Первинне» право ЄС - поняття і структура

Прецедентне право ЄС. Причини його виникнення, особливості

Прецедентне право / судова практика Європейського Союзу створюється в ході тлумачення Судом положень установчих документів та інших джерел первинного і вторинного права організації. Даючи офіційне тлумачення, Суд, однак, не тільки роз'яснює сенс діючих правоположеній, але і вельми часто виводить з них нові принципи і норми.

Саме таким шляхом були сформульовані принципи верховенства і прямої дії права Європейського Союзу (див. Питання N 20), багато "загальні принципи права Співтовариства" (див. Питання N 21), а також значне число більш спеціальних норм, що діють в рамках окремих галузей права союзу.

Встановлені Судом правила надалі служать джерелом, яке використовується при вирішенні справ судовими органами всіх держав-членів.Суд Європейських співтовариств, зі свого боку, також керується принципами і нормами, встановленими ним раніше. З цієї причини в нових рішеннях Суду постійно можна зустріти посилання на "склалося прецедентне право", "сталу судову практику". У той же час Суд формально не пов'язаний своїми правовими позиціями, може змінювати їх. Правда, він робить це зазвичай вельми обережно і поступово, в еволюційному порядку.

Існуюче нині прецедентне право Союзу залишиться в дії і після набуття чинності Лісабонського договору 2007 (див. Питання N 17). Можна припускати, що роль цієї групи джерел продовжить зростати у зв'язку з передбаченим Лісабонським договором розширенням юрисдикції союзних судів.

Первинні джерела - це документи, мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, насамперед установчі Договори, які заклали основу Співтовариств. До категорії джерел первинного права відносяться:

1.1 установчі договори з внесеними в них змінами та доповненнями: Договір про Європейський Союз 1992 в редакції Лісабонського договору 2007, Договір про функціонування Європейського Союзу (Римський договір 1957 р в редакції Лісабонського договору 2007). За обома документами визнається найвища юридична сила у правовій системі Євросоюзу. Разом вони позначаються терміном «Договори». Складовою частиною установчих Договорів є протоколи, що додаються до них. Вони розвивають окремі розділи установчих документів, що стосуються інститутів, установ та органів, а також політик Союзу. Протоколи мають власну структуру: преамбулу, розділи, статті.

1.2 Хартія Європейського Союзу про основні права від 7 грудня 2000 г. (в редакції від 12 грудня 2007) також визнана Лісабонським договором юридично обов'язковим джерелом права і актом вищої юридичної сили поряд з Договорами.

1.3 до категорії ревізійних договорів відносяться ті, які здійснювали перегляд і доповнення установчих договорів. До їх числа віднесені: Договір про об'єднання (Договір про злиття) 1965, Єдиний Європейський Акт 1986, Амстердамський договір 1997, Ніццький договір 2001, Лісабонський договір 2007 р, який здійснив системне реформування ЄС, модернізував положення про його інститутах, органах і установах та про його політиках.

1.4 договори про приєднання, в результаті яких здійснюється розширення складу ЄС, і якими встановлюються тимчасові вилучення із загальних правил з метою адаптації нових членів ЄС, також віднесені до категорії первинного права Євросоюзу.

Загальні особливості джерел первинного права полягають у наступному: вони містять доктрину «прямого ефекту», тобто більшість їх положень має пряму дію у відношенні до національного права і правопорядку і праву ЄС; еволюція установчих договорів відбувається не шляхом заміни застарілого договірного акту іншим, а за допомогою внесення в установчі договори поправок і доповнень, а також за допомогою інтерпретаційної діяльності Суду. На цій основі реалізується тенденція до створення базового конституційного документа на основі установчих договорів, який відповідає сучасному стану і потребам Євросоюзу.

Дата добавления: 2014-12-16