Цінові стратегії на зовнішньому ринку

Ринкова ціна фрахту

ФРАХТОВА СТАВКА. Ціна морського перевезення. Встановлюється виходячи з виду фрахту, строку його дії, кількості рейсів, норм вантаження і вивантаження. При збільшенні норм навантаження і вивантаження розмір ставки знижується, а при зменшенні - збільшується.

Фрахт (нім. fracht) — у торговому мореплаванні обумовлена договором або законом плата за перевезення вантажу або за надання судна в користування за договоромтайм-чартера або бербоут-чартеру. Сплачуються перевізникові відправником вантажу або фрахтувальником.

Розмір фрахту встановлюється угодою сторін. За відсутності угоди сторін розмір фрахту обчислюється виходячи із ставок, які використовуються в місці завантаження вантажу й під час завантаження вантажу.

У разі, якщо вантаж поставлений на судно в більшій кількості, ніж передбачено договором, розмір фрахту відповідно збільшується.

ФРАХТУВАННЯ (нім. fracht — вантаж) — контракт, за яким судовласник надає фрахтувачу (вантажовідправнику) судно для перевезення вантажів між певними пунктами за обумовлену винагороду (фрахт). Відповідно до «Інкотермс-90» існують такі базисні умови постачання: CIF (вартість страхування та фрахт (порт призначення)); CFR (вартість і фрахт (узгоджений порт призначення)); CIP (фрахт і страхування, сплачені до пункту призначення).

Фрахт — плата за перевезення вантажів водним шляхом або використання суден протягом певного часу. Фрахт установлюється під впливом конкуренції на фрахтувальному ринку, відображає попит і пропозицію вантажів і за згодою сторін супроводжується для кожного трансакцією. Ціна фрахту встановлюється за двома формами: за фрахтовою ставкою (використовується для певних партнерів на період певної операції) і за тарифом (використовується при лінійних перевезеннях на повній лінії). Термін оплати фрахту визначається в угоді.

Стратегія ціноутворення має сприяти досягненню певних цілей підприємства, які поділяються на три групи:

— фінансові, що ґрунтуються на прибутку (досягнення максимального прибутку, отримання задовільного або визначеного прибутку, швидке отримання готівки тощо);
— збутові, що ґрунтуються на цілях інтенсифікації чи екстенсифікації збуту (зростання реалізації, максимізація частки ринку, ефективна реалізація нового товару тощо);
— ситуаційні, що ґрунтуються на цілях збереження чи створення для підприємства більш прийнятних умов діяльності (запобігання небажаних дій уряду країни, що приймає, мінімізація наслідків діяльності конкурентів, стимулювання зацікавленості учасників каналів розподілення, стабілізація цін, І запобігання виникненню "цінової війни" тощо).

Розрізняють кілька видів цінових стратегій:

1. Стратегія відшкодування повних витрат. Застосовується великими підприємствами чи підприємствами, що випускають унікальну продукцію або мають монопольне становище на ринку. Вони можуть встановлювати ціни на максимально високому рівні, що включає витрати виробництва та максимальний прибуток. Такі підприємства виконують роль цінових лідерів, а всі останні проводять політику слідування за лідером.

2. Стратегія "зняття вершків" застосовується до захищених патентом нових товарів і полягає в послідовному охопленні різних дохідних сегментів ринку. Застосовуючи цю стратегію, підприємство одержує можливість зняти "фінансові вершки". Поступово знижуючи ціну, можна залучати все нові кола клієнтів, яких влаштовує нова ціна. Стратегія "зняття вершків" на ринку має сенс за таких умов:
— спостерігається високий рівень поточного попиту з боку досить великої кількості покупців;
— витрати дрібносерійного виробництва не настільки високі, щоб звести нанівець фінансові вигоди компанії;

— висока початкова ціна не призведе до появи нових конкурентів.

3. Стратегія прориву або проникнення на ринок. Ґрунтується на встановленні низьких цін для швидкого проникнення на нові для підприємства ринки. Застосовується щодо нових товарів, які порівняно легко можуть бути відтворені конкурентами і характеризується високою еластичністю попиту. Ця стратегія передбачає встановлення на новинку порівняно низьких цін з надією залучити велике число покупців і завоювати значну частку ринку. При цьому бажано, щоб конкуренти не могли ввести більш низькі ціни. Цією стратегією часто користуються японські підприємства. Вона ефективна за існування досить високого рівня на товар і за наявності товарів-замінників, а також за умови, що низькі ціни не приваблюють конкурентів і не відлякують покупців, оскільки не асоціюються з низькою якістю товару.

4. Стратегія пов'язаного ціноутворення. її суть полягає у порівняно низькій ціні на основні вироби за одночасного високого рівня цін на супутні (компліментарні) товари, особливо на запасні частини, витратні матеріали.

5. Стратегія престижних цін. Застосовується всесвітньо відомими підприємствами, що мають гарну репутацію, на товари, аналогічні за своїми властивостями товарам інших маловідомих підприємств. У цьому випадку споживач платить за престиж торговельної марки.

6. Стратегія цінової диференціації полягає в тому, що на той самий товар встановлюється різний рівень ціни для різних груп споживачів (за визначеними критеріями). Ця стратегія є типовим інструментом диференційованого опрацювання ринку. Передумовою для проведення стратегії цінової диференціації є можливість і необхідність, з позицій самого підприємства, сег-ментувати ринок за цими продуктовими, споживчими і географічними критеріями.
7. Стратегії встановлення цін у рамках товарної номенклатури. Підхід до вибору стратегії ціноутворення змінюється, якщо товар є частиною товарної номенклатури. У цьому випадку підприємство прагне розробити систему цін, яка забезпечувала б одержання максимального прибутку по номенклатурі в цілому.

8. Стратегія цінового вирівнювання ґрунтується на тісній інтеграції цінової та асортиментної політики підприємства. Це означає, що прибуток від товарів, які успішно реалізуються і входять до асортиментної програми, має обов'язково покривати збитки, що виникають по інших товарах цього асортименту.
9. Стратегія трансфертних цін застосовується міжнародними корпораціями, які мають численні закордонні філії. Основні принципи, що лежать в основі трансфертного ціноутворення, такі:

— максимізація прибутків для корпорації в цілому;

— мінімізація податків, що сплачуються корпорацією в цілому;

— мінімізація митних платежів;

— удосконалення системи контролю материнською компанією фінансових потоків філій;

— надання менеджменту всіх рівнів (як національного, так і міжнародного) однакових умов для встановлення і підтримки таких цін, які б забезпечували рентабельність філій і доброзичливе ставлення споживачів.

Дата добавления: 2014-12-16