Причини поразки та історичні уроки української національно – демократичної революції 1917 – 1920-х рр

Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.

Прихід Директорії до влади у грудні 1918р. започаткував нову добу в розвитку національно – демократичної революції – добу Директорії УНР.

Директорія була урядом соціального спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема, відновлена назва держави УНР, визначені органи влади: вища влада належала Директорії, законодавча – Трудовому конгресу, виконавча – Раді народних міністрів, а на місцях – трудовим радам селян. Також було ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу, 22 січня 1919р. проголошено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласники і підприємці позбавилися політичних, а саме, виборчих прав.

З 21 по 29 січня 1919р. працював Трудовий конгрес, який: схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися Трудовим конгресом, доручив Директорії оборону України.

2 лютого 1919р., після приходу до влади, Директорія під тиском більшовицьких військ залишила Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом – на територію ЗУНР, до Тернополя.

Основні причини поразки:

- Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малою, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими. Робітники, підприємці, поміщики не підтримали ідею незалежності України.

- Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П. Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

- Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші вороги: у Наддніпрянській Україні – радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти; у Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

Історичні уроки:

У ході революції український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування.

Героїчна боротьба українського народу 1917 – 1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991р.

Дата добавления: 2014-12-16