Соціальна структура суспільства КР в ХІ -ХІІ ст

У X ст. в землеробському суспільстві Київської Русі переважали вільні смерди і невелика група племінної знаті на чолі з князем у кожному племені. Але у зв'язку зі швидким зростанням Київської держави збільшується кількість різних соціальних груп, розширюється етнічний склад. Соціальна верхівка складалася з князівської дружини, так званих «княжих мужів». Дружинники служили князю добровільно, тобто мали право перейти до іншого. Поряд з ними існувало місцеве боярство. У XI ст. вони злилися і створили єдину соціальну групу, політично впливові роди якого спадково займали вищі чиновничі посади у державі і були опорою князя. Значна частина їх володіла великими землями, на яких працювали вільні, напіввільні смерди та раби. У кінці XI — на початку XII ст. завершується формування класу феодалів і утверджуються феодальні відносини. Однак верства бояр не була ізольованою кастою, її поповнювали смерди, які отримали цей привілей завдяки своїм заслугам, діти і онуки «поповичів».

За боярством йшла міська знать: багате купецтво, промисловці, які займалися торгівлею. Часто вони були у родинних стосунках з боярами, займали провідні позиції у житті міст і разом впливали на діяльність віче. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людьми», належали ремісники, дрібні торговці та ін. Останнє місце в соціальній ієрархії міста займала чернь — ті, хто не мав власності і наймався на «чорну роботу». Юридично вони були вільні, але фактично залежали від міської знаті.

Переважну більшість населення країни становили селяни. Вони мали власне господарство, поле, худобу, платили податки, відбували військову і шляхову повинності. Тобто були незалежними. У XI—XIII ст. ппоширюється боярське землеволодіння, і у зв'язку з цим зменшується кількість незалежних селян, що мають власність, і зростає група, що працює на боярській землі, залишаючись вільними.

У X—XII ст. на Русі існувала досить чисельна група напіввільних людей — закупів, які тимчасово втратили свободу, але могли її відновити. Ці люди брали наперед плату за свою працю або позику і потім відробляли. Кредитори (як правило, боярин, купець або лихвар) мали право його бити «про діло», накладати кару за пошкодження реманенту чи якісь збитки у господарстві. Закон захищав закупа, і він мав право звернутися до суду, якщо феодал його несправедливо покарав. Однак кредитор мав багато можливостей переслідувати цих людей.

На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Джерела холопства: народження від холопів, полон на війні, втеча закупа, продаж збанкрутілого купця та ін. Холоп міг стати вільним, якщо викупиться на волю або феодал звільнить його. Закон прирівнював його до худоби. Він не мав власності. З поширенням християнства становище холопів трохи покращилося. Церква закликала до пом'якшення у ставленні до рабів, радила відпускати їх на волю. Ці «відпущеники» отримали назву «ізгої», бо їм важко було пробитися навіть до такої соціальної групи, як смерди.

Окрему соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони зі своїми сім'ями, ченці та черниці. Церква намагалася внести у відносини між класами та соціальними групами примирення, пом'якшення стосунків, брала під свій захист найбільш знедолених, розбитих невдачами людей. Вона постійно отримувала підтримку і допомогу влади, мала «десятину», судове мито та ін. Князі, бояри, купці часто дарували їй великі багатства, в тому числі землі, села, навіть міста. Церква швидко збагачувалася, перетворювалася у великого землевласника, а тому підтримувала і виправдовувала соціальний устрій Київської держави.

Таким чином, Київська держава мала феодальний характер, однак її суспільно-політичний і соціально-економічний устрій мав низку своєрідних рис і особливостей та етапів розвитку.

Дата добавления: 2014-12-16