.

Відповідно до методики МВФ структура платіжного балансу включає в себе два основні розділи:

1. Баланс поточних операцій (рахунок поточних операцій).

2. Баланс операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Баланс поточних операцій відображає сукупність усіх платежів за експортно-імпортними операціями, послугами, доходами від інвестицій, а також односторонніми переказами. Він включає чотири групи статей:

1) торговельний баланс, що показує співвідношення між виплатами за імпортом товарів і надходженнями від експорту.

торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту й імпорту..

2) баланс послуг, тобто співвідношення між платежами і надходженнями коштів за послуги, що надаються у взаємовідносинах між резидентами і нерезидентами.

Баланс послуг включає платежі й надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного та інших видів зв'язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок і т. ін.

3) стаття “доходи”, що відображає рух коштів в порядку оплати праці, а також доходів від володіння іноземними фінансовими активами.

За прийнятими у світовій статистиці правилами в дану статтю входять виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів з міжнародних кредитів. Хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.

4) поточні трансферти – це стаття, що відображає рух грошових коштів або матеріальних цінностей без зустрічного потоку товарів або грошей (грошові перекази, пенсії, спадщина, подарунки, урядові субсидії, гуманітарна допомога тощо).

За методикою МВФ ці операції прийнято показувати особливою позицією в платіжному балансі як так звані односторонні перекази:

· державні операції – субсидії іншим країнам за лінією економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

· приватні перекази – перекази іноземних робітників, спеціалістів, родичів на батьківщину.

Усі операції балансу поточних операцій, окрім операцій торговельного балансу, називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей – товарів.

Отже, баланс поточних операцій включає торговельний баланс і «невидимі» операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Основні параметри

Платіжний баланс є ключовим поняттям міжнародної економіки, оскільки він систематизує і тому дозволяє аналізувати взаємовідносини країни з зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд в змозі зрозуміти стоять перед ним макроекономічної проблеми не тільки з точки зору своїх чисто національних інтересів, а й з точки зору численних зв'язків країни з міжнародною економікою в цілому. Платіжний баланс (balance of pay-ments) - статистичний звіт, в якому в систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. На максимально можливому рівні узагальнення платіжний баланс складається з: (1) потоків реальних ресурсів - експорту та імпорту товарів і послуг і (2) відповідних їм потоків фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або платежем за продаж відповідних фінансових ресурсів.

- Система подвійного запису (double entry system). Оскільки платіжний баланс являє собою бухгалтерське балансове тотожність, кожна відображена в ньому операція повинна бути представлена двома записами, що мають однакове вартісне вираження. Одна з цих записів позначається як кредит зі знаком плюс, інша - як дебет зі знаком мінус. За кредитом реєструються за статтями руху реальних ресурсів - експорт товарів і послуг, а за статтями потоків фінансових ресурсів - операції, що ведуть до скорочення міжнародних активів даної країни або до збільшення її зовнішніх зобов'язань, пасивів. Для активів, незалежно від того, є вони реальними або фінансовими, позитивне число в кредиті означає зменшення їх запасів, тоді як негативне число в дебеті означає їх приріст. За дебетом імпорт товарів і послуг, а за статтями потоків фінансових коштів-операції, що ведуть до збільшення міжнародних активів резидентів або до скорочення її зовнішніх зобов'язань. Для зобов'язань позитивна величина характеризує їх збільшення, а негативна - зменшення

Джерела інформації. Для складання платіжного балансу використовуються: митна статистика, статистична звітність грошового сектору, інформація про розміри зовнішнього боргу, дані про операції з іноземною валютою тощо.

Принципи класифікації

Классификация статей платежного баланса по методике МВФ базируется на различии двух основных разделов: I. Счет текущих операций (текущий платежный баланс) и II. Счет операций с капиталом и финансовыми инструментами (так называемые капитальные статьи).

В свою очередь, счет текущих операций подразделяется на три широкие категории: товары и услуги, доходы от инвестиций и оплата труда и текущие трансферты. Текущий счет отражает операции с реальными ресурсами (товарами, услугами, доходом), а счет движения капитала показывает финансирование движения потоков реальных ресурсов. При этом трансферты включаются в текущий счет, поскольку являются балансирующими статьями по текущим операциям, а не формой их финансирования. Сальдо платежного баланса по текущим операциям равняется сумме сальдо торгового баланса (экспорт-импорт) и сальдо «невидимых операций» (услуги, некоммерческие операции, включая доходы и платежи по инвестициям, а также трансферты).

Счет движения капитала и финансов включает в части счета движения капитала только переводы капитала (но не инвестиции) и операции с другими активами непроизводственного и нефинансового характера (такими, как патенты и авторские права). Вся остальная масса операций с финансовыми активами и обязательствами (инвестициями и резервными активами) включается в счет финансов.

Счет движения капитала (капитальные статьи) использует классификацию по типу капитала (прямые инвестиции, портфельные инвестиции, прочий капитал и резервы), традиционное деление на долгосрочные активы (финансовые требования резидентов к нерезидентам) и пассивы (финансовые требования нерезидентов к резидентам), а также разбивку в соответствии с институциональной принадлежностью (государственные органы, финансовые власти, прочие банки и др.). Прочие инвестиции — остаточная категория, в которой учитывают капитал, не попавший в состав прямых и портфельных инвестиций и резервов. Сюда относятся коммерческие кредиты поставщиков, авансы, просроченные платежи, а также долгосрочные кредиты МВФ.

К резервным активам принадлежат сугубо определенные активы — государственный золотой запас (монетарное золото), СДР, резервная позиция страны в МВФ, активы в иностранной валюте и другие активы, имеющиеся в распоряжении центральных денежно-кредитных органов для целей регулирования платежного баланса.

Для точного зведення балансу використовують спеціальні балансувальні (компенсуючі) статті балансу.

Таким чином, складаючи платіжний баланс, його статті поділяють на основні (автономні) та балансувальні. До основних належать статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу, та які є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансувальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо, тобто вони відображені у позиціях "Резервні активи" і частково — "Інші інвестиції" фінансового рахунка ПБ.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Конкретно фінансування дефіциту ПБ здійснюється за рахунок:

1) залучення позик міжнародних фінансових організацій;

2) продажу золота;

3) отримання трансфертів з-за кордону;

4) скорочення обсягу золотовалютних резервів.

Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівноважити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів; виникає криза ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому, яке не може бути покрито у поточному році через недостатність резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборонено законом. У такому випадку країна може використати виключне фінансування (exceptional financing). Це операції, які здійснюють країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано традиційними засобами.

Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:

1) анулювання боргу (debt forgiveness) — добровільна відмовакредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником. У ПВ ця операція показується як капітальний трансферт у рахунку руху капіталу;

2) обмін заборгованості на акції (debt leguity swap) — обмін простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції компаній країни -боржника. Ці операції мають багато конкретних форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з кредитором на частку у власності боржника; •

3) запозичення для врегулювання ПБ (credits for balance of payments needs) — позики, які отримують державні органи та ЦБ від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі вони записуються у ПБ "під рискою";

4) переоформлення заборгованості (debt rescheduling) — зміна умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові. При пере­ оформленні вважається, що поточні платежі за боргом було зробле­ но своєчасно і фінансувалися за рахунок нової, тобто переоформленої заборгованості;

5) прострочення платежів за заборгованістю (arreas) — у рам ках цього способу країни — зі згоди кредитора чи без неї — простне платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця операція записується у ПБ "під рискою";

6) залучення коштів з-за кордону іншими секторами економіки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шляхом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.

Фінансування платіжного балансу

Стан і особливості формування платіжного балансу в україні

До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця у світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв'язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Цю Концепцію було затверджено Постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р.

Як зазначено у концепції, розробка і створення платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу. Інформаційну базу платіжного балансу (як і у світовій практиці) становлять такі джерела:

- дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);

- інформація про рух товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);

- статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів, та одержувачів іноземних інвестицій тощо).

З квітня 1996р. видається щоквартальник "Платіжний баланс України", в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан. Стан платіжного балансу України у 2005-2009 рр. (табл. 18.2, 18.3) характеризується перевищенням надходжень з-за кордону над платежами за кордон, тобто має позитивне сальдо, що відображається у зростанні курсу національної валюти. За активним сальдо платіжного балансу зростають офіційні резерви країни.

Економічне значення сальдо торговельного балансу стосовно конкретної країни залежить від її положення у світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами й загальною економічною політикою. Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і оцінюється як ознака слабості зовнішньоекономічних позицій країни. Для країн, що розвиваються, це відбиває недостачу валютних надходжень. Для розвинутих країн це може мати інше значення. Так, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їхній ринок міжнародних конкурентів (із Західної Європи, Японії, Південної Кореї й інших країн) з виробництва товарів все більшої складності. Віддзеркалення дефіциту зовнішньої торгівлі США слугує активне сальдо з цих операцій у вищезгаданих партнерів, які використовують валютні надходження для закордонних капіталовкладень, у тому числі й у США.

Баланс послуг відображає розвиток цього сектора, що динамічно розвивається, а також поширення світових економічних зв'язків країни. Роль і вплив сектора міжнародних послуг на обсяг і структуру національних платежів і надходжень постійно зростають.

Динаміку платіжного балансу України можна відстежувати за Ін-тернет-адресою Національного банку України.

Дата добавления: 2014-12-16