Право промислової власності 2 страница

Варто зауважити, що при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, право інтелектуальної власності якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка є власником права інтелектуальної власності, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Це підтверджує і ст. 22 ЦК України, в якій зазначено, що збитками є:

• витрати, які особа, право інтелектуальної власності якої порушено, зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа, право інтелектуальної власності якої порушено, могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому, якщо правопорушник одержав у зв'язку з цим правопорушенням доходи, то розмір упущеної вигоди не може бути меншим від доходів, одержаних правопорушником. Також до розміру збитків додатково можуть включатися судові витрати та витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.

Моральна шкода відповідно до ст. 23 ЦК України, зокрема, полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи і відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд враховує обсяг порушення та умисел відповідача. Зокрема, ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення.

Власник права інтелектуальної власності має змогу звертатися для захисту свого порушеного права до судових процедур в порядку цивільного судочинства, а відповідач отримує право одержати письмове повідомлення про це звернення. Сторони під час слухання справи мають право на представництво, тобто можуть бути представлені в суді або при розгляді спору у компетентних органах незалежними представниками (адвокатами). При цьому процесуальне законодавство України не зобов`язує сторони бути особисто присутніми при розгляді справи. Цивільний та Господарський процесуальні кодекси України (відповідно ст. 10 та ст. 72) містять норми, за якими під час слухання справи суд має вжити заходи стосовно нерозголошення комерційної таємниці позивача і відповідача.

Норми законодавства України дозволяють судовим органам затребувати в однієї зі сторін, наприклад у відповідача, докази, які він має і які є достатні для того, щоб підкріпити суть позову, якщо останній переконає суд в існуванні таких доказів. При цьому, при розгляді зазначених доказів суди повинні забезпечити комерційну таємницю відповідача. Якщо одна із сторін без законних на те підстав відмовляє у наданні доказів або в доступі до необхідних матеріалів, суд має право прийняти остаточне рішення на підставі відомостей, що вже є у його розпорядженні.

Цивільне, митне законодавство України та законодавство з питань зовнішньоекономічної діяльності містить норми, за якими судові органи мають повноваження зажадати від будь-якої сторони утримуватися від порушення права інтелектуальної власності шляхом заборони передачі до торговельної мережі контрафактних товарів відразу після проходження такими товарами процедури митного оформлення. Ці дії судових органів не повинні залежати від того, чи знав або міг знати потенційний порушник, що його майбутні дії будуть порушувати право інтелектуальної власності.

Аби не допустити зловживань з боку власника права інтелектуальної власності в конкурентній боротьбі в умовах ринкової економіки національне законодавство містить норми, які забезпечують права відповідача, якщо суд визнає претензії власника права неправомірними. Судовий орган може зажадати від власника права, що пред'являє незаконні вимоги, компенсувати відповідачеві шкоду, завдану в результаті такого недобросовісного здійснення свого права, а також понесені ним витрати на судове діловодство, у тому числі й на "розумні" гонорари адвокатам.

Завершуючи загальну характеристику цивільно-правових способів захисту права інтелектуальної власності, не можна не зазначити, що законодавством прямо передбачено спеціальні заходи, спрямовані на забезпечення позовів за цією категорією справ. Так, згідно зі ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до завершення розгляду справи по суті суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, стосовно якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найом, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний оборот примірників творів, записаних виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними. У разі наявності достатніх даних про вчинення таких порушень авторського права і (або) суміжних прав, за які передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на: контрафактні товари; матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і відтворення зазначених вище об'єктів авторського права і (або) суміжних прав; документи, рахунки та інші предмети, які можуть бути доказом вчинення протиправних дій.

Цивільний і Господарський процесуальні кодекси України (відповідно Глава 4-А та Розділ 5-1), а також Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 53) містять норми, згідно з якими особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її право інтелектуальної власності порушене або існує реальна загроза його порушення, має право звернутися до суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. Запобіжні заходи включають:

• витребування доказів;
• огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням права інтелектуальної власності;
• накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається, не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про вжиття запобіжних заходів (далі - заявник), зазначена заява розглядається лише за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи. Суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його права інтелектуальної власності. Суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим від розміру заявленої шкоди.

Про вжиття запобіжних заходів суд постановляє ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи, негайно після її постановлення. У разі постановлення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

У разі відсутності підстав для вжиття запобіжних заходів, а також невиконання вимог щодо надання доказів, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Необхідно зазначити, що заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як способи забезпечення доказів або як способи забезпечення позову.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, постановлену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали

може подати заяву про її скасування. При цьому, подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів. Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів судом, який постановив ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви. За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

Особа, винна у невиконанні ухвали про вжиття запобіжних заходів або в перешкоджанні її виконанню, за ухвалою суду може бути оштрафована, якщо ці діяння не тягнуть відповідно до закону кримінальну відповідальність. Крім того, заявник вправі стягнути з цієї особи збитки, завдані невиконанням ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Кримінально-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності

Законодавство України, як і багатьох інших держав, поряд із засобами цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності, встановлює кримінальну відповідальність за його порушення. Розглянемо це питання окремо щодо об'єктів авторського права і суміжних прав, а також об'єктів права промислової власності.

4.1. Авторське право і суміжні права

Згідно із частиною першою ст. 176 Кримінального кодексу України (далі - КК України) незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо - та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, визнаються злочином і караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення. При цьому, матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Треба зазначити, що дії, передбачені у частині першій ст. 176 КК України, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення (частина друга ст. 176 КК України). При цьому, матеріальна шкода вважається завданою в особливо великому розмірі, якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Коли злочин вчиняється службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, то він карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців чи обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина третя ст. 176 КК України).

Необхідно зазначити, що КК України містить ще дві статті, що стосується захисту авторського права і суміжних прав.

Це ст. 203-1 КК України, яка стосується питання щодо порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт і імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Якщо зазначені дії вчинено у великих розмірах, то правопорушення карається обмеженням волі на строк до п'яти років. При цьому, під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт і імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, що у три тисячі разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Також КК України містить ст. 216, згідно з частиною першою якої незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років. Частина друга ст. 216 зазначає, що ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими контрольними марками.

КК (старий) України містить чотири статті, які забезпечують кримінальну відповідальність за порушення права промислової власності.

Так, згідно із ст. 177 КК України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначення, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, а також привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці об'єкти. Відповідно до ст. 229 КК України злочином є незаконне використання торговельної марки, фірмового найменування та географічного зазначення або інше умисне порушення права на ці об'єкти. При цьому, міри покарання за порушення права щодо зазначених об'єктів права промислової власності аналогічні тим, що наведені в ст. 176 КК України стосовно об'єктів авторського права і суміжних прав.

Як бачимо, у статтях 176, 177 та 229 КК України об'єктом злочину є право на використання результатів інтелектуальної діяльності чи комерційних позначень, яке належить до правомочностей майнового характеру, а також порушення, зокрема умисне, інших прав, зокрема права авторства, права на ім'я та права на захист репутації.

Об'єктивна сторона такого злочину полягає у вчиненні будь-якої дії, пов'язаної з незаконним використанням об'єктів права промислової власності, або інше порушення права на ці об'єкти. Склад злочину буде тоді, коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у великому розмірі, дії були вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у особливо великому розмірі. Тому протиправні дії, які не входять до цього переліку, злочином не визнаються і тягнуть не кримінальну, а цивільно-правову або адміністративну відповідальність.

Таким чином об'єктивна сторона характеризується активними діями, а не бездіяльністю; матеріальною шкодою (в чітко визначених законом розмірах), повторним правопорушенням або вчиненим за попередньою змовою групою осіб та причинним зв'язком між діями та спричиненою матеріальною шкодою.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Це означає, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Вчинення зазначених у статтях 176, 177 і 229 КК України дій з необережності не утворює складу злочину. Суб'єктивна сторона такого злочину, крім умислу, характеризується певними мотивами і метою. Найтиповішими мотивами його скоєння є корисливість і кар'єризм. Мета злочину в більшості випадків збігається з його мотивами, хоча іноді набуває самостійного значення. Так, наприклад плагіат або використання винаходу може бути здійснені з метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо. Мотиви порушення права промислової власності не мають значення для кваліфікації злочину.

Законодавство України встановлює кримінальну відповідальність за порушення права на комерційну таємницю (ст.231 і 232 КК України).

За ст. 231 КК України злочином є незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Об'єктивна сторона цього злочину включає умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності. Склад даного злочину є матеріальним, тобто необхідно, щоб зазначені дії спричинили істотну шкоду суб'єкту підприємницької діяльності. Чи є шкода істотною, встановлюється судом, виходячи з усіх обставин справи і особи обвинуваченого. При визначенні розміру завданих потерпілому збитків враховуються пряма матеріальна шкода, витрати на відвернення шкідливих наслідків використання конфіденційних відомостей іншими суб'єктами підприємницької діяльності, збитки від зниження реалізації продукції чи попиту на послуги, затрати на перепрофілювання виробництва, збитки від зниження цін на товари та послуги тощо. Підрив ділової репутації суб'єкта господарювання на кваліфікацію злочину не впливає, але має враховуватись при призначенні покарання. Винний у скоєнні такого злочину карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п'яті років, або позбавленням волі терміном до трьох років.

Злочином є також і розголошення комерційної таємниці (ст.232 КК України). Його об'єктивна сторона полягає в умисному розголошенні комерційної таємниці без згоди власника права на неї особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. До таких осіб належать працівники самого власника права на комерційну таємницю, а також працівники податкових і правоохоронних органів, банківських установ, органів виконавчої влади та інші особи, які згідно з чинним законодавством мають право на ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і корисливими чи іншими особистими мотивами. Корисливий мотив буде тоді, коли комерційна таємниця розголошується за винагороду. Іншими особистими мотивами можуть бути помста, неприязні стосунки, намір знищити конкурента у підприємницькій діяльності тощо. Якщо вищеназваних мотивів немає, складу злочину також немає. Обов'язковою ознакою даного злочину є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної суб'єкту господарської діяльності, комерційну таємницю, право на яку йому належить, розголошено. Спричинення йому моральної шкоди, наприклад, підрив ділової репутації, складу злочину не утворює. Злочин вважається закінченим із моменту фактичного заподіяння суб'єкту підприємницької діяльності істотної матеріальної шкоди. Якщо ця шкода не є істотною, але матеріалами кримінальної справи встановлено, що у особи був намір заподіяти істотну матеріальну шкоду, її дії потрібно кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 232 КК України. Даний злочин карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий термін. Притягнення винних до кримінальної відповідальності не виключає можливості потерпілих заявити цивільно-правові вимоги про відшкодування заподіяної шкоди.

Насамкінець, необхідно зазначити, що провадження у кримінальних справах про порушення права інтелектуальної власності має низку процесуальних особливостей. Насамперед вони є справами так званого приватного обвинувачення, тобто порушуються не інакше, як за заявою потерпілого. Щоправда, у виняткових випадках, коли справа набуває великого суспільного значення або якщо потерпілий через безпомічний стан, залежність від злочинця чи інші обставини не в змозі захистити свої права і законні інтереси, прокурор вправі порушити таку справу за власною ініціативою. Суд не може залишити без розгляду заяву потерпілого з мотивів малозначимості, відсутності доказів тощо. Відмова у порушенні кримінальної справи в усіх випадках має бути процесуально оформлена ухвалою судді з викладенням мотивів прийнятого рішення. Кримінальні справи про порушення права інтелектуальної власності не підлягають припиненню у разі примирення потерпілого і правопорушника, що в цілому не характерно для справ приватного обвинувачення. Провадження у цих справах здійснюється в загальному порядку. Попереднє розслідування проводять слідчі прокуратури.

Дата добавления: 2014-12-16