Суперечність між суспільними потребами та економічними ресурсами суспільства

Потреби є стратегічною основою національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Функцією політики в цих країнах є формування та розподіл ресурсів як на мікро- (фірми), так і на макроекономічному рівні.

Економічні потреби та інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку.

Теоретичним обгрунтуванням первинності потреб і всебічного врахування їх у господарській діяльності є домінуючі в країнах з ринковою економікою концепції маркетингу, сформовані в 50-х роках. Об'єктом діяльності маркетингу є потреба як така. Виробництво в умовах економіки споживання орієнтується на пошук засобів ефективнішого задоволення потреб. З 70-х років розробляються концепції соціально-економічного маркетингу, спрямовані на підвищення рівня життя.

Суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень були впроваджені вже в 70-х роках у США за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби і орієнтуються на технічні й продуктивні зміни, що доступні і вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є близько 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою Існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб.
Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб.

Основою зростаючого впливу процесу розвитку потреб на виробництво є підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва, що є рисами постіндустріального виробництва. В свою чергу, зростаюча інтелектуалізація праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставить відповідні вимоги перед виробництвом. Близько половини молодих американців (віком до 25 років) вважають творчий характер праці більш важливим стимулом, ніж рівень матеріальної винагороди. Цей процес можна представити схемою, наведеною на рис. 3.

В умовах адміністративно-командної системи суспільству була нав'язана
«модель обмеженого споживання» (залишковий принцип виділення коштів на соціальну сферу). Нерозвинуті потреби негативно впливають на можливості економічного зростання: знецінюють працю; низька вартість робочої сили обмежує можливості для нагромадження національного багатства. Нарешті, на рівні суспільної психології відтворюється нецивілізований спосіб споживання.

В економічних відносинах між людьми потреби проявляються насамперед як інтереси. Кожне окреме відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні економічні відносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і співробітництва. Механізм суперечливої взаємодії інтересів можна простежити на прикладі його прояву у сфері виробництва і ринку

Взаємодія інтересів є стимулом стимулом ефективного соціально- економічного розвитку. В країнах з розвинутою ринковою економікою високий рівень економічної ефективності та добробуту зумовлений насамперед цілеспрямованою мотивацією особистості в поєднанні з її політичною, юридичною та економічною свободою. При переході економіки України до ринку слід зробити акцент на особистих інтересах, які сприятимуть економічному зростанню. В умовах відродження української державності виходить на чільне місце також національний інтерес.

В умовах адміністративно-командної системи офіційно проголошувалось гасло першості загальнонародних інтересів над особистими. Насправді ж особисті інтереси працюючих значною мірою ігнорувались, а реалізовувалися передусім особисті інтереси правлячого політичного прошарку - державно- партійної бюрократії. Це розходження на рівні масової свідомості породило зневіру у загальнонародний, державний інтерес та необхідність дотримання його. Взаємозв'язок інтересів суспільства, колективу та особистості забезпечувався шляхом підпорядкування інтересів колективу (підприємств) державі; а точніше державному апарату методами адміністративно-командного та ідеологічного стимулювання економіки. В умовах недемократичного суспільства, за відсутності контролю, загальнонародні інтереси підміняли особистими (клас партійно-державної бюрократії).

4. Суспільне виробництво:

А) структура суспільного виробництва.

Економічна система суспільства формується на основі сус­пільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удоско­налення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарсь­ка продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, об­слуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначен­ня тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробниц­тва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна тор­гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо­ров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробля­ють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажі­мо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не ство­рюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підпи­сання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матері­ального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, переве­зення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяль­ності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематері­ального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у роз­винених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробниц­тва засобів виробництва, важкої промисловості.

Б) основні фактори (чинники) суспільного виробництва, їх класифікація.
Трьома основними факторами суспільного виробництва є: капітал, земля, праця. Але деякі вчені виділяють і 4-тий фактор Ї підприємницький талант (здібності). Кожний із факторів створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля Ї ренту замлевласникові, праця Ї платню робітникові; п/п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.

Речові фактори виробництва називають ще природніми, об'єктивними, а працю людини Ї суб'єктивним фактором. Речові фактори вир-ва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.

Засоби вир-ва Ї це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вар-ті товарів, але вартості (і додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.

Праця Ї це цілеспрямована, доцільна і свідома діял-ть людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.

Предмети праці Ї це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці.

Засоби праці Ї це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці (будівлі, споруди, дороги, канали). Якщо процес праці розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці Ї як засоби виробництва.

5. Виробництво як основа життя та розвитку суспільства.

У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соці ального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробниц тво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудо вої діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей мате ріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здо ров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забез печують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяль ності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при роду і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб життя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна.

Ніхто не вільний від тієї системи суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм підкреслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джерелом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини. Отже, спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зрештою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія сус пільства в певному розумінні є історією зміни способів виробниц тва.

Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.

Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує при-чинно-наслідковий зв'язок певних економічних процесів.

Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.

Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширюватиметься.

Дата добавления: 2014-12-16