Маастрихтський договір - загальна характеристика

Європейський Союз та Рада Європи: загальне і особливе.

Рада Європи і Європейський союз відстоюють спільні цінності прав людини, демократії та верховенства права. Хоча це різні організації, які виконують різні функції, у своїй діяльності вони доповнюють один одного.

Спираючись на базові цінності, Рада Європи об'єднує уряди країн Європи та світу в роботі з прийняття мінімальних правових стандартів з широкого кола питань. Рада Європи також стежить за тим, як держави виконують міжнародно-правові документи, які вони підписали, і надає в цій необхідне технічне сприяння, часто у взаємодії з Європейським союзом.

Європейський союз розглядає загальні європейські цінності в якості ключового елемента процесу поглиблення політичної та економічної інтеграції. При розробці правових інструментів і угод, що діють в його 28 державах-членах, ЄС часто спирається на стандарти Ради Європи. Крім того, у своїх відносинах з сусідніми країнами, багато з яких є державами-членами Ради Європи, він часто посилається на стандарти Ради Європи і діяльність його моніторингових механізмів.

Лісабонський договір розширив для Європейського союзу рамки діяльності в багатьох областях, в яких у Ради Європи вже накопичений значний досвід та експертний потенціал. Завдяки цьому розширилося співробітництво з таких питань, як боротьба з торгівлею людьми, сексуальною експлуатацією дітей та насильством щодо жінок. Крім того, це відкрило можливості для підписання Європейським союзом Європейської конвенції про права людини, а також інших договорів Ради Європи.

Маастрихтський договір (офіційно «Договір про Європейський Союз») - договір, підписаний 7 лютого 1992 в місті Маастрихт (Нідерланди), що поклав початок Європейському союзу. Договір набув чинності 1 листопада 1993. Договір завершив справу попередніх років щодо врегулювання грошової і політичної систем європейських країн.

Згідно зі статтею А договору сторонами засновувався Європейський союз. Союз створювався на базі Європейського економічного співтовариства, яке за умовами договору перейменовувалося в Європейське співтовариство, доповненого сферами політики і формами співробітництва відповідно до знову укладаються договором.

Відповідальність за грошово-кредитну політику Євросоюзу покладено на Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ), у складі Європейського центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків (НЦБ) держав ЄС.

Наслідком договору було введення євро як європейської валюти і встановлення трьох опор союзу - економіки і соціальної політики, міжнародних відносин і безпеки, правосуддя та внутрішніх справ.

Ратифікація договору викликала труднощі в ряді країн. Референдум у Франції підтримав договір на 51,05%, а Данія відмовилася від початкової формулювання. У Великобританії договір був ратифікований парламентом з мінімальною перевагою урядової угруповання (виступала за ратифікацію) над противниками договору.

Країни, що підписали Маастрихтська угода, схвалили п'ять критеріїв, яким повинні задовольняти країни, що вступають в Європейський валютний союз, так звані Маастрихтські критерії:

Дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП.

Державний борг повинен бути менше 60% ВВП.

Держава повинна протягом двох років брати участь у механізмі валютних курсів і підтримувати курс національної валюти в заданому діапазоні.

Рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5% середнього значення трьох країн-учасниць Євросоюзу з найбільш стабільними цінами.

Довгострокові процентні ставки за державними облігаціями не повинні перевищувати більш ніж на 2% середнє значення відповідних ставок в країнах з найнижчою інфляцією.

Дата добавления: 2014-12-16